Хроніки сьогодення…

Закинутий спорткомплекс київського національного університету ім Тараса Шевченка. Колись заради цієї споруди було вирубано унікальний акліматизаційний сад, створений українським вченим Миколою Кащенко. Він мріяв вирощувати в Києві теплолюбні культури, ягоди, овочі, фрукти, як то персики або кавуни. Щоправда, в умовах змін клімату мрії вченого реалізуються самотужки. Сад Кащенко вирубали під будівництво вищої Київської партійної школи. Тут мали готувати ідейних лідерів для комуністів. Натомість, після розвалу СРСР комплекс школи зайняв інститут міжнародних відносин, який згодом перейшов під омофор університету ім Шевченка. Натомість, до спорткомплексу ні у кого так й не дійшли руки до сьогодення. #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

БОРЩ — ЦЕ НЕ ПРОСТО СТРАВА, ЦЕ НАШ ГЕНЕТИЧНИЙ КОД! 🇺🇦🥘 Ви думали, що знаєте про БОРЩ усе? А чи чули ви про борщ із вишнею, копченими ребрами чи навіть рибою? У нашому новому відео ми зібрали 8 унікальних регіональних рецептів, які розкривають Україну на смак — від класики Київщини до незвичних традицій Галичини. ДОДИВІТЬСЯ ВІДЕО ДО КІНЦЯ, і на вас чекає ексклюзивний бонус: ви дізнаєтесь, скільки насправді видів борщу існує в Україні (спойлер: ЦИФРА ВАС ВРАЗИТЬ!). 📖 Що таке «УКРАЇНА. ДОРОГАМИ ЧАСУ...»? Це живий альманах про наше з вами коріння. Ми не просто гортаємо сторінки історії, ми проживаємо їх разом: 📜 Мандруємо від прадавніх часів до героїчного сьогодення. 🎧 Слухаємо своє: від автентики до сучасних драйвових хітів. 🕯️ Розгадуємо таємниці вірувань, мовних особливостей та народних звичаїв. 🎬 Дивимось кіно, яке надихає, та читаємо аналітику, що відкриває очі. 🤝 ПРО СВОЇХ та чужих ❗ МИ ЩИРО РАДІ КОЖНОМУ, ХТО ЛЮБИТЬ УКРАЇНУ ТАК САМО СИЛЬНО, ЯК МАМА ЛЮБИТЬ ЧИСТУ КАСТРУЛЮ ПІСЛЯ НЕДІЛЬНОГО ОБІДУ! ✅ Якщо ти наш по духу, підтримуєш ЗСУ і знаєш, що ПАЛЯНИЦЯ — це не вид меблів, то ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО РОДИНИ ! ТИСНИ ПІДПИСАТИСЯ, ТУТ ВСІ СВОЇ. 🤝🇺🇦 ❌ Ну, а якщо тобі «какаяразница», або ти прийшов сюди шукати «адіннарод» — то слухай сюди: Тобі тут буде так само затишно, як москалю на тракторних змаганнях під Конотопом. Тому, не чекаючи на копняка, збирай манатки та рухай за відомим московитським кораблем. Кажуть, там зараз якраз формується підводна дивізія, місця ще є! 👋⚓️💨 Підписуйся, щоб бути в курсі всього УКРАЇНСЬКОГО: 👉 https://t.me/RuslanSpeaks УКРАЇНА. ДОРОГАМИ ЧАСУ — показуємо наше, рідне, справжнє! ✨

У Дніпровському районі Херсона сьогодні сталася подія, яка звучить майже неймовірно. У селищі Текстильне зграя собак вступила в «сутичку» з російським дроном — і вийшла з неї переможцем. Фото — ілюстративне. Деталі — нижче. За словами місцевих жителів, близько полудня ворожий FPV-дрон опустився над селом, ймовірно, готуючись до атаки або спостереження. Але ситуація пішла не за планом окупантів. Біля в’їзду в населений пункт постійно перебуває зграя собак — саме вони першими почули характерний звук дрона. Тварини почали голосно гавкати, наближатися, а згодом — атакували. У результаті удару боєкомплект відпав, після чого собаки буквально розірвали дрон. Як він не здетонував — залишається загадкою. Цей випадок виглядає майже фантастично, але добре ілюструє реалії сьогодення: у боротьбі тримаються всі — і люди, і тварини. Кожен робить свій внесок у захист дому. Бо це наша земля. І тут чужим не місце. (З Мережі) #РеаліїВійни

