Дрес-код творчих людей ХУДОЖНИКИ Це істота, яку легко впізнати за три кілометри по запаху фарби, кави й легкого творчого відчаю. Зовнішній вигляд: Волосся — або довге й скуйовджене, ніби його стриг вітер під час екзистенційної кризи, або навпаки лисий, але з дуже поважним блиском генія. Погляд — такий, ніби він бачить кольори, яких не існує в природі, і трохи засуджує тебе за те, що ти їх не бачиш. На обличчі часто є пляма фарби, яку він або не помічає, або вважає частиною іміджу. Борода/щетина — обов’язкова, якщо художник чоловік. Якщо жінка — замість бороди величезний шарф і погляд людини, що пережила три артхаусні фестивалі поспіль. Одяг: Светр, який виглядає так, ніби його зв’язала бабуся ще в минулому столітті під джаз. Штани/джинси з такою кількістю плям, що вже незрозуміло: це бруд чи концептуальний принт. Берет. Не тому що зручно — бо Всесвіт забороняє художнику існувати без берета. Шарф навіть улітку. Особливо влітку. Старі кеди/черевики, що пережили більше виставок, ніж деякі музеї. Поведінка: Постійно примружується на випадкові предмети й каже: "У цій тріснутій стіні є трагедія сучасності..." Може годину пояснювати, чому синій квадрат символізує біль капіталізму. П’є каву так, ніби це паливо для душі. --- ПОЕТИ Це людина, яка виглядає так, ніби або щойно написала геніальний вірш, або вже третю годину страждає через захід сонця. Зовнішній вигляд: Волосся — романтично розтріпане, наче його спеціально скуйовджував осінній вітер під драматичну музику. Очі — завжди трохи сумні, ніби він щойно подумав про швидкоплинність буття через голуба на підвіконні. Бліде обличчя, бо сонце він бачить тільки коли йде подумати про вічне. Вічний вираз легкої меланхолії, навіть коли їсть шаурму. Одяг: Довге пальто/плащ, що майорить навіть без вітру. Водолазка або сорочка, розстібнута так, щоб виглядати ніби серце відкрите світу й стражданню. Шарф, який більше схожий на прапор душевних мук. Темний одяг, бо яскраві кольори — для людей без внутрішньої драми. Маленький блокнот/зошит, куди записуються геніальні рядки типу: "дощ плакав, і я теж" Поведінка: Дивиться у вікно так, ніби веде мовчазний діалог із вічністю. Може раптово сказати: "А чи не є любов лише тінню самотності?" Закохується кожні два тижні, щоб було про що писати. Вважає недосип частиною творчого процесу. --- ПИСЬМЕННИКИ Це загадкова істота, яка одночасно хоче усамітнення, слави, кави й щоб усі відчепилися, бо “я працюю”. Зовнішній вигляд: Волосся — або хаотично скуйовджене від геніальних думок, або прилизане так старанно, ніби він хоче виглядати серйозним для майбутнього фото на обкладинці книги. Очі — з вічними темними колами, бо найкращі ідеї приходять о 2:47 ночі, коли нормальні люди сплять. Погляд — такий, ніби він аналізує тебе як потенційного персонажа для трагічного роману. Обличчя часто задумливе, ніби він щойно придумав глибоку метафору про сенс буття через недопиту каву. Одяг: Светр/кардиган/сорочка, які кричать: "Я інтелектуал, але мені лінь прасувати." Окуляри — навіть якщо зір нормальний, бо без окулярів який ти взагалі письменник? Домашні штани або щось максимально зручне, бо половина творчості відбувається сидячи в дивній позі за ноутбуком. Старі капці/кеди, які бачили більше дедлайнів, ніж перемог. Атрибути: Блокнот/ноутбук/друкарська машинка (якщо хоче виглядати особливо “атмосферно”). Гора зім’ятих чернеток, бо геніальний текст не народжується без фрази: "Та що за дурня я написав?!" Мінімум три чашки з недопитою кавою на столі. Книжки всюди. Навіть там, де їм бути не треба. Поведінка: Може 40 хвилин дивитися в стелю й називати це роботою над сюжетом. Постійно каже: "У мене геніальна ідея для книги." і ніколи її не закінчує. Підслуховує чужі діалоги в кафе “для натхнення”, але виглядає як підозрілий дивак. Виправляє одне речення п’ятнадцять разів, а потім повертає перший варіант. Фінальна форма письменника: Коли дедлайн близько, він перетворюється на істоту з кофеїну, паніки, самоіронії й фрази "я більше ніколи не буду все відкладати". --- Можете щось додати 🙂

