#кіт #вода #природа

#жінка #природа #вода #човен #парасолька #лебідь #квіти

Не художник, не дизайнер, а сама природа створила цей шедевр. Синій Петрів батіг і жовті соняхи — мов наш прапор, символ незламності, надії та любові до рідної землі. 💙💛🇺🇦

ВІВЦІ БІЛЬШЕ НЕ РАХУЮТЬСЯ

Деякі образи привертають увагу миттєво, інші — починають відкриватися лише тоді, коли затримуєш на них погляд трохи довше. Спочатку сцена здається дивною, незвичною, але поступово стає зрозуміло: справа не в окремих предметах, а в тому, як вони співіснують між собою. Ми впізнаємо кожен елемент, проте не можемо так само швидко збагнути, чому вони опинилися в одному просторі. Саме ця коротка пауза між упізнаванням і розумінням, цей «внутрішній зсув», і створює головний ефект.

Ми звикли автоматично співвідносити річ із її контекстом. Достатньо змінити це середовище, щоб знайомий об'єкт перетворився на загадку. Змінюється не сам предмет, а наше сприйняття.

Найбільше уваги привертає ліжко. Ми звикли сприймати його як символ притулку, затишку, простору, де людина почувається захищеною. Тут закінчується день, починається сон, переживаються хвороби, близькість та відпочинок. Саме тому його поява просто неба здається такою невідповідною. Воно винесене на берег, позбавлене кімнати, стін, даху. Це вже не притулок, а самотній об’єкт серед стихії, що втратив свій простір і перетворився на знак відчуження.

Не менш промовистим є матрац. Його поверхня не нагадує звичний матеріал, який обіцяє опору та затишок. Вона схожа на прозору, в’язку речовину, що ще не набула остаточної форми. Цей «холодний гель» замість комфорту пропонує нестійкість. Це тонка деталь, яка майже непомітно змінює сприйняття всієї сцени: навіть у момент потенційного відпочинку ми відчуваємо хиткість і відсутність твердого ґрунту.

Навколо ліжка стоять вівці. Їхній насичений червоний колір і пласкі силуети не дають змоги сприймати їх як звичайних тварин. Вони більше нагадують знаки, умовні позначки, декорації. У культурній пам’яті вівці пов’язані з відомим ритуалом засинання — їхнім підрахунком. Ця асоціація робить їхню присутність поруч із ліжком логічною, але водночас вихолощує їхню первісну суть. Вони не допомагають перейти межу, лише підкреслюють, що знайомі символи більше не працюють.

Море й небо надмірно яскраві, майже штучні. Це не природа, а фон, подібний до комп'ютерної гри. Це простір передсоння, де ми ще не спимо, але вже створюємо візуальний ряд, щоб провалитися в несвідоме. І саме ці створені образи постають картонними, позбавленими будь-якої практичної дії. Ритуали засинання більше не ведуть далі — вони лише позначають межу, на якій ми застрягли.

Композиція не пропонує готової історії та не нав’язує єдиного тлумачення. Вона лише трохи зміщує звичний порядок речей, і цього достатньо, щоб ми на мить перестали дивитися на світ автоматично. Саме в цій паузі між упізнаванням і розумінням, імовірно, й ховається одна з найважливіших функцій мистецтва: воно існує не для того, щоб дати відповідь, а щоб оголити запитання, яке раніше навіть не спадало на думку.

— Voss Ekobi

Сонце стоїть у зеніті розкуто,
День розливається в небі блакитним.
Все, що тривожило, стало забутим,
Світлом прозорим і зовсім незримим.
​Тиша навколо — це цінність велика,
Більше не треба поспішних рішень.
Стежка до лісу веде нас до крику,
Що потонув у спокої найвищих значень.
​Час не рахуємо, він — просто плинність,
Ми спостерігаємо — ми тут і зараз.
В кожному подиху — чиста невинність,
Наче природа дарує нам фас.
​Навіть повітря прогрілося вволю,
В кожному листі — дзеркальна краса.
Ми обрали спокій, ми обрали волю,
Слухати тихі небесні гласа.
​День — це не гонка, а мудрість природи,
Це можливість зупинитись і вдихнути.
Віддати душі всі останні негоди,
І просто у спокої цім потонути.
​Хай кожна мить, що годинник відміряв,
Буде як дар, що приносить тепло.
Кожен з нас в краще сьогодні повірив,
Щоб у душі лише сонце цвіло.

ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ


Умовини - знайомство з господарством молодого, яке здійснювали невдовзі після успішного сватання. Природа цього звичаю пов'язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основою його життєдіяльності. У ньому проглядається й серйозність ставлення до утворення сім'ї: якщо молодий не мав господарства, він не мав права на створення родини. Батьки парубка намагалися якомога краще показати міцність господарства свого сина, демонструючи його так, щоб умовини завершилися шлюбною угодою. Проте не в усі часи й не скрізь вони сприймалися так однозначно. У цілому критерії оцінки обранця або обраниці в середовищі українців базувалися на іншому ґрунті. Із погляду тогочасної дівчини, суджений мав бути передусім хазяїном (спокійним, непитущим), а суджена працьовитою, справною господинею (чепурною й привітною). Із моральних якостей найбільше цінувалася доброта. Отже, сімейне щастя ототожнювали передусім із теплими взаєминами між подружжям: «Не потрібен і клад, якщо в чоловіка з дружиною лад».


З відривного календаря "Криниченька" за 21 червня.
----------

ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ

Умовини - знайомство з господарством молодого, яке здійснювали невдовзі після успішного сватання. Природа цього звичаю пов'язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основою його життєдіяльності. У ньому проглядається й серйозність ставлення до утворення сім'ї: якщо молодий не мав господарства, він не мав права на створення родини. Батьки парубка намагалися якомога краще показати міцність господарства свого сина, демонструючи його так, щоб умовини завершилися шлюбною угодою. Проте не в усі часи й не скрізь вони сприймалися так однозначно. У цілому критерії оцінки обранця або обраниці в середовищі українців базувалися на іншому ґрунті. Із погляду тогочасної дівчини, суджений мав бути передусім хазяїном (спокійним, непитущим), а суджена працьовитою, справною господинею (чепурною й привітною). Із моральних якостей найбільше цінувалася доброта. Отже, сімейне щастя ототожнювали передусім із теплими взаєминами між подружжям: «Не потрібен і клад, якщо в чоловіка з дружиною лад».