...Ви теж залишаєте собаку біля магазину “на 5 хвилин”? А якщо ці 5 хвилин стануть найстрашнішими в його житті? Він не був прив’язаний. Його просто залишили. Вчора біля супермаркету ми зустріли бернського зенненхунда. Він не сидів спокійно і “чекав”. Він ходив. Від однієї людини до іншої. Заглядав у очі. Сідав поруч. Вставав. Лягав на хвилину — бо вже не мав сил. І знову підходив до когось… Бо шукав. Свого. Ви розумієте, що це означає? Він не знав, де його людина. Він думав, що його покинули. Ми стояли з ним 40 хвилин. 40 хвилин вибору: чекати далі… чи забирати додому і починати пошук — старих чи вже нових “власників”. І це не просто “ситуація біля магазину”. Це — Україна. Зараз. Одна сирена — і цей пес біжить куди очі бачать. Один вибух —і він у паніці вискакує на дорогу. Один “приліт” —і у нього більше немає ні вас, ні дому. Взагалі. А ви просто “зайшли на 5 хвилин”. Собака не розуміє: “мене залишили ненадовго”. Він відчуває: мене залишили назавжди. І поки ви обираєте продукти — він обирає між страхом, болем і надією, що його не зрадили. Не залишайте своїх собак самих! Ні прив’язаних. Ні “просто поруч”. Ніяк. Бо одного разу ви можете вийти — а він уже не дочекається. Якщо це відгукнулося — просто поширте. Можливо, саме ваш репост врятує чиєсь життя. © Марианна Гольдман Жіноча скарбничка #отожбо #сьогодення

Дороги Донбасу, реалії сьогодення. Знято на айфон на ходу через лобовуху.

СЛОВО ЛІНИ КОСТЕНКО Далеко розходяться хвилі натхнення, У римах зростає глибоке коріння, Легенда живе у моїм поколінні, Несе через строфи своє одкровення. Майстерно лунають метафори Ліни, Неначе вогонь полихає у венах, І світ обіймає ясне розуміння, Що слово сильніше за це сьогодення. У пам'яті зріє не просто циклічність, А подих епохи, що кличе і кличе, Де правда не гасне у праведних віршах. І навіть коли все загусне у тиші, Лиш слово озветься в своєму контексті, А слово це буде від Ліни Костенко. Мирослав Манюк 19.03.2026 #ЛінаЩасливіЖитиПоруч #сонет

