#історія #постаті Джексон Поллок: Людина, яка перетворила хаос на мистецтво вартістю у мільйони. 28 січня 1912 року народився Джексон Поллок — бунтівник від живопису, який вирішив, що пензлі та мольберти — це занадто нудно для справжньої експресії. Він став обличчям американського абстрактного експресіонізму, змусивши критиків чубитися, а глядачів — годинами вдивлятися у переплетення кольорових ліній. 🎨🌀 Метод «крапання»: Живопис дії Поллок не просто малював — він здійснював ритуал. Він розстеляв величезні полотна прямо на підлозі своєї студії в сараї та буквально танцював навколо них, розбризкуючи фарбу безпосередньо з банок або за допомогою палиць та мастихін. Цю техніку назвали «drip painting» (живопис крапанням). Для нього було важливо не зобразити щось конкретне, а зафіксувати сам момент руху, енергію та емоцію. 🖌️💥 «Джек-розбризкувач» проти академізму Консервативна публіка таблоїдів охрестила його «Jack the Dripper» (натякаючи на Джека-Різника). Багато хто казав: «Та моя дитина намалює так само!». Але Поллок лише посміювався. Його роботи, попри позірну хаотичність, мали внутрішню структуру та ритм, який вчені пізніше порівнювали з фракталами — складними математичними формами, що зустрічаються в природі. 🧠🧬 Трагедія і тріумф Життя Поллока було таким же неспокійним, як і його картини. Боротьба з алкоголізмом, депресія та вічний пошук себе врешті призвели до трагічного фіналу — у 1956 році він загинув у автокатастрофі. Проте його вплив на мистецтво виявився колосальним. Сьогодні його полотна, як-от «Номер 5», продаються на аукціонах за сотні мільйонів доларів, а його стиль став символом абсолютної свободи творчості. 🏎️🥀 Чому це важливо? Поллок довів, що мистецтво може бути не лише вікном у світ, а й дзеркалом підсвідомості. Він звільнив художників від обов'язку «копіювати реальність», дозволивши фарбі просто бути фарбою, а емоції — головним сюжетом. Його роботи — це застиглий вибух, який і через 100 років змушує нас відчувати трепет перед некерованою силою людської уяви. 🖼️✨

Автопортрети українських художників...💙💛 Володимир Сидорук. "Автопортрет", 1947 рік (на той момент художник жив і працював у Станіславі, нинішньому Івано-Франківську)💯🎨Творчість цього непересічного митця і зараз має численний загін палких шанувальників...🎨 Володимир Федорович СИДОРУК (3 січня 1925, Ржищів, Київська обл. - 16 січня 1997, Ірпінь, Київська обл.) - український живописець, пейзажист, жанрист. Заслужений художник України (1980). 🎨 Народився в селянській родині. Від 1939 по 1941 рік навчався в Республіканській художній школі імені Тараса Шевченка в Києві. Його вчителями були Іван Хворостецький (учень Ф.Кричевського) і Георгій Киянченко. Вплив цих майстрів, високий рівень викладання дозволили Володимиру, навіть не отримавши вищої мистецької освіти, стати видатним живописцем.🎨🎨

