• ПРОГУЛЮЮЧИСЬ ХВИЛЯМИ
    #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    ПРОГУЛЮЮЧИСЬ ХВИЛЯМИ #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    Like
    1
    65views 2Plays
  • 😱 «Тягали воду у трилітрових пляшках»: чоловік самотужки гасив пожежу, коли уламок ворожої техніки влучив у його квартиру

    Епіцентр вибуху припав на перший поверх пятниповерхівки в Дніпровському районі — саме там квартира Аркадія. У глибоку ніч він прокинувся від потужного удару: вибухова хвиля вибила вікна, двері та все скло, а за мить спалахнула пожежа.

    Аркадію довелося гасити вогонь самотужки — рятувальники ще не встигли прибути.
    😱 «Тягали воду у трилітрових пляшках»: чоловік самотужки гасив пожежу, коли уламок ворожої техніки влучив у його квартиру Епіцентр вибуху припав на перший поверх пятниповерхівки в Дніпровському районі — саме там квартира Аркадія. У глибоку ніч він прокинувся від потужного удару: вибухова хвиля вибила вікна, двері та все скло, а за мить спалахнула пожежа. Аркадію довелося гасити вогонь самотужки — рятувальники ще не встигли прибути.
    64views 3Plays
  • Під час обстрілів була пошкоджена низка газифікованих будинків у п'яти районах cтолиці

    Фахівці Управління аварійно-відновлювальних робіт акціонерного товариства «Київгаз» усувають наслідки сьогоднішньої атаки на Київ, зокрема пошкодження, що стались через падіння уламків, влучань ворожих безпілотників і пошкодження вибуховими хвилями. Про це повідомляє «Главком» із поиланнчм на КМДА.
    Під час обстрілів була пошкоджена низка газифікованих будинків у п'яти районах cтолиці Фахівці Управління аварійно-відновлювальних робіт акціонерного товариства «Київгаз» усувають наслідки сьогоднішньої атаки на Київ, зокрема пошкодження, що стались через падіння уламків, влучань ворожих безпілотників і пошкодження вибуховими хвилями. Про це повідомляє «Главком» із поиланнчм на КМДА.
    56views
  • ЧУДОВА ХВИЛЯ ДЛЯ ТРЕНУВАНЬ
    #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    ЧУДОВА ХВИЛЯ ДЛЯ ТРЕНУВАНЬ #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    112views 1Plays
  • #події
    🇩🇪 Кінець Епохи: Ніч, Коли Впала Берлінська Стіна (1989).
    9 листопада 1989 року увійшло в історію як одна з найбільш значущих дат XX століття. Цього дня впала Берлінська стіна – символ ідеологічного розколу світу, «залізна завіса», що фізично розділяла Німеччину, Європу та два ворогуючі політичні блоки: капіталістичний Захід і комуністичний Схід.

    🚧 «Антифашистський Оборонний Вал»

    Стіна, яку влада НДР (Східна Німеччина) пропагандистськи називала «Антифашистським оборонним валом», була зведена 13 серпня 1961 року. Її справжньою метою було зупинити масову втечу громадян Східної Німеччини до Західного Берліна, яка загрожувала НДР економічним та демографічним колапсом. Протягом 28 років ця фортифікаційна споруда, що складалася з бетону, колючого дроту та сторожових веж, стала причиною трагедій тисяч сімей та смерті багатьох людей, які намагалися її подолати.

    🗣️ Фатальна Помилка та Народний Тріумф

    Падіння Стіни стало кульмінацією глибоких демократичних змін, що прокотилися Східною Європою на тлі радянської «Перебудови» та масових демонстрацій громадян НДР. Утім, безпосереднім поштовхом стала, як це часто буває в історії, бюрократична помилка.
    Увечері 9 листопада 1989 року член Політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) Гюнтер Шабовські на пресконференції зачитав нове, дещо пом'якшене, правило виїзду з НДР. На запитання журналіста, коли ці правила набувають чинності, Шабовські, який не був повністю обізнаний із деталями, недбало відповів: «Негайно, прямо зараз». 🤯
    Ця фраза, миттєво розтиражована світовими ЗМІ, спричинила ефект, на який не очікував ніхто. Тисячі східних берлінців негайно кинулися до прикордонних пунктів переходу. Прикордонники, не маючи чітких інструкцій, під тиском натовпу та не бажаючи застосовувати зброю, були змушені відкрити ворота.

