Insta360 випустила X4 Air, яка є найлегшою 8K 360-градусною камерою (165 г). Оснащена 1/1.8-дюймовими сенсорами та забезпечує на 134% більше пікселів на кадр порівняно з X4. Водонепроникність до 15 метрів, швидко замінні об’єктиви з посиленим покриттям. https://channeltech.space/gadgets/insta360-x4-air-8k-360-degree-camera/

Тричі вдарив перехожого ножем: поліція Києва затримала підозрюваного у вбивстві Днями до поліції надійшло повідомлення про те, що у лісопарковій зоні Замкової гори виявлено тіло чоловіка. Поліцейські встановили загиблого як  34-річного місцевого мешканця. На його тілі було виявлено ножові поранення. За підозрою у вчинені тяжкого злочину правоохоронці швидко встановили та затримали 34-річного киянина.  Встановлено, що між двома перехожими чоловіками розпочався конфлікт, після того, як фігурант зробив зауваження незнайомцю. Відтак, у ході сутички, зловмисник вдарив ножем незнайомцеві у груди та плечі. Затриманому загрожує до 15 років увʼязнення. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #кримінал

ТЦК не може підходити до громадян у балаклаві без бодікамер та без супроводу поліції, — нардеп Фріз За її словами, бодікамери й досі використовуються не в повному обсязі. А це допомогло б доводити, коли часто той чи інший випадок «бусифікації» є фейковим і широко поширюється ворогом. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Мене звати Злата, я майбутня журналістка. Моє професійне прагнення — військова кореспонденція. Це не просто бажання писати про війну. Це спроба зрозуміти, як слово виживає там, де все руйнується. Я створила цей блог, щоб показати справжнє обличчя фронтової журналістики. Без пафосу, без фільтрів, без прикрас. Тут не буде “романтики війни” — лише реальність, якою її бачить журналіст: багнюка, холод, страх, зламані історії, але й сила тих, хто продовжує фіксувати правду, навіть коли навколо темрява. Я хочу говорити про людей, які стоять за кадром новин — кореспондентів, операторів, редакторів, які ризикують життям, щоб країна не втратила факти. Про етичні межі: що можна показати, а що — вже надто. Про страх, який доводиться ховати за камерою. Про довіру, яку журналіст має заслужити навіть там, де ніхто вже не вірить. Це не просто блог про війну. Це простір для тих, хто вірить, що журналістика ще має сенс. Для тих, хто хоче бачити не лише вибухи, а й те, що залишається після них — людяність, професію, правду. Якщо тобі близька ідея чесного слова — залишайся тут. Бо саме тут слово стає бронею.✨ #військовакореспонденція #журналістика

Всесвітній день псоріазу 29 жовтня проводиться завдяки старанням Міжнародної Федерації асоціацій хворих на псоріаз Всесвітній день псоріазу (World Psoriasis Day). Вперше захід був проведений у 2004 році з метою об’єднати більш ніж 125 мільйонів хворих на цю недугу. Відзначення Всесвітнього дня боротьби з псоріазом започаткувала Міжнародна федерація асоціацій псоріазу (IFPA). Вперше цей день відзначали у 2004 році, і з того часу він щорічно відзначається 29 жовтня. Що таке псоріаз? Псоріаз – це аутоімунна хвороба, яка проявляється утворенням на шкірі осередків, що шерхнуть. Згодом запалення з’являються на внутрішніх органах, а також всередині суглобів, що без лікування призводить до інвалідності. Хто схильний до захворювання на псоріаз? Згідно з дослідженнями, псоріазом хворіють майже 3% людей, які мешкають на території Європи та Північної Америки. На африканському континенті та в Японії ці показники нижчі. В Україні пацієнтів з таким діагнозом, за офіційними даними, приблизно півтора мільйони. І жінки, і чоловіки в однаковій мірі схильні до ураження псоріатичною хворобою, яка може проявити себе у будь який час (найбільша вірогідність – у період між 20 та 30 роками).

