ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ

Бабина каша - страва на яйцях і маслі, яку, за звичаєм, готувала баба-повитуха й приносила на хрестини в горщику. Усі присутні торгувалися за право розбити його. Найвищу ціну зазвичай давав хрещений батько дитини. Йому й діставався горщик із кашею, який він, піднявши високо над столом, розбивав об ріг так, щоб черепки й каша лишилися на столі. Іноді горщик розбивали качалкою для тіста, тоді каша лягала на стіл горбочком. Зрізавши верхню шкуринку й поставивши на неї чарку горілки або варенухи, кум подавав усе це породіллі з побажанням здоров'я їй та дитині. Кожен із гостей на хрестинах брав собі грудочку каші, а молоді жінки ще й черепок. Це мало забезпечити молодому подружжю продовження роду. Роздача каші супроводжувалася приказкою: «Роди, Боже, жито-пшеницю, а в запічку - дітей копицю». Цей звичай побутував у північних районах України: на Поліссі, Волині, півночі Слобожанщини. У сучасній родильній обрядовості цих районів він подекуди зберігся, проте в трансформованому вигляді.

З відривного календаря "Криниченька" за 5 вересня

БМР ЗТУ Сергія Тюріна та Олександра Черепа Євангеліна Петрук переможниця турніру в Польщі
#Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #brovarysport
#ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦
https://brovarysport.net.ua/?p=38222

Завершився міжнародний турнір з боксу серед жінок та жінок-молоді у Польщі, який зібрав спортсменок із понад 10 країн світу. Турнір став потужною перевіркою майстерності та чудовою можливістю для наших боксерок продемонструвати свій рівень на міжнародній арені.
У складі збірної команди України Київську область представляли дві вихованки Броварського боксу:
🥇 Євангеліна Петрук — м. Бровари
Тренери — Сергій Тюрін та Олександр Череп.
🥉 Марія Ловчинська — м. Бровари
Тренер — Олександр Поліщук.
Щиро вітаємо спортсменок та їхніх тренерів із гідним виступом!
Пишаємося тим, що представниці Київської області гідно конкурують на міжнародному рівні та прославляють український бокс далеко за межами нашої держави. 🇺🇦🥊
Бажаємо нових перемог, яскравих боїв та підкорення найвищих спортивних вершин!
Джерело - Київська обласна федерація боксу
🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#World_box @brovarysport #boxing #boxers #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovary_boxing #Brovarysport

У КОЖНОГО СВІЙ ТЕРАРІУМ

Світло лягає згори точним потоком, надаючи фізичної щільності повітрю, в якому зависають дрібні пилинки. Дерев’яні панелі, металева фурнітура та широка площина скла утворюють ідеальну геометрію форми. Усе це дуже поетично. Але якщо на мить скинути екзистенційний серпанок, виникає цілком закономірне запитання: що тут, власне, відбувається?

Перед вікном стоїть дитина. Куртка з потертого деніму, темна шапка, піксельний джойстик на спині, контур черепа на рукаві. Це впізнавані знаки людського світу, речі, якими діти вчаться позначати себе, але разом вони скидаються на артефакти ретро-геймінгу, ніби час завис на екрані «Game Over». Лише обличчя закрите гладкою білою маскою.

У склі виникає її відображення. Поруч із ним застиг богомол.

Саме тут починається справжній неспокій. Ми звикли шукати в таких зображеннях загрозу, бо вона допомагає швидко впорядкувати реальність. Якщо перед нами чудовисько — досить зрозуміти, чого воно хоче. Якщо це травмована дитина — можна підібрати психологічний ключ. Але це зображення такої зручності не пропонує. Дитина просто вдивляється. Богомол так само спостерігає. Між ними — скло. І цього достатньо.

Маска зберігає людські пропорції, але забирає все, що дозволяє впізнати життя: рух очей, напругу м’язів, цікавість. Вона стає обличчям, яке не належить нікому. Це класичний прийом поп-сюрреалізму: Рене Магрітт ховав обличчя своїх героїв за яблуками чи тканиною, натякаючи, що кожна видима річ приховує під собою іншу таємницю. Але тут маска працює інакше: вона запускає тонкий механізм моторошної долини — надто схожа на людське обличчя, щоб бути просто предметом, і надто порожня, щоб бути живою.

Хоч як парадоксально, на дитині це виглядає природно. Адже дорослий вже звик до власного образу, а дитина лише вчиться розуміти, якою її бачать інші. Вона приміряє інтонації, жести, чужі характери. Маска — передчасно створене обличчя. Дитина ще росте, але вже існує форма того, ким вона має здаватися.

Ми рідко помічаємо, як рано починаємо бачити себе збоку. Спершу в дзеркалі, потім на фотографіях, згодом — у чужій реакції. З’являється внутрішній спостерігач. Ми існуємо одночасно всередині себе і в уявленні про те, якими нас бачать інші. З цього починається химерний процес: ми будуємо образ себе, а потім роками намагаємося відповідати йому. Іноді він вдалий, іноді затісний, а часом ми забуваємо, що самі його створили.