    🎉 Символ Кінця Холодної Війни

    Сцени тієї ночі – люди, що зі сльозами радості обіймали один одного, громадяни, які стояли на вершині бетонної стіни, озброєні лише молотками та зубилами («берлінські дятли»), – облетіли весь світ. Вони стали метафорою кінця Холодної війни та краху комуністичної системи у Східній Європі.

    Падіння Стіни мало глибокі наслідки:
    * Возз'єднання Німеччини: Воно стало першим, найважливішим кроком до офіційного об'єднання Німеччини, що відбулося менш ніж за рік – 3 жовтня 1990 року.
    * Демократична Хвиля: Подія дала потужний сигнал іншим країнам Східного блоку, прискоривши їхній перехід до демократії.
    * Геополітична Зміна: Розпад біполярного світу, який існував із часів Другої світової війни, став незворотним.
    Сьогодні фрагменти Берлінської стіни є музейними експонатами та нагадуванням про те, що найміцніші політичні бар'єри не можуть вистояти проти нестримного прагнення народу до свободи та єдності.
    #події 🇩🇪 Кінець Епохи: Ніч, Коли Впала Берлінська Стіна (1989). 9 листопада 1989 року увійшло в історію як одна з найбільш значущих дат XX століття. Цього дня впала Берлінська стіна – символ ідеологічного розколу світу, «залізна завіса», що фізично розділяла Німеччину, Європу та два ворогуючі політичні блоки: капіталістичний Захід і комуністичний Схід. 🚧 «Антифашистський Оборонний Вал» Стіна, яку влада НДР (Східна Німеччина) пропагандистськи називала «Антифашистським оборонним валом», була зведена 13 серпня 1961 року. Її справжньою метою було зупинити масову втечу громадян Східної Німеччини до Західного Берліна, яка загрожувала НДР економічним та демографічним колапсом. Протягом 28 років ця фортифікаційна споруда, що складалася з бетону, колючого дроту та сторожових веж, стала причиною трагедій тисяч сімей та смерті багатьох людей, які намагалися її подолати. 🗣️ Фатальна Помилка та Народний Тріумф Падіння Стіни стало кульмінацією глибоких демократичних змін, що прокотилися Східною Європою на тлі радянської «Перебудови» та масових демонстрацій громадян НДР. Утім, безпосереднім поштовхом стала, як це часто буває в історії, бюрократична помилка. Увечері 9 листопада 1989 року член Політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) Гюнтер Шабовські на пресконференції зачитав нове, дещо пом'якшене, правило виїзду з НДР. На запитання журналіста, коли ці правила набувають чинності, Шабовські, який не був повністю обізнаний із деталями, недбало відповів: «Негайно, прямо зараз». 🤯 Ця фраза, миттєво розтиражована світовими ЗМІ, спричинила ефект, на який не очікував ніхто. Тисячі східних берлінців негайно кинулися до прикордонних пунктів переходу. Прикордонники, не маючи чітких інструкцій, під тиском натовпу та не бажаючи застосовувати зброю, були змушені відкрити ворота. 🎉 Символ Кінця Холодної Війни Сцени тієї ночі – люди, що зі сльозами радості обіймали один одного, громадяни, які стояли на вершині бетонної стіни, озброєні лише молотками та зубилами («берлінські дятли»), – облетіли весь світ. Вони стали метафорою кінця Холодної війни та краху комуністичної системи у Східній Європі. Падіння Стіни мало глибокі наслідки: * Возз'єднання Німеччини: Воно стало першим, найважливішим кроком до офіційного об'єднання Німеччини, що відбулося менш ніж за рік – 3 жовтня 1990 року. * Демократична Хвиля: Подія дала потужний сигнал іншим країнам Східного блоку, прискоривши їхній перехід до демократії. * Геополітична Зміна: Розпад біполярного світу, який існував із часів Другої світової війни, став незворотним. Сьогодні фрагменти Берлінської стіни є музейними експонатами та нагадуванням про те, що найміцніші політичні бар'єри не можуть вистояти проти нестримного прагнення народу до свободи та єдності.
    Like
    1
    242views
  • РОЗСЯКАЮЧИ НА ХВИЛЯХ
    #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    РОЗСЯКАЮЧИ НА ХВИЛЯХ #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    152views 2Plays
  • Нова хвиля квадробінгу на київських Видубичах 😱
    Нова хвиля квадробінгу на київських Видубичах 😱
    87views 1Plays
  • РОЗСІКАЮЧИ ХВИЛЯМИ
    #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    РОЗСІКАЮЧИ ХВИЛЯМИ #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    Like
    1
    187views 1Plays
  • ❗️ Пошкодження Київської ГЕС не призведе до масштабного затоплення, — професор Марк Железняк

    За його словами, хвиля води буде локальною, а карти зон підтоплення вже передані міськраді.

