🔴 На Софійській площі цього року всі бажаючі зможуть прикрасити головну ялинку Висота — 16 м, на ній буде 10,5 тис. іграшок і 4,5 тис. гілок. Прикрашання триватиме з 25 по 30 листопада, запалять її 4 або 6 грудня.

День народження неонової реклами 9 листопада відзначають День народження неонової реклами (Neon Sign Day) – це свято мистецтва яскравого світла. Цей день відзначається в пам’ять про розробку першої неонової вивіски французьким хіміком Джорджем Клодом у 1911 році, що знаменує собою більш ніж столітній внесок неону в міську естетику. Це день, коли можна оцінити сяючу привабливість неонових вивісок, які освітлюють наші міста та підприємства. Перша неонова вивіска була використана паризьким перукарем у 1912 році, всього через рік після його винаходу. Це ознаменувало початок ери, коли неон став символом сучасності та прогресу, а бізнес швидко перейняв цю технологію для залучення клієнтів. Неоновий цвинтар Лас-Вегас, місто-синонім яскравого світла, вшановує пам’ять своїх неонових вивісок у музеї, який ласкаво називають “Цвинтарем”. Це сховище історії демонструє еволюцію неонових вивісок та їхній вплив на комерційну рекламу і міські горизонти. Тривалість життя неону Неонові вивіски не лише привертають увагу, але й довговічні та економічно вигідні. Неонова вивіска, що використовується цілодобово, може прослужити від 8 до 15 років, що робить її довгостроковою інвестицією для бізнесу. Кольори в неонових вивісках створюються за допомогою таких газів, як неон, аргон, гелій, ксенон і криптон, кожен з яких вносить свій внесок у яскраву палітру, що прикрашає ніч. Переваги світлодіодного неону Сучасні досягнення призвели до створення світлодіодних неонових вивісок, які мають кілька переваг над традиційним неоном: Безпека – світлодіодні неонові вивіски стійкі до ударів, енергоефективні та придатні для вторинної переробки. Вони можуть бути розроблені на замовлення та змінені відповідно до конкретних потреб та вподобань. Світлодіодні неонові вивіски легко встановлюються завдяки попередньо просвердленим отворам і прозорим акриловим панелям для настінного монтажу. Довговічність – з терміном служби понад 100 000 годин, світлодіодні неонові вивіски є довгостроковою інвестицією. Енергоефективність – вони споживають менше енергії, забезпечуючи при цьому високу яскравість і яскраві, привабливі кольори. День неонової реклами – це вшанування інновацій і творчості, які неон приніс у світ реклами та дизайну. Це день визнання поєднання мистецтва та науки, яке робить наші ночі трохи яскравішими, а міста – барвистішими, рекламу – привабливішою.

На Рівненщині перед судом постане житель Вараша, якого викрили у підготовці диверсії на об’єкті інфраструктури Рівненської АЕС. За даними слідства, чоловік, завербований спецслужбами рф, намагався встановити GPS-трекер на опорі лінії електропередач, щоб передати ворогу координати для обстрілу. Також він збирав і передавав росіянам дані про військові підрозділи, що охороняють станцію. Зловмисника затримала СБУ, нині він під вартою. Йому загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

#свята 🔱 Велесова Ніч: Містичний Корінь Українського «Хеловіну» Ніч з 31 жовтня на 1 листопада відома у західній культурі як Хеловін (переддень Дня всіх святих). Однак в українській традиції ця доба здавна має свій глибокий, містичний і цілком самобутній зміст, відомий як Велесова Ніч (або Вечір Володимира, що є менш поширеною назвою). Це свято, яке відзначалося в середовищі слов'янських неоязичників та популяризується сьогодні як автентичний український аналог іноземного Хеловіну. Сенс Свята: Межа Світів 🌒 Велесова Ніч — це символічна межа, коли, за прадавніми віруваннями, Білобог (світле начало) передає свої повноваження Чорнобогу (темне начало), а Бог-покровитель знань, мудрості, багатства та потойбічного світу Велес (його іноді називають «Скотій Богом», що також має стосунок до багатства) відкриває ворота між світом живих (Яв) і світом мертвих (Нав). Ця ніч була перехідною: * Закінчувався час збору врожаю (кінець сільськогосподарського року). * Починався час суворої Зими та володарювання духів. * Вірили, що душі померлих предків спускаються на землю. Традиції та Обряди — Пошана до Предків 🕯️ На відміну від сучасного Хеловіну, головна мета Велесової Ночі — не стільки налякати злих духів, скільки вшанувати добрих предків і очиститися від усього зайвого перед зимою. * Поминальна Вечеря: Головною традицією було збирання сім'ї на спільну вечерю, під час якої згадували лише хороше про померлих родичів. На столі обов'язково лишали додаткові прибори та частину страв (наприклад, ложку куті) для душ предків, що завітали в гості. * Свічка-Маяк: На підвіконнях запалювали свічки, щоб душі померлих родичів могли знайти шлях додому. Цей "маяк" мав притягнути духів-помічників, а не відлякати їх. * Очищення та Захист: У будинку наводили чистоту, а для захисту від злих сил під порогом могли розсипати сіль або прикрашати оселю гілками горобини. * Ворожіння та Мудрість: Ніч вважалася часом, коли сни були особливо пророчими, а бажання, загадані з чистим серцем, могли здійснитися завдяки благословенню Велеса та предків.

#традиції 28 жовтня - день Параскеви, нареченої П'ятницею. Параскева П’ятниця – бабина заступниця. У народі ікони святої Параскеви шанувалися і прикрашалися. За старих часів їх можна було зустріти в кожному будинку. Наші предки вірили, що свята захищає сімейне щастя. Також мучениці моляться про збереження здоров’я домашніх тварин, про зцілення від душевних і фізичних недуг. У пошані до святої Параскеви вчені вбачають залишки культу богині Мокоші. Вона — єдине жіноче божество серед слов'янських язичницьких богів. Її ідоли за князя Володимира Великого стояли на дніпровській кручі на місці теперішньої Андріївської церкви. Вважалася покровителькою водойм, дощу, жінок і жіночої роботи, особливо прядіння й ткацтва. Мокошу шанували як божественну пряху, що при народженні випрядає нитку долі кожній людині. Прясти у цей день не можна, а ось, шиттям займатися можна. Тому, дівчата ввечері збиралися всі разом, і кожна приносила з собою якусь роботу. Так, все займалися шиттям і одночасно розмовляли. Говорили, що саме 28 жовтня можна молитися на швидке весілля і нареченого. На Параски, а також у п’ятницю на Страсному тижні господиня накривала стіл білою чистою скатертиною, ставила канун — розведений мед. Кожної п’ятниці протягом року на ніч залишала на столі хліб-сіль, кашу й ложку — “для П’ятінки”. Дівчатам забороняється розчісувати волосся і мити голову. Також в цей день не можна веселитися і багато сміятися — вважається, що порушення цієї заборони може призвести до хвороб і сліз. В це свято дівчата молилися про швидке заміжжя. Вже готували будинок до зими, вичищали стійла. При цьому в багатьох губерніях існував звичай в день пам'яті святої Параскеви приносити до церкви оттрепану первину льону, яку присвячували святий, а потім підвішували до її образу. В цей же день влаштовували так звані «лляні оглядини»: жінки виносили витрепанний льон-первак на вулицю і демонстрували один одному. Дівчата намагалися показати свою роботу хлопцям і майбутнім свекрухам. Був відомий обряд принесення в жертву Параскеві П'ятниці кудели або пряжі: предмети жіночого рукоділля кидали в колодязь, вважаючи, що таким чином жертва дійде до святий. Якщо день сонячний, то чекай теплої зими; хмарно — всередині грудня будуть сильні морози.

Скромність прикрашає жінку, але справжня жінка може обійтись і без прикрас.

День народження Національної спілки художників України В Україні 25 жовтня святкують День народження спілки художників. Історія заснування Національної спілки художників України Ця творча організація була утворена ще в 1938 році і спочатку належала до Спілки художників СРСР як українське відділення. На той час вона мала назву «Союз радянських художників України». Зараз спілка поєднує професійних художників та митців і відомі центри художніх промислів країни. Робота Спілки відіграє визначну роль у культурному житті громадян. Задачі спілки художників Відродження українського мистецтва. Розвиток художньої творчості. Консолідація з художниками світу. Проведення конференцій та виставок. Професійне зростання художників. Члени Спілки постійно беруть участь в різноманітних заходах. Роботи українських митців прикрашають виставкові зали загальнонаціональних проєктів. Також організація займається соціальним захистом своїх учасників.

#Наші_традиції ЧЕРВОНА КАЛИНА - СИМВОЛ УКРАЇНИ Восени після перших заморозків збирають калину. Її ягоди з давніх-давен є оберегом українського народу. Наші пращури колисали дітей у люльці, виготовленій з калинової лози. Згідно з народним повір'ям, завдяки цьому вони виростали гарними та співучими. Також кожну хату намагалися прикрасити гронами калини, щоб у ній панували любов, щастя та здоров'я. В Україні існувала і така традиція: дівчата садили під вікнами калину як символ своєї долі. Білі квіти означали невинність і чистоту, а червоні грона - красу та плодючість. На Русі калину називали весільним деревом. За звичаєм, наречена перед заміжжям дарувала нареченому рушник, розшитий листям і ягодами калини. Ними прикрашали і коровай, а на голову нареченої одягали вінок, у який вплітали калину. Деякі з традицій дійшли до наших днів: сьогодні навіть у великих містах короваї для весіль обов'язково прикрашають калиною. А ще з калини готують наливки, киселі, різні настоянки. Ягода також буде помічна від усіля ких недуг. Калина має сечогінну, антисептичну та в'яжучу дії, сприяє зміцненню імунітету та підвищує рівень гемоглобіну в крові. Важливо! Калину не слід уживати при ішемічній хворобі серця, захворюваннях нирок, а також після інсультів та інфарктів. Не рекомендують її при гіпотонії. З відривного календаря "Український народний календар" за 19 жовтня. -----------

#Наші_традиції ЧЕРВОНА КАЛИНА - СИМВОЛ УКРАЇНИ Восени після перших заморозків збирають калину. Її ягоди з давніх-давен є оберегом українського народу. Наші пращури колисали дітей у люльці, виготовленій з калинової лози. Згідно з народним повір'ям, завдяки цьому вони виростали гарними та співучими. Також кожну хату намагалися прикрасити гронами калини, щоб у ній панували любов, щастя та здоров'я. В Україні існувала і така традиція: дівчата садили під вікнами калину як символ своєї долі. Білі квіти означали невинність і чистоту, а червоні грона - красу та плодючість. На Русі калину називали весільним деревом. За звичаєм, наречена перед заміжжям дарувала нареченому рушник, розшитий листям і ягодами калини. Ними прикрашали і коровай, а на голову нареченої одягали вінок, у який вплітали калину. Деякі з традицій дійшли до наших днів: сьогодні навіть у великих містах короваї для весіль обов'язково прикрашають калиною. А ще з калини готують наливки, киселі, різні настоянки. Ягода також буде помічна від усіля ких недуг. Калина має сечогінну, антисептичну та в'яжучу дії, сприяє зміцненню імунітету та підвищує рівень гемоглобіну в крові. Важливо! Калину не слід уживати при ішемічній хворобі серця, захворюваннях нирок, а також після інсультів та інфарктів. Не рекомендують її при гіпотонії. З відривного календаря "Український народний календар" за 19 жовтня. -----------