⛷🇺🇦⚡️Фінал сезону для лижних акробатів у Лейк-Плесіді: боротьба за перемогу у загальному заліку Кубка світу та вирішальна битва за олімпійські ліцензії!

🙌11-12 січня в американському Лейк-Плесіді пройдуть заключні старти Кубка світу з лижної акробатики у змагальному сезоні 2025/26.

❄️Через брак снігу та теплу погоду етап у Дір-Веллі було перенесено у Лейк-Плесід, де відбудеться «спарений» етап. У зв’язку зі змінами, командні змагання, які мали відбутися 12 січня, скасовано на користь індивідуальних стартів. Цікаво, що минулого року Лейк-Плесід відкривав сезон, а цьогоріч — прийматиме фінал.

👍Одна із головних інтриг — боротьба за перемогу в загальному заліку Кубка світу. Після «спареного» етапу у Канаді лідер української збірної Дмитро Котовський посідає третє місце у загальному заліку. Наразі він відстає від лідера, китайця Тіанма Лі, на 23 очки. Попереду — два вирішальні старти, які визначать переможця.

📍Лейк-Плесід, США
🗓11-12 січня
👧Жінки: 16:00 (кваліфікація), 21:00 (фінал)
👦Чоловіки: 18:45 (кваліфікація), 21:20 (фінал)
🖥Пряма трансляція (кваліфікації):
👧Жінки: (11 січня (https://www.youtube.com/live/5AvHOdhC99I?si=0zN1yYlquYDY8mxk)), (12 січня (https://www.youtube.com/live/xytSrCg6-Zo?si=r7nxqNebrKMFfGDP))
👦Чоловіки: (11 січня (https://www.youtube.com/live/EmUui1nExZI?si=me4BVHVRc6pnawVQ)), (12 січня (https://www.youtube.com/live/Cftryzh3los?si=WUqVkHLlWxmqHucn))

ℹ️Також ці старти стануть фінальними у кваліфікації на Ігри-2026. Легенда вітчизняної лижної акробатики, володар золотої та срібної нагород зимових Олімпійських ігор, старший тренер національної збірної команди з лижної акробатики Олександр Абраменко налаштований оптимістично стосовно кількості олімпійських ліцензій на Ігри-2026:

💬«Остаточний рейтинг буде відомий 13 січня після етапу в Лейк-Плесіді. Ми розраховуємо на сім ліцензій: чотири для чоловіків та три для жінок. Ліцензії у нашому виді спорту іменні, тож якщо спортсмен у рейтингу — він їде на Ігри».

🎙Повний коментар Олександра Абраменка читайте на сайті НОК України. (https://noc-ukr.org/news/rozrahovuyemo-na-7-liczenzij-na-olimpijski-i...

🥇Нагадаємо, що в медальній скарбничці лижних акробатів у цьому сезоні є дві золоті нагороди Кубка світу: у фінській Руці на подіум піднявся Олександр Окіпнюк, а в канадському Лак-Бопорті перемогу здобув Дмитро Котовський.

Національний олімпійський комітет України бажає спортсменам упевнених стрибків, м'яких приземлень та високих оцінок!💙💛
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

😁 БИТВА КОРОЛІВ? «АРАБСЬКИЙ КОРОЛЬ» ВЖЕ ЇДЕ В БРИТАНІЮ ПО ДУШУ ТАЙСОНА Ф'ЮРІ!
Тайсон Ф'юрі обіцяв нам повернення "Цирку"? Здається, перший хедлайнер вже стукає у двері! 😂
​Махмуд Чарр (34-5, 20 КО), людина з дев'ятьма життями і колишній регулярний чемпіон WBA, вирішив не чекати запрошення. Він кинув виклик «Циганському Королю» в найкращих традиціях гангстерського кіно.
​Його послання просте і зухвале: він вже пакує валізи до Лондона, щоб особисто перевірити щелепу Тайсона.
​🗣 «Тайсоне, слухай сюди! Арабський Король на підході. Я вже в дорозі до Британії. Готовий нагодувати тебе ударами по обличчю, тож досить базікати — підписуй контракт! Ти обіцяв фанатам бійку? Час відповідати за слова!»
​Що це означає для нас? 🤔
Давайте будемо чесними: історія стосунків Ф'юрі та Чарра тягнеться роками. Вони то друзі, то вороги, то підписують контракти, то рвуть їх.
Але зараз, у 2026-му, коли Ф'юрі потрібно яскраве (і бажано не надто ризиковане) повернення після поразок, кандидатура Чарра виглядає... логічною.
​Це буде треш-ток 80-го рівня. Це буде шоу. Це буде гучно.
Джерело - https://www.facebook.com/groups/388882092132949
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

#історія #цікаве
Битва за урожай: як скляна ялинкова куля врятувала Різдво.
​Уявіть Різдво без блискучих ялинкових прикрас, без сяючих кульок, що відбивають світло гірлянд. Саме так могло виглядати свято в середині XIX століття, якби не одна випадковість і не кмітливість бідних склодувів з німецького містечка Лауша. До 1847 року ялинки прикрашали виключно тим, що давала природа: яблуками, горіхами, шишками, пряниками та солодощами. Це було красиво, але дуже залежно від врожаю. І ось, одного року, в Лауші стався неврожай яблук, залишивши місцевих жителів без традиційних прикрас 🍎.

​Саме тоді на сцену вийшли місцеві склодуви. Це були майстри з багаторічним досвідом у створенні скляних виробів, але до цього моменту їхні навички рідко застосовувалися для прикрашання ялинок. Замість того, щоб сумувати за втраченими яблуками, вони вирішили видути їх зі скла! Так, звичайнісінькі скляні кульки, що імітували фрукти, стали першими предками сучасних ялинкових прикрас. Ці скляні «яблука» не псувалися, не з'їдалися і могли зберігатися роками. Вони були не просто гарними, вони були практичними та економічними 💰.

​Спочатку скляні прикраси були досить простими, часто без будь-якого декору. Але з часом майстри почали експериментувати з формою та кольором. З'явилися срібні, золоті та кольорові кульки, а потім і складніші форми: пташки, зірочки, фігурки ангелів. Технологія видування та сріблення скла дозволила створювати справжні витвори мистецтва, які сяяли на світлі. Лауша стала справжнім центром виробництва ялинкових прикрас, а їхня слава швидко поширилася по всій Німеччині, а згодом і по всьому світу 🌍.

​Саме королева Вікторія та її німецький чоловік принц Альберт зробили ялинку популярною в Англії, а разом з нею і традицію прикрашати її скляними іграшками. Газети опублікували зображення королівської родини біля прикрашеної ялинки, і це стало каталізатором моди. З Німеччини мода на скляні прикраси перекочувала до Америки, а потім і до решти світу. Те, що почалося як вимушений захід через неврожай, перетворилося на одну з найулюбленіших різдвяних традицій 🎄.

​Отже, наступного разу, коли ви будете вішати на ялинку блискучу скляну кульку, згадайте про кмітливих склодувів із Лауші. Завдяки їхній винахідливості, сьогодні ми маємо можливість насолоджуватися нескінченною різноманітністю прикрас, які сяють на наших святкових ялинках, нагадуючи нам, що навіть з найбільших труднощів можуть народжуватися прекрасні традиції ✨.

МОЛИТВА Й МАМИНА ЛЮБОВ

Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був…
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.

Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Що трапилось? Чому́ набрать не зміг?
Чи може знову бій іде за боєм?
А може?... Ні!!! Синочок не поліг!

Ідуть думки́, неначе поторо́чі,
Та їх жене́ матуся навсібіч.
Такі страшні в чеканні дні і ночі…
Нема дзвінка… нема. У чо́му ж річ?

В руках стареньку вервичку тримає,
Благає Бога, сина щоб вберіг,
Молитву без упину промовляє,
І ко́си вже біліють, наче сніг.

Тріпоче серце, наче пта́ха в гру́дях,
Думки́, моли́тви, син… і ця війна.
Ракети, танки… міни рвуться всюди,
Вже пекло скрізь. Воює сатана.

Стоїть робота, зовсім не бере́ться,
Що ві́зьме в ру́ки – падає із них,
Бо ірод ще ніяк не схаменеться.
Й чо́му ж бо телефон давно затих?

Присіла ненька, телефон тримає,
Його із рук вона не випуска,
Бо звістку від синочка все чекає,
Найгіршого в думках не допуска.

Уже опівніч, а в думках молитва,
І знову сльози, і думки́, і син…
Невже і зараз в них запекла битва?
І сльози знов, гіркіші, ніж полин.

Ридає, плаче… плаче і голо́сить,
І вервицю в руках вона трима,
Моли́тви мо́лить, Господа все про́сить,
А звісточки від сина все нема.

Над ранок вже й на сон чому́сь склонило,
Так, си́дячи, й здрімалася вона,
Та закололо серце і занило…
Що ж ро́бить ця проклятая війна?

Вже й сон минув, думки пливуть, як хмари,
І вервичка в руках, і телефон…
За що нам куштувать цієї кари?
А може син потрапив у полон?

Вже взя́ла свічку Стрітенську у ру́ки
І приступила знов до молито́в.
Душа болить, нестерпні тії му́ки…
Страшні думки́, у жилах стине кров.

Яка доба, а звісточки немає…
«Всевишній, їх щитом усіх закрий…», –
І день і ніч все Господа благає,
Аж тут СМС: «МАТУСЮ, Я ЖИВИЙ!».

І знов молитва. Дякує в ній Богу,
Що син живий, що звісточка прийшла.
Вимолює ЖИТТЯ всім й ПЕРЕМОГУ.
Та й знову сили в со́бі віднайшла.

Аж сльо́зи градом, а тоді – й рікою,
Очам не вірить і читає знов…
Нічо́го тут не вдіяти з собою –
Така вона, матусина любов.

03.05.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 946924

#історія #цікаве
Парасолька: Від королівського навісу до захисту від дощу ☂️👑🌧️
Сьогодні парасолька — це та річ, яку ми, за законом підлості, забуваємо вдома саме тоді, коли на небі збираються дощові хмари 🤦‍♀️☔. Ми сприймаємо її як звичайний аксесуар, але її історія, як і історія багатьох повсякденних предметів, наповнена несподіваними поворотами, королівськими привілеями та навіть гендерними битвами!

☀️ Сонцезахисний щит королів

Мало хто знає, що парасолька (а точніше, її прабатько — парасоль) спочатку була зовсім не для дощу. Її батьківщиною вважається стародавній Схід — Китай, Індія, Єгипет. Там вона виконувала роль... сонцезахисного навісу 🌞. І не для когось, а виключно для монархів та найвищої знаті!
Парасоль був символом влади та статусу. Чим більше парасольок несли над правителем, чим вони були більшими та пишнішими, тим могутнішим вважався володар. Деякі китайські імператори мали парасолі на кілька ярусів, що символізували різні провінції імперії 🐲. Ці аксесуари були важкими, громіздкими і переносилися слугами — уявляєте собі королівську ходу під сонцем? 🚶‍♂️👑

🌍 Довгий шлях на Захід

У Європу парасольки потрапили порівняно пізно — десь у XVII столітті, завдяки мандрівникам та торговцям. Але й тут їх сприймали як екзотичну річ і використовували, як правило, для захисту від сонця. Це був модний, але дорогий аксесуар для аристократії 🎩.
Однак у Європі клімат часто буває досить... мокрим 💧. І ось тут починається справжня трансформація!

💦 Коли джентльмен "опустився" до парасольки

На початку XVIII століття в Англії з'явився Джон Хенвей — ексцентричний мандрівник, який, за легендою, першим наважився використовувати парасольку для захисту від дощу у Лондоні. Уявіть реакцію публіки! Чоловіка з парасолькою освистували, обзивали "французькою витребенькою" і навіть кидалися в нього гнилими овочами 🍅🥕. Адже справжній джентльмен мав мужньо приймати дощ, або ж ховатися під навісом карети, але аж ніяк не носити таку "жіночу" річ! 🙅‍♂️

Проте Хенвей не здався і 30 років поспіль демонстративно ходив під дощем з парасолькою. Його приклад (а ще, мабуть, постійні застуди у тих, хто "мужньо мокнув") зрештою зламав стереотипи. До кінця XVIII століття парасолька стала загальноприйнятим аксесуаром.
Із символу влади та жіночої примхи вона перетворилася на... просто парасольку. Ура! 🥳

Сучасна парасолька: Від кишенькової до розумної

Протягом XIX-XX століть парасолька еволюціонувала: з'явилися складні механізми, компактні моделі, парасольки-тростини, а потім і крихітні кишенькові варіанти, що з легкістю поміщаються в сумочку 👜.
Сьогодні дизайнери експериментують з матеріалами, формами та навіть "розумними" технологіями, щоб наша парасолька була не тільки функціональною, а й стильною.
Тож наступного разу, коли ви розкриєте парасольку, щоб сховатися від раптової зливи, згадайте: ви тримаєте в руках не просто шматок тканини на спицях. Ви тримаєте історію, яка пройшла шлях від атрибута королів до символу свободи від негоди, що виборов собі місце під сонцем (і під дощем) завдяки одному впертому джентльмену! 🧐🌂

Отримали найскладнішого суперника: Шевченко – про матч зі Швецією 😮‍💨

Президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко оцінив протистояння збірної України з командою Швеції у плейоф відбору до чемпіонату світу‑2026 ⚔️

Ми, мабуть, отримали найскладнішого можливого суперника, коли нам випала Швеція. Я маю дуже велику повагу до шведського футболу – у вас завжди були сильні збірні та хороші гравці.
Попри те, що ви зазнали невдачі у відборі на чемпіонат світу, зі скандинавськими командами завжди важко грати, адже у вас багато якості, є характер та ідентичність. У багатьох аспектах вона схожа на нашу. Щоб перемогти нас обох, потрібно дуже багато працювати – це буде справжня битва.
#Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

«Врятувати скарби від загибелі»: єврейські пам’ятки України переводять у “цифру”, поки їх не знищила війна

Поки Україна живе під сиренами й ударами, поруч іде інша, тиха битва — за пам’ять. Йдеться про рідкісні настінні розписи та будівлі буковинських синагог, створені ще до Голокосту й такі, що сьогодні буквально зникають на очах.

На платформі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE — Ukrainian Jewish Encounter) вийшов матеріал ізраїльського журналіста Шимона Бримана про проєкт, який звучить майже як вирок і водночас як план порятунку — «Врятувати скарби від загибелі». Це не чергова “культурна новина” і не історія про одну виставку.

Суть — у фіксації того, що можна втратити назавжди: стін, фрагментів розписів, орнаментів, деталей молитовних залів. Там, де реставрація зараз неможлива, використовують 3D-сканування, цифрові моделі та архівування візуальних шарів — щоб після війни було до чого повернутися й що відновлювати.

Технічну частину оцифрування виконала українська компанія Skeiron: зафіксовано три об’єкти Буковини — дві синагоги в Чернівцях і одну в Новоселиці. Використовували лазерне 3D-сканування та детальну фіксацію архітектурних і художніх елементів.

Йдеться, зокрема, про чернівецьку синагогу «Гройсе Шул» (будувалася у 1799–1854 роках), про «Дім молитви Беньяміна» (збудований у 1923-му, розписи оновлювалися приблизно у 1938-му) та про Новоселицьку синагогу (1919), де настінні розписи виявили реставратори у 2009 році.

Це не “просто будівлі”. Це шматок життя єврейської Буковини — з локальними образами, які художники переносили в біблійні сюжети: аж до того, що мури Єрихону зображали як Хотинську фортецю, а музичні сцени нагадували реальний клезмерський побут регіону.

Це важливо і для України, і для Ізраїлю. Єврейська історія регіону — частина спільної пам’яті, яку російська війна намагається стерти фізично: ударом, пожежею, мародерством, забуттям.

Питання до вас: як ви вважаєте, що сьогодні ефективніше для захисту спадщини — “цифра” й архіви чи реальна охорона та консервація на місці, навіть під ризиком обстрілів?

Або, можливо, все ж варто допомогти Україні інакше — дати хоча б ізраїльське ППО, щоб захищати не лише людей, а й культурну спадщину, яка є частиною історії багатьох сучасних ізраїльтян?

Важливо❓ Поділіться ❗️
і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали
https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

НАновини‼️
https://nikk.agency/uk/vryatuvati-skarbi-vid-zagibeli-ievrejski/

#НАновини #NAnews #Ukraine #Israel #IsraelUkraine #ЄврейськаСпадщина #Буковина #Чернівці #Новоселиця

Шахеди зранку,
ракети - з ночі!
Душа у п'ятах,
назад не хоче!
Небесний Отче -
ми у молитві.
Нехай минеться
ця страшна битва.
Ні, не минула,
бо зачепила!
Хтось без домівок,
когось убило!
Не на сотні вже
ідуть рахунки.
Мільйони в смерті
вже поцілунках!
А скільки їх ще
в святій земельці?!
І скільки часу
чекати неньці
Щоб поховати
свою дитину?!
Щоб не в землі був,
у домовині!
Одні вмирають,
грабують інші.
Знов збагатились!
На іще більше!
На ЗСУ -
донатять люди.
Допоки ще ці
грабунки будуть?!
Все прикордоння
в димах- пожежах.
Вони ж будують
із грошей вежі!
Шахеди й дрони -
по небу пішки!
"Мужі" грабують
країну нишком!
Від ГПВ
до ГАВів знову!
Після атаки
горять будови.
Горять об'єкти,
інфраструктура...
Де ЗАХИСТ наш,
і де ОПОРА?!

🖊️ Лідія Бугайова

💀⚔️🔥АТТІЛА — «БИЧ БОЖИЙ», ЯКОГО БОЯВСЯ СВІТ.

У V столітті Європу накрила тінь, від якої тремтіли імператори, палали міста й молилися цілі народи.
Його ім’я вимовляли пошепки. Його прихід означав смерть. Його назвали Flagellum Dei — Бич Божий.

⚔️ ХТО ВІН БУВ НАСПРАВДІ?

Аттіла — володар гунів, кочової військової держави, що простягалася від Причорноморських степів до Центральної Європи. Він не був дикуном у сучасному сенсі: Аттіла вмів вести переговори, укладати договори, читав дипломатичні донесення й тонко маніпулював страхом.
Але саме страх був його головною зброєю.

🔥 ЗЕМЛЯ, ЯКА ПАЛАЛА ПІСЛЯ НЬОГО.

У 440–450-х роках війська Аттіли:
• спустошували Балкани;
• грабували міста Східної Римської імперії;
• знищували поселення, які відмовлялися платити данину.

Рим платив золото — тоннами. Не з поваги. З жаху.
Хроністи писали: «Трава більше не росте там, де пройшов кінь Аттіли».

🩸 ЧОМУ ЙОГО НАЗВАЛИ «БИЧЕМ БОЖИМ».

Для християнського Заходу Аттіла був не просто завойовником.
Він виглядав як кара з небес, послана за гріхи імперії:
• розклад моралі;
• корупцію;
• зраду ідеалів.

Сам Аттіла, за свідченнями сучасників, не заперечував цього образу. Він дозволяв вважати себе знаряддям Божої волі — і це паралізувало ворогів сильніше за будь-яку армію.

⚔️ КАТАЛАУНСЬКІ ПОЛЯ — КРОВАВИЙ ПЕРЕЛОМ.

451 рік. Битва на Каталаунських полях (сучасна Франція).
Аттілу зупинили — але не знищили. Це була одна з найкривавіших битв античності. Гуни не програли остаточно. Вони відійшли, зберігши силу й страх.

👑 СМЕРТЬ, ГІДНА ЛЕГЕНДИ.

453 рік. Аттіла помер раптово — не в бою, а в шлюбну ніч.
За найпоширенішою версією — від внутрішньої кровотечі після бенкету. Без героїзму. Без ворога. Ніби сама доля вирішила, що його час вичерпано.
Поховання Аттіли — таємниця. За легендою, тих, хто його хоронив, убили, щоб ніхто ніколи не знайшов могилу Бича Божого.

🕯️ СПАДЩИНА СТРАХУ.

Імперія гунів розпалася майже одразу після його смерті.
Але ім’я Аттіли пережило століття.
Для одних — варвар. Для інших — геніальний воєначальник. Для середньовічної Європи — нагадування, що жодна імперія не вічна.

💀 Аттіла не просто нищив міста. Він ламав віру людей у безсмертя Риму. І саме за це його запам’ятали як БИЧ БОЖИЙ.

ХРОНІКА СИСТЕМНОГО САМОГУБСТВА
Автор: Владислав Смірнов

Грудень 2025 року увійде в новітню історію України не як місяць стратегічних перемог чи дипломатичних проривів, а як час великої ганьби. Поки суспільство годують заспокійливим сиропом про «посилення» та «реструктуризацію», у кабінетах Генерального штабу та командування Сухопутних військ тихо, без зайвого шуму, провертають операцію з ліквідації одного з найефективніших феноменів цієї війни — Інтернаціонального легіону. Рішення розформувати злагоджені національні батальйони і розчинити іноземних добровольців у сірій масі загальновійськових бригад — це не помилка. Це свідомий демонтаж боєздатності, продиктований страхом, заздрістю та невиліковним радянським ідіотизмом. Не нагадує розброєння напередодні широмасштабного нападу на Київ?

Зіткнення цивілізацій: Чому система ненавидить вільних

Щоб зрозуміти глибину цієї прірви, треба усвідомити природу конфлікту. Інтернаціональний легіон із перших днів був чужорідним тілом у хворій системі української армійської бюрократії. Це був конфлікт менталітетів.

З одного боку — закостеніла вертикаль, де ініціатива карається, а головним показником ефективності є правильно заповнений журнал обліку та фотозвіт для начальства. Це світ, де солдат — безправний ресурс, «олівець» на карті. З іншого боку — професіонали з країн НАТО, Латинської Америки, Азії. Люди, виховані на принципах mission command (управління через місію), де сержант — це бог тактики, а життя побратима — найвища цінність. Вони приїхали сюди не за зарплатою (у багатьох вдома вона була вищою), а за ідеєю. Вони мають почуття власної гідності, яке наші «паркетні» полковники сприймають як зухвальство.

Система не змогла їх зламати, не змогла змусити фарбувати траву чи ходити строєм під артилерійським вогнем. Іноземці задавали занадто багато незручних питань: «Чому немає евакуації?», «Де обіцяні міномети?», «Чому цей наказ суперечить здоровому глузду?». Для радянського офіцера це — бунт. А бунт треба придушити. Розпорошення легіонерів по різних бригадах — це спосіб зламати їхню волю, перетворити еліту на покірних виконавців, позбавити їх голосу і колективної сили.

Вавилонська вежа на лінії фронту

Офіційна версія про створення «єдиного кулака» звучить красиво лише для тих, хто ніколи не був на "нулі". Реальність така: боєздатність підрозділу базується на мікрокліматі та комунікації. Національні батальйони Легіону — це роками відпрацьовані механізми. Поляки розуміють поляків, колумбійці прикривають колумбійців, американці працюють за протоколами армії США.

Що робить наше командування? Воно бере цей злагоджений механізм і кувалдою розбиває його на дрібні деталі, які намагається вставити в старий «Жигулі» радянського зразка. Уявіть собі штурм посадки. Радіоефір. Командир роти, який володіє англійською на рівні "Ландон із зе кепітал", кричить наказ. Його не розуміє кулеметник з Бразилії. В результаті — затримка на 30 секунд. У сучасному бою це смерть. Це «дружній вогонь». Це втрата позицій.

Ліквідація мовних і культурних кластерів — це злочинна недбалість. Ми свідомо створюємо хаос там, де був порядок. Ми міняємо професіоналізм на статистику. Замість ефективних штурмових груп ми отримаємо наляканих, дезорієнтованих одинаків, які не довіряють своїм новим командирам і не розуміють, що відбувається навколо.

Мародерство ресурсів: Битва за «гуманітарку»

Але де немає логіки, там завжди є гроші. Давайте будемо цинічними до кінця. Легіони завжди були упаковані краще за кадрові механізовані бригади. Чому? Бо західний світ допомагав «своїм». Американські фонди слали тепловізори американцям, британські волонтери гнали пікапи британцям. Це були прямі, прозорі канали, які оминали чорну діру складів Міноборони.

Нашим генералам і тиловикам це муляло очі роками. Як це так: у якогось лейтенанта з Огайо є кращий дрон, ніж у комбрига? Це ж непорядок! Це ж ресурс, який проходить повз кишеню! Інтеграція легіонерів у загальні бригади має приховану мету — «націоналізувати» ці потоки. Командування розраховує, що разом з бійцями до них перейдуть і їхні спонсори, і їхнє спорядження.

Це фатальна ілюзія жадібних дурнів. Західна допомога базується на персональній довірі. Донор із Техасу дає гроші конкретному Джону, якого він знає, а не вкрай корумпованій військовій частині №XXXX. Як тільки зникне суб’єктність Легіону — краник перекриється. Ми не «оптимізуємо» ресурс, ми його втрачаємо. Ми просто крадемо у самих себе можливість воювати сучасною технікою.

Знищення свідків

Є ще один аспект, про який говорять лише пошепки. Страх. Влада боїться Легіону. Іноземний доброволець — це найнебезпечніший тип солдата для корумпованої влади. Він юридично захищений паспортом своєї країни. Він не боїться СБУ чи військової прокуратури так, як цього боїться заляканий мобілізований з села. Він може подзвонити журналістам The New York Times. Він може написати правду у Twitter, яку прочитають сенатори.

Легіонери були живими свідками нашої некомпетентності, крадіжок палива, тупих наказів і зневаги до життя. Розпорошити їх — це тактика "розділяй і володарюй". Поодинці вони безпечні. Поодинці їхній голос не чутно. Їх розчиняють у масі, щоб приховати злочини командування, щоб не було кому сказати: «Король голий, а генерал — ідіот».

Висновки: Квиток в один кінець

Те, що відбувається зараз, — це точка неповернення у стосунках із цивілізованим світом на рівні people-to-people. Ми власноруч руйнуємо міф про те, що Україна — це форпост свободи. Ми показуємо, що Україна — це такий самий маленький Радянський Союз, тільки з іншим прапором, де людину пережовують і випльовують заради звітності.

Наслідки будуть миттєвими і болючими:

Кадровий колапс - ми втратимо до половини іноземного контингенту ще до Нового року. Профі просто розірвуть контракти. Ніхто не підписувався бути "м'ясом" у чужій грі.

Репутаційна катастрофа - кожен легіонер, який поїде додому ображеним, стане анти-амбасадором України. Він розкаже правду своїм друзям, своїм медіа, своїм політикам. І коли наступного разу ми будемо просити про допомогу, нам нагадають, як ми вчинили з тими, хто приїхав віддати за нас життя.

Військове ослаблення. Замість елітних штурмовиків ми отримаємо демотивовану піхоту. Ми міняємо якість на уявну кількість.

Це рішення Генштабу — не помилка. Це акт зради національних інтересів на догоду бюрократичному комфорту. Ми виганяємо найкращих друзів, щоб залишитися наодинці зі своїми ворогами — зовнішніми та внутрішніми. І коли фронт посиплеться там, де раніше стояли вмотивовані добровольці, нехай ніхто не питає «Хто винен?». Прізвища підписантів цього наказу відомі. Питання лише в тому, чи встигнемо ми їх судити до того, як стане надто пізно.

Апдейт (для балансу позицій). Після підготовки цього матеріалу мені надійшли уточнення від співрозмовників, наближених до Генштабу: там наполягають, що рішення про розформування/переформатування іноземних підрозділів є реакцією на наслідки конкретного провалу на одному з відтинків Запорізького напрямку, де, за їхньою версією, іноземний підрозділ не втримав позиції, що дало ворогу просування; у цій логіці іноземців переводять не для “покарання всіх під одну гребінку”, а щоб вони воювали не окремими національними кластерами, а в складі змішаних бойових підрозділів разом з українцями — з єдиним командуванням, комунікацією та відповідальністю, а хто не приймає таких умов, той просто розриває контракт і їде додому. Водночас публічних документів, які дозволили б незалежно перевірити цю мотивацію, мені не надано — тому фіксую її як офіційно-неофіційне пояснення “з того боку”, яке не скасовує головного питання: чому такі рішення ухвалюються без прозорої комунікації, розслідування причин і чітких запобіжників, щоб не знищити те, що працює.