ВЕСНЯНЕ ПРИБИРАННЯ
Щовесни трапляється одна й та сама річ.
Берусь за граблі урочисто, ніби це не граблі, а якийсь філософський інструмент. Починаю тягнути листя в купу. Воно не дуже слухається — мабуть, теж не хоче змін у житті.
Поки працюю, думаю: дивна штука цей двір. Восени він був чистий. Я його прибирав. Старався. Склав листя, підрівняв.
І що?
Пройшла зима — і знову безлад.
Наче життя. Тільки наведеш порядок — дивишся, а вже новини, події, тривоги, рахунки,… і знову треба все якось розгрібати.
Я тягну чергову купу листя і думаю, що граблі — це, по суті, дуже чесний символ життя. Ти ними тягнеш щось до купи, а воно розлазиться назад. І так без кінця.
З відчиненого вікна веранди тихо працює старий радіоприймач. Він бурмоче новини таким рівним голосом, ніби нічого особливого у світі не відбувається. Час від часу я ловлю окремі слова: переговори… ситуація… рішення… експерти…
Радіо говорить, а я тягну граблі по землі.
І звук грабель чомусь здається значно переконливішим.
Поруч вітер піднімає сухий папірець. Він летить по двору з таким виглядом, ніби це його територія, а я тут випадково з'явився.
— Лети, — кажу я йому. — У тебе, бачу, плани.
У наш час узагалі дивно будувати плани. Світ так швидко міняється, що іноді єдине стабільне — це мій двір навесні.
Я згрібаю гілки в купу. Купа росте, як державний бюджет, але без надії на користь.
І тут з'являється сусід. Він стоїть біля паркану, дивиться на мою діяльність і каже:
— Весна.
— Весна, — відповідаю.
Ми мовчимо хвилину, ніби два філософи на конференції.
— Знову все прибираєш? — питає він.
— А що робити, — кажу. — Якщо не прибирати, воно саме не зникне.
І тут я ловлю себе на думці: це ж правило не тільки для двору.
Якби всі проблеми світу можна було розгребти граблями, життя стало б значно простішим. Вийшов би вранці, підмів трохи, відкинув пару новин, згріб тривоги в купу, спалив — і готово.
Але, на жаль, реальність працює трохи складніше.
Я продовжую прибирати. Потроху двір починає виглядати як двір, а не як місце падіння метеорита.
І знаєте що цікаво?
Разом зі сміттям ніби прибираються й думки.
Голова стає тихішою. Рух грабель має якийсь медитативний ефект. Навіть новини з радіо, що долинають із веранди, у цей момент здаються трохи менш гучними.
У цей момент відчиняються двері дому, і на ґанок виходить дружина. Вона тримає в руках чашку.
— Перерва, філософе, — каже вона.
І виносить мені чай з лимоном.
Я беру чашку, сідаю на лавку біля стіни й дивлюся на двір, який щойно воював з моїми граблями. Пара від чаю піднімається в прохолодне весняне повітря, ніби теж має свої плани.
А я сиджу з чаєм і думаю про свої.
Про літо. Що треба щось посадити. Може, помідори. Може, яблуню. Думаю, що треба трохи підремонтувати паркан. І взагалі — жити якось далі.
Я роблю ковток чаю і раптом розумію: мабуть, майбутнє завжди починається ось із таких моментів. Не з великих заяв і програм, а з чашки теплого чаю на подвір’ї і думки: «Ну що ж, спробуємо ще раз».
Зрештою я стою посеред чистого двору і дивлюся на результат. Не ідеально. Десь ще лежить листя. Десь гілка. Але загалом порядок.
Життя зараз, звісно, складне. Світ нервовий. Новини такі, що краще б іноді їх складати в мішки, як листя.
Але якщо чесно — все тримається на тих самих дрібницях:
прибрати двір,
посадити щось у землю,
поговорити із сусідом через паркан,
випити чаю з лимоном на весняному повітрі,
і слухати, як із веранди тихо бурмоче радіо про великий світ.
Бо поки люди виходять навесні з граблями — світ ще не пропав.
Я ставлю граблі біля стіни, витираю руки і дивлюся на двір.
Він чистий.
Принаймні до першого сильного вітру.
Але, якщо чесно, мене це вже не лякає.
Бо тепер я знаю: наступної весни все повториться.
І граблі знову чекатимуть свого філософського часу.

