#заходи #кіно Онлайн-кінотеатр DOCUSPACE повертається з новою програмою. Протягом трьох літньо-осінніх місяців тут можна буде переглянути три резонансні стрічки з цьогорічного фестивалю Docudays UA, а також долучитися до глибоких розмов про права людини, юридичну підтримку та роль пам’яті в освіті. 🟡Першою стрічкою стане «Твоє життя без мене» (Угорщина, реж. Анна Рубі), яка буде доступна з 31 липня по 21 серпня. Це зворушлива історія про жінку, що бореться за гідне майбутнє свого сина з інвалідністю — і не боїться кинути виклик системі. 2 серпня відбудеться публічна дискусія з творцями фільму. 🟡З 21 серпня до 11 вересня DOCUSPACE покаже «Паперову країну» (Франція, реж. Маріон Бое) — розповідь про адвокатку, яка понад 20 років допомагає неповнолітнім мігрантам у Франції. Її боротьба — це приклад справжньої людяності в умовах бюрократичної жорстокості. У рамках показу, 23 серпня, глядачів чекає дискусія про юридичну допомогу військовим в Україні. 🟡Третій фільм — «Державні іспити» (Сакартвело, реж. Ґіорґі Мревлішвілі) — буде доступний з 11 вересня до 2 жовтня. Це історія викладачки, яка пережила радянський розгін мирної демонстрації у 1989 році та продовжує передавати свої учням не лише знання, а й уроки гідності. 13 вересня запланована правозахисна дискусія про право на мирні зібрання. Покази супроводжуватимуться подіями програми RIGHTS NOW!, що поєднує документальне кіно з темами громадянської участі, демократії та змін у суспільстві. Стежити за розкладом, оновленнями та іменами спікерів можна на сайті Docudays UA : https://docudays.ua/2025/news/oglyad-programi/divitsya-na-docuspace-z-lipnya-tri-filmi-ta-pravozakhisni-diskusii/

#вистави Благодійна вистава «Баланс», яка відбудеться 6 серпня о 18:00 у Київському академічному театрі ляльок (вул. Грушевського, 1а) у рамках збору “Гартовані” від БО ". Це глибока й чесна п’єса про жінку на війні – про сестринство, про вибір ризикувати собою, про нову реальність, у якій ми всі вчимося жити. Її авторка – ветеранка та драматургиня Аліна Сарнацька, а головну роль виконує Анастасія Сегеда. П’єса вже здобула визнання та була відзначена на конкурсах “Липневий мед” і “Фестиваль актуальної п’єси”. Постановку готує Театр Ветеранів – проєкт, що працює з темою військового досвіду через драматургію та підтримує реабілітацію ветеранів і чинних військових. Вхід – за довільний донат. Для ветеранів та чинних військових – безкоштовно. Усі зібрані кошти підуть на підтримку бойових медиків у рамках збору «Гартовані» від БО “БФ Лелека-Україна”. Обов’язкова реєстрація за посиланням: https://forms.gle/SiMHUwDcm4TcoeCp9

💔 Загинув бойовий медик Іван Письменний 21 липня на фронті загинув Іван Письменний — студент 4 курсу факультету підготовки лікарів для Збройних Сил України Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Староста курсу й групи, секретар студентської ради, бойовий медик, якого поважали всі. Під час пандемії COVID-19 працював медичним братом в інфекційному відділенні — з покликання. Мріяв чесно скласти іспити й стати медиком на передовій — і зробив це. Передавав знання молодшим студентам, навчав тактичної медицини, вірив у силу знань і служіння. Про його загибель стало відомо 27 липня, у День медичного працівника. Іван пішов як Герой. Його смерть — болісна втрата для всіх, хто його знав. 🕯️Щирі співчуття рідним і близьким. Вічна памʼять. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

#особистості 26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України. У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну. Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського. Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії. Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації. 🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.

😏роSSія сєйчас впервиє в історії воюет одна протів всєго Запада, — Лавров Людиноподібний кінь повторив старі абсурдні вимоги: жодного втягування України до НАТО та взагалі жодного розширення НАТО, визнання реалій "на землі".

#світ Ідеально: на озері Комо в Італії можна поплавати на ретро-човнах на колесах. Це автомобіль-амфікар, створений у 60-х німецьким інженером Гансом Тріппером. Через свою дорожнечу, амфікар не отримав належного визнання. Вцілілі екземпляри зачаровують туристів та колекціонерів.

🔥 Шановні поети та поціновувачі рими, метафор і глибоких рядків! У нас для вас чудова новина! Стартує щомісячний поетичний конкурс від спільноти «Поети Інтернету» у Телеграмі! 🔥 Це твій шанс не лише поділитися своєю творчістю з широкою аудиторією, а й отримати визнання, розбір вірша та реальний грошовий приз! ✍️ Умови прості: надсилаєш свій найкращий вірш та робиш символічний вступний внесок від 100 гривень. 🏆 Переможця обирають самі читачі – завдяки реакціям під віршами! 💰 Приз переможцю – 80% грошового фонду, почесна грамота та персональний аналіз вірша від досвідченого поета! 📅 Приймаємо вірші з 2 по 9 число кожного місяця. 📅 Голосування триває з 10 до 31 числа. 📅 А вже 1 числа наступного місяця – оголошуємо переможця! 📖 Тема, стиль, розмір – вільні. Повна творча свобода. Один автор – один вірш. Щоб взяти участь – просто приєднуйтесь до нашої натхненної поетичної спільноти "Поети Інтернету" у Телеграмі: https://t.me/+R1ou4seew4kyNWUy 🎤 Пиши. Надихай. Перемагай. А ще — заробляй на своїй творчості! ✨

26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України. У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну. Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського. Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії. Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації. 🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.

...зізнання витікають із страхіть, ведуть до розуміння... #віршотерапія #віршпісня #Suno https://www.youtube.com/watch?v=w-ddgz0OcZE&list=PLFa-rbMwcjTXJiHA4yZ1XQCJLNxLxZ6PP&index=25 #ІринаВірна #поезія #українськасучаснапоезія

#заходи #література 📚 Фонд Сергія Жадана запускає новий літературний фестиваль у Харкові. У Харкові з 29 по 31 серпня відбудеться новий книжковий фестиваль "Літературний ярмарок". У фокусі події - "ідентичність, пізнання себе та діалог часів". Культура в місті великою мірою поставлена на паузу, а запит на культурні події лишається великий. У місті далі живе і працює велика кількість людей, які люблять читати, які люблять літературу, – розповів Жадан УП.Культура. Детальніше: https://life.pravda.com.ua/culture/literaturniy-yarmarok-sergiya-zhadana-u-harkovi-programa-309474/