#історія #постаті Едуард Мане: елегантний бунтар, який винайшов сучасність 🎨🍷 ​23 січня 1832 року народився чоловік, який мав стати солідним юристом, але натомість став «батьком» імпресіонізму (хоча сам відхрещувався від цієї ролі). Едуард Мане — це людина, яка не просто малювала картини, а давала ляпаси суспільному смаку, роблячи це з бездоганними манерами та в дорогому циліндрі. 🎩🧤 ​Його життя — це постійна боротьба за визнання в офіційному Салоні та одночасне руйнування всіх канонів, на яких цей Салон тримався. Мане першим зрозумів: щоб бути актуальним, треба малювати не античних богинь, а паризьких повій, офіціанток та міських гультяїв. ​Чому його творчість викликала такий «вибух»: ​Сніданок на траві (1863): Коли Мане виставив цю картину, Париж мало не згорів від обурення. Не тому, що жінка була оголеною (мистецтвознавці звикли до оголених німф), а тому, що вона була сучасною жінкою, яка сиділа поруч із повністю одягненими чоловіками та дивилася прямо на глядача. Це було зухвало, реально і... дуже талановито. 🧺🍏 ​Олімпія (1863): Ще один скандал. Мане переосмислив «Венеру Урбінську» Тіціана, але замість божественної істоти зобразив реальну куртизанку. Її прямий, майже діловий погляд змушував буржуа почуватися вкрай ніяково — наче їх заскочили на місці злочину. 🐈⬛🛏️ ​Техніка «ляп»: Поки академіки ретельно розтушовували кожен мазок, Мане працював широкими пласкими плямами кольору. Він не боявся різких контрастів і чорного кольору, який інші вважали «брудним». Його живопис був живим, соковитим і швидким. 🖌️⚡ ​Іронія долі та спадщина: ​Мане все життя прагнув офіційних нагород від держави, яку він так дратував своїми полотнами. Він отримав орден Почесного легіону лише за два роки до смерті, коли вже був важко хворим. Моне, Ренуар та Дега вважали його своїм пророком, але сам Едуард до кінця тримався дещо осторонь їхніх виставок, воліючи бути «самотнім вовком» високої моди в мистецтві. 🐺🏆 ​Його остання велика робота, «Бар у Фолі-Бержер», — це вершина його майстерності: складна гра дзеркал, сумний погляд барменші та галасливе паризьке життя за її спиною. Це і є весь Мане — блиск, сум і нескінченна правда життя. 🥂✨

💔 Пішла з життя відома київська художниця Галина Григор’єва На 93-му році життя померла видатна українська художниця, живописець і графік Галина Сергіївна Григор’єва (1933–2026). Про смерть мисткині повідомили в Національній спілці художників України. Галина Григор’єва народилася 27 квітня 1933 року в Києві, навчалася в Київському художньому інституті, який закінчила у 1959 році. Вона послідовно розвивала власний авторський стиль, уникаючи ідеологічного тиску, й стала однією з яскравих постатей українського мистецтва другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Мисткиня вважала, що «мистецтво завжди сучасне, бо народжується з часу, у якому ми живемо, та водночас несе в собі пам’ять минулих епох і передчуття прийдешнього». Її «тихий живопис» вирізнявся стриманим колоритом і філософською глибиною. Серед відомих робіт — «Купальниці», «Кує зозуля», варіації на тему Ніколя Пуссена. Твори Галини Григор’євої експонувалися в Україні та за кордоном і зберігаються в музеях і приватних колекціях у різних країнах. Вона також залишила значний педагогічний спадок і плеяду учнів. 🕊️Прощання з художницею відбудеться 22 січня о 12:00 у крематорії на Байковому цвинтарі. 🕯️Світла пам’ять…. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

#історія #постаті Іван Герета: археолог, який повернув Україні її прадавнє обличчя 🏺🗺️ 20 січня 1938 року народився Іван Герета — людина, чиє життя нагадувало захопливий пригодницький роман, де замість пошуків скарбів відбувалося віднайдення національної пам'яті. Видатний археолог, мистецтвознавець та історик, він став одним із тих, хто довів: українська культура має глибоке коріння, яке не вирвати жодній імперії. 📜🏛️ Герета був справжнім «господарем» тернопільських земель. Його найбільшим науковим досягненням стало дослідження могильника черняхівської культури в селі Чернелів-Руський. Ця знахідка стала сенсацією: тисячі артефактів — від витончених прикрас до зброї — дозволили реконструювати побут людей, що жили на наших землях півтори тисячі років тому. Герета не просто копав землю, він «розмовляв» із минулим, повертаючи імена та сенси з небуття. ⛏️💎 Проте Іван Петрович не обмежувався лише розкопками. Він був активним учасником шістдесятницького руху, за що мав «честь» бути під наглядом КДБ. Його харизма та енергія допомогли створити десятки музеїв по всій Тернопільщині, зокрема музей-садибу Соломії Крушельницької. Він розумів: щоб нація вижила, вона повинна знати своїх героїв в обличчя. У 1989-му Герета став одним із засновників Народного Руху на Тернопільщині, наближаючи незалежність не лише словом, а й ділом. 🇺🇦📢 Він був людиною енциклопедичних знань і неймовірної доброти, який міг годинами захоплено розповідати про давню кераміку або живопис. Його внесок у розвиток краєзнавства та археології став фундаментом, на якому стоїть сучасне розуміння історії Західної України. Сьогодні, згадуючи Івана Герету, ми вшановуємо вченого, який навчив нас пишатися своєю землею ще до того, як це стало трендом. 📖🕯️