День пам’яті преподобного Аврамія Затворника 29 жовтня (11 листопада ) православний світ відзначає День пам’яті преподобного Аврамія Затворника. Він був ченцем у Києво-Печерському монастирі й у молодому віці подвизався у Ближніх Печерах Святого Антонія. Ще за життя його було зведено до рангу православних святих, а зараз мощі зберігаються у Києво-Печерській Лаврі. Пам’ять преподобного Аврамія Затворника відзначається в день іншого святого — Аврамія Затворника в Месопотамії. Цей святий дожив до похилого віку та вмер у 360 році нашої ери. Він рано залишив батьківський дім та проводив дні у молитві в пустельному місці. Все, що молодий чоловік отримав у спадщину від своєї родини, він роздав жебракам. До нього тягнулися ті, хто шукав мудрості та духовного світла. Незабаром його було призначено пресвітером до язичницького селища у Месопотамії. Протягом трьох років він займався освітою язичників та побудовою Божого храму на місці язичницького капища. Після того, як останнього невірного було звернуто до християнства, преподобний Аврамій пішов у свою пустельну келію. Згідно з оповідями, диявол кілька разів намагався спокусити його, постаючи перед ним у різних образах. Але святий розгадував злий умисел і давав відсіч нечистому. Після п’ятдесятирічного подвижницького життя преподобний Аврамій мирно відійшов до Господа.

День військового фінансиста Збройних Сил України День військового фінансиста Збройних Сил України — це професійне свято всіх, хто забезпечує фінансову стабільність, прозорість і підтримку діяльності українського війська. Його відзначають щороку 29 жовтня — саме цього дня вшановують військових фінансистів, працівників і ветеранів фінансової служби Збройних Сил України. Фінансова служба Збройних Сил України є одним із ключових елементів оборонної системи. Вона відповідає за: фінансування військових частин і підрозділів, виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, ефективне використання коштів державного бюджету, матеріальне забезпечення підрозділів на фронті. Ця служба працює щодня і без вихідних, особливо в умовах воєнного стану, коли потреба у швидких фінансових рішеннях є життєвою. У своєму офіційному зверненні Генеральний штаб ЗСУ подякував усім фінансистам за сумлінну працю, професіоналізм і відданість справі: “Велика вдячність колективам фінансових підрозділів Збройних Сил України за наполегливу й чесну службу! Бажаємо вам міцного здоров’я, наснаги у важливій і відповідальній справі, незгасимого оптимізму та успіхів!” Фінансисти українського війська — це ті, хто тримають економічний фронт, разом з усіма галузями економіки та платниками податків.

