#психологія ТИ НЕ СЛОВА. ТИ – ВІБРАЦІЯ. Ти стоїш мовчки. Не говориш ні слова. Не рухаєшся. Не дивишся. Але інша людина все вже зрозуміла. Вона відчула твій страх, недовіру, заздрість. Або навпаки – твою силу, спокій, впевненість. Енергія – первинна. Слова – вторинні. Ти можеш одягнути будь-яку маску. Але твою правду завжди читають мовчки. І саме вона керує твоєю реальністю. «Люди можуть не почути, що ти говориш, але вони точно відчують, ким ти є» - Екгарт Толле. Ти можеш посміхатися, говорити «все добре», але якщо всередині тривога, образа чи злість, люди реагують на це, а не на слова. Вони не знають, чому з тобою важко. Чому хочеться віддалитися? Чому не довіряють? Але вони відчувають. Енергія не бреше. Ось, невелика частина того, що ти можеш передавати, навіть мовчки: «Я не вірю в себе». Це відчувається миттєво: погляд униз, закрита поза, мікро-рух тіла. І світ реагує: не підтримує, не вибирає, не шанує. «Я злюся, але боюся сказати». Ти мовчиш, але довкола тебе стає важко. Тисне повітря. Люди стають напруженими і навіть не розуміють, чому. «Я хочу бути потрібним за будь-яку ціну». Твоя енергія прилипає, вона не є вільною. Вона просить: «Прийми мене! Зверни увагу!». Але чим сильніше ти намагаєшся, тим далі йдуть інші. Енергія створює твою реальність. Не твої слова приваблюють людей, а вібрація, яку ти випромінюєш. Не твої дії створюють сценарій, а стан, з якого ти дієш. Навіть коли ти нічого не кажеш – ти впливаєш. Ти випромінюєш. ЗАВЖДИ! Як змінити це? Спочатку зміни внутрішній фон. Ти не можеш обдурити енергію. Якщо всередині біль – спочатку проживи його. Звільни. Очисти. Працюй з тілом та диханням. Тіло передає все: напругу, блок, стислість. Розслабся і тоді зміниться стан, а зміниться стан – зміниться енергетичний посил. Чим більше брехні самому собі, тим каламутніший сигнал. Чим більше правди, тим чистіша вібрація. І люди це відчувають миттєво. Інсайт: Ти – не слова. Ти – вібрація. Те, як ти думаєш, дихаєш, дивишся, відчуваєш – вже створює першу реакцію світу на тебе. І ось це магія. Або саморуйнування.

#думки Мовчання — це теж мова... Тиха, глибока, така, що проникає в саму суть, минаючи слова. В ті моменти, коли думки спотикаються одна об одну, коли серце кричить, а губи — мовчать. Там — відповіді. Там — тепло, що не зникло, навіть коли слова зрадили. Там — тривога й ніжність, переплетені в погляді, який здатен сказати більше, ніж тисячі фраз. Коли тобі нічого буде сказати, згадай: я не потребую слів. Мені достатньо твого дихання поруч, твого серцебиття, що обережно торкається мого. Я є в тобі — в твоїх думках, у неочікуваних усмішках серед буднів, у поривах вітру, що гладять твоє волосся. Тиша — це не кінець. Це початок. І я завжди тут, поруч, щоб слухати її разом із тобою.

#література Підбірка книг для роботи з тривожністю: 1. "Тривожні люди" Фредріка Бакмана - ця книга з гумором та теплотою розкриває тривожні моменти у повсякденному житті. 2. "Сила теперішнього моменту" Екхарта Толле - допомагає зосередитися на поточному моменті, зменшуючи тривогу. 3. "Тривога: Порадник по виживанню" Скотта Стосселя - детальний аналіз тривожних розладів з особистої перспективи. 4. "Мистецтво невеличкого кроку" Кейко Суєнага - японське мистецтво знаходження спокою у повільних діях. 5. "Десять заспокійливих думок про тривожність" Кейті Моллі - корисні стратегії для повсякденного заспокоєння розуму.

ТВОЯ ВОЛЯ Коли світ навколо тисне плинно, І здається — сил нема вже йти, Не спиняйсь, бо саме в цю хвилину Ти ламаєш всі свої мости. Хай тривога точить душу тихо, І здається — зникло все навкруг, Твоя воля — спокій серед лиха, Твій безмовний, але вірний друг. Світ не зрадить, просто він закрився, Очі правди не для всіх ясні, В кого шлях крізь темряву з'явився, Знайде той світанок в темнім сні. Кожен біль — це крок в незнаний простір, Що згубилось, ще надасть плоди, Хто іде крізь бурю ніби в гості, Не продасть всю волю назавжди. Тож коли здається все минає, І нема секунди без ниття, Саме в ці моменти запалає Те, що називають всі життя. Мирослав Манюк 07.06.2025

Вдень причалапала з городу… Ще до хати не дійшла? Чергова тривога? Вила, аж захлиналася… Ще заткнутися не встигла, щось десь як вʼїїїїбе… Аж все обійстя підстрибнуло… Пізніше вже зʼясувалося, іскандер по навчальному центру… Ссссссцкйбнблдгсня… Пішла. Пішла собі вгамовувати нервовий стан шляхом милування квітами… А що ще залишається? Зараз знов виє, ппппіллллять…

Поки на Київ летіли «шахеди», «калібри» й ракети з Ту-95, комунальники наносили розмітку на дорогу. ㅤ Повітряна тривога, вибухи — а хтось продовжує працювати за графіком. Українська реальність. #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

#поезія #мистецтво Ластівки на сонці, ластівки на сонці, як твої зіниці в радісних очах... Зацвіли ромашки десь на горизонті, й пахнуть поцілунки, як китайський чай. Я твою шинелю цілував до болю і твої коліна, любі без кінця, ніжні та рожеві, як берізки голі, що ростуть далеко, на чужих сонцях... Бачу за морями молоді дороги, де припав до неба синьоокий степ... А у тебе, мила, щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте... У вечірнім місті плакали трамваї, пропадали сльози сині на дротах. Я тобі сьогодні назбирав конвалій,— і солодко дзвонить у моїх руках... Ластівки на сонці, ластівки на сонці, як твої зіниці в радісних очах... Зацвіли ромашки десь на горизонті, й пахнуть поцілунки, як китайський чай. Володимир Сосюра Художник А. Острицький.

#поезія Ночі такі – здається, аби підважувати наші любові, наші знання про себе. Щоби уламками тліли усі слова, щоби збоїло на небесному сервері. І хитається світ, наче чумна каюта на кораблі, що поборює Трансатлантику. Але послухай: ні, я не віддаю тебе, тільки поріз новий затуляю латкою, тільки вслухаюся, що у мені живого ще і – де тобі заболіло – питаю двічі. Нижуться дні на нитку сувору, вощену, пишеться невимовне словами звичними. Перший літній реп'ях чіпляється до холоші, довго пливе тривога над вулицею, над віршем. Рветься – де тонко. А любиться – де найтонше. Липи, вдихнувши диму, стоять іще золотіші. Катерина Калитко

РЙ. Знов тривога. У двір дзьоб не висунеш, бо тепленько. Відповідно, й город сьогодні сумує за мною. Поки я знаходжу для себе зайняття в хаті. На вечір понапланувала собі ще справ. Збираюся з попелицями на трояндах вести боротьбу. Й чергова моя добра колежанка розсади майорів привезла! Аааааа бажання - тільки вильожуватися!:)

Життя - не просто шлях від народження до смерті, а подорож до вічності. І якщо по дорозі ти проходиш повз храм - не проходь, зайди. Бо можливо саме там тебе чекає відповідь, яку не дає ні світ, ні розум, ні серце, що втомилось. У храмі Божому душа згадує Небо, в храмі стихає біль, зникає тривога. Там тебе чекає Отець, Який не забуває, коли ти забуваєш Його. І хай буде так: між пологовим будинком і кладовищем – обов’язково знайдеться храм. І ти зайдеш. І не вийдеш уже тим самим. Бо це не просто зупинка в дорозі – це місце, де життя починає дихати справжньо. Храм – це пам’ять про вічне посеред суєти. Це дотик Божої любові посеред нашої утоми.