Впевнений, що рано чи пізно Україна втратить свої західні землі - подарунок Сталіна - і все повернеться до Угорщини, Румунії та Польщі - путін.
"Єдиним гарантом територіальної цілісності України була росія, але Київ недалекоглядно оголосив Москву своїм ворогом", - заявив російський диктатор.
Військовий злочинець також знову розповів російським морякам, що росія «не починала» жодної війни,
а «відповідала на дії України,
яка розв'язала бойові дії за сприяння Заходу».
Крім того, Путін переконаний, що «росіяни в Україні є титульною нацією».
Путін уже оголосив війну не Україні. Він оголосив війну самому існуванню українців
Кожного разу, коли Путін відкриває рота, в Україні починають сперечатися:
«Це пропаганда», «Не варто звертати увагу», «Він просто знову марить історією».
Ні.
Це не марення.
Це державна ідеологія Росії.
І якщо уважно послухати його останні заяви, стає очевидним: Кремль більше навіть не приховує своїх справжніх цілей.
Вони воюють не за Донбас.
Не за Крим.
Не за НАТО.
Вони воюють за право вирішувати, чи має право український народ існувати взагалі.
Коли Путін говорить, що західні області України - це «подарунок Сталіна»,
який рано чи пізно повернеться Польщі, Румунії чи Угорщині,
він не займається історичними вправами.
Він запускає механізм делегітимізації української держави.
Мовляв, немає ніякої цілісної України. Є набір випадково складених територій, які можна розібрати назад, як старий радянський конструктор.
Наступна теза ще небезпечніша.
«Єдиним гарантом територіальної цілісності України була Росія».
Тобто агресор, який окупував Крим, розпалив війну на Донбасі, розпочав повномасштабне вторгнення і щодня запускає ракети по українських містах, намагається виставити себе… гарантом української державності.
Це вже навіть не пропаганда.
Це спроба переписати саму реальність.
Але найстрашніше пролунало майже між іншим.
Путін заявив, що «росіяни в Україні є титульною нацією».
Саме ця фраза є ключем до всієї війни.
Бо якщо титульною нацією є росіяни, тоді українці автоматично перестають бути державотворчим народом.
А якщо українці не є державотворчим народом - тоді не існує і права на власну державу.
Саме тому Кремль роками повторює:
«один народ»;
«штучна Україна»;
«історична Росія»;
«денацифікація».
Усе це - одна і та сама концепція.
Не військова.
Ідеологічна.
Саме тому сьогодні Росія б’є не лише по енергетиці чи військових складах.
Вона б’є по історії.
По культурі.
По мові.
По пам’ятниках.
По музеях.
По книжках.
По школах.
По архівах.
По українській пам’яті.
Тому що головна ціль Кремля - не захопити квадратні кілометри.
Головна ціль - зробити так, щоб через покоління ніхто вже не пам’ятав, що існувала окрема українська нація.
І саме тут виникає незручне питання вже до української влади.
Чому держава, яка четвертий рік веде війну за своє існування, досі не має потужного Національного центру стратегічних наративів?
Росія десятиліттями фінансує інститути історичної політики, пропагандистські медіа, псевдоісториків, аналітичні центри та фабрики інформаційних операцій.
В Україні ж відповідь на більшість російських інформаційних атак часто зводиться до кількох коментарів посадовців або постів у соціальних мережах.
Це боротьба списом проти артилерії.
Україні потрібна інституція, яка щодня, системно й професійно розбиратиме та спростовуватиме кремлівські міфи, працюватиме з міжнародними медіа, готуватиме історичні, юридичні й політичні аргументи та формуватиме власний український наратив.
Не реактивно.
На випередження.
Бо інформаційна війна давно стала окремим фронтом.
Є ще одна тема, від якої українська політика роками сором’язливо відводить очі.
Путін відкрито говорить про знищення саме українського народу як окремої національної спільноти.
Отже, Україна повинна мати чітку й сучасну державну політику захисту української ідентичності.
Саме тому дедалі частіше звучить дискусія про законодавче визначення українців як державотворчої (титульної) нації із безумовним збереженням рівних конституційних прав для всіх громадян України незалежно від їхнього походження чи мови.
Адже Кремль атакує не абстрактне населення України.
Його головна мішень - українська нація як носій державності.
Не чиновники.
Не політичні технологи.
Не окремі посадовці.
Їх не прийшли «перевиховувати».
Їх не оголошували неіснуючим народом.
Не їхню історію називають вигаданою.
Не їхню мову десятиліттями висміюють.
Не їхню культуру системно намагаються стерти.
Об’єктом російської політики є саме українці як окремий народ.
Саме тому відповідь України має бути не лише військовою.
Вона повинна бути світоглядною.
Бо ракета руйнує будинок.
А імперська ідеологія намагається зруйнувати народ.
І якщо першу можна збити системою ППО, то другу здатна зупинити лише сильна держава, яка знає, ким вона є, кого захищає і заради чого існує.
Жаль що Україна не має власного наративного центру, жаль що на Банковій 5-6 кочовиків які з потужним, яким нічого не загрожує, займаються набиванням власних кишень, а не ідеологічним наповненням Держави Україна. Які в апріорі не можуть відповісти Кремлю.