#ліричний_нарис Акцент рудої осені Я дихаю охрою. Не легенями, ні, я дихаю нею самою душею, кожною фіброю вразливого, іноді надто чутливого нутра, яке чомусь вирішило бути судиною для мистецтва. Осінь – це не просто зміна календаря, це оголення. Це час, коли світ скидає літні, крикливі, надто насичені маски, і залишається зі мною наодинці, тихий, вологий, вкритий мідною патиною і присмаком ледь помітної, але неминучої втрати. Літо – це галас, це сонячний удар, що притупляє гостроту сприйняття, це буйство, яке не потребує мого втручання. Воно існує самодостатньо. А от осінь... Осінь – це завжди запрошення до діалогу, шепіт, який вимагає не просто уваги, а співучасті. Вона провокує мене на глибину, змушує рукав мого сірого светра бруднитися фарбою, а пальці – тремтіти від надміру відтінків, які раніше здавалися мені неіснуючими. Цей період, від першого жовтого листа, що прилипає до мокрого асфальту, до першого морозу, що стискає землю в крижаних обіймах, є моєю справжньою майстернею. Мене цікавить не краса, а смак. Смак сирої землі, присмак старого, але затишного, присмак тіні, що стала довшою і драматичнішою. Моя вразливість у цей час – це не слабкість, це інструмент, що загострюється, як лезо ножа. Я починаю бачити не просто колір, а його історію, не просто світло, а його меланхолійну філософію. Я стаю не художником, а перекладачем цієї сезонної туги і краси. Я вийшов із майстерні з відчуттям незавершеності. Полотно на мольберті – біле, наче саван, що чекає на душу. Я прагнув цього року чогось іншого, ніж типового осіннього пейзажу. Мені не потрібен був черговий «золотий парк». Мені потрібен був акцент, точка, що конденсує всю цю велику й повільну скорботу та ніжність осені в один погляд, в один силует. Я пройшовся міськими вулицями, подихав холодною вихлопною сумішшю і вологою. Величні, але порожні парки, де листя падає з очікуваною драматичністю, не дали мені потрібного імпульсу. Вони були занадто правильні, занадто багато говорили про себе. Я повернувся до свого двору, до сірої, типової багатоповерхівки, де навіть старі радянські гойдалки виглядали знесилено. І тут, серед цього бетону, потворних графіті та припаркованих авто, я спіткнувся. Я спіткнувся об тишу. Тиша, яка була не порожнечею, а очікуванням. На ланцюгах скрипучої дитячої гойдалки, якій давно час на ремонт, сиділа Вона. Незнайомка, років, мабуть, двадцяти п'яти. Вона не просто сиділа, вона була частиною цього двору, і водночас, його повним запереченням. Її руде волосся, не яскраво-вогняне, а приглушене, як окислена мідь, спадало на плечі, що потонули у безрозмірному, пухкому светрі кольору старої троянди. Цей светр на її тендітній фігурі був метафорою самої осені: велика, тепла, але така вразлива. Вона читала. Книга була товстою, її палітурка – невизначено-темною. Її обличчя, схилене над текстом, було чистим і замисленим, а ледь помітна посмішка чи тінь суму в кутиках губ робила її замріяним меланхолійним янголом осені. Вона не дивилася навколо, не помічала світу. Вона була у своєму тексті, на своїй гойдалці, в оточенні голого гілля та потьмянілих фарб. Вона була Акцентом. Тим єдиним, гострим і ніжним мазком, що міг урівноважити всю цю сірість і зневіру міського ландшафту. Мене вдарило усвідомлення: ось моя осінь. Вона не в лісах, а в погляді цієї дівчини, у поєднанні її рудого волосся з холодною сталевою гойдалкою. Це було не природне, а людське, емоційне багряне. Я кинувся назад. Не за фотоапаратом, а за мольбертом, за фарбами. Я знав, що це буде портрет, але це буде й пейзаж. Не просто обличчя, а обличчя, обрамлене осіннім двором, що стає емоційним тлом. Я обрав найшвидшу техніку, щоб вловити момент, поки вона не зникла, не встала, не підвела очей. Полотно, що чекало на мене, було швидко прикріплене до мольберта. У мене не було часу на етюди, на вивірене змішування фарб. Все робилося інтуїтивно, на смак. Гостре відчуття міді, що я відчував, стало для мене кольором її волосся. Я змішав умбру палену з карміном і краплиною жовтої охри. Це був колір, що жив, а не просто існував. Її светр – суміш сірого Пейна з ультрамарином та титановими білилами, щоб надати цій об'ємній тканині відчуття пухкої