Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂 У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко. Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу. Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій. Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти. Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів. — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального! Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив: — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат! Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці. Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь. Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс. — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції. Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів. — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він. Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів: — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм! Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося! На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя: “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…” І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”. Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту. Гриць відступив, визнавши поразку. — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити. Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися. Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич: — Повний бак — і в атаку! ----- Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві. Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді. — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні... Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав: — Повний бак? — Два! — відповів голова. Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано. На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність. Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала! — Вона боїться?! — здивувався він. — Або... І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць. — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі. Семен прикусив пиріжок. — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву! Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів". Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою. Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода. Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив". Семен усім відповів одне: — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком! ----- Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби. І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою. — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла! Семен підняв брову. — Трава, що косить людей? — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком! У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці. Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу. — Ви впевнені, що впораєтесь? — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий. Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити. — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження! Семен не розгубився: — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу! І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана". Але головний бос чекав попереду… У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора. — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею! — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой. Вони зійшлися у бою, де: Семен рубав лезом і логікою, МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!” Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот). — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння. Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі. Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту". А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.” --- THE END Але не кінець історії. Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян. І вже лунає знайомий звук: бзззззззз…

Одна із причин аварійності мосту ім. Патона: Після демонтажу трамвайних колій у 2004 році стан мосту суттєво погіршився, зокрема, через сильнішу корозію конструкцій. Трамвайні колії на мосту Патона відігравали функцію опори та стабілізатора подібно сталевому ванту, гасячи вібрації від автомобільного транспорту. Вони були "хребтом" конструкції, тому після їх демонтажу міст почав просідати та руйнуватися. Колія будувалась на мості одразу і була його частиною конструкції ще за роки до того як по ній пустили трамвай. Перед демонтажем інститут Патона неодноразово надсилав щвернення до КМДА, і застерігав що демонтаж колій призведе до швидкого руйнування мосту. Дуже скоро по цьому мосту нічого вже не поїде. Київська транспортна спільнота (с) #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

13.03.1961 у Києві сталася «Куренівська трагедія» - техногенна катастрофа. Загинули приблизно 1,5 тис.мешканців. Причинию став потужний селевий потік із Бабиного Яру, який крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних жертв. З 1950 Бабин Яр заповнювали відходами виробництва Петровських цегляних заводів -земляні породи змішували з водою та у вигляді пульпи відводили. Потік перевертав автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж. Один із автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав. Влада довгий час приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі. Пам'ятник загиблим унаслідок Куренівської трагедії, працівникам трамвайного депо, пам'ятний знак на Лук'янівському цвинтарі.

#історія #події Куренівська трагедія: Глиняний апокаліпсис, який намагалися замовчати. Київ, 13 березня 1961 року. Понеділок, початок робочого дня. О 8:30 ранку на Поділ, через район Куренівки, ринула стіна пульпи — суміші води, глини та промислових відходів. Це не була природна стихія. Це був результат злочинної недбалості радянської системи, яка вирішила «спростити» технологію замиву Бабиного Яру. 🏢💨 Історія катастрофи почалася за десять років до того, коли київська влада вирішила перетворити яр, місце масових розстрілів часів Другої світової війни, на полігон для відходів цегельних заводів. Замість бетонної дамби спорудили земляний вал. Система водовідведення працювала на межі, а в березні 1961-го не витримала талого снігу та надмірної кількості води. Хроніка жаху: Висота хвилі: Грязьовий вал заввишки 14 метрів (як п’ятиповерховий будинок) нісся зі швидкістю 5 метрів на секунду. 🌊 Масштаб руйнувань: Пульпа накрила житлові будинки, трамвайне депо ім. Красіна, лікарню та стадіон «Спартак». Люди гинули миттєво — їх засипало живцем або вбивало електричним струмом від повалених стовпів. ⚡️ Цементування живцем: Трагедія Куренівки була особливо жорстокою: суміш піску та глини швидко тверділа, перетворюючись на бетон. Тіла загиблих доводилося буквально вигризати з ґрунту екскаваторами. Радянська влада, вірна своїм традиціям, одразу ввімкнула режим цензури. Місто було оточене військами, у Києві вимкнули міжміський телефонний зв’язок, а літакам заборонили пролітати над місцем події. Офіційна цифра загиблих, озвучена державою, — 145 осіб. Проте історики та свідки стверджують, що реальна кількість жертв сягала 1,5 — 2 тисяч. Більшість із них так і залишилися офіційно «зниклими безвісти». 🥀 Сьогодні 13 березня — це день глибокої скорботи за тими, хто став жертвою не лише селю, а й цинічного ставлення до людського життя. Це нагадування про те, що забуття та нехтування безпекою заради «плану» завжди закінчуються трагедією. 🕯️

