Тривожність сьогодні супроводжує майже кожного українця, і в поточних реаліях це, здебільшого, нормально. Тривога – це важлива емоція, яка попереджує нас про небезпеку та спонукає до відповідних дій. Проте тривога може переростати у шкідливу тривожність, і керує цим процесом наш мозок. (Важливо: зараз мова йде про здорові реакції, і не стосується психічних чи неврологічних захворювань). Мозок спирається на минулий досвід і намагається все "спрогнозувати", тому що контрольовано = безпечно. На жаль, це зазвичай переростає в так звану ментальну жуйку або мисленнєвий суп, коли ми без упину прокручуємо в голові одну й ту саму думку чи ситуацію. Вона захоплює нас, і на основі цього в уяві малюються різні картини. В їх основі - автоматичні реакції, навʼязані установки чи патерни поведінки. Хороша новина: цей процес можна навчитись контролювати. Це ми й називаємо усвідомленим життям: - Перехід у позицію спостерігача - Здатність розрізняти справжні та навʼязані думки та почуття - Можливість сказати "стоп" навʼязливому голосу в голові Погана новина: цей процес може бути довгим та складним. Накопичені роками й доведені до автоматизму реакції усвідомити та змінити за один день чи за допомогою однієї практики, на жаль, неможливо. Для роботи з тривожністю існує безліч інструментів та вправ, і ми будемо тут багато про них говорити. Працюють всі (мова йде про екологічні способи усвідомлення себе), потрібно обрати те, що працює і є комфортним для тебе. А для цього потрібно пробувати. Важливий крок: взяти відповідальність за все, що відбувається з тобою, за свої думки та реакції та за готовність з цим працювати. Почати сьогодні пропонуємо з перегляду кола контролю, з точки зору розуму: - Перегляньте та проаналізуйте кожен пункт у вашому житті - Сфокусуйтесь на переліку "мій контроль" Просто спостерігайте за кожною своєю думкою, яка захоплює і питайте: "Чи я можу вплинути на це зараз?" Якщо ні, то запитайте себе: "На що я можу вплинути?" і переносьте фокус уваги туди - на свою поведінку, на те, з ким ви спілкуєтесь, на те, що ви обираєте зараз робити (або не робити). Це допомагає знизити тривожність за ті сфери, які не лежать у колі прямого контролю, і допоможе мозку "відчепитися". #тривожність #трюкимозку

ПЕКЕЛЬНІ БОРОШНА ВИБОРУ Класно, коли є декілька опцій, але як обрати найкращий варіант й не помилитися, не корити себе потім за свій вибір? 🧠 Мозок дуже любить все контролювати, аналізувати, тому в першу чергу, треба дати йому таку можливість, й скористатися аналітичним підходом: ✅ створюємо порівняльну таблицю, де перелічуємо важливі критерії. Наприклад, ми обираємо серед пропозицій роботи у декількох компаніях. Що для вас важливо? Зарплата, бонуси, гнучкість умов, сфера діяльності компанії. І, звичайно, погугліть відгуки, пройдіться по сторінках у соцмережах, й виставте свій рейтинг на основі цих фактів. 💚 Тепер коли ми спокійні, що все зважили, переходимо до відчуттєвого підходу, тобто до своєї інтуїції. Мозок чи его вже підкидають нам рішення, але треба його перевірити й послухати власне Я. Для цього зробіть наступну вправу, вона трохи медитативна, тому краще знайти спокійне місце, де ніхто не буде відволікати, можна включити спокійну музику. Подихайте, відчуйте своє тіло. І уявіть що ви гуляєте в гарному лісі, де таке свіже смачне повітря, й ви доходите до перехрестя. Кількість стежок дорівнює кількості варіантів. І уявіть як по черзі ви йдете по кожній із них: проживаєте кожен з виборів. - Як я себе відчуваю, працюючи в цій компанії? - Як проходить мій робочий день? - Які у мене відносини з колегами? Поверніться подумки на перехрестя. Тепер, коли ви знаєте куди веде кожна зі стежок, яку ви оберете? Можна замалювати це перехрестя, образи що прийшли. Довіртесь своїм відчуттям. В цьому методі вже інтегрований вибір на основі аналізу та відчуттів. Тільки ви знаєте що зараз найкраще для вас. І памʼятайте, що ми завжди робимо той вибір, який є найкращим з можливих в кожній поточній ситуації. #трюкимозку #медитація

Мозок постійно домальовує реальність, залежно від нашого досвіду. І саме через це ми часто віримо в те, що бачимо, хоча наша реальність — це лише інтерпретація того, що ми отримуємо через органи чуття. І тому, чи варто довіряти всім думкам, які ми маємо? Наші органи чуття постійно отримують інформацію, але саме мозок обробляє її та створює картину того, що ми бачимо навколо. Це не завжди означає, що ми сприймаємо реальність такою, якою вона є насправді. Відповідно до дослідження, проведеного нейробіологом Патріком Каваною у 2019 році, мозок може обманювати нас, створюючи ілюзії. Чому ми часто сприймаємо ситуацію неправильно? Однією з причин є те, що зір не може обробляти інформацію миттєво. Все, що ми бачимо, насправді «запізнюється» на 100 мілісекунд. Мозок використовує цей час для того, щоб заповнити прогалини, передбачаючи, що станеться далі, і на основі цього створюється сприйняття того, що ми бачимо. Мозок також інтерпретує кольори за допомогою попереднього досвіду. Яскравим прикладом є інтернет-суперечка про те, якого кольору сукня — синьо-чорна чи біло-золота. Виявилось, що те, який колір сукні бачить людина, залежить від того, коли вона прокидається і лягає спати. Люди, які звикли вставати рано, бачили сукню світлішою, а ті, хто пізно прокидаються — темнішою. Ці ж механізми застосовуються і до соціальних ілюзій. Наприклад, коли людина дивиться на відео події, її погляд змінюється залежно від того, на кому вона зосереджена: на поліцейському чи на цивільному. Це показує, що наше сприйняття завжди обумовлене тим, на що ми звертаємо увагу, і нашими попередніми переконаннями. #всенсі #трюкимозку

В продовження до вчорашнього посту про #трюкимозку. Ключем до більшості проблем у будь-якій сфері життя є те, що ми не знаємо себе. І мені було найскладніше усвідомити дві речі. Перша: мої думки - це не є я. Те, що я думаю про себе і про світ, насправді не є мною. Спойлер: це не є істиною також. Мозок оцінює інформацію, відчуття, будь що - з точки зору минулого досвіду. Досвіду бракує - він її “підтягує” з книжок, фільмів, слів інших людей. Так формуються переконання. Ми ж наче не віримо всьому, що кажуть оточуючі, так? А от своїм думкам — віримо без сумнівів. Іноді мозок малює якісь страшні ситуації, ми накручуємо себе і раптом винирюємо - фух, це неправда. А якщо ці глюки здаються більш реальними? Ми їх приймаємо, і вони крутяться в голові та перетворюються на “ментальну жуйку”: що сказати, чому не зробила, як треба було… Друга: найскладніше - не порівнювати себе і не шукати ззовні підтвердження ЩО є нормою. Ми виросли у парадигмі “правильно-неправильно”, “прийнято-неприйнято” й це звична поведінка - шукати підтвердження. Майже на кожній консультації я чую фразу «я не знаю чи нормально, що я…». І раніше я теж часто її вживала. Вже наче всі признали, що ідеалу не існує, навіть в соцмережах, але все одно підсвідомо намагаються до нього йти. Щире прийняття цих двох речей приводить до справжнього контакту із собою. Але... прочитати чи навіть повірити замало. Це потрібно прожити. Інтегрувати. Як? Немає чарівної пігулки чи швидкого рішення. Це свідомий шлях. Для мене найшвидше проходити його виходить з провідниками. Тому я стала їздити на ретрити, працювати з різними наставниками. Це не про інформацію, це про інтеграцію досвіду в полі людей, які вже це все прожили. І тепер це і моя задача - вести моїх людей до контакту з собою. Моє гасло - підсвіти свій шлях до себе. Коли ти в контакті із собою: ✔️ Зовнішні обставини більше не вибивають із колії. ✔️ Ти відчуваєш, що твоє, а що — ні. ✔️ Ти дієш свідомо, а не хаотично. Так, тобі може бути боляче чи страшно. Але ти більше не кидаєшся на нав’язані бажання, не шукаєш порятунку у зовнішньому. Ти чітко знаєш що ти обираєш зараз те, що тобі треба. Ти проживаєш, відчуваєш, що це твоє, і тоді йдеш туди. #всенсі