    Найбільш уразливі райони — Оболонь і садові масиви.
    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    ❗️ Пошкодження Київської ГЕС не призведе до масштабного затоплення, — професор Марк Железняк За його словами, хвиля води буде локальною, а карти зон підтоплення вже передані міськраді. Найбільш уразливі райони — Оболонь і садові масиви. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    183views 2Plays
  • Біла риба

    Ніч була така густа, що навіть зорі не пробивались крізь її темряву. Почав накрапати дощ. Я брів вздовж набережної, змучений, голодний, мокрий і без жодної монети в кишені — навіть стара мушля, яку я носив «на удачу», втекла кудись у море.
    І от натрапляю я на вивіску — «П’яна чайка». Таверна стоїть, хитається від вітру, як корабель на якорі, а зсередини чути сміх, музика й запах смажених анчоусів.

    Думаю: «Якщо вже потону, то хай у ромі, а не в дощі».

    Відчиняю двері. У таверні гамір, дим, свічки тремтять, а над шинквасом стоїть бармен — кремезний чолов’яга з вусами, що могли б підмести палубу.
    — Ну, моряк, — каже він, — звідки вітер тебе приніс?
    — Із безгрошів’я, — відповідаю я чесно. — Рому б мені кухоль… але замість срібла можу заплатити історією.
    Бармен підозріло прищурився, та в очах у нього блиснула цікавість.
    — Гаразд, — каже. — Якщо історія буде гідна, я навіть дам закуску. Але спробуй мене не нудити, бо я тоді заберу кухоль назад.
    — Домовились, — кажу я, сідаючи ближче до столу. — Тільки попереджаю: моя історія пахне сіллю, страхом і… трохи коханням.

    Було це… е-е-е… давним-давно, коли я ще був молодим, дурним і без грошей — тобто, як і тепер, тільки з меншою бородою!
    Тоді море ще не знало, що таке спокій, а я служив на судні «Грізна Мерлінка» — кораблі, який тримався на воді лише тому, що боявся потонути. Наш капітан — пан Дженкінс із оком, яке не моргало навіть у сні, — послав мене в глибоку бухту за дивиною: рибою Білою.

    Та що я тоді знав про рибу...
    Старі моряки казали, вона плавала поміж рифів, співала так, що в китів сльози котились, а хто зустріне її — тому або пощастить на все життя, або ж пропав навіки. А хто її впіймає — той знайде шлях до скарбів Посейдона.

    Думав: «Ех, привезу капітанові, може, дасть премію або хоч не викине за борт».
    Ну, ти ж знаєш мене, бармене, — якщо є шанс або розбагатіти, або померти ефектно, я завжди обираю перше, поки не починається друге.

    Взяв човна, змайстрував щоглу, сів сам, гребу собі… день пливу, другий... і тут, з темної глибини, виринає воно.
    — Боже ж ти мій… — кажу, — яке чудисько!
    Переді мною спливає здоровенний здоров’як — старий контрабандист, на прізвисько Крокодил Джо. Його всі боялися, навіть чайки від нього сахалися. Очі — як дві пляшки рому, зуби — як кинджали, і пахне, ніби він купався у смерті.
    А біля нього — Біла Риба, справжня легенда: висока, у білій сукні, сяє, як місячна доріжка. Волосся — як сонячне сяйво, очі — дві глибини без дна.
    Він вирішив, що Білу Рибу слід… ну, ти зрозумів, бармене. І я, звісно, не міг цього допустити.

    — Стривай, крокодиле! — закричав я, стрибаючи у човні і махаючи веслом, як відчайдушний диригент.
    Човен гойдався, дощ крапав мені в очі, а Джо відстоював своє «право» на красуню. Я вхопив Джо за хвіст (ну, майже за хвіст — крокодили великі, ти знаєш) і потягнув у сторону, а Біла Риба, скориставшись хвилею, випливла на безпечну глибину.

    — Ей, пірате, — каже вона, — ти ж мене шукав! Чого боїшся? Підійди ближче, подивись, у мене нема зброї!

    А я аж посірів.
    — Не наближайся, — бурмочів я. — Казали мені, що ти людські душі ковтаєш.