Мистецтво — це єдине, що залишається після нас Людське життя — коротке, крихке і часто непомітне в масштабі історії. Ми приходимо у цей світ, переживаємо свої радощі й трагедії, залишаємо сліди у пам’яті близьких — і зникаємо. Але є щось, що здатне пережити час, війни, руйнування і навіть забуття. Це мистецтво. Мистецтво — це не просто картини, книги чи музика. Це спосіб, у який людина фіксує свою присутність у світі. Воно є свідченням того, що ми відчували, про що думали, у що вірили. І саме тому мистецтво стає єдиною формою безсмертя, доступною кожному, хто здатен творити. Подивімося на приклади. Давньоєгипетські піраміди — це не лише архітектурні споруди, а й гігантський акт мистецтва. Вони розповідають про віру в загробне життя, про силу влади і про прагнення людини залишити після себе щось вічне. Імена більшості тих, хто їх будував, давно стерлися, але сама ідея — жити після смерті через створене — залишилася. Або література. Ми не знали особисто авторів, які жили сотні років тому, але їхні слова досі впливають на нас. Вони пережили свої епохи, імперії, навіть мови частково змінилися — але сенси залишилися. Через тексти ми можемо відчути думки людини, яка давно пішла, ніби вона говорить із нами зараз. Живопис — ще один яскравий приклад. Картини можуть пережити покоління і розповідати історії без жодного слова. Вони передають емоції, які не піддаються точному опису: страх, любов, самотність, надію. І що цікаво — кожен глядач бачить у них щось своє, продовжуючи життя твору в новому контексті. Музика ж взагалі виходить за межі часу. Мелодія, створена десятки або сотні років тому, може викликати ті самі емоції сьогодні. Вона не потребує перекладу, не залежить від культури чи мови. Це чиста форма переживання, яка зберігається і передається далі. Навіть у повсякденному житті люди залишають мистецтво, часто цього не усвідомлюючи. Фотографії, щоденники, дописи, малюнки — це теж сліди. Можливо, вони не стануть частиною світової спадщини, але для когось у майбутньому вони будуть безцінними. Вони збережуть голос, який інакше зник би. Особливо це відчутно у часи криз і війни. Коли руйнуються міста і змінюються долі, саме мистецтво фіксує правду моменту. Воно стає свідченням того, що відбувалося, і способом осмислення реальності. Через вірші, картини чи пісні люди не лише переживають біль — вони перетворюють його на щось, що можна передати далі. Мистецтво не гарантує безсмертя імені. Багато творців залишаються невідомими. Але їхні роботи продовжують жити. І в цьому є особлива краса: важливішим стає не те, хто ти був, а те, що ти створив. Тому, коли ми думаємо про те, що залишиться після нас, відповідь проста і водночас глибока. Не слова, сказані в поспіху. Не щоденні турботи. Не навіть матеріальні речі, які з часом зникають. Залишається тільки те, у що ми вклали частину себе — мистецтво. І, можливо, саме в цьому сенс творчості: не просто створювати, а залишати слід, який хтось колись знайде і зрозуміє.

А ви вже бачили, що запланували перед Бессарабкою, де раніше був Ленін?  Це місце можуть нарешті перетворити на нормальний міський простір.    Що планують: ✔️ наземні переходи (так, тепер можна і без блукання в лабіринті Метрограду 🙌) ✔️ безбар’єрний доступ для всіх ✔️ озеленення ✔️ освітлення і нові лави ✔️ і навіть фонтан Фактично – зробити цю точку в центрі міста живою і зручною. Як вам така ідея для центру Києва?  Давно пора чи знову «не на часі»? https://t.me/Ukraineaboveallelse

Ідея гарного фото для друга 📸😂 https://t.me/Ukraineaboveallelse

Міжнародний день Обійми медієвіста Міжнародний день “Обійми медієвіста” (International Hug a Medievalist Day), що відзначається 31 березня, є унікальною нагодою для вшанування науковців, ентузіастів та професіоналів, які присвятили себе вивченню та збереженню середньовічної історії. Цей день є зворушливим нагадуванням про важливість визнання важкої праці та пристрасті тих, хто занурюється у складнощі та глибину Середньовіччя. Медієвіст — історик, спеціаліст із медієвістики. Медієвістика — розділ історичної науки, який вивчає події, побут, культуру та мистецтво епохи Середньовіччя. Ідея Міжнародного дня “Обійми медієвіста” народилася в творчій голові Сари Ласеке, студентки факультету середньовічної літератури Оксфордського університету. Натхненна подібним заходом для бібліотекарів, Сара уявила собі день, коли медієвістів можна було б визнати та оцінити за їхній внесок у розуміння середньовічної епохи. З моменту свого заснування у 2011 році цей день привернув увагу та участь медієвістичної спільноти по всьому світу, навіть привернув увагу таких престижних видань, як New Yorker

День носіння капелюха День носіння капелюха (Wear A Hat Day) — дуже стильна й позитивна благодійна акція у світі, яка традиційно проходить в останню пʼятницю березня. За цим яскравим карнавалом ховається неймовірно важлива і серйозна мета. Це день, коли люди використовують моду та гумор, щоб кинути виклик одній із найстрашніших хвороб. Що ховається під капелюхом? Цю акцію започаткувала британська благодійна організація Brain Tumour Research (Дослідження пухлин головного мозку). Березень у всьому світі є Місяцем обізнаності про пухлини мозку, і День капелюха став його грандіозним, гучним фіналом. Ідея геніальна у своїй простоті: організатори закликають школярів, студентів, офісних працівників та знаменитостей прийти в цей день куди завгодно у найкумеднішому, найдивнішому або найелегантнішому капелюсі. А головна умова — зробити символічний благодійний внесок (наприклад, 1-2 фунти) у фонд досліджень. Сміх і трохи самоіронії стали найкращою зброєю проти відчаю.

Просто зараз у Верховній Раді лежить така собі “бомба сповільненої дії”, яку на певний час приховали, щоб у потрібний момент привести в дію. Мова про законопроєкт №8087 “Про внесення змін до деяких законів України щодо невідкладних заходів посилення спроможностей із кіберзахисту державних інформаційних ресурсів та об'єктів критичної інформаційної інфраструктури”, ідейним натхненником є головний цифровий трансформатор країни, а нині міністр оборони Михайло Федоров. Цей законопроєкт був ухвалений у першому читанні ще влітку 2023 року - і тоді наробив багато галасу. Власне, тому про нього надовго “забули”, але чим далі, тим більші шанси, що його дістануть “з рукава” і швидко проголосують в цілому - так, що суспільство й оговтатися не встигне. А тому - варто тримати це питання на контролі і періодично про нього нагадувати. Бо цим законопроєктом в країні фактично впроваджується цифрова диктатура, і, наскільки мені відомо з власних джерел, Федоров не полишає планів це зробити. Дуже вже йому імпонує ідея такого “роскомнадзору” по-українськи. Отже, в чому проблема законопроєкту №8087, який активно просувався під кураторством Мінцифри та Держспецзв'язку (які були і є під повним контролем Михайла Федорова попри зміну крісла). Документ у разі схвалення надає державі право перевіряти будь-яке обладнання (включаючи особисті телефони та комп'ютери громадян ), встановлювати власні пристрої на мережі провайдерів та отримувати доступ до персональної інформації без санкцій суду. Погодьтеся, це навіть саме по собі звучить дуже сумнівно. Повний контроль над соціумом в руках фактично однієї людини. Але є й інші проблеми з цим проєктом. Зокрема, ще раніше фахівці вказували, що у разі його ухвалення Держспецзв’язку отримає просто колосальні повноваження не просто у сфері національної кібербезпеки, а й у військовій сфері. Оскільки зараз його ідейний натхненник Федорів є якраз міністром оборони - масштаби контролю стають дійсно тотальними. Крім того, раніше вказувалося, що законопроект фактично просякнутий корупційними ризиками, порушує усі можливі демократичні принципи, і насправді прямо шкодить інтересам ЗСУ, натомість для кібербезпеки країни це взагалі нічого не покращить і навіть навпаки - значно погіршить. Звісно, Михайло Федоров не просто в курсі про всі ці моменти - він сам їх і просуває. Про його прагнення встановити максимальний контроль над українцями, отримавши доступ до всіх персональних даних, говорять його інші ініціативи, такі як екосистема “Дія” і все з нею пов’язане. Але законопроєктом №8087 міністр прагне контролювати не просто чутливу інформацію - а взагалі всі аспекти цифрового життя людей. Якщо це не цифрова диктатура і не український аналог”роскомнадзору”, то що тоді?

😨🇪🇪 НАТО під загрозою через можливі дії Росії в Естонії Чергування подій, подібних до тих, що сталися у Криму чи на Донбасі, в балтійському регіоні може стати реальністю. Військовий експерт Іван Ступак попереджає, що дестабілізувати Альянс можуть кілька сотень озброєних людей без розпізнавальних знаків, які захоплять мерію та змусить місцеву владу проголосувати за «незалежність». Сплеск радіоелектронної боротьби в Балтійському морі підтверджує підготовку Кремля до провокацій: у 2025 році зафіксовано 700 інцидентів. Росіяни розгорнули одну з ключових точок всього за 20 км від Нарви. 🔸У російських телеграм-каналах активно поширюється ідея "Народної республіки Нарва". Кремль може повторити сценарій 2014 року в новій країні.

❗️🇺🇸 В США запропонували план: знищити в ОАЕ десятки термоядерних бомб і створити власну «Ормузьку протоку», захищену від іранських атак, – ідея належить колишньому спікеру Палати представників від республіканців Ньюту Гінгрічу. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати #свята Всесвітній день промов: коли слово стає зброєю (або хоча б інструментом). Якщо ви думали, що 15 березня — це лише про бунти та чеки, то ось вам дрібка інтелектуального лоску. Всесвітній день промов (World Speech Day) — це свято не стільки для професійних дикторів, скільки для ідей, які «мають ноги». Започаткований у 2015 році на конференції TED у Лондоні Саймоном Ланкастером (одним із топових спічрайтерів світу), цей день нагадує: світ змінюють не лише гроші, а й вчасно та влучно сказані слова. 🎤🌍 Основна ідея свята — «Несподівані голоси». Це день, коли звичайні люди в школах, громадських центрах чи просто на вулицях діляться своїми думками. Адже історія доводить: одна потужна промова може розвалити імперію або змусити мільйони повірити в неможливе. 🏛️🗣️ Чому ми святкуємо силу слова? * Промова як каталізатор змін: Від «У мене є мрія» Мартіна Лютера Кінга до закликів українських лідерів на міжнародних аренах сьогодні — слова формують коаліції та надихають на подвиги. ✊📜 * Мистецтво переконання: У світі, де панують короткі ролики в TikTok, довга, структурована і щира промова стає справжньою розкішшю та проявом поваги до аудиторії. * Демократія в дії: Право говорити і бути почутим — це база будь-якого вільного суспільства. Без промов політика перетворюється на кулуарні «договорняки». 🗳️📢 Як відзначити цей день (крім перегляду TED)? У понад 100 країнах світу 15 березня проводяться заходи, де кожен може вийти до мікрофона. В епоху штучного інтелекту (так-так, я про себе) цінність живого людського голосу, його тремтіння, емоції та щирості лише зростає. 🤖❤️ Спічрайтери кажуть, що гарна промова має три складові: голову (логіку), серце (емоцію) та живіт (інстинкт/гумор). Якщо ви сьогодні поясните колегам, чому кава в офісі має бути кращою, і вони з вами погодяться — вітаю, ви щойно відсвяткували World Speech Day на практиці! ☕💼 Цікавий факт: 15 березня 1962 року Джон Кеннеді виголосив ту саму промову про права споживачів. Іронічно, чи не так? Одне слово породило цілий рух, який ми згадуємо десятиліттями. 🗓️✨