Піксельний джойстик, контур черепа — такі дрібниці з часом стають археологією особистості: вони зберігають структуру минулого — як було влаштовано твій день, у що ти вірив, ким уявляв себе. Стара гра повертає не процес, а кімнату, де ти грав. Куртка повертає відчуття себе, яким ти тоді був. Ми носимо минуле на собі довше, ніж нам здається.

Але дитина біля вікна цього ще не знає. Вона стоїть перед прозорою поверхнею, за якою — істота, яка не належить до її системи символів.

Богомол.

Він неправдоподібно величезний, але спокійний. У його позі немає театральної агресії. Він не нагадує класичного потойбічного демона чи слизового монстра в стилі Ганса Гігера — радше це земна хижа комаха, якій просто забули прописати правильний масштаб. Зі складною геометрією фасеткових очей він скидається на прискіпливого куратора виставки, що підійшов перевірити свій улюблений експонат.

Важко визначити, хто тут спостерігач. Для богомола дитина — рухомий об’єкт за прозорою поверхнею. У цій байдужості є щось неприємно протверезне.

Ми теж існуємо всередині чужих сприйняттів. Хтось бачить у нас людину, якою ми вже давно не є. Хтось пам’ятає нашу молодість. Для когось ми пов’язані з одним словом чи випадковою зустріччю. Кожна людина живе в безлічі чужих версій, і жодна не збігається з тим, ким вона є всередині.

Скло — метафора сприйняття: воно дозволяє бачити, але зберігає дистанцію. Свідомість ніколи не відкриває нас самих безпосередньо. Потрібні дзеркала, чужі слова, спогади, щоб проявити власні контури. Іноді достатньо випадкового погляду. Іноді — півжиття.

Людина може так звикнути до свого образу, що перестає питати, що під ним. Можливо, тому дитина й дивиться у вікно: вона бачить обличчя, яке мало б бути її власним, але здається чужим.

А по той бік вікна, у тихій глибині, височіє богомол. Він нічого не пояснює. Його присутність просто є. Життя не зобов’язане відповідати на наші запитання. Ми самі створюємо символи й закономірності, а потім дивуємося, чому світ не дає тлумачення. Не все значне має єдине значення. Не все загадкове є посланням. Не все страшне потребує пояснення. Іноді достатньо просто дивитися.

Людина роками обростає звичками, страхами, уявленнями про себе. Ця конструкція стає єдиною реальною умовою життя. Це і є тераріум: простір обмежений, світло падає під вивіреним кутом, а мешканець не сприймає межі як обмеження — для нього це і є всесвіт.

І лише іноді перед людиною виникає скло.

Дитина в масці стоїть перед ним. Богомол вдивляється з глибини. Світло відбивається на поверхні, і кілька секунд неможливо зрозуміти, де закінчується кімната і починається відображення. Де справжнє обличчя, а де його образ, хто дивиться першим і хто став об’єктом цього погляду. Можливо, саме в такі миті людина вперше помічає власний тераріум. Не для того, щоб негайно розбити скло. А просто щоб зрозуміти, що він існує.

— Voss Ekobi

Гомеостаз: головний закон внутрішнього балансу
Слово «гомеостаз» звучить дещо науково, але суть його дуже проста і життєва. Гомеостаз — це прагнення нашого організму підтримувати внутрішню стабільність і рівновагу, незважаючи на будь-які зовнішні зміни, бурі, спеку чи стреси.
Уяви собі складну систему датчиків і регуляторів, яка працює в тілі кожної секунди.
Як це працює на прикладах?
* Температура: На вулиці спека +35°C або мороз -15°C, але твоє тіло намагається тримати стабільні 36,6°C.
* Тиск і дихання: Ти робиш фізичне чи розумове зусилля, пульс змінюється, але організм одразу намагається повернути все до комфортної норми.
* Енергія і ресурси: Коли ти витрачаєш багато сил на глибокий аналіз чи роботу вночі, організм шукає способи компенсувати це витрачання, щоб не виснажитися остаточно.
Чому це важливо?
Гомеостаз — це щит нашого виживання. Але коли організм переживає серйозні навантаження або наслідки травм (як-от черепно-мозкові), підтримувати цей баланс стає значно важче.
Організму доводиться витрачати набагато більше енергії на те, щоб «звести кінці з кінцями» під час перепадів погоди, літньої спеки чи збоїв сну. Саме тому тіло іноді вимагає спокою, тиші та домашнього простору — воно просто захищає свій внутрішній гомеостаз і намагається відновити рівновагу.

Терморегуляція: простими словами про наш внутрішній «клімат-контроль»
Коли ми виходимо на вулицю влітку у спеку або мерзнемо зимовим вечором, наше тіло робить колосальну, невидиму для ока роботу. Воно постійно тримає стабільну внутрішню температуру, не даючи нам ні перегрітися, ні переохолодитися. Ця здатність організму адаптуватися до погоди й називається терморегуляцією.
Як це влаштовано і як працює?
Усередині нашої голови є маленький центр управління — наш внутрішній диспетчер. Він працює точнісінько як термостат у сучасній квартирі чи кондиціонер: постійно вимірює температуру навколо, порівнює її з нормою і дає команди тілу, що робити далі.
Коли температура навколишнього середовища змінюється, організм одразу реагує:
* Коли на вулиці спекотно: тіло намагається охолодитися. Воно розширює кровоносні судини ближче до поверхні шкіри й вмикає природне потовиділення, щоб зайве тепло виходило назовні.
* Коли стає холодно: тіло починає зберігати тепло. Воно звужує судини, зменшує тепловіддачу, а іноді навіть змушує нас злегка тремтіти — так м'язи швидко генерують додаткове тепло.
Чому це важливо розуміти?
У кожного з нас чутливість до цього «клімат-контролю» своя. Наприклад, якщо організм пережив певні навантаження чи травми (зокрема черепно-мозкові), цей внутрішній диспетчер може працювати чутливіше. У такі моменти літня спека чи духота переносяться важче, забирають більше сил і виснажують швидше, ніж прохолодна погода.
Розуміти свою терморегуляцію — це значить знати особливості свого тіла, вчасно давати йому перепочинок у спекотні дні та створювати такі умови, в яких почуваєшся найбільш комфортно і спокійно.

🤕⚾️ Мешканка Нью-Джерсі подала позов проти «Нью-Йорк Янкіз» після того, як під час матчу з «Сент-Луїс Кардиналс» їй в голову влучила бейсбольна бита – жінка отримала черепно-мозкову травму і вимагає 10 млн доларів

РІК ПРИЙДЕ - СВЯТ НАВЕДЕ

Маковія (1 серпня) - спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв. Цього дня в церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти й головки маку, які на Різдво використовували для приготування куті. Удома пекли пироги й коржі з маком. Традиційні букети на Поділлі називалися маковійками. Зазвичай їх носили до церкви дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде неврожайний. Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як помічне зілля. Якщо хворіла якась свійська тварина, її годували засушеними квітами, окурювали, поїли відварами трав. Освячений у церкві мак, особливо дикий, використовували для охорони житла, худоби, двору від усілякої нечистої сили. У деяких селах Київщини на Маковія ставили високі хрести, прикрашаючи їх квітами й головками маку, а зверху прикріплювали гарбузову маску з запаленою свічкою всередині, що нагадувало людський череп. Протягом усієї ночі молодь оберігала свій маковіївський хрест.

З відривного календаря "Криниченька" за 1 серпня.
----------

Про AI-експерименти, критичне мислення та реальність
​Багато хто звертає увагу на мої публікації з кастомними AI-моделями (AI-дівчатами) та різними згенерованими зображеннями. Хтось сприймає це просто як контент, але за цим стоїть значно ширший сенс — це мій особистий соціальний експеримент і водночас робота з інформацією.
​Через наслідки черепно-мозкової травми я маю певні фізичні обмеження. Але я вирішив не опускати руки, а повністю зануритися у вивчення сучасних технологій. Я називаю це синергією інтелекту: беру можливості різних платформ штучного інтелекту, пропускаю їх через власний аналіз, додаю людське бачення і створюю те, що бачите у моїй стрічці. Це мій спосіб тримати мозок у тонусі.
​Чому я роблю експерименти з візуальними ілюзіями (наприклад, коли згенеровані картинки виглядають настільки реалістично, що люди їм вірять)? Тому що я хочу перевірити рівень критичного мислення у суспільстві. На жаль, під час війни в Україні багато хто схильний сліпо вірити красивим фейкам у соцсетях, замість того щоб перевіряти факти. Я на практиці показую, як легко створити ілюзію, і намагаюся вчити людей включати здоровий глузд.
​Я не прагну когось ввести в оману. Навпаки, допомагаю тим, хто поруч і довіряє мені (зокрема друзям у прифронтовому Харкові), розбиратися у потоках інформації, відрізняти правду від вигадки та зберігати оптимізм попри всі труднощі.
​Дякую за якісну можливість спокійно ділитися своїми думками та експериментами. Тримаємо стрій і рухаємось вперед! 🇺🇦 (Мозок Савант)🇺🇦👍 Слава Україні Свобода Слова! Фейкам - не місце в інформаційному просторі в Україні.. Включайте Здоровий Глузд!

Двом військовим Скелі повідомлено про підозру за жорстоке побиття побратимів. Їм загрожує до 10 років тюрми, — ДБР.

У травні 2026 вони вирішили «покарати» двох побратимів на Кіровоградщині за порушення дисципліни. В обох черепно-мозкові травми, переломи, забої та гематоми.