#історія #події
1848: «Весна народів» у Відні та українське пробудження.
13 березня 1848 року спокійну та консервативну австрійську столицю підірвав вибух народного гніву. Студенти, робітники та ліберальна інтелігенція вийшли на вулиці Відня, вимагаючи відставки всесильного канцлера Меттерніха, скасування цензури та запровадження конституції. Це був початок революції, яка за лічені тижні змінила обличчя Центральної Європи та безпосередньо вплинула на долю українців у Галичині.

Чому ця подія стала переломною:
Падіння абсолютизму: Протягом одного дня повстання Меттерніх, символ старої деспотичної Європи, втік із міста, перевдягнувшись у жіночу сукню (за легендою). Імператор Фердинанд I був змушений піти на поступки, обіцяючи свободу друку та громадянські права.
Скасування панщини: Революційна хвиля докотилася до Львова. Боячись селянських повстань, австрійський уряд у квітні 1848 року офіційно скасував панщину на Галичині (на 13 років раніше, ніж у російській імперії). Це стало найважливішим соціальним здобутком «Весни народів» для українського селянства.
Народження Головної Руської Ради: Саме на тлі віденських подій у травні 1848 року у Львові була створена перша українська політична організація. Українці вперше відкрито заявили про себе як про окрему націю, що має право на автономію, власну мову та синьо-жовтий прапор.
Революційний Львів:
Хоча епіцентр був у Відні, Львів став ареною власного протистояння. Формування Національної гвардії, поява першої української газети «Зоря Галицька» та барикади на вулицях міста — усе це було прямим наслідком подій 13 березня.

Події 1848 року довели: навіть найміцніша імперська стіна може дати тріщину під тиском ідей свободи. Для українців «Весна народів» стала політичним хрещенням, після якого вороття до статусу «мовчазної провінції» вже не було.

Московська РПЦ обрала сторону аятол — і зберігає в Ізраїлі мережу майна, яку вже не можна вважати «нейтральною» — чи можна?

Будь-яка сучасна людина розуміє: питання не в релігії як такій і не у вірі інших людей. Ніхто не звинувачує християнство, іслам чи будь-яку іншу релігію. Але проблема виникає тоді, як це відбувається в росії та Ірані, коли релігійні інститути починають обслуговувати державну владу та її політичну ідеологію.

Глава московської Російської православної церкви патріарх Кирило 10 березня 2026 року офіційно привітав Моджтабу Хоссейні Хаменеї з «обранням верховним лідером Ірану», звернувся до нього словами «Дорогий брат!» та окремо підкреслив близькість у питаннях «традиційних моральних цінностей».

Для ізраїльського читача це вже не церковна дипломатія і не ритуальна ввічливість. Це відкритий жест у бік режиму, який десятиліттями будує свою регіональну стратегію на конфронтації з єврейською державою.

При цьому офіційні джерела дозволяють упевнено сказати й інше: у структури Московського патріархату є оформлена юридична присутність і мережа об’єктів в Ізраїлі.

Йдеться про Руську духовну місію та її об’єкти — в Єрусалимі, Яффо (Тель-Авів), Хайфі та Галілеї.

За відкритими джерелами, серед відомих об’єктів Московського патріархату в Ізраїлі:

• Свято-Троїцький собор і адміністративний комплекс Руської духовної місії в Єрусалимі
• Горненський жіночий монастир у районі Ейн-Карем (Єрусалим)
• подвір’я праведної Тавіфи в Яффо (Тель-Авів)
• подвір’я пророка Іллі в Хайфі
• подвір’я святої рівноапостольної Марії Магдалини в Магдалі в Галілеї

Тобто це не просто історичні будівлі і не абстрактна спадщина минулого. Це реальна інфраструктура присутності Московського патріархату на території Ізраїлю, з постійним духовенством і обслуговчим персоналом, значна частина якого традиційно направляється з росії.