#істрія #речі ⚡️ Транзистор: Кремнієвий Давид, що поклав на лопатки вакуумних Голіафів ⚡️ Якби у світі речей існувала премія за найрадикальнішу зміну габаритів, транзистор отримав би її посмертно, прижиттєво і ще кілька разів авансом. Цей малюк зробив для комп'ютерів те саме, що дієта для людини, але з набагато кращим результатом: він перетворив кімнати, забиті розпеченим склом, на крихітні чипи, що гріються у вашій кишені. 📻 Епоха скляних монстрів До появи нашого героя світом правили вакуумні лампи. Вони виглядали як лампочки розжарювання, грілися як праски й перегорали із частотою, що викликала депресію у тогочасних інженерів. Комп'ютер ENIAC, наприклад, містив 18 тисяч таких ламп. Якщо одна з них «вмирала» (а це сталося кожні пару годин), вся ця махіна вагою 27 тонн зупинялася, поки техніки з ліхтариками шукали винуватця. 🧪 Різдвяне диво 1947-го Наприкінці грудня 1947 року в Bell Labs троє джентльменів — Вільям Шоклі, Джон Бардін та Волтер Браттейн — зібрали щось дивне з германію, золотих ниток і пластикового трикутника. Вони з'ясували, що напівпровідник може посилювати сигнал і працювати як вимикач без жодного вакууму чи нитки розжарення. Світ не здригнувся одразу — перша публікація про це досягнення загубилася десь на останніх шпальтах газет поруч із рекламою пасти від зубного болю. 🚀 Кишенькова революція Справжній бум почався, коли транзистори навчилися робити з кремнію (фактично з піску, якого під ногами вдосталь). У 1954 році з'явився перший транзисторний радіоприймач Regency TR-1. Це був шок: музику тепер можна було слухати не лише сидячи біля величезного комода у вітальні, а й гуляючи парком. Підлітки були в захваті, батьки — у розпачі від нової хвилі рок-н-ролу, а ера персональної електроніки офіційно відкрилася. 🔬 Закон Мура Міф про нескінченність: Гордон Мур колись передбачив, що кількість транзисторів на чипі подвоюватиметься кожні два роки. Критичний коментар: Ми так захопилися цим процесом, що зараз розмір транзистора наближається до розміру одного атома. Тут у гру вступає квантова фізика, де електрони починають «перестрибувати» через бар'єри просто тому, що їм так хочеться (квантове тунелювання). Ми майже вперлися у стелю фізики, тож далі — або квантові комп'ютери, або повернення до рахівниць (жартую, сподіваюся). 📱 Сьогодення Сьогодні у вашому смартфоні живуть мільярди транзисторів. Вони настільки малі, що мільйон таких штук поміститься на кінчику голки. Ви читаєте цей текст лише тому, що ці мікроскопічні воротарі мільярди разів на секунду кажуть «так» або «ні» електричному струму. Без шуму, без пилу і без потреби викликати бригаду електриків щоразу, коли ви хочете перевірити стрічку новин.

#історія #речі 🕯 Анемометр: Як людство навчилося міряти ефірну примху 🕯 📜 Давньогрецькі стартапи та забудькуватість віків. Все почалося, як це часто буває в історії науки, у Давній Греції. Близько 50 року до н.е. такий собі Андронік із Кірра побудував у Афінах «Вежу вітрів». Це була восьмикутна споруда, прикрашена зображеннями богів вітрів (Борея, Зефіра та компанії), а на верхівці красувався флюгер-тритон. Він показував напрямок, але не силу. Щодо вимірювання швидкості, то античні джерела туманно натякають на якісь спроби, але конкретних креслень не залишили. Потім настало Середньовіччя, і всім стало трохи не до вітру — головне було, щоб млин крутився. 🎨 Леонардо да Вінчі та мистецтво підвішування дощечки Справжній ренесанс ідеї стався у XV столітті. Наш всюдисущий геній, Леонардо да Вінчі, між малюванням посмішки Мона Лізи та проектуванням танків, вигадав перший задокументований анемометр. Його конструкція була геніально простою: підвішена рухома дощечка. Чим сильніший вітер, тим сильніше вона відхилялася від вертикалі. Леонардо навіть придумав шкалу для цього пристрою. Це було мило, працювало, але... не дуже точно на сильних поривах. 🎩 Леон Баттіста Альберті: Архітектор вітру Паралельно з Леонардо, або трохи раніше, над цією проблемою мізкував інший гуманіст — Леон Баттіста Альберті. Він запропонував схожу конструкцію, але зробив акцент на тому, що це прилад для архітекторів, аби вони розуміли, чи не здує їхню чергову базиліку. Можна сказати, Альберті стояв біля витоків будівельної аеродинаміки. 💨 Доктор Робінсон і революція чашок Наступні кілька століть вчені розважалися тим, що вдосконалювали дощечку Альберті-да Вінчі. Але справжній прорив здійснив у 1846 році ірландський астроном Джон Томас Ромні Робінсон. Він, мабуть, втомився від того, що дощечка плескає на вітрі, і придумав... чашки! Його анемометр складався з чотирьох напівсферичних чашок, закріплених на горизонтальних спицях, що оберталися на вертикальній осі. Вітер дув у чашки, конструкція крутилася, а спеціальний механізм рахував оберти. Це було революційно. Чому? Бо, на відміну від дощечки, чашковий анемометр реагував на вітер з будь-якого напрямку однаково. Це був золотий стандарт метеорології на наступне століття. 📡 Сьогодення: Ультразвук і лазери Сьогодні чашкові анемометри все ще живі (особливо на дахах заміських будинків), але професіонали перейшли на вищий рівень. Ультразвукові анемометри вимірюють час, за який звук проходить між датчиками — вітер прискорює або сповільнює звук. А лазерні анемометри (лідари) взагалі стріляють променями в небо, щоб виміряти швидкість руху мікроскопічних частинок у повітрі. Це вже космос, панове. 🌬 Епілог Тож, коли ви наступний раз побачите на прогноз погоди цифру «7 м/с», згадайте цю довгу еволюцію. Від мармурової вежі в Афінах і дощечки Леонардо — до ультразвукових датчиків. Людство пройшло довгий шлях, щоб навчитися вимірювати те, що неможливо помацати, але що так легко може зірвати з вас капелюх.