14:42 У трамвай забігає пара. Чоловік із пакетом, жінка миттю вихоплює його з рук: — Ну от! Йогурт забув купити! А масло… Ти що, не бачиш різниці? Треба було брати з зеленою смужкою, а не з синьою, це ж знежирене! О! Я ж тобі сто разів казала, що не їм шоколад з цими твоїми горіхами й родзинками! А ти знову купив! Я вже просто не можу! Чоловік у розпачі хапає шоколадку й зі злістю шпурляє її у відчинене вікно. 14:41 У трамвай заходить хлопець. І бачить її. Дівчину такої неймовірної краси, що навіть його найсміливіші, але пристойні фантазії були жалюгідними порівняно з цією реальністю. Його ніби громом вдарило. Ось вона! Його доля, його любов з першого погляду й до останнього подиху! Але треба діяти. От тільки… його наче переклинило. Мозок відмовив, м’язи теж. Але нове почуття вже сильніше за нього самого. І він, рухаючись, як глибоководна каракатиця, яку раптово підняли на поверхню, наближається до неї. Він хоче опуститися на коліно, як справжній лицар, але, на жаль, у каракатиць немає колін. Тому, стоячи в дивній для людини, але природній для каракатиці позі, він видавив: — Дівчино, ви неймовірні… Дозвольте з вами познайомитись? Я Сергій. Вона повертається. Хлопець симпатичний, і їй він одразу сподобався. І те, що вона вразила його до глибини душі, теж стало очевидним — по його напруженій позі каракатиці. Але жінка є жінка. Вона має переконатися в серйозності намірів претендента. Маленька, незначна, майже формальна матеріальна жертва потрібна. Хоча на язику вже вертиться й от-от злетить слово: «Так!» Та вона бачить, що хлопець — звичайний студент, і вирішує не завищувати планку. Кокетливо посміхається: — А я без шоколадки не знайомлюся. У Сергія в голові гримить новий вибух. Він же бідний студент! У кишені, крім студентського проїзного, ані копійки! Перша ідіотська думка — подарувати їй свої майже нові кросівки 44 розміру. Але навіть його каракатицевий мозок зрозумів, що це погана ідея. Паніка. Думки скачуть, серце шалено гупає. «Невже через якусь шоколадку я втрачу своє кохання? І буду приречений на вічні страждання та муки?!» Він не знає, що робити. Він у відчаї. Допоможіть!!! Будь ласка, допоможіть!!! І тут… Повз проноситься зустрічний трамвай, і через відчинене вікно влітає плитка шоколаду з горіхами й родзинками. Вона з розгону вдаряється йому в груди, падає прямо на коліна дівчині. Вони обоє дивляться на неї… А потім піднімають очі одне на одного. І розпливаються в усмішках. Все. Початок їхнього щастя покладено. Ніхто навіть не задумався, звідки взялася та шоколадка. Але ж вона б обов’язково звідкись узялася. Бо щастя не може зірватися через дрібниці.

КИЇВ😱 На вул. Кирилівській загорівся трамвай

Бачили коли-небуть трамвай-кабріолет? А от у нас у Харкові – ексклюзив 😂 📺: brulik_7_8.

