Я виріс край дороги, біля старого паркану, де земля була тверда, сонце пекло немилосердно, а люди ходили повз, не звертаючи на мене жодної уваги. Власне, увагу вони звертали. Але переважно тоді, коли чіплялися за мої колючки. — От зараза! — вигукнув якось чоловік, який вирішив скоротити дорогу через узбіччя. — Де ти тут узявся?! Виріс я тут, шановний. Не з неба ж упав. Хоча, судячи з вашої поведінки, вам би хотілося, щоб я ще й письмовий дозвіл на це отримав. Чоловік обтрусив штани, кинув на мене сердитий погляд і пішов далі. — Бур’ян нещасний! Понасівало вас тут! Я хотів заперечити, що ніхто мене нікуди не носив, що я самостійно проріс, укорінився й виріс, але промовчав. По-перше, я не вмів говорити людською мовою. По-друге, навіть якби вмів, чоловік однаково не став би мене слухати. Люди взагалі дивовижні створіння: спочатку наступлять тобі на ногу, а потім ще й пояснять, що ти неправильно стояв. Я був будяком. І цього, виявляється, вистачало, щоб уважати мене винним у всіх неприємностях на дорозі. Одного дня повз мене проходила жінка з кошиком квітів. У кошику лежали троянди, ромашки й айстри. Жінка зупинилася, подивилася на мене й скривилася. — Господи, яке страховисько! Ні тобі краси, ні запаху. Самі колючки! Я навіть трохи образився. Вибачте, пані, а ви давно на себе в дзеркало дивилися? Втім, я не став цього говорити. У мене й без того була репутація колючого типу, а ще бракувало уславитися нахабою. Жінка поправила квіти в кошику й пішла далі. — От троянда — то квітка! А це таке, що й назви пристойної не має. Будяк, шановна. Будяк! Назва в мене цілком пристойна. А от ваша манера розмовляти з незнайомцями потребує певного вдосконалення. Але жінка вже не слухала. Я часто думав: чому люди так люблять троянди? Що в них особливого? Ростуть у доглянутому саду, п’ють воду за розкладом, отримують добрива, а на зиму їх ще й укривають, наче вони не квіти, а члени королівської родини. А я ріс сам. Ніхто мене не поливав, не підв’язував, не обрізав зайвих пагонів. Ніхто не казав: «Який ти сьогодні гарний, мій маленький будячику!» Та й не треба було. Я якось обходився без компліментів. Щоправда, іноді хотілося, щоб хтось хоча б поцікавився, як у мене справи. Але до мене зверталися переважно з претензіями. — Чого ти розрісся? — Чого колешся? — Чого стирчиш посеред дороги? Останнє запитання мене особливо веселило. Я стояв біля паркану, за метр від дороги, а люди примудрялися зачепити мене, навіть коли поруч було пів поля вільного простору. Схоже, деяким людям потрібен не шлях без перешкод, а перешкода, на яку можна поскаржитися. Літо видалося спекотним. Трава пожовкла, ромашки похилили голови, а троянди за парканом почали в’янути. Господиня саду бігала з лійкою, рятуючи своїх улюблениць. — Тримайтеся, мої красунечки! Зараз я вас напою! Вона поливала троянди, розпушувала землю, обривала сухі листочки. Потім сідала на лавку й милувалася результатом своєї праці. — От що означає справжня краса! Я мовчки дивився на цю ідилію. Ага. Справжня краса. Особливо коли в неї є особистий водопровід. Мені ж доводилося самотужки добувати воду з глибини. Коріння тягнулося дедалі далі, шукаючи вологу. Листя припадало пилом, стебло втрачало свіжість, але я тримався. Не тому, що був якимось надзвичайним героєм. Просто ніхто не пояснив мені, що в таких умовах належить здатися. Якось опівдні біля мого коріння зупинився худий пес. Він важко дихав, висолопивши язика, і довго шукав місце в затінку. — Ну що, друже, — подумав я, — теж життя не цукор? Пес ліг біля паркану, притулився до мене боком і заплющив очі. За кілька хвилин він уже хропів. Я був зворушений. Нарешті хтось оцінив мене за моїми справжніми перевагами: я не гарний, зате біля мене можна відпочити. Щоправда, пес час від часу перевертався й зачіпав мене шерстю. — Гей, обережніше! — хотів я сказати. — Я, звісно, не п’ятизірковий готель, але й не килимок для витирання лап! Пес лише позіхнув. Увечері він пішов, навіть не попрощавшись. Ну що ж. Люди хоча б іноді кажуть «дякую». Від собак я й цього не дочекався. Минуло ще кілька днів, і на моїй верхівці розпустилася квітка. Фіолетова, кошлата, оточена колючим вінцем. Не троянда, звісно, але й не гірша за ті квіти, які люди вирощували в горщиках, фотографували й викладали в інтернет із підписами на кшталт «Моя маленька радість». Я дивився на свою квітку й думав, що вона мені навіть подобається. — А ти, виявляється, цвісти вмієш! — почув я голос. Це був горобець. Він сидів на паркані й розглядав мене з таким здивуванням, ніби щойно побачив, як старий трактор виконав балетне па. А ти, друже, виявляється, говорити вмієш. І що тепер? Видаватимемо одне одному грамоти? Горобець нахилив голову. — Не ображайся. Я просто здивувався. Я не ображався. Принаймні на горобця. Він хоча б не називав мене страховиськом. Невдовзі на квітку прилетіли бджоли. — О, будяк розцвів! — ніби сказала одна з них. — І що? — відповіла інша. — Мед збирати треба, а не пліткувати. Вони заходилися працювати. Ось так. Жодних оцінок моєї зовнішності, жодних лекцій про користь і шкоду. Прилетіли, побачили квітку, взялися до справи. Я раптом зрозумів, що світ значно більший за ту вузеньку дорогу, якою щодня ходили люди. Для одних я був бур’яном, для інших — джерелом поживи, для третього — затінком у спеку. А для себе самого я був просто будяком. І цього, виявляється, цілком достатньо. Одного ранку знову з’явився чоловік із косою. Побачивши мене, він зупинився. — О! Та ти ще й зацвів! А ви, шановний, ще й помічаєте очевидне. Прогрес! Чоловік підійшов ближче, розглянув квітку й почухав потилицю. — А я думав, що ти зовсім нікчемний. Він замахнувся косою, але саме тієї миті над моєю квіткою загуділа бджола. — Ого! — чоловік відступив. — Бджілки, бач, на нього сідають. Він почухав потилицю вдруге. Видно, думка в нього працювала повільно, зате впевнено. — Ну, нехай росте. Може, і справді є від нього якась користь. І пішов далі. Я проводжав його поглядом. Знаєте, що мене найбільше дивувало в людях? Їм постійно потрібно доводити, що ти маєш право існувати. Якщо ти корисний — тебе терплять. Якщо красивий — тобою милуються. Якщо сильний — тебе поважають. А якщо ти просто ростеш, нікого не чіпаєш і намагаєшся вижити, то цього, здається, замало. Мені хотілося крикнути йому вслід: — Послухайте! А якби я не зацвів? Якби бджоли не прилетіли? Якби я не давав затінку собакам і не прикрашав узбіччя своєю фіолетовою квіткою? Ви б тоді мали право мене скосити? Звісно, я нічого не крикнув. Бо вже зрозумів: не варто витрачати сили на тих, хто готовий визнати твою цінність лише після того, як її підтвердить хтось інший. Наприкінці літа моя квітка перетворилася на пухнасту голівку. Насіння дозріло, і вітер почав розносити його в різні боки. Одне зернятко впало за парканом, інше — в канаві, третє понесло на сусідній пустир. Я не знав, де воно проросте і чи проросте взагалі. Але в цьому й полягала краса життя: воно не питало дозволу в тих, хто вже все вирішив за нього. Я теж колись був маленьким зернятком. Ніхто не садив мене з любов’ю, не готував для мене родючого ґрунту. Мені просто випало опинитися тут. І я виріс. Не трояндою. Не ромашкою. Не тією квіткою, яку господиня саду показувала сусідам із гордістю. Я виріс будяком. З колючками, які не подобалися людям. Із квіткою, яка подобалася бджолам. Із корінням, яке навчилося знаходити воду там, де її майже не було. Чи став я від цього кращим за троянду? Ні. Троянда прекрасна по-своєму. Але й гіршим я не став. Просто ми росли в різних умовах і мали різні способи виживання. І якщо вже зовсім відверто, то троянді ніколи не доводилося слухати, що вона нікому не потрібна, лише тому, що хтось подряпав об неї палець. Я ж чув це регулярно. Тому, якби мене запитали, чого я навчився за своє коротке будякове життя, я відповів би так: Не кожен, хто має колючки, прагне когось поранити. Не кожен, хто росте на пустирі, є непотребом. І не кожен, хто не схожий на тебе, потребує виправлення. А ще я зрозумів одну важливу річ: не треба намагатися стати трояндою лише для того, щоб тебе перестали вважати бур’яном. Бо трояндою ти, можливо, і не станеш. Зате можеш усе життя витратити на те, щоб позбутися власних колючок, і зрештою залишитися без жодного захисту. Тож я й далі ростиму край дороги. Можливо, хтось знову зачепиться за мене й вилається. Можливо, хтось захоче скосити. А може, колись якась дитина побачить мою фіолетову квітку й запитає в матері: — Мамо, а що це за гарна рослина? І мати відповість: — Це будяк, доню. А дитина неодмінно перепитає: — А чому його всі не люблять? І ось тоді, можливо, доросла людина вперше замислиться над тим, що лю бов і повага — це не завжди нагорода за красу чи користь. Іноді вони починаються просто з бажання придивитися. А я тим часом стоятиму собі біля паркану, грітимусь на сонці й чекатиму нового літа. Бо я — будяк! ----- https://korop.gt.tc/

ЛЕВ ТА СОБАКА (Байка) До Лева ось одного разу Прийшов собака на образу, Його на бій почав гукати, А Лев продовжив позіхати, На нього не звернув уваги. Тоді собака без поваги Почав гарчати й тупо злитись: — Якщо ти тут не будеш битись, Тоді я розповім собакам, Що ти слабак у цих палатах. Скажу я їм: «Ось, подивіться, Як мене сильний Лев боїться!» На що Лев відповів ледаще: — Нехай мене засудять краще Всі пси за те, що я боюся, Ніж леви, що зі слабим б'юся. Мирослав Манюк 10.08.2022.

🐶 Безпритульна собака на кличку Білка стала популярною в соцмережах. Кияни часто помічали її на станції метро «Академмістечко», де вона ночувала та ховалася під час вибухів. Небайдужі облаштували для песика лежанку й почали шукати їй нову сім’ю у Threads.І ось Білка знайшла господарів! Марина Латун опублікувала кадри, на яких собачка відпочиває в новому домі. Тепер про неї дбатимуть.

День такий… З одного боку сумний… В будинок дуже близької мені людини вчора каб прилетів… Розʼїбббашив цілий підʼїзд… Через один від того, де житло моєї людини… Якщо мені так боляче, їй як??? З іншого боку бажані й давно очікувані гості хуткенько понаїхали й вже поїхали!!! Поки ми обіймалися-зустрічалися, теревені теревенили, перекури влаштовували, оглядові екскурсії до мого льоху проводили, дощ йшов? Як тільки всіх гостей розігнала, сонечко вже світить! Колежанка дуже своєчасно заскочила! Встигла попрацювати реєстратором візиту!:) Спочатку фотографувала наш верх!:) Потім схаменулася, що ноги до кадру не потрапляють?:) Зазнімкувала й наш низ!:) Щоб точно повернутися в якесь місце, потрібно щось там залишити або забути?:) Дівки й залишили!:) Затикачку у вухо від навушників!:) То я вже на них знов чекаю!!! А ще? Сьогодні ночером телефон оновився!:) Й завдяки встановленим оновленням я тепер вдвічи більше помилок у дописах понаклацую???:) Нннннаааа якої ххххолери ʼ, ї та ґ повинесли в якісь незвичні мені місця, гадки не маю?:) Але тепер поки згадаю, де мені їх шукати, вся зводжуся на ніц!:) Ще розмірковую? Після дощу листячко з моєї придворної вербички стирчить у дворі між плитками стоячи!!! Хто його так вишикував? Дощові хробаки? Чи ще хтось? Не можу зрозуміти! Ооооооттакезне вгодоване щуреня в тамбурі собака Цуцилія тягала! Це зрозуміло! А листячко - чия зона відповідальності? Ви там як?

Дитячий час! Хто в такий час вкладається спати?:) Але зграя моя, схоже, щось знає?:) Більша частина вже зібралася в моєму лігві!:) За результатами переобліку, переклички, вечірньої перевірки відсутні кішки Жужала та Лічіна №1. Пилипко та Квазіморда вже гріють ліжечко Валерії!:) Собака Лєдя пхається ссссрррракою в мій куприк!:) Собака Цуцилія під ковдрою зігріває мою дупу!:) Ййййй ооооочі заааааплюшуються!!! Коли такі колискові намуркуються, як їх втримати розплющеними?:) Вже б спала й спала!!! Але ж ні!!? Ще конче потрібно палити йти!:) Не стільки заради цигарки?:) Скільки заради покликати в хату Жужалу з Лічіною!:) А тоді вже влягатися!

МОТУЗКА Рудий мій собака четверту вже осінь сидить на припоні та мочиться на припаркований трактор. Сьогодні я вирішив: досить, іди куди хочеш. Я клацаю раз карабіном — він дивиться в очі. м о т у з к а спадає в пилюку. Не рушився з місця. Лише позіхнув та поклав без ілюзій мордяку на зігнену миску. Я демонстративно відходжу за хвіртку і гучно вдаю, ніби роблю я кроки. Позаду вже чую як він вибігає з подвір'я і вмить озираюсь: він поруч, не треба і бути пророком. Язик набік звис, а очі смиренні, спокійні. Отож, вільний тут від біди невпізнаний, інший, надійний... Верчуся, ловлюсь за мотузку. Один кінець хутко замотую туго навколо зап'ястка і грубої куртки. Пес ніби є вільним безмежно, але від мотузки залежить. Мирослав Манюк 29.09.2026

Той що? Все? Викреслюємо попередній сезон, літній? Починаємо осінній? Бо явні ознаки осені вже спостерігаються?:) 1. Вчора прибрала літню ковдру. Та витаскала не так щоб зимову, але теплішу за літню!:) 2. Під ранок на моїй канапі було виявлено кворум!:) Окрім мене, навкруги мене, на мені, впритул до мене спостерігалися кішки Лічінка №1, Онука наша Снігуронька, собаки Лєдя (на сусідній подушці, срррракою мені в фізіомордію!), собака Цуцилія (під ковдрою, авжеж!):) 3. На вживанні вранішніх кави з цигаркою на тій, що вживає, спостерігалися ангоровські шкарпетки, штани з начооооосом та тепла кофта!:) Літні капці поки що тримаються!:) Калошам на хутрі не поступаються!:) 4. Раптово хочеться борщу!:) Гаррррячого!:) Влітку не хотілося!:) 5. А ще я поки що настирливо впираюся дійсності, та цілодобово тримаю прочиненими всі двері та вікна в хаті!:) Я про що ще міркую? Перевірений факт, що як тільки приходять холодні ночі, помідори влаштовують страйк й не зріють? То чи мені ще чекати тепла? Чи стартувати ууууу город й визбирувати зелені/бурі? Та квасити їх?:) Ви як там?

Вчора в черговий раз зʼясувала, що я - вввввівцяяяя… Перший раз в житті проклацала, що першого числа кожного місяця я повинна надіслати по всіх комунальних службах показники лічильників. В цьому місяці взагалі не згадала про це… Де був мій мозок протягом початку місяця? Та чи він взагалі в наявності існує?… Щось я зі своєю перманентною консервативною діяльністю втратила звʼязок з реальністю!:) Ґааааааздиня ж така!:) Старанна!:) Ініціативна!:) Раптова, рвучка, суперечлива... А про показники не згадала!:) Зараз пішла замовляти їдло котам та собакам, по мішку? А поставщики мої не працюють… Пром про це пише… Вже років три замовляла саме в них. Надсилали з Дніпра та Камʼянського… Схоже, й їхні склади розʼїбашили йййййобані мокшани… Замовила в іншому місці. А своїх же ж жалко… Й ще замовила в місцевих постачальників 25 кг крупи пшеничної… На всяк випадок. Щоб хуч ту кашу собакам було з чого зварити, якщо щось піде не так. А з такими сссссусідами доброго не чекаєш… Синочок витаскав до льоху останніх декілька партій моїх звершень на лані консервативної діяльності! Й мене ж туди понесло з метою раптової перевірки!:) Як формулювали в моєму відділенні прикордонного контролю «Донецьк-авіа», де я прослужила багато років декілька минулих життів тому!:) Щоб дістатися того льоху, мені потрібно дуууууже напружуватися. Бо сходинки там занадто високі, й мої коліна під них не дуже прилаштовані!:) Але в мене все вийшло! Була. Оцінила масштаби!:) Зʼясувала, що вільне місце є й на поличках для банок. Й на підлозі для лантухів з морквою та буряками, які ще взагалі в городі!:) Сподіваюся, перезимуємо! Якщо будемо цілі ми та хата… А сирени зі сповіщеннями в телефоні про тривоги все скиглять…

Перший день осені балахманний якийсь вийшов?… Ууууувесь день тривоги… Сирена виє. Школярики з разу в раз біжать в укриття. Потім повертаються назад. Моя придворна зграя за літо відвикла від колективного дитячого гомону та тупотіння. Тому бреше на все село й намагається винести хвіртку… Увесь день в дворі товчуться відвідувачі!:) Я прагну нарешті довести до логічної кінцівки розпочаті ще зранку звершення! Я звершую, а мої дівчатка створюють навкруги мене шумові ефекти. В молодшої сьогодні розпочався учбовий рік. Й яке щастя, що вона вже не учениця й знаходиться з іншого боку навчального процесу!:) Середня завітала в гості! Давно щось не бачилися? Доросле життя, воно таке… Заміжжя, робота, городи, консервативна діяльність, будівництво… Ночер. Начебто все… Гостей розігнала. Салату на зиму наробила. Хоооооча є в мене підозра, що вижеремо ми його ще до зими?:) Ще пʼять килограмів перцю отримала! Обовʼязкові пігулЬки висьорбала! Собаками Цуцилією та Лєдєю, кішками Лічінкою №1 та Онукою нашою Снігуронькою обклалася! Сирена знов скигле… Вишуканий прапорщицький фольклор знов використовується… Ви там як?

Коли почав орати, то в сопілку не грати!?:) То я про кого?:) То я про себе!:) Ще зранку почигикала у город!:) Трошки врожаїв визбирала! Й досі веду перманентні підготовчі роботи! Й увесь свій гуртожиток залучаю до творчої діяльності!:) Синочка організувала відтягти до льоху попередні декілька серій своєї консервативної діяльності!:) Донечка мені перці шаткує! Ірина Олександрова відправила сортувати помідори!:) Які увесь гуртожиток буде їсти? Й які підлягають утилізації?:) Другу частину пересортувала ще раз!:) На ті, що підуть на борщову заправку. Й ще відро відібрала на завтра. Бо є в мене ще план на них!:) Моркву мʼясорубкою нашаткувала. Помідори киплять. Зараз їх переколотаю блендером. Додам помідори з перцями. Й як проваряться, закативатиму в банки! Без будь яких додатків! Все одне, потім взимку засмажку з тієї заправки робитиму!:) Тоді смак й відрегулюю!:) Й так. Буряків в борщовій заправці в мене не водиться!:) Бо в моєму варіанті заправку я можу й до борщу використати, й рибу затоматити, й до мʼяса чи коКлеточок підливку зобразити!:) Пригоди щохвилинно!:) Відклала ж на завтрашні звершення відро помідорів!?:) Вистрибую у двір, собака Вахтанг чимось плямкає й біля нього плями?:) З насіннячком!?:) Відʼїв з відра помідорів трошки!:))) Встиг!:) Поки я зайнята була!:) Я ж вважаю, якщо сама від будь чого помідорного рігайууу, то воно й Вахочці не тре?:) Не вгадала!:))) Ще трохи покипить? Й виходжу на фінішну пряму!:) Ви як там?