#історія #постаті Поль Сезанн: Художник, який навчив світ бачити суть. ​19 січня 1839 року народився чоловік, якого і Пікассо, і Матісс називали «батьком усіх нас». Поль Сезанн був тим рідкісним генієм, який мав терпіння витрачати сотні годин на один натюрморт, намагаючись зрозуміти, як світло перетворює звичайне яблуко на вічність. 🎨 ​На початку своєї кар'єри Сезанн був аутсайдером. Його роботи відкидали на офіційних виставках, а критики висміювали його «незграбний» стиль. Поки імпресіоністи ганялися за миттєвими враженнями та мінливим світлом, Сезанн шукав у природі щось постійне. Він прагнув «трактувати природу за допомогою циліндра, сфери та конуса». Фактично, він розклав світ на геометричні примітиви задовго до появи цифрової графіки. 🍏 ​Його життя в рідному Провансі було схоже на добровільне затворництво. Він міг роками малювати одну й ту саму гору Сент-Віктуар, щоразу знаходячи в її контурах нову глибину. Його живопис був інтелектуальним подвигом: він не просто копіював реальність, він її конструював. Сезанн довів, що картина — це не вікно у світ, а самостійний об'єкт, створений за законами гармонії та кольору. 🏔️ ​Він був містком, по якому мистецтво перейшло від класичного реалізму до зухвалого модернізму. Без його мазків, що нагадують цеглини, не було б кубізму, а наше сприйняття сучасного дизайну та архітектури було б зовсім іншим. Сезанн навчив нас, що краса не в деталях, а в структурі, і що справжнє мистецтво потребує не лише натхнення, а й залізної дисципліни. 🧱 ​Поль Сезанн пішов із життя, працюючи над черговим полотном під зливою, залишаючись вірним своєму покликанню до останнього подиху. Він залишив нам світ, який ми тепер бачимо його очима: структурованим, яскравим і глибоким. 🖌️

#історія #постаті Іван Труш: Аристократ духу та «поет сонця» в українському живописі. ​17 січня 1869 року народився чоловік, який навчив українське мистецтво не лише страждати, а й милуватися світлом. Іван Труш — постать, яка для нашого живопису важить не менше, ніж імпресіоністи для Франції. Він був першим, хто вивів українську картину з тісного селянського інтер’єру на безкраї простори, залиті сонцем. 🎨☀️ ​Труш був людиною не просто талановитою, а й надзвичайно освіченою та європейською за духом. Вихованець Краківської академії, він не задовольнився локальними темами. Його пензель однаково майстерно фіксував і величні скелі Криму, і спекотні вулиці Єгипту, і спокійну самотність італійського узбережжя. Проте серцем він завжди залишався в Галичині. Його серія «На самоті», де зображено одиноку сосну серед поля, стала маніфестом цілого покоління української інтелігенції — гордої, незламної, але часто незрозумілої власним народом. 🌲🌫️ ​Іронія долі Івана Труша полягала в тому, що він був справжнім «мисливцем за інтелектом». Його галерея портретів видатних сучасників — Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника — це не просто копії облич, а глибока психологічна деконструкція особистості. Він зумів зняти з них іконографічний глянець і показати живих людей, втомлених боротьбою, але сповнених внутрішньої сили. Кажуть, що Франко терпіти не міг позувати, але Трушу вдалося «впіймати» того Каменяра, якого ми знаємо сьогодні. ✍️👀 ​Критично оцінюючи спадщину митця, варто відзначити його колосальний внесок у створення українського арт-ринку. Труш був не лише художником, а й організатором перших професійних мистецьких об’єднань у Львові, редактором першого мистецького журналу та активним критиком. Він щиро вірив, що українська культура має бути частиною світового контексту, а не етнографічним заповідником. 🏛️📜 ​Труш прожив довге життя, зумівши зберегти гідність навіть за радянської окупації Львова, коли його намагалися змусити писати соцреалізм. Його вілла у Львові, збудована за його власним проєктом, залишається місцем сили, де стіни досі пам’ятають дискусії про долю нації. Іван Труш довів: щоб бути національним художником, не обов'язково малювати шаровари — достатньо відчути світло, яке падає на рідну землю, і передати його так, щоб воно зігріло наступні століття. 🌻🏡

Митці України... 💙💛Вадим Одайник. «Зима в Карпатах», 1972❄🎨 Вадим Іванович ОДАЙНИК (29 липня 1925, Одеса - 21 грудня 1984, Київ) – відомий український живописець. Народний художник України (1978). Художник багато працював у Карпатах – крилатою стала його фраза: «Дружина - моя перша любов, а Карпати - друга».