З відривного календаря "Криниченька" за 21 червня.
----------

Звірства московитів у Лівонії


В 1561 році в Нюрнберзі досить великим тиражем було надруковано гравюру Георга Брессляйна «Звірства московитів у Лівонії».
Гравюра була з підписом:
«Дуже мерзенні, жахливі, досі нечувані звірства творять московити над полоненими християнами з Ліфляндії: жінками, дітьми та
цнотливими дівчатами, і яку шкоду щодня завдають їм у своїй країні».
Час іде, епохи та світогляд людей змінюються, нації та окремі люди розвиваються, а московити удосконалюються лише у своїх звірствах. Як і в XVI-му столітті, коли московське військо Івана Грозного свідомо нищило мирне населення для залякування та придушення опору, так і сьогодні росія використовує тактику терору, обстрілюючи українські міста, лікарні та житлові будинки.
Вдосконалюються технології – від дерев'яних відбитків XVI-го століття до ракет і дронів-камікадзе у XXI-му столітті, – але імперська ідеологія, що зневажає людське життя та міжнародне право, залишається незмінною.
Змінюються лише століття у календарі та калібри зброї, але не природа орди. Гравюра 1561 року з Нюрнберга – це не просто застигла в дереві історія Лівонської війни, це дзеркало сьогоднішніх новин із Бучі, Харкова та Умані. Зло, яке не було остаточно
покаране й засуджене світом тоді, повертається знову й знову.
Як влучно зазначав французький генерал і президент Шарль де Голль:
«Російська імперія завжди прагне до розширення за рахунок своїх сусідів, прикриваючись вигаданими загрозами».
Зрештою, історичний літопис доводить: московський терор не має еволюції, він має лише технічний прогрес.
Ще у 1839 році французький маркіз Астольф де Кюстін, аналізуючи сутність Російської імперії у своїй книзі «Росія в 1839 році»,писав:
«Російська політика... здатна перетворити на варварів навіть цивілізовані народи. У цій країні нещастя громадян є необхідною умовою для існування держави».
Нюрнберзький летючий листок XVI-го століття став першим медійним криком європейського відчаю від зустрічі з цим варварством. Сьогодні цей крик лунає з українських зруйнованих міст. Ця гравюра – нагадування, що імперія не вміє творити,
вона вміє лише масштабувати свої звірства.
Цей старовинний німецький відбиток – беззаперечний доказ цивілізаційного рецидиву. Московія століттями вдосконалювала катівські інструменти, залишаючи недоторканою свою дику сутність.
Перший президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв свого часу дав найточніший діагноз цьому явищу:
«Русизм – це особлива форма людиноненависницької ідеології, заснована на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності. Вона відрізняється від фашизму та нацизму лише тим, що проявляється у ще більшій жорстокості до людей».
Документ 1561 року знімає з агресора маску «випадковості» чи «помилки» сучасної геополітики. Це генетичний код імперії,який можна лише зупинити силою, але неможливо перевиховати часом.
Поки цивілізований світ не усвідомить цю тяглість московитського терору, старі гравюри залишатимуться страшними пророцтвами для майбутніх поколінь

Водоспади Еніпеа

Біля підніжжя знаменитої гори Олімп розташовані водоспади Еніпеа, серед яких найбільший водоспад висотою близько 38 метрів знаходиться в ущелині Еніпеас, у Пієрії. Вражаючі схили та яри, густа рослинність, мальовничі дерев'яні мости, проточні води, ставки з кришталево чистою водою та невеликі водоспади складають прекрасне природне середовище, яке зачаровує любителів гірських маршрутів. Дістатися до водоспадів можна міжнародною стежкою для альпіністів з маршрутом E4, яка перетинає ущелину, проходить через красиві дерев'яні мости і зустрічає на своєму шляху Святу печеру, де практикував Святий Діонісій, а приблизно через двадцять хвилин ми досягаємо монастиря Святого Діонісія. За кілька хвилин ходьби від цього місця стежка веде до красивих водоспадів Еніпеа, які зачарують вас своїм чудовим видом. Також місцеві жителі іноді пропонують послугу таксі: замість того, щоб йти пішки, ви поїдете на осликах.

#водоспадиЕніпеа #Еніпеї #Olympus #Еніпеас #Пієрія #ГреціяПодорожі #водоспадиГреції #маршрутE4 #ущелинаЕніпеас #гораОлімп #походиГреція # природаГреції #SaintDionysios #туризмГреція #Попутники #ПомахаємопоГреції

Водоспад Трахоні

Водоспад Трахоні, або Лівадіті, — один із найвражаючих водоспадів Родопів, що вирізняється яскравим ландшафтом та багатою рослинністю. Водоспад є найбільшим на Балканах за обсягом води. Він добре захований біля західного підніжжя гори Кула і знаходиться у важкодоступному, але прекрасному місці на висоті 890 метрів. Водоспад розташований на невеликій річці Мілопотамос на північ від села Лівадітіс. Падаючи з висоти близько 40 метрів, вода вертикально розбивається об скелі, створюючи вигляд павутини. Вода водоспаду створила вражаючі проходи в скелі поруч з водоспадом, які виглядають як величезна рельєфна спіраль. А якщо піти за течією, то можна побачити багато рідкісних рослин і тварин.

#греція #водоспадигреції #ксанті #драма #природа #краса #водоспади #геологія #подорожі #краса #розваги #цікавімісцягреції #подорожуючі #подорожуючіпогреції #подорожуємопогреції