#історія #речі 🫧 Слизький шлях до цивілізації: Ода шматку мила 🫧 Якщо ви думали, що шлях людства до прогресу вимощений виключно золотом чи залізом, ви помилялися. Він густо змащений жиром і посипаний попелом. Саме так — із поєднання цих малоапетитних інгредієнтів — народилося мило, наш головний союзник у боротьбі за право не пахнути як середньовічний ринок у базарний день. 🧼 🌿 Шумерський стартап Перші згадки про мило датуються 2800 роком до н.е. Давні шумери, ці генії меліорації та пивоваріння, збагнули: якщо змішати воду, луг і деревну золу, виходить субстанція, що непогано відмиває вовну. Про особисту гігієну тоді ще не надто мріяли, але чисті шкарпетки (або їхній прототип) уже були в пріоритеті. 🏛️ Гора Сапо: Красива легенда чи мильна бульбашка? Етимологи-романтики обожнюють легенду про римську гору Сапо. Мовляв, там спалювали жертовних тварин, а суміш топленого жиру та попелу стікала під дощем у річку Тибр. Римські господині помітили, що в цій «магічній» воді прати значно легше. Гарно, але малоймовірно. Хімічна реакція омилення потребує значно вищих концентрацій лугу та стабільної температури, ніж може запропонувати випадкова калюжа біля жертовника. Римляни, попри свій інженерний геній, частіше використовували для миття дрібний пісок або олію (стригіль у зуби — і вперед), а мило вважали дикунською вигадкою галлів. 🏰 Похмурі часи та запашна розкіш У Середньовіччі стосунки з водою стали напруженими. Коли інквізиція почала підозрювати, що часте миття — це ознака язичництва або надмірної любові до тілесного, миловаріння перейшло у розряд елітарного мистецтва. У XVI столітті шматочок мила коштував дорожче за хорошу книгу. Його дарували королевам, а іспанське «кастильське» мило на основі оливкової олії було справжнім «айфоном» свого часу. ⚗️ Хімія та промисловий бум Справжній прорив стався наприкінці XVIII століття, коли Ніколя Леблан навчився добувати соду з кухонної солі. Мило перестало бути предметом розкоші й перетворилося на зброю масового ураження... бактерій. Пастер і Кох довели, що брудні руки — це не просто неестетично, а й смертельно. ✨ Сьогодення Сьогодні мило — це маркетинговий шедевр. Ми купуємо «крафтові» бруски з ароматом свіжоскошеної трави та сліз єдинорога, забуваючи, що в основі лежить все та ж проста іронія: щоб стати чистим, потрібно скористатися продуктом хімічного шлюбу жиру та соди. Бережіть себе, мийте руки і пам'ятайте: цивілізація починається там, де закінчується бруд. 🧴🚿