    — Ха! — засміялась вона. — Я беззуба!

    — Дай гляну здалеку! — кажу я, ховаючись за весло.

    І справді — роззявила вона рота, а там… порожньо, як у кишені матроса після зарплати.
    Я посмілішав, підійшов ближче, торкнувся її підборіддя, заглянув усередину — і кажу:
    — Е, ти ж зовсім беззуба! Тоді не страшна!

    Після цього ми пливли разом, розповідали один одному історії, співаючи пісні, сміючись і уникаючи дрібних морських катастроф. Ми знаходили затонулі скарби, уникали танучих айсбергів (ну, майже) і сміялися з усього, що траплялося — бо пригоди, кажуть, не люблять сумних людей.

    Я замовк, а бармен стоїть, витирає келих і мовить:
    — Ну, старий, історія в тебе така, що й ром здивувався.
    І наливає мені ще кухоль.
    — За рахунок закладу, — каже. — Бо така історія дорожча за будь-яку монету.
    Я підняв кухоль, посміхнувся й відповів:
    — Тоді слухай уважно, друже… бо це лише перша частина.

    Потім вона показала мені підводне місто — коралове, блискуче, красиве… тільки мешканці всі мовчазні. Бо мертві. Я їй кажу:
    — Гарне місце, але трохи нуднувате.
    А вона:
    — Та нічого, зате не сперечаються.

    Далі ми разом шукали скарб старого Посейдона. Знайшли сундук — здоровенний, оброслий мушлями. Відкрили, а там… його борода! І записка: «Не торкайся, бо свербітиме!»

    Ми ще тиждень не могли позбутись свербіння, навіть краби з нас сміялися!

    Потім Біла Риба вирішила, що я повинен стати «морським принцом». Вона дала мені корону з водоростей і посадила на трон із черепашок. Через п’ять хвилин мене вкусила мурена — за сідницю. Я зрозумів, що престол — то не моє.

    Але найсмішніше було потім. Вона каже:
    — Якщо ти мене справді кохаєш, доведи це. Злови мені місяць.
    Я, звісно, не з лякливих. Вилажу на щоглу, тягнуся… І падаю прямісінько в барило з оселедцями! Оселедці розлітається, я — теж, а місяць так і не зловив. Зате запах оселедця тримався три тижні, і навіть чайки мене поважали.

    Та, як завжди, з морем не все просто. Одного ранку вона каже:
    — Ти ж не залишиш мене?
    А я, ще з хмелем у голові, жартома відповів:
    — Хіба можна залишити море?

    І з того дня я її більше не бачив.

    Кажуть, коли я заснув, вона розчинилася у хвилях. Тільки білий туман лишився на воді й запах ромових губ.

    — От така от історія, бармене, — кажу я, до дна спорожнюючи кухоль. — І що скажеш?

    Бармен зітхає, витирає келих і каже:
    — Скажу, що ти або великий брехун, або той, кого море справді покохало.
    — А куди ж риба поділась? — питає бармен,
    — Ну, бармене, — старий пірат допив свій ром і втер бороду, — налий ще кухоль! Бо історія закінчилась, а спрага ні!

    І тут двері таверні з розмаху відчиняються — аж вітер гасить свічки, і настає тиша. У дверях стоїть вона.
    Уся в білому. Волосся світиться, очі, як два морські маяки,
    У бармена келих мало з рук не випав.
    — Свята хвиля... — прошепотів він. — Біла Риба! Оце так збіг. Знову твоя легендарна морська подруга?

    А я тільки кліпаю очима, бо вона йде просто до мене. Хода легка, як хвиля, але в погляді — така буря, що навіть шторми злякались би.

    — Нарешті я тебе знайшла! — каже вона. — Я обійшла всі береги, усі порти, усі таверни!

    — Почекай, — кажу я, — ти… ти ж не морська духова істота?

    — Я тобі зараз дам «істота»! — каже вона, знімаючи з голови каптур. — Це я, Марина, твоя дружина!

    Бармен, заливаючись сміхом, каже:
    — Пані, це точно ваш?

    — На жаль, — відповідає вона. — Але хоч розповідає весело.
    А потім додає:
    — І взагалі, вдома вечеря холоне.

    І от ми виходимо з «П’яної чайки». Місяць світить, хвилі блищать, а я кажу:
    — Марина, ну я ж думав, ти — легенда, а ти взяла й прийшла!

    А вона сміється:
    — Я й є твоя легенда. Тільки не морська, а сімейна. І якщо не поспішаєш додому — знову зроблю з тебе міф!

    І ми йдемо вдвох вулицею, вона тримає мене під руку, а я думаю:
    «От і все, моя Рибо. Виявляється, справжнє море — то не хвилі, а жінка, яка не дає тобі пропасти.»
    ---

    Коли ми зникли в тумані, бармен витер стійку, посміхнувся й сказав сам до себе:
    — От же ж хитрий моряк… Навіть дружину зумів видати за легенду.
    Біла риба Ніч була така густа, що навіть зорі не пробивались крізь її темряву. Почав накрапати дощ. Я брів вздовж набережної, змучений, голодний, мокрий і без жодної монети в кишені — навіть стара мушля, яку я носив «на удачу», втекла кудись у море. І от натрапляю я на вивіску — «П’яна чайка». Таверна стоїть, хитається від вітру, як корабель на якорі, а зсередини чути сміх, музика й запах смажених анчоусів. Думаю: «Якщо вже потону, то хай у ромі, а не в дощі». Відчиняю двері. У таверні гамір, дим, свічки тремтять, а над шинквасом стоїть бармен — кремезний чолов’яга з вусами, що могли б підмести палубу. — Ну, моряк, — каже він, — звідки вітер тебе приніс? — Із безгрошів’я, — відповідаю я чесно. — Рому б мені кухоль… але замість срібла можу заплатити історією. Бармен підозріло прищурився, та в очах у нього блиснула цікавість. — Гаразд, — каже. — Якщо історія буде гідна, я навіть дам закуску. Але спробуй мене не нудити, бо я тоді заберу кухоль назад. — Домовились, — кажу я, сідаючи ближче до столу. — Тільки попереджаю: моя історія пахне сіллю, страхом і… трохи коханням. Було це… е-е-е… давним-давно, коли я ще був молодим, дурним і без грошей — тобто, як і тепер, тільки з меншою бородою! Тоді море ще не знало, що таке спокій, а я служив на судні «Грізна Мерлінка» — кораблі, який тримався на воді лише тому, що боявся потонути. Наш капітан — пан Дженкінс із оком, яке не моргало навіть у сні, — послав мене в глибоку бухту за дивиною: рибою Білою. Та що я тоді знав про рибу... Старі моряки казали, вона плавала поміж рифів, співала так, що в китів сльози котились, а хто зустріне її — тому або пощастить на все життя, або ж пропав навіки. А хто її впіймає — той знайде шлях до скарбів Посейдона. Думав: «Ех, привезу капітанові, може, дасть премію або хоч не викине за борт». Ну, ти ж знаєш мене, бармене, — якщо є шанс або розбагатіти, або померти ефектно, я завжди обираю перше, поки не починається друге. Взяв човна, змайстрував щоглу, сів сам, гребу собі… день пливу, другий... і тут, з темної глибини, виринає воно. — Боже ж ти мій… — кажу, — яке чудисько! Переді мною спливає здоровенний здоров’як — старий контрабандист, на прізвисько Крокодил Джо. Його всі боялися, навіть чайки від нього сахалися. Очі — як дві пляшки рому, зуби — як кинджали, і пахне, ніби він купався у смерті. А біля нього — Біла Риба, справжня легенда: висока, у білій сукні, сяє, як місячна доріжка. Волосся — як сонячне сяйво, очі — дві глибини без дна. Він вирішив, що Білу Рибу слід… ну, ти зрозумів, бармене. І я, звісно, не міг цього допустити. — Стривай, крокодиле! — закричав я, стрибаючи у човні і махаючи веслом, як відчайдушний диригент. Човен гойдався, дощ крапав мені в очі, а Джо відстоював своє «право» на красуню. Я вхопив Джо за хвіст (ну, майже за хвіст — крокодили великі, ти знаєш) і потягнув у сторону, а Біла Риба, скориставшись хвилею, випливла на безпечну глибину. — Ей, пірате, — каже вона, — ти ж мене шукав! Чого боїшся? Підійди ближче, подивись, у мене нема зброї! А я аж посірів. — Не наближайся, — бурмочів я. — Казали мені, що ти людські душі ковтаєш. — Ха! — засміялась вона. — Я беззуба! — Дай гляну здалеку! — кажу я, ховаючись за весло. І справді — роззявила вона рота, а там… порожньо, як у кишені матроса після зарплати. Я посмілішав, підійшов ближче, торкнувся