«Маріупольська драма» в Ізраїлі: вистава акторів, які вижили після бомбардування Маріупольського театру — гастролі 1–6 червня 2026 Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року Маріуполь дуже швидко опинився в облозі. Місто втрачало воду, тепло, зв’язок і доступ до медицини — люди спускалися в підвали й шукали укриття там, де були стіни та шанс пережити обстріли. Одним із таких укриттів став Донецький академічний обласний драмтеатр у Маріуполі. Туди сходилися мирні жителі — сотні людей, зокрема діти, а перед будівлею великими літерами написали «ДІТИ» (з обох боків, щоб це було видно з повітря). Ключова дата: 16 березня 2022 року російські терористи завдали авіаудару по будівлі театру. Театр був зруйнований, люди всередині опинилися під завалами. Точний облік в умовах блокади неможливий, але в оцінках звучить одне: всередині були сотні, а в окремих версіях — до 1 000+ людей. Щодо загиблих також є діапазон, але він у будь-якому разі говорить про масову трагедію: часто називають близько 300, а окремі реконструкції та розслідування — близько 600 і більше. Чому це називають терором проти цивільних? Тому що удар припав на місце, яке було цивільним укриттям, було позначене «ДІТИ», а також знаходилося в місті, де люди майже не мали варіантів порятунку. Коли знищують укриття з таким написом, це сприймається не як “помилка”, а як демонстрація принципу: безпечних місць немає. Так працює терор як метод війни — залякування й ламання цивільних ударами по найуразливіших, щоб страх став зброєю. Тепер про це говорять зі сцени — без «вигадки» і «переказів». «Маріупольська драма / Маріупольська драма» — проєкт, створений акторами, які вижили: вони виходять на сцену й грають самих себе, а не вигаданих персонажів. На сцену виходять самі очевидці подій — маріупольські актори, які грають не вигаданих персонажів, а самих себе. У дні блокади вони перебували в будівлі театру й разом із тими, хто там переховувався, переживали облогу міста. Дія починається з того, що герої представляються глядачам, після чого вистава розгортається як «ланцюг максимально напружених подій». Учасником того, що відбувається, стає й сам глядач — це важлива частина режисерського рішення. І саме тут важливе пояснення, чому ми взагалі розміщуємо цю афішу на сайті: для ізраїльської аудиторії такі гастролі — не просто “культурна подія в календарі”, а форма пам’яті й розмова про війну, яка в Ізраїлі теж відчувається дуже близько — через людей, родини, репатріацію, допомогу Україні та особисті історії. У постановці використовують особисті речі акторів, які вдалося винести з укриття, а також відео та фото, зняті під час блокади. Після вистави запланована зустріч трупи з глядачами — можна буде поставити запитання тим, хто це пережив. П’єсу написав Олександр Гаврош на основі зібраних свідчень. Поставив режисер Євген Тищук, художній керівник — Геннадій Дибовський. Після руйнування будівлі театр переїхав до Ужгорода і працює під назвою «Театр без даху». Гастролі постановки вже проходили за межами України — у Польщі, Німеччині та Великій Британії. Покази в Ізраїлі йдуть українською мовою з російськими субтитрами. Тривалість — 1 година 20 хвилин, 12+. Гастролі 1–6 червня 2026 (Ізраїль): • Ашкелон — 01.06, 19:00 • Хайфа — 02.06, 19:00 — Бейт-Наглер (Кір’ят-Хаїм, вул. Бен Цві, 14) • Рамат-Ґан — 03.06, 19:00 • Нетанія — 04.06, 19:00 • Рішон-ле-Ціон — 05.06, 17:00 • Ашдод — 06.06, 20:00 Ви б пішли на таку постановку — щоб почути свідчення наживо? https://news.nikk.co.il/uk/mariupolska-drama-v-izraili-spektakl/ НАновости‼️:- новини Ізраїлю Важно❓ Поделитесь ❗️ і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

❗️Дарницьку ТЕЦ потрібно відновлювати, — експерт з енергетики Станіслав Ігнатьєв Він зазначив, що якщо власник не готовий брати на себе відповідальність, місто має оперативно вирішити, чи готове втрутитися, та визначити юридичну форму — партнерство або муніципальний кредит із гарантіями.

🏂У 52 роки Клаудія Ріглер стала найстаршою жінкою-учасницею Олімпіади в історії Австрійка завершила виступ на своїх п’ятих зимових Олімпійських іграх, програвши в 1/8 фіналу в паралельному гігантському слаломі значно молодшій суперниці. Якось у віці 30 років їй сказали, що вона «занадто стара» і її форма буде лише погіршуватися. Для Ріглер ці слова стали викликом, і понад 20 наступних років вона рухалася вперед, доводячи скептикам, що вони помилялися. Зрештою, у 42 роки вона виграла чемпіонат світу. ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

«Good Luck, Have Fun, Don’t Die» розповідає про мандрівника в часі, який намагається завадити дитині винайти «смертоносний» ШІ. Режисером виступив Гор Вербінскі («Пірати Карибського моря»), а головну роль виконав Сем Роквелл. Фільм є гострою сатирою на сучасну залежність від соцмереж, капіталізм та експансію технологій. Візуальний стиль поєднує кадри техногенного апокаліпсису, VR, роботів-вбивць та кайдзю. https://channeltech.space/media/good-luck-have-fun-dont-die-movie-review-sam-rockwell/

#історія #факт Флоренс Фостер Дженкінс: Тріумф глухоти над здоровим глуздом. ​Якщо історія музики — це храм, то Флоренс Фостер Дженкінс — це людина, яка забігла туди з вогнегасником і випадково влаштувала справжній перформанс. Вона стала найвідомішою сопрано світу не завдяки своєму голосу, а всупереч будь-яким законам акустики, логіки та фізіології. 🎻 ​Флоренс народилася у 1868 році в заможній родині в Пенсільванії. Батько відмовився фінансувати її музичну освіту, ймовірно, маючи кращий слух, ніж батьківське терпіння. Проте після його смерті у 1909 році Флоренс отримала спадок, який дозволив їй нарешті випустити на волю свого внутрішнього солов’я — птаха з явними ознаками ларингіту та повною відсутністю координації. ​Вона заснувала «Клуб Верді» в Нью-Йорку та почала давати приватні концерти. Її техніка була революційною: вона ігнорувала ноти, ритм та темп, вважаючи їх лише прикрими перешкодами на шляху до самовираження. Слухачі на її виступах часто прикривали обличчя хустинками, щоб не видати істеричний сміх, який Флоренс сприймала як «екстатичне розчулення». У той час як у москві того періоду оперні диви боролися за прихильність імператорських театрів за допомогою академічної вивіреності, Дженкінс просто купувала собі крила з пір’я та виходила на сцену в образі «Ангела натхнення». 🎻 ​Кульмінація її «кар'єри» настала 25 жовтня 1944 року. У віці 76 років вона орендувала легендарний Карнегі-хол. Квитки були розпродані за лічені години, а тисячі людей залишилися на вулиці, благаючи про вхід. Це був технологічний парадокс: у добу, коли звукозапис уже міг зафіксувати найменшу фальш, публіка прагнула почути саме її. Коли вона почала виконувати арію Цариці ночі Моцарта, зал вибухнув сміхом, який Флоренс сприйняла за розчулення. Це не був спів — це була імітація звуку скла, яке дряпає метал під час шторму. ​Флоренс померла через місяць після цього виступу, у листопаді 1944 року, ймовірно, на піку абсолютної впевненості у власному генії. Вона довела, що щира віра у свій талант здатна замінити будь-які вокальні дані. Її записи, що збереглися донині, є найкращим інструментом для дослідження людської психології: ми любимо її не за те, як вона співала, а за зухвалість бути жахливою у світі, що вимагає досконалості. 🎻 ​Дженкінс назавжди залишилася в історії як нагадування: якщо ви достатньо гучно вірите у власну велич, історія зрештою здасться і впише ваше ім'я у свої аннали — навіть якщо це буде зроблено з іронічною посмішкою. 🎻

Konami анонсувала реліз другої частини збірки Metal Gear Solid на 27 серпня 2026 року. До набору увійдуть Metal Gear Solid 4, ремастер Peace Walker та бонусний контент, як-от Ghost Babel. MGS4 вперше за майже 20 років стане офіційно доступною на інших платформах, крім PS3. Збірка вийде на PC, PS5, Xbox Series X/S, Nintendo Switch та Switch 2. https://channeltech.space/games/metal-gear-solid-master-collection-vol-2-release-date-mgs4/

#історія #факт Таємний сповідник: Платонічна муза Миколи Гоголя ✍️ ​Микола Гоголь завжди здавався сучасникам людиною «не від світу цього» — ченцем у цивільному одязі, який боявся жінок і втікав від реальності в лабіринти власних фантазій. Проте була в його житті жінка, яка бачила його без літературного гриму. Олександра Смирнова-Россет, фрейліна імператорського двору та одна з найрозумніших жінок епохи, стала для письменника не просто другом, а справжнім духовним прихистком у найтемніші роки його життя. 🕯️ ​Їхній роман був виключно платонічним, але за інтенсивністю почуттів він перевершував будь-яку пристрасть. У листах до Олександри Гоголь був нещадно відвертим. Тільки їй він міг зізнатися у своїх творчих муках під час написання другого тому «Мертвих душ» та в жахливому заціпенінні перед обличчям депресії. Смирнова-Россет була єдиною, хто мав право критикувати його твори, не ризикуючи викликати гнів чи замкненість автора. ​«Ви — єдина істота, з якою я можу розмовляти душею», — писав він їй із вигнання. Їхні зустрічі за кордоном, у Франції чи Німеччині, нагадували тривалі прогулянки двох філософів, де Гоголь шукав розради від своїх внутрішніх демонів. Олександра дарувала йому те, чого не давав ніхто інший — інтелектуальну рівність та материнську опіку одночасно. ​Саме для неї та крізь неї він намагався знайти шлях до світлого, позитивного ідеалу в літературі. Коли Гоголь спалив свої рукописи і згас у москві, Олександра була однією з небагатьох, хто розумів: він спалив не просто папір, а свою останню спробу примиритися зі світом, який так і не став таким досконалим, як їхня приватна дружба. 🥀

#історія #речі Діапроєктор: «Чарівний ліхтар», що подарував нам магію світла та тіні 📽️✨ Задовго до появи Netflix, YouTube та навіть перших кінотеатрів брати Люсьєр мали попередника, який змушував серця публіки битися частіше. Laterna Magica, або «Чарівний ліхтар» — пристрій, який став прабатьком усіх сучасних проєкторів. Це була справжня хай-тек магія XVII століття, що перетворювала звичайну темну кімнату на портал у паралельні світи. 🌌🔮 Конструкція перших ліхтарів була водночас простою та небезпечною. Всередині металевого корпусу горіла масляна лампа або свічка. Світло проходило крізь лінзу, підсвічуючи скляну пластину з малюнком, і проєктувало зображення на стіну. Найбільшою майстерністю вважалися рухомі слайди: дві скляні пластини накладали одна на одну, і за допомогою маленького важеля можна було змусити намальовану фігуру «кліпати» очима або «рухати» руками. Для людей того часу це виглядало не менш дивовижно, ніж для нас — доповнена реальність. 🕯️🖼️ Цікавий факт: у XVIII столітті «Чарівний ліхтар» використовували для фантасмагорій — перших у світі «хоррор-шоу». Майстри ілюзій ховали пристрій за напівпрозорим екраном, створюючи ефект привидів, що літають у повітрі. Глядачі часто непритомніли від жаху, вірячи, що перед ними справжні духи. Так діапроєктор став першим інструментом, який навчив людей добровільно лякатися заради розваги. 👻😱 З часом масляні лампи замінили електричні лампочки, а скляні пластини — зручною 35-міліметровою плівкою. У другій половині XX століття діапроєктор став головним «гаджетом» для сімейних вечорів. Хто з нас не пам’ятає цей особливий запах нагрітої пилу та металу, характерне клацання перемикача та біле простирадло на стіні? Це був час «повільного контенту», коли кожна казка на діапозитивах тривала рівно стільки, скільки тато чи мама читали текст під кадром. 🎞️🏡 Існує міф, що діапроєктори померли разом із появою цифрових технологій. Насправді їхня оптика та принципи фокусування лягли в основу сучасних мультимедійних проєкторів та систем планетаріїв. Навіть найсучасніший 4K-проєктор — це лише дуже вдосконалений «Чарівний ліхтар», який все ще потребує темряви, щоб розказати нам свою історію. 🛰️🌟 Сьогодні діапроєктор — це теплий символ аналогового дитинства. Він нагадує нам, що справжня магія не в кількості пікселів, а в атмосфері очікування дива, коли світло згасає, і на стіні оживає перша картинка. Це був перший крок людства до візуальної цивілізації, де світло стало головним художником. 🎨🔦

#історія #речі Саквояж: Як "килимна" сумка стала символом авантюристів та джентльменів 🎩💼 До середини XIX століття подорожі були справою незручною. Масивні дерев'яні скрині та громіздкі шкіряні валізи були настільки важкими, що вимагали армії носіїв і створювали більше клопоту, ніж радості від мандрівки. Все змінилося з появою саквояжа — м'якої, але місткої сумки, яка не лише революціонізувала багаж, але й стала символом цілої епохи авантюризму, швидких змін і не завжди бездоганної репутації. 🚂🌍 Сама назва «саквояж» походить від французького sac voyage — «дорожня сумка». Проте справжнім його батьком був не елегантний паризький майстер, а... американська залізниця. Спершу саквояжі шили з обрізків килимового полотна, яке було міцним, дешевим і легким. Звідси й англійська назва carpetbag (килимова сумка). Такий багаж ідеально підходив для швидких поїздок потягом: його можна було легко закинути на полицю, він не бився і вміщував усе необхідне. 🇺🇸🧵 Саквояж швидко став атрибутом людей, що постійно пересувалися: комівояжерів, журналістів, лікарів. Проте особливої слави він набув після Громадянської війни в США. Його носили «карпетбегери» (carpetbaggers) — північани, що прибували на розорений Південь, часто з єдиним саквояжем, сподіваючись швидко заробити на відбудові або політичних інтригах. Так саквояж отримав двозначну репутацію: символ ділової людини, що поспішає, але також і опортуніста, готового на все заради вигоди. 💰🏛️ Існує міф, що саквояж завжди був чоловічим аксесуаром. Насправді, до початку XX століття його активно використовували й жінки, особливо мандрівні викладачки, письменниці або ті, хто їхав у гості до родичів на тривалий термін. Саквояж, на відміну від дамських сумочок, дозволяв узяти з собою об'ємні речі: книги, тканини для рукоділля або навіть невеликі предмети побуту. 📚🧶 Класичний саквояж мав характерну жорстку металеву рамку зверху, яка дозволяла сумці широко розкриватися і легко вміщувати речі, а потім надійно зачинятися на замок. Це був ідеал функціональності, що поєднував елегантність і практичність. Хоча згодом його витіснили легші та міцніші матеріали, а також нові форми валіз, саквояж залишив свій слід у культурі. 🗝️✨ Сьогодні саквояж переживає друге народження як вінтажний аксесуар. Дизайнери переосмислюють його класичну форму, додаючи сучасні деталі. Але незалежно від матеріалу чи бренду, саквояж і досі асоціюється з духом пригод, далеких доріг та історій, які починаються з простої фрази: «Я пакую саквояж...» 🛤️🗺️

Манікюр. Можна розглядати, як прекрасний, навчальний посібник.