м'якості, тієї самої, яка здавалася мені прихистком від вітру. Я працював, як одержимий. Пензель вів мене. Я більше не думав про композицію, я її відчував. Руде волосся, що вловлювало останнє тепле світло дня, ставало моїм центром, моїм єдиним джерелом тепла на полотні. Я кидав тіні на обличчя, використовуючи найтонші відтінки фіолетового, щоб підкреслити меланхолію, що читалася в її спокої. Я малював не риси обличчя, а її замріяність, її відстороненість, її тендітну, але сильну присутність. Кожен мазок був шепотом, спробою зафіксувати цю випадковість, цю ідеально-недосконалу гармонію. Її рука, що тримає книгу, здавалася такою легкою і витонченою, немов пташине крило. Навколо неї я створював розмитий фон: сірі стіни будинку ставали простором, що поглинав звук, а гойдалка – віссю, навколо якої оберталася моя увага. Це не була картина, це було осіннє зізнання, переведене на мову олії. Я відчував, як внутрішня напруга, що стискала мене тижнями, повільно витікає через кінчик пензля, залишаючи мене порожнім, але неймовірно наповненим. Вона не підвела голови. Вона продовжувала читати. Вона дозволила мені, не знаючи того, висловити себе. Останній, ледь помітний мазок на обкладинці книги, що надавав їй матовості. Я відступив. Це було готово. Не ідеально, але правдиво. Я відчув, як серце починає битися сильніше, знову повертаючись до ритму реального світу. Вона сиділа все там же. Я обережно зняв полотно. Вирішив підійти. Це був акт, що вимагав від мене більшої сміливості, ніж тижнева робота. Підійшов повільно, з полотном у руці, і відчув себе не художником, а підлітком, що соромиться. – Вибачте, що перериваю... – голос мій прозвучав незграбно, майже сором’язливо. – Я... Я не міг не... Вона нарешті підняла очі. Її погляд був чистий, без тіні роздратування, лише легке збентеження. Вона поклала книгу. – Не могли що? – запитала вона тихо, але без подиву. Я мовчки простягнув їй полотно. Портрет. Її, на цій гойдалці, з цим світлом, що робить її волосся акцентом рудої осені. Вона мовчала довго, дивлячись на картину. На обличчі з’явилася неймовірна гамма емоцій: від здивування до ледь помітної, ніжної усмішки. Здавалося, вона вперше побачила себе через мої гострі, осінні відчуття. – Це... це справді я? – прошепотіла вона. – Вибачте, я навіть не помітила. Але чому... чому ви... – Ви – ідеальна осінь, – просто сказав я, відчуваючи, як обличчя спалахує рум’янцем. – Ви не в парку, а тут, у цій сірості, і це зробило вашу присутність... нестерпно важливою. Це ваш портрет на фоні осіннього міста. Хотів би подарувати. Вона кивнула, збентежено, але щиро. – Я згодна, звичайно. Це найкращий комплімент, який я коли-небудь отримувала. Ми поговорили недовго, про книги, про світло, про те, як швидко минає вересень. Її голос був низьким, як мелодія, що грає на скрипці в тумані. Я не питав імені, вона не питала мого. Це було неважливо. Важливо було те, що творчість завершилася актом дарування, актом людського зв'язку. Я розвернувся і пішов. Йшов додому з порожніми руками, але з наповненою до країв душею. Це був той самий творчий комфорт, якого я прагнув – відчуття, що ти щойно переклав шепіт Всесвіту на мову, яку зрозуміла інша людина. Осінь дала мені не тільки натхнення, а й історію. І цю історію я віддав її власниці. Тепер полотно житиме там, де воно й народилося – у чиїйсь тендітній реальності. А я залишився з гострим смаком цього моменту. І цього мені достатньо.

Вето Бельгії на використання російських активів: чому Україна ризикує залишитися без грошей у 2026 році. Понад 190 млрд євро російських активів "сплять" у бельгійській фінансовій компанії Euroclear. Хоч вони приносять відсотки для України, однак Бельгія заблокувала масштабний план ЄС видати Києву кредит на 140 млрд євро під заставу цих резервів. Бельгійці вимагають гарантій, що не платитимуть за всі ризики самі, адже бояться, що юристи Кремля у міжнародних судах стягнуть все з Бельгії й навіть з відсотками. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

😳Почали продавати шоколад із хрусткими личинками у Києві, – соцмережі. Купити можна у «Аврорі». Як вам такий смаколик? #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини