П’ятий сезон серіалу “Дивні дива” (Stranger Things) представить 8 повнометражних епізодів, які за тривалістю та бюджетом більше нагадуватимуть фільми. Схоже, стримінговий сервіс хоче вичавити максимум з фінальної битви з Векною. Як говорять інсайдери, кожен з восьми епізодів триватиме від 90 до 120 хвилин. Цілком можливо, що це стало причиною, з якої Netflix ухвалив рішення розділити сезон не на дві, а одразу на три частини. Перший том вийде 27 листопада, другий - 26 грудня, а епічний фінал - 1 січня. "Осінь 1987 року. Гокінс постраждав від відкриття воріт, а наших героїв обʼєднує єдина мета: знайти й убити Векну. Проте він зник — ніхто не знає, де він і що планує. Їхню місію ускладнює уряд, який піддав місто карантину під контролем армії та посилив пошуки Од, через що вона знову змушена переховуватися. Наближається річниця зникнення Вілла, а разом із нею — знайоме й непоборне відчуття страху. Фінальна битва на горизонті, і ворог могутніший і смертоносніший за все, із чим герої стикалися раніше. Щоб подолати це жахіття, їм знадобляться усі — повна партія, пліч-о-пліч, в одному останньому протистоянні", - йдеться у синопсисі сезону. #Коло_Кіно #Новини_серіалів #Netflix

300 спартанців у битві при Фермопілах Фермопіли — невелике грецьке село, відоме своїми термальними джерелами та історичною битвою, що відбулася тут у 480 році до н. е. У цьому місці відбулася легендарна битва, де об'єднані війська грецьких полісів під командуванням спартанського царя Леоніда стримували величезну армію перського царя Ксеркса I. Близько 5200-7700 греків, включаючи 300 спартанців, обороняли прохід протягом трьох днів, успішно відбиваючи натиск персів, чисельність яких сучасні історики оцінюють в 200-250 тисяч чоловік. Греки утримували свої позиції доти, доки зрадник на ім'я Ефіальт не показав персам стежку в обхід Фермопільської ущелини. Джерело https://psahno.com/uk/places/fermopily #фермопіли #греція #300спартанців #історіянафпліо #спарта #історичнімісця #цікавімісця #острів #море #пляж #відпочинок #туризм #подорож #термальніджерела #битваприфермопілах #битвабіляфермопіл #давнягреція

#міфологія #фольклор #фентезі Останній Чугайстерів танець Рік 2154. Світ став ідеально чистим, раціональним і нестерпно неорганічним. Природа існувала лише у цифрових архівах та заповідниках, керованих дронами. Але існувала одна аномалія, одна ділянка, куди досі боялася ступити нога людини-будівельника — Чорний Ліс. Цей реліктовий праліс, що виріс на місці колишніх Карпат, був останнім непідкореним царством. У центрі цього царства, серед вікових дубів, жила Марічка (20 років). Вона була не просто знахаркою чи травницею; вона була живим вузлом між світом людей та світом духів. Її одяг був витканий із ліан та моху, а очі знали мову, якої не знав жоден комп'ютер — мову шелесту листя. Вранці, коли проміння сонця, відбиваючись від сірих хмар, ледве проникало крізь густе склепіння, Марічка знайшла попереджувальний знак. Це був великий, просочений смолою уламок дубової кори, на якому був випалений один-єдиний символ — трикутник, що падає. Це був знак від найдавніших духів: "Вони прийшли". «Вони» — це була Корпорація "Аріадна", архітектори неорганічного майбутнього. Вони планували останній, фінальний акт "очищення": зрівняти Чорний Ліс із землею і побудувати на його місці "Місто Ідеальної Логістики". Їхніми головними інструментами були дрони-випалювачі та потужні звукові установки, що "висушували" магію, генеруючи ультразвуковий "Білий шум". Того ж вечора Марічка вирушила до Центральної Галявини — місця, де межа між світами була найтоншою. Вона знала, що там знайде його. Чугайстер, на ім'я Зеліян, чекав. Він був не просто високий, він був високий, як столітня сосна, і худий, як тінь на світанку. Його тіло було сумішшю моху, кори та переплетених гілок, а замість одягу — суцільний вихор опалого листя. Його очі світилися фосфоресцентним світлом гнилих пнів, сповненим вічної туги та люті. Зеліян не говорив словами. Він спілкувався мовою тріску гілок, що було гнівом, і шелесту листя, що було скорботою. «Тріск! Ши-і-і-іп!» — передавав він. — «Шум їхній розриває сітку. Я танцюю, танцюю вічно, щоб залатати дири, але вони все ширші. Моєї сили мало». Чугайстер, за міфами, невпинно танцював, щоб зловити Мавок і вберегти людей. Тепер він танцював, щоб уберегти Ліс від людей. Марічка притулилася до його коліна, відчуваючи холод кори. «Зеліяне, що робити? Вони тут, вони заходять глибше. Їхній "Білий шум" змушує духів ховатися. Навіть Мавки слабшають». «Гх-хрр! (Голос був схожий на скрип вікового дерева). Ти повинна. Знайти. Пісню». Зеліян вказав на захід. "Джерело Забутих Пісень". Це був старий мегаліт (дольмен) глибоко в надрах Лісу, де, за легендами, зберігалася первісна, долюдська енергія. Якщо Марічка відновить Пісню, Ліс прокинеться і зможе відбити атаку. Це була її місія. Наступного дня вторгнення розпочалося. Дрони-випалювачі, що виглядали як чорні, хижі комахи з палаючими маніпуляторами, проникали углиб Лісу. З неба спускалися звукові установки "Аріадни", які генерували пульсуючий, низькочастотний ультразвуковий "Білий шум", що діяв на духів, як отрута. Марічка рушила до мегаліту. Її шлях став випробуванням. На березі висохлого струмка вона зустріла Мавку-Королеву. Мавка, ослаблена шумом, перетворилася на агресивного, сірого духа-паразита. Її краса зникла, обличчя було викривлене від болю. Вона спробувала заманити Марічку у висохлу пастку. Марічка знала: Мавку можна врятувати лише абсолютною чистотою. Вона дістала старовинне зілля з ранкової роси та почала співати. Пісня була простою, як дзюрчання струмка. Мавка здригнулася, сірий наліт зник, і вона, втомлено посміхнувшись, вказала Марічці дорогу. Далі її шлях пролягав через болота, де вона зустріла Водяника. Він був не величний, а жалюгідний: його тіло, сплетене з водоростей та корчів, було покрите патьоками іржі, а його очі були тьмяними, як мутна вода. «Вода скінчилася. Я — іржа», — прошепотів він голосом, схожим на булькання. Марічка віддала йому свою останню чисту воду. Водяник відповів взаємністю: «Візьми. Це те, що залишилося від кришталевої течії. Це — кришталева сльоза.» Це був прозорий, гладкий камінь — ключ до мегаліту. Тим часом Зеліян вів свою безперервну битву. Він постійно відволікав дрони: створював вихори листя, візуальні ілюзії, змушуючи машини на повному ходу натикатися на вікові дуби. Це був танець на виснаження, його тіло з кори почало тріскатися. Марічка, знесилена, нарешті досягла мегаліту. Це був дольмен — величезний, позеленілий від моху камінь, що височів посеред галявини. Він мав форму вуха, що мовчазно слухало віки. Вона вставила "кришталеву сльозу" Водяника у поглиблення. Камінь почав вібрувати, випромінюючи низький, як гудіння землі, звук. У цей момент Зеліян, зібравши свої останні сили, підійшов до головного джерела шуму — потужної звукової вежі "Аріадни". Він почав свій останній, найвеличніший танець. Він крутився у шаленому вихорі, його тіло сяяло гнилим світлом, створюючи акустичний вихор, що мав протистояти ворожому шуму. Марічка, керуючись енергією мегаліту, заспівала стародавню пісню Лісу. Це була не мелодія, а вібрація — чиста, низькочастотна, могутня. Цей звук, що йшов із самої землі, був антиподом "Білого шуму". Пісня прокотилася Лісом. Вона резонувала з квазікристалами в електроніці дронів (тим несподіваним науково-фантастичним елементом, який завжди присутній на межі світів). Дрони, які раніше були невразливі, почали виходити з ладу. Звукова вежа "Аріадни" тріснула і рухнула, а сам Чорний Ліс прокинувся: мох ожив, дерева гнулися, ліани, наче зелені змії, захоплювали машини. Ліс переміг. Корпорація, отримавши величезні втрати, відступила, класифікувавши територію як "аномальну та економічно невигідну". Але перемога мала свою ціну. Чугайстер Зеліян, виснажений після свого "танцю смерті", не зник. Він зупинився на самому краю Лісу і почав повільно перетворюватися. Його тіло з кори та гілок стало товстішим, потужнішим, і він перетворився на гігантське, вічне, мовчазне дерево. Він став не просто духом, а фізичною межею, непрохідним щитом. Марічка залишилася Хранителькою. Її битва не закінчена, бо людська дурість вічна, але тепер у неї був фізичний щит та відновлена магія. Люди будуть приходити до Лісу, але вони більше не зможуть його перемогти. Вона підійшла до дерева-Зеліяна і торкнулася його грубої, вічної кори. Ліс тихо дихав, відновлюючи свої сили. Марічка знала, що відтепер її обов'язок — співати. І доки вона співатиме свою просту, чисту пісню, останній дикий ліс у світі буде жити. Вона підняла очі на обрій, де панували сірі, ідеальні міста, і в її погляді читалася спокійна, але рішуча обіцянка: Світ духів знову сильний.

🧗‍♂️ «На межі між життям і безоднею» — історія фільму «Скелелаз». 🎬 Голлівуд на висоті. Фільм «Скелелаз» (1993) став справжнім адреналіновим вибухом 90-х. Це був час, коли Сильвестр Сталлоне вже був легендою — Роккі, Рембо, символ сили та витривалості. Але у «Скелелазі» він постав не лише як боєць, а як людина, що бореться із провиною і страхом, зависши буквально між небом і прірвою. ❄️ Понад 3000 метрів над землею. Більшість сцен знімали в італійських Доломітових Альпах, на справжніх скелях. Без зеленого екрану, без комп’ютерної графіки — актори ризикували життям, знімаючись на висоті понад 3000 метрів. Один із трюків — коли герой звисає над безоднею — став одним із найдорожчих каскадерських кадрів в історії кіно того часу. 💰 70 мільйонів доларів ризику. Фільм мав величезний бюджет як для 1993 року, але зібрав понад 250 мільйонів. Глядачі повірили в кожен рух, кожен подих, кожну секунду, коли герой тримався за камінь і за життя. ⚡ Сталлоне проти себе. Сюжет здавався простим — грабіжники, гроші, гори. Але головна битва — всередині героя. Почуття провини за смерть друга перетворює історію з бойовика на драму про спокуту, страх і другий шанс. 🏔️ Кіно, яке пахне вітром. «Скелелаз» — це не просто фільм про висоту. Це про те, як боляче падати і як важко знову піднятись. І, можливо, кожен із нас хоча б раз у житті — цей скелелаз.

Фортеця Нафпакт Одна з найкрасивіших і найкраще побудованих фортець у Греції, в якій поєднуються унікальність гірської фортеці та міських укріплень з портовим замком. Фортеця, побудована на пагорбі, привертала до себе увагу багатьох завойовників і піратів, які використовували її як перевалочну базу. Своїм нинішнім виглядом фортеця зобов'язана венеціанцям. Місто Нафпакт мало велике стратегічне значення для Венеції і в перший період венеціанського правління (1407-1499) вони намагалися захистити його від наступаючих османів, побудувавши надійну фортецю. Фортеця розташована на вершині пагорба, що підноситься над містом на висоті близько 200 метрів. Будівництво укріплень було розбито на кілька етапів від античності і до Османської імперії. Незважаючи на завдані збитки і руйнування, фортеця є однією з добре збережених в Греції. Біля Нафпакту відбулася одна з найбільших морських битв за кількістю задіяних кораблів. Це сталося 7 жовтня 1571 року між об'єднаним християнським флотом і Османською імперією. У битві брав участь відомий іспанський письменник, автор роману «Дон Кіхот» Мігель Сервантес. Морська битва біля Нафпакту відзначається щороку муніципалітетом Нафпакт і завершується виставою, шоу та салютом у середньовічному порту. Джерело https://psahno.com/uk/places/krepost-navpakt #нафпактос #фортеця #греція #історіянафпакта #історичнімісця #цікавімісця #кудипоїхатинафпто #щоподивитисявнафпакто #море #пляж #відпочинок #туризм #подорож #битва #морськабитва #фортеці #морськафортеця

Хотинська фортеця Хотинська фортеця входить до числа найвідоміших пам'яток архітектури Буковини та семи чудес України, нарівні з Софією, собором у Києві, Києво-Печерською лаврою та островом Хортицею. У XIII столітті князь Данило Галицький видав указ побудувати фортецю на місці Хотинських дерев'яних укріплень, епохи Володимира Великого. Зліва фортецю захищали 5 воріт: Яський, Російський, Бендерський, Подільський і Кам'янецький, а праворуч глибокий рів із земляним валом. Фортеця була важливою і однією з наймогутніших у Східній Європі. Фортеця не раз ставала причиною запеклих боїв поляків, молдован і турецьких султанів, які бажали захопити фортецю. У 1621 році відбулася важлива битва, яка зробила вирішальний внесок у руйнування Османської імперії. Є легенда, що в одному з підвалів фортеці утримувався гарем з 30 дівчат. На одній зі стін замку можна помітити вологу пляму. За легендою, в стіні замурована дівчина, а волога - її сльози. За іншою версією, дівчата принесли себе в жертву, щоб зробити фортецю непереможною, а третя версія, що дівчина була вбита ворожою стрілою, коли піднімалася по мотузці, несучи глечик з водою. В одній з веж збереглася камера тортур з моторошними і одночасно цікавими експонатами, які на той час застосовувалися. Джерело https://psahno.com/uk/places/xotinskaia-krepost #карпати #україна #західнаукраїна #фортеці #фортеціукраїни #історіякарпат #цікавімісця #цікавімісцяукраїни #щоподивитисявкарпатах #камінець_подольський #чернівці #гори #відпочинок #туризм #подорож #природа #замки

#поезія Ковток мандрагори "Хильни медовухи, - казала Цирцея, - Забудеш печалі, мій любий Уліссе. На всіх наварила чар-зілля оце я, Герої Ітаки, п'ємо скільки влізе!" Столи та ослони мостили в альтанку, Сухпай діставали по декілька порцій. Співали, сміялись, ридали до ранку Вцілілі у битвах під Троєю хлопці. В росі прокидались під співи пташині, Чар-зілля приймали для настрою знову. Із часом ті елліни стали як свині (Гомер запозичив езопову мову). Колись я Улісса жалів за невдачу, Попався в тенета до відьми такої. Тепер ці сюжети по-іншому бачу - Забути про все захотіли герої. Дивитись пейзажі на березі моря, Де схилами пагорбів квітнуть кульбаби, Де громи лунають без смерті і горя, Де в сни не приходять всі ті, кого втратив. За власне життя хвилюватись не дуже, Без страху виходити з хати на вигін. А те що моментами п'яний в калюжі? Так люди дорослі, зробили свій вибір. Не любить комедій Юпітер похмурий, Міняє статистів на сцені ролями: "Хай смертним несе мандрагору Меркурій, Щоб греків щасливих вернути до тями! Рослина магічна настільки противна, Навиворіт виверне шлунок і душу. Меркурій, готуй по рецепту коріння, Для кожного елліна - по амісбушу". За рік прокидались із царства ілюзій: “Сумна Пенелопа. В руїнах Ітака. Багато у Трої загинуло друзів...” - Усе усвідомив Улісс І заплакав. pavukzdytynstva

#виставки Відкриття виставки Дмитра Молдованова "Бій з ведмедями". 4 жовтня у київській "Я Галерея" відкривається нова виставка Дмитра Молдованова "Бій з ведмедями". Експозиція є продовженням його проєкту "Світоустрій", наповненого епічними битвами, динамічними сюжетами та яскравими кольорами. У роботах Молдованова люди й звірі повстали проти "медвєдошакалів", а звичні образи тварин, екзотичних рослин та вибуху фарб формують впізнаваний стиль художника. За словами автора, виставка — це "дикі, істеричні, кольорові танці". Виставка триваиме до 28 грудня за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 49Б

🧭 🇵🇱🇺🇦 Три великі перемоги Польщі над Москвою …і три скромні українські “підводні камені”, без яких би цього не сталося. 1️⃣ Битва під Оршею (1514) Поляки люблять нагадувати про блискучу перемогу над московитами. Але “під водою” стоїть князь Костянтин Острозький — українець, що керував військом і використав українські хоругви та артилерію. Без них Орша могла б закінчитися по-іншому. 2️⃣ Москва під окупацією (1610–1612) У підручниках — “польська армія в Кремлі”. Насправді — до 30 тисяч українських козаків утримували Москву два роки. Поляки були у столиці, бо козаки стояли на варті. Але в офіційних версіях про це якось мовчать. 3️⃣ «Диво на Віслі» (1920) Поляки врятували Європу від більшовиків — це факт. Але Тухачевський планував обійти з півдня, і саме Армія УНР під проводом Симона Петлюри зупинила цей маневр. Українці “закрили двері”, а тоді поляки перемогли. І знову забули подякувати. 📌 Отже: Поляки мають три великі перемоги над Москвою. А ми — три “підводні скромності”, без яких цих перемог просто не існувало б.

🏹 У вересні темпи окупації впали майже вдвічі. Кацапи змогли захопити 259 кв кв — найменше починаючи з травня. 📋 Ворог минулого місяця окупував на 44% менше територій, ніж у серпні. За цілий місяць кацап зумів зайняти 0.04% від усієї площі країні і тепер загальний показник становить 19.04%. 📊 Цього разу знову вирішили зробити кореляцію штурмових дій та відношення втрачених територій по відтинках фронту: 1⃣Новопавлівський — 53% від всіх кв км (16% штурмових дій за місяць); 2⃣Лиманський — 19% кв км (10% шд) 3⃣Купянський — 14% кв км (4% шд) 4⃣Покровський — 9% кв км (31% шд) 5⃣Торецький — 4% кв км (8% шд) 6⃣Запоріжжя — 2% кв км (2% шд) 7⃣Сіверський — 1% кв км (7% шд) 8⃣Краматорський — 0% кв км (3% шд) 9⃣Сумський — 0% кв км (5% шд). 📋Ключові висновки з цього: 🟠Новопавлівський — головний проблемний відтинок. Де кількість просувань значно більше, ніж штурмових дій, а останні кадрові рішення тут не вселяють великої надії на покращення. 🟠Куп'янський — став одним із лідерів антирейтингу і якби не вчасно прийняті рішення, то міг би закінчитися трагедією. Але поки рано говорити, що загроза минула, адже битва за місто триває. 🟠Покровський — оборона залишається надзвичайно ефективною, адже кожен 10-й кв км окупації припадає на дану ділянку, при чому третина всіх штурмів направлена на Покровськ та його околиці. Натомість, ціна кожного метру тут значно вища, а також ворог підібрався впритул до міста з півдня, а воювати в посадках і в місті — різні рівні складності. Крім того, глибини території практично вже нема.