#історія #постаті Берта Морізо: Муза та бунтарка в білих рукавичках 🎨👗 14 січня 1841 року народилася жінка, яка довела: імпресіонізм — це не лише чоловіча справа з бородами та циліндрами. Берта Морізо була не просто «першою леді» цього бунтівного напряму, а його справжнім серцем, додавши до грубих мазків Моне та Дега неймовірну жіночність, світло та домашній затишок. 🕊️✨ Бути жінкою-художницею у Франції XIX століття було тим ще квестом. Пристойним панночкам дозволялося малювати квіточки у блокнотах, але аж ніяк не виставлятися в салонах поруч із чоловіками. Берта ж плюнула на умовності. Вона стала невід’ємною частиною компанії «знедолених» імпресіоністів і брала участь майже у всіх їхніх виставках (пропустила лише одну, і то через народження доньки). 🖼️💪 Магія миттєвості та «недосказаності» Морізо мала унікальний стиль: її полотна здаються незавершеними, ніби вона щось недоговорила, залишивши глядачеві простір для фантазії. Вона майстерно передавала повітря, рух тканини та ніжність шкіри. Її улюбленими моделями були сестра, донька та вона сама. Замість епічних битв вона малювала «битви» щоденного життя: ранковий туалет, прогулянку в саду чи читання книги. 🧺🌸 Муза Едуара Мане та родинні зв’язки 🎩❤️ Зв'язок Морізо з Едуаром Мане — це окремий роман у листах та портретах. Вона була його улюбленою моделлю (згадайте знамениту «Балкон»), але він ніколи не був її вчителем у прямому сенсі — вони впливали один на одного як рівні. Зрештою, Берта стала частиною родини Мане, вийшовши заміж за брата Едуара — Ежена. Кажуть, Ежен був ідеальним чоловіком для художниці: він не лише не забороняв їй малювати, а й сам носив її мольберт під час пленерів. 🤵🎨 Трохи мистецької іронії: Критики того часу, не знаючи, як вколоти талановиту жінку, писали, що її живопис «жіночний до безумства». Сьогодні ж ми розуміємо: те, що вони вважали слабкістю, було її найбільшою силою. Берта Морізо навчила світ бачити красу в миттєвих дрібницях, які зазвичай вислизають від суворого чоловічого погляду. 💎👁️ Вона померла молодою, у 54 роки, але залишила після себе сотні полотен, які сьогодні оцінюються у десятки мільйонів доларів. Але головне — вона залишила нам право бути собою і бачити світ у всіх його акварельних відтінках. 🌈🎭

Впустімо в душу Різдво... З віршем Богдана Томенчука * * * Забутої молитви торжество... Іди лісами, доріздвяна прозо... Заносиш в хату дідуха з морозу, Впускаєш в душу Бога і Різдво... Ну скільки вже за часом навздогін? У кого більше зловленого вітру? Береш в коліна писану макітру, І йде по колу древній макогін... Двигтить макітри нещербата креш... Ще дід навчив: то вліво, а то вправо - Аж так, аби заплутався Диявол, Що і для чого у макітрі треш... Земної Діви неземне Дитя Ось-ось і знов народиться в яскині Колядка завтра і молитва нині. Й на всі часи язичницька кутя... Де ж три Царі? В різдвяній гіркоті Лиш чорні зерна, в молоко розтерті, Ти чуєш, Христе, затхлий подих смерті? А нас, рішучих, бачиш при куті? Звізда Твоя засвітить із пітьми. Помолимось.Чи зможем відмолити? Ми будем жити, Христе, будем жити. Бо хто заколядує, як не ми?... Богдан Томенчук #teksty_bt Живопис - Ігор Роп'яник. "Різдво у селі"