#історія #події Київський геній та його «повітряний трамвай»: Тріумф Ігоря Сікорського. 12 лютого 1914 року світова авіація пережила справжній культурний шок, а винуватцем цього «безладу» став киянин Ігор Сікорський. Поки більшість тогочасних авіаторів намагалися просто втриматися в повітрі на хитких конструкціях із палиць та перкалю, Сікорський підняв у небо велетня «Ілля Муромець» із 16 пасажирами на борту. Щоб додати ситуації пікантності, на борту був ще й пес на прізвисько Шкала — мабуть, як перший в історії чотирилапий авіаексперт. ✈️🐕 Це не був просто черговий «стрибок» у небо. Це була презентація першого у світі багатомоторного літака, який за рівнем комфорту міг позмагатися з першокласними вагонами залізниці. Уявіть собі здивування тогочасного бомонду: на борту був засклений салон, електричне освітлення, опалення (за рахунок вихлопних газів двигунів — екологічність тоді ще не була трендом), і навіть окрема спальня та туалет. Для 1914 року це виглядало як сцена з науково-фантастичного роману, який випадково матеріалізувався на летовищі. 🛋️💡 Загальна вага вантажу склала понад 1200 кілограмів — цифра, яка на той момент здавалася теоретично неможливою для апарата, важчого за повітря. Проте Сікорський, вихованець Київського політехнічного інституту, довів, що математичний розрахунок і київська впертість здатні подолати гравітацію. Тріумф «Муромця» поклав край епосі одиночних польотів «на чесному слові» і дав старт ері стратегічної та пасажирської авіації. 📐🏗️ Іронія долі полягає в тому, що згодом більшовицький переворот і агресивна політика москви змусили геніального конструктора шукати кращої долі за океаном. росія, як це часто буває, виявилася нездатною оцінити інтелект, що не вписувався в рамки казарми. Але саме той лютневий політ назавжди закарбував ім’я Сікорського як батька світового авіабудування, нагадавши всім, що великі крила виростають там, де є свобода думки, а не там, де панує імперський застій. 🗽🇺🇦 Сьогодні, дивлячись на величезні сучасні лайнери, варто пам’ятати: їхнім прадідусем був той самий «Муромець», створений людиною, яка навчила світ не боятися великої висоти та великої ваги.

Львів! Трамвай зупинився та всі піднялися бо везуть полеглого воїна 🛡️

🚨 На правому березі Києва призупинено рух електротранспорту Для забезпечення перевезень пасажирів на окремих напрямках організовано роботу дублюючих автобусних маршрутів. 🚌 Автобуси курсують за напрямками тролейбусних і трамвайних маршрутів: 🚎 Замість тролейбусів: № 3ТР «Залізничний масив — Палац спорту» № 4ТР «пр. Свободи — ст. м. Площа Українських Героїв» № 6ТР «Мінський масив — Майдан Незалежності» № 8ТР «вул. Смілянська — ст. м. Площа Українських Героїв» № 11ТР «Національний музей архітектури та побуту України — Багринова гора» № 14ТР «Ботанічний сад — залізничний вокзал Центральний» № 17ТР «пл. Космонавтів — ст. м. Площа Українських Героїв» № 23ТР «вул. Мрії — ст. м. Лук’янівська» № 24ТР «вул. Північна — пр. Свободи» № 26ТР «пр. Свободи — ст. м. «Нивки» № 27ТР «ст. м. Почайна — зал. ст. Київ-Волинський» № 28ТР «пр. Свободи — ст. м. Лук’янівська» № 32ТР «вул. Північна — вул. Сошенка» № 33ТР «Мінський масив — залізничний вокзал Південний» № 35ТР «пр. Свободи — вул. Кадетський Гай» № 36ТР «вул. Північна — вул. Чорнобильська» № 38ТР «ст. м. Видубичі — Музей історії України у Другій світовій війні» № 40ТР «вул. Кадетський Гай — Палац спорту» № 41ТР «вул. Тулузи — ст. м. Святошин» № 42ТР «вул. Ольжича — ст. м. Либідська» № 43ТР «Кіберцентр — Дарницька площа» № 44ТР «вул. Північна — пр. Степана Бандери» № 45ТР «ст. м. Виставковий центр — ст. м. «Васильківська» 🚃 Замість трамваїв: № 1Т - Михайлівська Борщагівка — ст. Старовокзальна № 3Т - ст. Жуля Верна — ст. Старовокзальна № 12Т - пл. Тараса Шевченка — Пуща-Водиця № 14Т - Відрадний проспект — Контрактова площа» № 16Т - Контрактова площа — ст. м. Героїв Дніпра № 19Т - Контрактова площа — пл. Тараса Шевченка 🔼Всі схеми наразі створюємо в наших додатках ⚡️ Про відновлення руху електротранспорту буде повідомлено додатково. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна