Дивовижна краса в чорному. 🙏❤️🙏😭😭😭

ПРОЗРІННЯ Вуста торкались неба і граніту, Де час застиг у коконі терпіння. Ми прагнемо знайти своє коріння У дзеркалі старого лабіринту. Блукаючи шляхами всього світу, В глухих кутах встряємо в павутиння, І крик душі в цю мить дає прозріння: На повну смак життя мов пік зеніту! Відчуй, як пульс вдаряє в скроні глухо, Як вітер в'яже вузлики над вухом, А плин життя штовхає у майбутнє. В моменті кожнім диво де присутнє — Це все твоє, якщо душі основа В собі любов, мов скарб, знайти готова. Автори: Мирослав Манюк Ірина Морозова 16.03.2026 – 17.03.2026 #сонет

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ Київ, який приховує збережену красу: особняк Терещенка. На розі вулиць Антоновича й Скоропадського (Льва Толстого) стоїть будинок, який легко прийняти за декорацію до фільму про життя еліти позаминулого століття. Це маєток Олександра Терещенка — місце, де неймовірна розкіш колись зустрілася з інноваціями, а щедрість власників зрештою допомогла зберегти цю красу. Особняк звели наприкінці XIX століття за проєктом архітектора Петра Бойцова, і на той час він був справжнім технологічним дивом. Поки більшість міста ще користувалася свічками, у 33 кімнатах цього маєтку вже сяяла електрика, працювало парове опалення, а між поверхами курсували два ліфти — одні з найперших у Києві. Внутрішнє оздоблення не поступалося техніці: мармурові сходи, венеційські дзеркала та рідкісні китайські вази XVIII століття створювали атмосферу справжнього палацу. Після 1920 року будівлю націоналізували, і її доля могла скластися трагічно, як це часто бувало з київськими пам'ятками. Проте маєтку пощастило. Коли сюди переїхала Національна наукова медична бібліотека, її колектив у 1960–1970-х роках фактично став на захист споруди. Саме бібліотекарі змогли домогтися масштабної реконструкції та офіційного охоронного статусу, врятувавши особняк від поступового руйнування та занепаду. Сьогодні це один із небагатьох київських інтер'єрів, де досі можна побачити автентичну позолочену ліпнину, старовинні меблі та ті самі неймовірні стелі, що бачили ще родину Терещенків. Фото: Rasal Hague #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

❤️‍🩹 Три роки і дев’ять місяців очікування — і нарешті ця мить настала. Воїн Назар Далецький після полону та реабілітації повернувся додому на Львівщину. Тут він уперше за довгі роки обійняв маму, відчувши, що нарешті — вдома. Перед зустріччю Назар дуже хотів зробити приємне найріднішій людині. Він шукав її улюблені квіти — ромашки. І навіть у березні йому вдалося їх знайти 🥹. Тривалий час героя вважали загиблим 😔. Ця зустріч стала справжнім дивом 🙏 Джерело: Instagram/doroshiv.okrug

https://petition.president.gov.ua/petition/258802 ​Він тримав бій пораненим, допоки вистачало сил. Олег Білоногий - історія чину, який заслуговує на найвищу державну нагороду. 🕯️🇺🇦 ​Олег Петрович міг би й далі навчати сотні людей бізнесу, виховувати чемпіонів карате чи бути з родиною. Але у 50 років він обрав шлях добровольця у складі 3 ОШБр. ​Його останній бій - це прояв надлюдської волі. Отримавши поранення, Олег продовжував тримати позицію, поки міг тримати зброю. ​Трагедія сталася під час відходу. Олег, сам поранений, допомагав побратиму з ампутацією. Вони дивом змогли забратися на евакуаційний робот - закривавлений робот, що став їхньою останньою надією. Ворог бачив, що на ньому двоє тяжкопоранених воїнів, які вже не змогли б повернутися в бій. Але пощади не було: ворожий дрон наздогнав евакуатор, обірвавши життя Героя. ​Сьогодні ми просимо вас про одну хвилину. Це найменша справедливість, яку ми можемо вибороти для Олега Петровича Білоногого, визнання його Героєм України (посмертно). ​Як підписати: ​1️⃣ Натисніть кнопку "Докладніше" під цим дописом або на посилання тут: https://petition.president.gov.ua/petition/258802 2️⃣ Перейдіть за посиланням на сайт петицій. 3️⃣ Авторизуйтесь через BankID. 4️⃣ Натисніть "Підписати". (Якщо після авторизації вибило на головну сторінку, просто напишіть в пошуку 258802) ​Ваша хвилина — його вічна пам’ять. Підтримайте петицію. 🙏

https://petition.president.gov.ua/petition/258802 ​Він тримав бій пораненим, допоки вистачало сил. Олег Білоногий - історія чину, який заслуговує на найвищу державну нагороду. 🕯️🇺🇦 ​Олег Петрович міг би й далі навчати сотні людей бізнесу, виховувати чемпіонів карате чи бути з родиною. Але у 50 років він обрав шлях добровольця у складі 3 ОШБр. ​Його останній бій - це прояв надлюдської волі. Отримавши поранення, Олег продовжував тримати позицію, поки міг тримати зброю. ​Трагедія сталася під час відходу. Олег, сам поранений, допомагав побратиму з ампутацією. Вони дивом змогли забратися на евакуаційний робот - закривавлений робот, що став їхньою останньою надією. Ворог бачив, що на ньому двоє тяжкопоранених воїнів, які вже не змогли б повернутися в бій. Але пощади не було: ворожий дрон наздогнав евакуатор, обірвавши життя Героя. ​Сьогодні ми просимо вас про одну хвилину. Це найменша справедливість, яку ми можемо вибороти для Олега Петровича Білоногого, визнання його Героєм України (посмертно). ​Як підписати: ​1️⃣ Натисніть кнопку "Докладніше" під цим дописом або на посилання тут: https://petition.president.gov.ua/petition/258802 2️⃣ Перейдіть за посиланням на сайт петицій. 3️⃣ Авторизуйтесь через BankID. 4️⃣ Натисніть "Підписати". (Якщо після авторизації вибило на головну сторінку, просто напишіть в пошуку 258802) ​Ваша хвилина — його вічна пам’ять. Підтримайте петицію. 🙏

#історія #постаті Дмитро Шлапак: Театральний рентген української сцени. Завершує нашу п’ятірку іменинників людина, яка знала про український театр і літературу все, що приховувалося за лаштунками. Дмитро Шлапак, який народився 15 березня 1923 року, був не просто критиком, а справжнім архітектором літературознавчого процесу середини XX століття. 🎭📜 Шлапак належав до того покоління, яке було змушене балансувати між щирою любов’ю до українського слова та залізобетонними рамками радянської ідеології. Проте навіть у цих умовах він примудрявся бути об'єктивним та глибоким. Хранитель драми та слова * Театральний аналітик: Дмитро Шлапак був одним із провідних дослідників української драматургії. Його монографії про Олександра Корнійчука та інших драматургів були обов'язковим читвом для кожного режисера. Він розумів механіку конфлікту в п'єсі краще за самих авторів. 🏛️🖋️ * Літературний критик: Він не просто хвалив чи сварив книги — він аналізував тенденції. Його праця «Сучасна українська комедія» досі є цікавим зрізом того, над чим сміялися (і над чим дозволяли сміятися) українцям кілька десятиліть тому. * Педагог та журналіст: Тривалий час він працював у газеті «Літературна Україна», формуючи порядок денний культурного життя республіки. Його авторитет був незаперечним: слово Шлапака могло як відкрити шлях молодому автору, так і змусити досвідченого майстра переписати фінал п'єси. 🎓📰 Майстер контексту Шлапак мав дивовижну здатність бачити в кожному творі не лише текст, а й епоху. Він вірив, що театр — це дзеркало, в яке народ має дивитися щодня, щоб не забути своє обличчя. Хоча він працював у складні часи, його внесок у збереження професійної планки українського мистецтвознавства важко переоцінити. ✨ Критика для нього була не батогом, а скальпелем хірурга: боляче, але необхідно для одужання літератури.

#історія #постаті Еміль фон Берінг: «Спаситель дітей» та перший серед Нобеліатів. Якщо ви сьогодні не боїтеся дифтерії чи правця, то майте на увазі: ви завдячуєте цим імениннику 15 березня. Еміль Адольф фон Берінг народився у 1854 році в багатодітній родині вчителя в Пруссії. Оскільки грошей на навчання не було, він обрав шлях військового лікаря — держава платила за навчання, а він натомість мав відслужити. Це була угода, яка врятувала мільйони життів. 🧪 німецький бактеріолог чекає! Тріумф над «задушливим ангелом» Наприкінці XIX століття дифтерію називали «задушливим ангелом дітей» — вона вбивала тисячі малюків щороку, а лікарі могли лише безпорадно спостерігати. Берінг, працюючи в лабораторії великого Роберта Коха (разом із Паулем Ерліхом), зробив революційне відкриття. * Антитоксини: Він виявив, що в крові тварин, які перехворіли на дифтерію, виробляються особливі речовини, здатні нейтралізувати отруту (токсин), що виділяється бактеріями. 💉🩸 * Сироватка: У 1891 році, на Різдво, Берінг вперше успішно застосував свою сироватку для порятунку хворої дитини в Берліні. Це було схоже на диво. * Перша Нобелівка: У 1901 році, коли було засновано Нобелівську премію, саме Берінг отримав її у галузі фізіології та медицини — «за роботу над сироватковою терапією, особливо за її застосування проти дифтерії». 🏆✨ Характер та спадок Берінг не був «лагідним професором». Він мав репутацію людини складної, схильної до депресій та дуже амбітної. Колеги часто жартували, що його боротьба з бактеріями була простішою, ніж боротьба з власним характером. Проте його внесок не обмежився дифтерією: він також розробив вакцину проти правця, яка врятувала безліч солдатів під час Першої світової війни. 🎖️🦠 Сьогодні заснована ним компанія «Behringwerke» (частина сучасних фармацевтичних гігантів) продовжує розробляти ліки, а його методи імунізації стали фундаментом сучасної медицини. «Сироваткова терапія — це перемога розуму над стихійним лихом», — вважав Берінг. І хоча він став мультимільйонером на своїх патентах, світ пам'ятає його передусім як людину, що вирвала дітей з лап смерті. 🧬🏢

ВЕРНУСЬ НАВЕСНІ Не плач, матусю, я верну́сь наве́сні, І знов торкнусь рукою рушника, Коли в саду цвістимуть в нас черешні І понесуться пахощі з садка. Зітру сльозу з твого́ обличчя ніжно, Прийду́ я тихим шепотом вітрів, Я поверну́сь, рідненька, дивовижно З далеких неспокійних берегів. Де вечір сіє ро́си в нас на тра́ви – Ми сядемо на ґанку, як колись, І пісню заспіваєм величаво… Щоб так було, ти Господу молись… А кожна квітка з нашому садочку — То символ віри, що не має меж. Допоки тут – ти вишивай сорочку, Яку тоді на мене одягне́ш. Відсту́пить те́мінь, відійду́ть тумани, Розквітне знову наша сторона, І заживуть на тілі й серці рани, Минеться ця брудна страшна війна. Я все скажу́, про що мовчали очі, Я принесу́ тобі спокійний сон, Ми більше не боятимемось ночі Під тихий передзвін святих ікон. Лиш почекай, матусенько, ще трохи, Допоки сонце розірве́ пітьму́… Молись, прошу́, й мої́ почуєш кроки, Й тебе, рідненька, знову обійму́. 01.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1056526

Легенда про Говерлу, яку мало хто знає… У Карпатах здавна розповідають красиву і трохи сумну легенду. Колись жила в горах надзвичайно вродлива дівчина на ім’я Говерла. Вона була донькою могутнього Гірського Царя. Дівчина любила ходити смерековими лісами, слухати вітер і співати пісень, які розносилися по всіх полонинах. Одного разу в тих краях працював молодий легінь Прут. Простий хлопець, але з добрим серцем. Якось уночі він почув у горах дивовижний спів. Пішов на голос — і побачив Говерлу. Так і зустрілися їхні погляди. З того часу вони почали таємно зустрічатися в горах. Їхня любов була щира і сильна. Та коли Гірський Цар дізнався, що його донька покохала простого хлопця, страшенно розгнівався. — Моя донька не буде з пастухом! — гримнув він. І в ту ж мить наклав чари: перетворив Говерлу на високу кам’яну гору. Прут не міг змиритися. Він благав мудреця допомогти, і той сказав: — Якщо піднімешся на вершину до сходу сонця — чари зникнуть. Хлопець ішов усю ніч — через ліс, каміння, холодний вітер. Але гора була занадто високою… Коли з’явилися перші промені сонця, він зрозумів — не встиг. Прут сів на схилі і гірко заплакав. Кажуть, із тих сліз і народилася річка Прут, що бере початок біля підніжжя Говерли. А сама гора і досі стоїть у Карпатах — велична і мовчазна. Наче дівчина, яка навіки застигла в камені, але пам’ятає свою любов. ✨ У Карпатах кажуть: коли туман огортає Говерлу — це Прут знову шукає свою кохану. А ви були на Говерлі? Чи чули раніше цю легенду? ⛰️