Водночас важливо провести чітку межу.

Прямих публічних доказів того, що майно РПЦ в Ізраїлі використовується для незаконної діяльності проти держави Ізраїль, у відкритих джерелах немає. І стверджувати те, що не доведено, було б неправильно.

Але сама по собі розгалужена інфраструктура іноземної церковної структури, керівництво якої відкрито підтримує державу, з якою Ізраїль веде екзистенційну війну — так само як і владу росії, — уже не може вважатися нейтральною і неминуче стає предметом суспільної уваги та контролю.

У мирні часи подібна ситуація виглядала б як тривожний сигнал.

Під час війни на Близькому Сході для Ізраїлю це вже виглядає як виклик, який не можна ховати за звичною формулою «релігійної автономії».

Питання сьогодні не в тому, чи потрібно воювати з храмами.

Питання в іншому:
чи може держава вважати повністю нейтральною мережу майна структури, керівництво якої публічно демонструє близькість до режиму аятол?

Докладніше — у нашій статті:
https://news.nikk.co.il/uk/moskovska-rpc-obrala-storonu-ayatol/

#історія #події
10 березня — Україна прийнята до Північноатлантичної Ради співробітництва НАТО (1992): коли молода держава зробила перший крок до Заходу

1992 року, 10 березня, Україна офіційно стала учасницею Північноатлантичної Ради співробітництва (NACC) — консультативного органу, створеного НАТО спеціально для країн колишнього Варшавського договору та інших пострадянських держав. Це було перше формальне включення України до структури Північноатлантичного альянсу.

NACC (North Atlantic Cooperation Council) запустили в грудні 1991-го, а вже в березні 1992-го до нього приєдналися 9 нових країн, серед яких Україна, росія, Білорусь, Грузія та інші. Для Києва це означало: ми більше не в орбіті москви, ми обираємо власний шлях. Документ підписав міністр закордонних справ Анатолій Зленко — і це був не просто папірець, а політична заява: Україна хоче діалогу з НАТО, хоче безпеки, хоче диверсифікації від російського впливу.

Чому саме 10 березня? Бо того дня відбулося перше розширене засідання NACC, де нові члени отримали статус повноправних учасників. Україна одразу заявила про бажання брати участь у всіх форматах співробітництва: від миротворчих операцій до військових навчань. Уже в 1994-му вона приєдналася до програми «Партнерство заради миру», а в 2008-му на Бухарестському саміті попросила ПДЧ (План дій щодо членства) — але це вже інша історія.

Іронія: в 1992-му росія теж була в NACC і навіть намагалася позиціонувати себе як «старшого партнера» пострадянського простору. А через 30 років та сама росія веде війну проти України саме через її євроатлантичні прагнення. Той березневий крок 1992-го виявився пророцтвом: вибір зроблено, і назад дороги немає.

Це не була помилка молодої держави, як люблять казати деякі «експерти». Це був свідомий вибір вийти з-під імперського даху й шукати гарантій безпеки в іншому напрямку. І навіть якщо шлях виявився довгим і кривавим — він був правильним. Бо альтернатива — це не нейтралітет, а вічне перебування в зоні «російського світу».

Тож 10 березня 1992-го — це не просто протокол. Це дата, коли Україна сказала Заходу: «Ми тут. І ми не підемо назад».

#історія #події
1169 рік: Коли «брат» прийшов палити Київ
​8 березня 1169 року розпочалася одна з найтрагічніших облог у довгій історії української столиці. Коаліція з одинадцяти князів, зібрана володимиро-суздальським князем андрієм боголюбським, підійшла до мурів Києва. Те, що сталося протягом наступних трьох днів, назавжди змінило характер міжкнязівських стосунків на Русі та заклало підвалини багатовікового протистояння.

​До цього моменту князі, борючись за київський престол, намагалися берегти місто як символ своєї легітимності. Але не боголюбський. Його метою було не сісти в Києві, а принизити його, перетворивши на провінційне містечко, та підняти роль свого володимира-на-клязьмі. Вперше в історії «мати міст руських» була взята «на спис» і віддана на розграбування власними ж князями-одновірцями.

​Грабували все: Софійський собор, Десятинну церкву, Києво-Печерську лавру. Загарбники виносили не лише золото та срібло, а й ікони, книги та навіть дзвони. Саме тоді з Вишгорода була викрадена славнозвісна чудотворна ікона Божої Матері, яку пізніше в москві назвуть «Владімірской», хоча вона є пам'яткою саме княжої України. Мирне населення вбивали або масово забирали в полон.

​Михайло Грушевський називав цю подію переломним моментом, коли північні князівства остаточно відокремилися від київської традиції, продемонструвавши зовсім іншу, жорстоку модель політичної поведінки. Погром 1169 року став передвісником занепаду єдиної Русі, показавши, що для суздальських володарів Київ був уже не святинею, а лише об'єктом для грабунку та джерелом збагачення.

​Сьогодні ми згадуємо ці події як болючий урок: імперські апетити північного сусіда почалися не сто чи двісті років тому, а мають глибоке коріння в тих березневих днях XII століття, коли дим від пожеж над Дніпром затьмарив сонце.

❗️Російських спортсменів освистали на церемонії відкриття зимових Паралімпіських ігор в італійському місті Верона. Про це повідомляє Franсе 24.

⚡️Це сталося, коли російська збірна зі своїм прапором вийшла на сцену під час параду країн. Глядачі відреагували свистом.

Міжнародний паралімпійський комітет допустив шістьох російських і чотирьох білоруських спортсменів до участі в Паралімпійських іграх-2026 під прапорами своїх країн. Їм дозволили використовувати національну символіку та почути державний гімн на церемонії нагородження.

Через це Україна бойкотувала відкриття Паралімпіади-2026.

Ще три країни бойкотуватимуть церемонію відкриття Паралімпійських ігор-2026 через допуск Росії та Білорусі❗️

Ще три європейських країни приєдналися до бойкоту церемонії відкриття Паралімпіади-2026 через рішення Міжнародного паралімпійського комітету допустити російських та білоруських спортсменів до змагань

"Австрія, Румунія та Велика Британія підтвердили, що їхні офіційні представники не відвідають церемонію відкриття Паралімпійських ігор 2026 року. Наразі вже 14 країн та ЄС відмовилися брати участь у цьому заході, на якому Міжнародний паралімпійський комітет дозволив Росії та Білорусі виступати під їхніми прапорами. І ця кількість зростає.
Ми вдячні всім нашим партнерам, які зайняли цю морально виважену позицію. Це не просто прапори – це символи агресивної війни, яка забрала життя щонайменше 650 українських спортсменів і тренерів, зруйнувала 800 спортивних об'єктів і спричинила сотні тисяч воєнних злочинів.
Ми наполегливо закликаємо всі країни утриматися від направлення своїх представників на церемонію. Скажіть "ні" воєнній пропаганді та спортивному "відбілюванню" репутації", – сказав міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #україна_краща #спорт_sports #brovarysport #нація_переможців #паралімпійськийспорт

Думки вголос. США на івриті Арцот а-Брит (ארצות הברית), а Франція буде Царфат (צרפת). Я до чого це, що країна сама обирає, як називати інші країни. Вважаю, що давно вже прийшов час використовувати визначення "Московія", як назву Рашки. І варто це вже запровадити на офіційному рівні. І думка країни-агрессора, з цього приводу, нас турбувати не повинна. І те, що їх буде від цього розривати - це вже не наша проблема. Але не Русь вони і не Росія, а Московія.
а краще расія педераціє

87 років тому 15 березня 1939 року для українців розпочалася Друга світова війна.
Фашистська Угорщина, що приєдналася до тоталітарного Троїстого пакту Берлін--Рим--Токіо 1939 року, без оголошення війни ввела свої війська на територію Закарпатської області сучасної України, де з жовтня 1938 діяла автономна республіка Підкарпатська Русь (у складі Чехословаччини), а з березня 1939 -- незалежна республіка Карпатська Україна.

Молода українська держава не злякалася та першою дала бій союзникам гітлерівців.

Не США, не Франція, не Британія і вже аж ніяк не Польща, яка дружила з агресором.

Події були пов'язані комплексом факторів, коли демократичні європейські держави Франція та Велика Британія розв'язали руки гітлерівській Німеччині, яка начебто претендувала лише на етнічні німецькі землі (Судетська область) в Чехословаччині.

Реально ж розподіл Чехословаччини на 4 частини у 1938 році спровокував подальшу ескалацію загальноєвропейського масштабу в 1939.

Угорщина, де авторитарний режим адмірала Міклоша Хорті впроваджував расові закони та здійснював примусову мадяризацію, за підтримки Німеччини та Італії окупувала етнічні українські території навколо Ужгорода та Мукачево в листопаді 1938 року, але на цьому не зупинилася.

Взимку Угорщина спільно з режимом хунти полковників у Польщі розв'язали проти української автономії в Закарпатті гібридну війну -- з транспортною та економічною блокадою, рейдами озброєних банд диверсантів, вибухами на залізницях, підпалами та викраденням людей.

Закарпатська республіка створила задля свого збройного захисту аналог територіальної оборони, відомий як "Карпатська Січ", де поруч з місцевими мешканцями стали до лав ветерани армій УНР та ЗУНР, а також тисячі добровольців-націоналістів з нелегальної ОУН, що перейшли з польського боку кордону, контрабандою доправляючи зброю та боєприпаси.

Націоналісти з Галичини на чолі з Романом Шухевичем, до речі, діяли чітко врозріз з вказівками свого Проводу на чолі з Андрієм Мельником, який не бажав ставати на перешкоді планам Німеччини та її союзників.

15 березня 1939 р. — в м. Хуст на Закарпатті проголошено самостійну республіку Карпатська Україна (президент — Августин Волошин, прем’єр-міністр — Юліан Ревай). Того ж дня відбувся героїчний бій українських добровольців з “Карпатської Січі” та добровольців-націоналістів з Галичини на рівнині Красне Поле біля м. Хуст проти переважаючих сил угорських окупантів.

Після запеклого опору регулярні угорські війська окупували Закарпаття.

У боях проти угорських фашистів за незалежність Карпатської України 14—18 березня 1939 р. та внаслідок репресій загинуло близько 6000 українських добровольців, ще майже 60000 українців опинилися в угорських концтаборах.

Оскільки серед бійців на Красному Полі були також семінаристи з Хуста, цей бій молодих добровольців можна поставити в один ряд з легендарним боєм під Крутами.

Концепції, згідно якої українці в Другій світовій першими дали бій нацистським друзям, і найдовше чинитимуть опір комуністам, ви не знайдете в жодному підручнику історії.

Бо ту історію творили не демократи чи танцюристи з ліхтариками, а хлопці та дівчата, що читали Донцова та Ольжича.

Ну, а вони для любителів черчіллів, рузвельтів і сталінів не підходять в герої.

Oleksandr Zlatoslow Pyshnenko

Польща виявила таємні підземні тунелі на кордоні з Білоруссю, — The Telegraph

Росія та Білорусь залучили фахівців із Близького Сходу для будівництва підземних тунелів на кордоні з Польщею, через які переправляють нелегальних мігрантів до Євросоюзу.

Лише у 2025 році польські прикордонники виявили чотири подібні тунелі.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world