її підборіддя, заглянув усередину — і кажу: — Е, ти ж зовсім беззуба! Тоді не страшна! Після цього ми пливли разом, розповідали один одному історії, співаючи пісні, сміючись і уникаючи дрібних морських катастроф. Ми знаходили затонулі скарби, уникали танучих айсбергів (ну, майже) і сміялися з усього, що траплялося — бо пригоди, кажуть, не люблять сумних людей. Я замовк, а бармен стоїть, витирає келих і мовить: — Ну, старий, історія в тебе така, що й ром здивувався. І наливає мені ще кухоль. — За рахунок закладу, — каже. — Бо така історія дорожча за будь-яку монету. Я підняв кухоль, посміхнувся й відповів: — Тоді слухай уважно, друже… бо це лише перша частина. Потім вона показала мені підводне місто — коралове, блискуче, красиве… тільки мешканці всі мовчазні. Бо мертві. Я їй кажу: — Гарне місце, але трохи нуднувате. А вона: — Та нічого, зате не сперечаються. Далі ми разом шукали скарб старого Посейдона. Знайшли сундук — здоровенний, оброслий мушлями. Відкрили, а там… його борода! І записка: «Не торкайся, бо свербітиме!» Ми ще тиждень не могли позбутись свербіння, навіть краби з нас сміялися! Потім Біла Риба вирішила, що я повинен стати «морським принцом». Вона дала мені корону з водоростей і посадила на трон із черепашок. Через п’ять хвилин мене вкусила мурена — за сідницю. Я зрозумів, що престол — то не моє. Але найсмішніше було потім. Вона каже: — Якщо ти мене справді кохаєш, доведи це. Злови мені місяць. Я, звісно, не з лякливих. Вилажу на щоглу, тягнуся… І падаю прямісінько в барило з оселедцями! Оселедці розлітається, я — теж, а місяць так і не зловив. Зате запах оселедця тримався три тижні, і навіть чайки мене поважали. Та, як завжди, з морем не все просто. Одного ранку вона каже: — Ти ж не залишиш мене? А я, ще з хмелем у голові, жартома відповів: — Хіба можна залишити море? І з того дня я її більше не бачив. Кажуть, коли я заснув, вона розчинилася у хвилях. Тільки білий туман лишився на воді й запах ромових губ. — От така от історія, бармене, — кажу я, до дна спорожнюючи кухоль. — І що скажеш? Бармен зітхає, витирає келих і каже: — Скажу, що ти або великий брехун, або той, кого море справді покохало. — А куди ж риба поділась? — питає бармен, — Ну, бармене, — старий пірат допив свій ром і втер бороду, — налий ще кухоль! Бо історія закінчилась, а спрага ні! І тут двері таверні з розмаху відчиняються — аж вітер гасить свічки, і настає тиша. У дверях стоїть вона. Уся в білому. Волосся світиться, очі, як два морські маяки, У бармена келих мало з рук не випав. — Свята хвиля... — прошепотів він. — Біла Риба! Оце так збіг. Знову твоя легендарна морська подруга? А я тільки кліпаю очима, бо вона йде просто до мене. Хода легка, як хвиля, але в погляді — така буря, що навіть шторми злякались би. — Нарешті я тебе знайшла! — каже вона. — Я обійшла всі береги, усі порти, усі таверни! — Почекай, — кажу я, — ти… ти ж не морська духова істота? — Я тобі зараз дам «істота»! — каже вона, знімаючи з голови каптур. — Це я, Марина, твоя дружина! Бармен, заливаючись сміхом, каже: — Пані, це точно ваш? — На жаль, — відповідає вона. — Але хоч розповідає весело. А потім додає: — І взагалі, вдома вечеря холоне. І от ми виходимо з «П’яної чайки». Місяць світить, хвилі блищать, а я кажу: — Марина, ну я ж думав, ти — легенда, а ти взяла й прийшла! А вона сміється: — Я й є твоя легенда. Тільки не морська, а сімейна. І якщо не поспішаєш додому — знову зроблю з тебе міф! І ми йдемо вдвох вулицею, вона тримає мене під руку, а я думаю: «От і все, моя Рибо. Виявляється, справжнє море — то не хвилі, а жінка, яка не дає тобі пропасти.» --- Коли ми зникли в тумані, бармен витер стійку, посміхнувся й сказав сам до себе: — От же ж хитрий моряк… Навіть дружину зумів видати за легенду.
    Like
    2
    1Kviews
More Results