Впевнений, що рано чи пізно Україна втратить свої західні землі - подарунок Сталіна - і все повернеться до Угорщини, Румунії та Польщі - путін.
"Єдиним гарантом територіальної цілісності України була росія, але Київ недалекоглядно оголосив Москву своїм ворогом", - заявив російський диктатор.
Військовий злочинець також знову розповів російським морякам, що росія «не починала» жодної війни,
а «відповідала на дії України,
яка розв'язала бойові дії за сприяння Заходу».
Крім того, Путін переконаний, що «росіяни в Україні є титульною нацією».
Путін уже оголосив війну не Україні. Він оголосив війну самому існуванню українців
Кожного разу, коли Путін відкриває рота, в Україні починають сперечатися:
«Це пропаганда», «Не варто звертати увагу», «Він просто знову марить історією».
Ні.
Це не марення.
Це державна ідеологія Росії.
І якщо уважно послухати його останні заяви, стає очевидним: Кремль більше навіть не приховує своїх справжніх цілей.
Вони воюють не за Донбас.
Не за Крим.
Не за НАТО.
Вони воюють за право вирішувати, чи має право український народ існувати взагалі.
Коли Путін говорить, що західні області України - це «подарунок Сталіна»,
який рано чи пізно повернеться Польщі, Румунії чи Угорщині,
він не займається історичними вправами.
Він запускає механізм делегітимізації української держави.
Мовляв, немає ніякої цілісної України. Є набір випадково складених територій, які можна розібрати назад, як старий радянський конструктор.
Наступна теза ще небезпечніша.
«Єдиним гарантом територіальної цілісності України була Росія».
Тобто агресор, який окупував Крим, розпалив війну на Донбасі, розпочав повномасштабне вторгнення і щодня запускає ракети по українських містах, намагається виставити себе… гарантом української державності.
Це вже навіть не пропаганда.
Це спроба переписати саму реальність.
Але найстрашніше пролунало майже між іншим.
Путін заявив, що «росіяни в Україні є титульною нацією».
Саме ця фраза є ключем до всієї війни.
Бо якщо титульною нацією є росіяни, тоді українці автоматично перестають бути державотворчим народом.
А якщо українці не є державотворчим народом - тоді не існує і права на власну державу.
Саме тому Кремль роками повторює:
«один народ»;
«штучна Україна»;
«історична Росія»;
«денацифікація».
Усе це - одна і та сама концепція.
Не військова.
Ідеологічна.
Саме тому сьогодні Росія б’є не лише по енергетиці чи військових складах.
Вона б’є по історії.
По культурі.
По мові.
По пам’ятниках.
По музеях.
По книжках.
По школах.
По архівах.
По українській пам’яті.
Тому що головна ціль Кремля - не захопити квадратні кілометри.
Головна ціль - зробити так, щоб через покоління ніхто вже не пам’ятав, що існувала окрема українська нація.
І саме тут виникає незручне питання вже до української влади.
Чому держава, яка четвертий рік веде війну за своє існування, досі не має потужного Національного центру стратегічних наративів?
Росія десятиліттями фінансує інститути історичної політики, пропагандистські медіа, псевдоісториків, аналітичні центри та фабрики інформаційних операцій.
В Україні ж відповідь на більшість російських інформаційних атак часто зводиться до кількох коментарів посадовців або постів у соціальних мережах.
Це боротьба списом проти артилерії.
Україні потрібна інституція, яка щодня, системно й професійно розбиратиме та спростовуватиме кремлівські міфи, працюватиме з міжнародними медіа, готуватиме історичні, юридичні й політичні аргументи та формуватиме власний український наратив.
Не реактивно.
На випередження.
Бо інформаційна війна давно стала окремим фронтом.
Є ще одна тема, від якої українська політика роками сором’язливо відводить очі.
Путін відкрито говорить про знищення саме українського народу як окремої національної спільноти.
Отже, Україна повинна мати чітку й сучасну державну політику захисту української ідентичності.
Саме тому дедалі частіше звучить дискусія про законодавче визначення українців як державотворчої (титульної) нації із безумовним збереженням рівних конституційних прав для всіх громадян України незалежно від їхнього походження чи мови.
Адже Кремль атакує не абстрактне населення України.
Його головна мішень - українська нація як носій державності.
Не чиновники.
Не політичні технологи.
Не окремі посадовці.
Їх не прийшли «перевиховувати».
Їх не оголошували неіснуючим народом.
Не їхню історію називають вигаданою.
Не їхню мову десятиліттями висміюють.
Не їхню культуру системно намагаються стерти.
Об’єктом російської політики є саме українці як окремий народ.
Саме тому відповідь України має бути не лише військовою.
Вона повинна бути світоглядною.
Бо ракета руйнує будинок.
А імперська ідеологія намагається зруйнувати народ.
І якщо першу можна збити системою ППО, то другу здатна зупинити лише сильна держава, яка знає, ким вона є, кого захищає і заради чого існує.
Жаль що Україна не має власного наративного центру, жаль що на Банковій 5-6 кочовиків які з потужним, яким нічого не загрожує, займаються набиванням власних кишень, а не ідеологічним наповненням Держави Україна. Які в апріорі не можуть відповісти Кремлю.
Українська
English
