#поезія
я
хотіла би бути
забутою
/влітку/
на лавці в старому парку
лежати горілиць так
щоб за спиною
в мене була ціла планета
а попереду все життя
і безмежний простір
космосу
я хотіла би бути
забутою
але боязко
з відкритим лицем
раптом зорі впадуть з небес
і поріжуть мені щоки і розплющені очі
а очі будуть розплющені до межі так
що самі почнуть
плакати
тоді
буду
плакати так
щоб сльози вилітали
не стікаючи з кутиків очей
не лишалися сіллю на шкірі
а розліталися
як птахи у неосяжний світ
і слід їх губився
і причина їх забувалася
а сльози були сльозами
тільки на мить
коли покидають
мої очі
хочу
щоб світ за спиною
був важким і щільним
підтримував під лікті
і під лопатками лежав
надійною прохолодою
не залишав сумнівів
у своїй реальності
у своїй ствердності
хочу
вкорінинитися спиною у лавку
і крізь неї прорости
/корінцями/
обійняти оповити планету
в лещата любови і світлого
/суму/
за втраченою цнотою
наївного погляду
тоді
огорнула би землю
міцно
з прийняттям
усього сплетіння
щупалець ікл пазурів
яке пульсує ворушиться
/дихає/
під шкірою планети
і проривається назовні
і пробиває шкіру вістрями
навіть коли її обіймають
любов'ю і сумом
з прийняттям
що саме так
все і буде
я хотіла би бути забутою
Іляна Лисиця
я
хотіла би бути
забутою
/влітку/
на лавці в старому парку
лежати горілиць так
щоб за спиною
в мене була ціла планета
а попереду все життя
і безмежний простір
космосу
я хотіла би бути
забутою
але боязко
з відкритим лицем
раптом зорі впадуть з небес
і поріжуть мені щоки і розплющені очі
а очі будуть розплющені до межі так
що самі почнуть
плакати
тоді
буду
плакати так
щоб сльози вилітали
не стікаючи з кутиків очей
не лишалися сіллю на шкірі
а розліталися
як птахи у неосяжний світ
і слід їх губився
і причина їх забувалася
а сльози були сльозами
тільки на мить
коли покидають
мої очі
хочу
щоб світ за спиною
був важким і щільним
підтримував під лікті
і під лопатками лежав
надійною прохолодою
не залишав сумнівів
у своїй реальності
у своїй ствердності
хочу
вкорінинитися спиною у лавку
і крізь неї прорости
/корінцями/
обійняти оповити планету
в лещата любови і світлого
/суму/
за втраченою цнотою
наївного погляду
тоді
огорнула би землю
міцно
з прийняттям
усього сплетіння
щупалець ікл пазурів
яке пульсує ворушиться
/дихає/
під шкірою планети
і проривається назовні
і пробиває шкіру вістрями
навіть коли її обіймають
любов'ю і сумом
з прийняттям
що саме так
все і буде
я хотіла би бути забутою
Іляна Лисиця
#поезія
я
хотіла би бути
забутою
/влітку/
на лавці в старому парку
лежати горілиць так
щоб за спиною
в мене була ціла планета
а попереду все життя
і безмежний простір
космосу
я хотіла би бути
забутою
але боязко
з відкритим лицем
раптом зорі впадуть з небес
і поріжуть мені щоки і розплющені очі
а очі будуть розплющені до межі так
що самі почнуть
плакати
тоді
буду
плакати так
щоб сльози вилітали
не стікаючи з кутиків очей
не лишалися сіллю на шкірі
а розліталися
як птахи у неосяжний світ
і слід їх губився
і причина їх забувалася
а сльози були сльозами
тільки на мить
коли покидають
мої очі
хочу
щоб світ за спиною
був важким і щільним
підтримував під лікті
і під лопатками лежав
надійною прохолодою
не залишав сумнівів
у своїй реальності
у своїй ствердності
хочу
вкорінинитися спиною у лавку
і крізь неї прорости
/корінцями/
обійняти оповити планету
в лещата любови і світлого
/суму/
за втраченою цнотою
наївного погляду
тоді
огорнула би землю
міцно
з прийняттям
усього сплетіння
щупалець ікл пазурів
яке пульсує ворушиться
/дихає/
під шкірою планети
і проривається назовні
і пробиває шкіру вістрями
навіть коли її обіймають
любов'ю і сумом
з прийняттям
що саме так
все і буде
я хотіла би бути забутою
Іляна Лисиця


259переглядів