#історія #постаті
«Будемо жити!»: Володимир Талашко та романтика українського неба 🎬🇺🇦
В історії кіно є актори однієї ролі, але іноді ця роль стає маніфестом цілого покоління. 6 березня 1946 року народився Володимир Талашко — народний артист України, чий екранний образ лейтенанта Скворцова став символом жертовності та незламної віри в перемогу. 🌟🎭

Чому його творчий шлях — це важлива сторінка нашої культури?

Голос «співочої ескадрильї». У культовому фільмі «В бій ідуть тільки «старики» Талашко створив образ старшого лейтенанта Сергія Скворцова. Його персонаж — втілення внутрішньої боротьби, страху, який перемагається волею, та безмежної любові до неба. Фраза «Будемо жити!», виголошена його героєм, стала культурним кодом для мільйонів українців. ✈️🎶

Козацька вдача. Талашко завжди підкреслював своє коріння. Випускник Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, він втілив на екрані десятки образів, але в кожному з них відчувалася особлива гідність, притаманна саме українській акторській школі. 🏹🏛️

Обличчя сучасної боротьби. У 2014 році, коли росія розпочала агресію проти України, Володимир Талашко знявся у соціальній рекламі до Дня Перемоги, де зіграв ветерана Другої світової, який підтримує свого онука — сучасного захисника України. Це відео стало потужним символом спадкоємності поколінь у боротьбі за свободу. 🎖️🇺🇦

Педагог та наставник. Окрім кіно, Володимир Дмитрович присвятив себе вихованню нових поколінь акторів, передаючи їм не лише техніку гри, а й розуміння етики та відповідальності митця перед своїм народом. 👨‍🏫🎭

Володимир Талашко — це приклад того, як кінематограф може формувати національні ідеали. Його герої вчать нас, що навіть у найтемніші часи війни є місце для пісні, дружби та надії на те, що «завтра» обов'язково настане. 🌅🕊️

ПОДЯКА ЗА ТИШУ НІЧНУ

Я дякую, Боже, за ніч, що минула,
За тишу нічну, що не бу́ло біди́,
Що вибухів, Боже, вночі я не чула,
І ворог свої́ не зали́шив сліди.

Я дякую, Боже, за тихий світанок,
І сонячний промінь торкнувся мене.
Зустріла я ще один, Господи, ранок.
Хай ворог ніко́ли нічи́м не сягне́.

Я дякую, Боже, за тишу ранкову,
Незвичну таку, як у мирні часи,
І маю я змогу піднятися знову
Й побачить сріблясті краплини роси́.

Я дякую, Боже, за сонце на небі,
За те, що я чую пташині пісні́,
До тебе звернутися можу в потребі,
І вибухів я не почула вві сні.

Я дякую, Боже, що я у домівці,
І я не ховалась в страху́ в укритті,
Не втратила я ні краплиноньки крівці,
Бо це так важливо тепер у житті.

Я дякую, Боже, за тво́ю опіку,
За те, що, Всевишній, в житті бережеш,
За всі твої́ ласки, яких є без ліку,
Й по стежці життя ти за руку ведеш.

03.04.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1010236

🗺🎤🎹4 березня 1949 року народився відомий композитор, автор безсмертної «Червоної рути» Володимир Івасюк.

Народився у Кіцмані Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.

Змалечку він тягнувся до музики, в три роки найбільшим задоволенням були репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. З п’яти сам починає вчитися грати на скрипці. Музичну школу в Кіцмані відкрили за клопотаннями Михайла Івасюка та інших батьків.

У 1964 році написав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У школі створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка».

Володимиру Івасюку «світила» золота медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляли парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст леніна. При спробі зняти незакріплений бюст упав із постамента і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито «Справу Володимира Івасюка», постало питання про виключення його із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії срср та суспільствознавства.

У 1966 році сім’я переїхала до Чернівців. Вступив до медичного інституту, однак його виключили за участь у «політичному інциденті». Хтось доніс про «справу» і 31 серпня 1966 року замість студентського квитка Івасюка чекали звинувачення, що він «нечесним шляхом пробрався у лави радянських студентів» і наказ про виключення. Лише через рік, отримавши рекомендацію від заводу «Легмаш», Івасюк став студентом медінституту.

Багато пісень Володимир Івасюк писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати їх до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в срср та за кордоном, їх співали від Камчатки до Чорного моря, а «Червона рута» стала справжнім світовим шлягером.

У Володимира Івасюка було дві освіти. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його професором був Анатолій Кос-Анатольський.

У Володимира Івасюка була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті.

Телевізійні фільми «Червона рута» та «Пісня завжди з нами» принесли Івасюкові шалену популярність, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати «виправдання» пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень.

24 квітня 1979 Володимир Івасюк після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія —самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КҐБ за наказом вищого керівництва срср.

Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. . В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.

Попри це похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.

27-го лютого 2022 року російські окупаційні війська зайшли до Бердянська. Ввечері, затемна вони зайняли приміщення виконкому. Виконуючий обов'язки Голови Олександр Свідло та його співробітники відмовились підкорятися окупаційній владі і залишили будівлю. Далі вони продовжували керувати містом з приміщень Центру "Софіт" та ЦДЮТ.
На ранок 28-го лютого до будівлі виконкому прийшли пересічні бердянці. Спочатку їх було одиниці. Вони стояли з українськими прапорами перед озброєними "до зубів" автоматами, кулеметами, танками і БТРами окупантами та співали гімн України. По обіді на площі перед будівлею виконкому вже було декілька тисяч бердянців. Під натиском протестувальників окупанти залишили будівлю виконкому та звільнили територію навколо нього від військової техніки. Це була ПЕРЕМОГА, але тимчасова, через декілька днів ситуація змінилася... Почалися арешти та інші репресійні дії до маніфестантів. Але декілька днів ще продовжувалися багатотисячні мітинги на площі перед виконкомом і на Приморській площі та хода через центр міста по Азовському проспекту з величезним жовто-блакитним прапором. І лунали українські пісні. Бердянськ не здавався.

З приводу безпеки: фото і відео де є обличчя бердянців, що залишилися в окупації, не опубліковані.

Користувачі Spotify Premium отримали функцію Smart Reorder для безшовних переходів між треками. Система автоматично впорядковує пісні в плейлистах за їхнім темпом (BPM) та музичною тональністю. Активувати нове сортування можна одним натисканням у меню Mix під час редагування списку відтворення. https://channeltech.space/services/spotify-smart-reorder-bpm-key-play...

НАДІЯ

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпр —
Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

1880

©️Леся Українка
----------------

CONTRA SPEM SPERO!
(БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮСЬ!)

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

2 травня 1890

©️Леся Українка
-----------------

НАДІЯ

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпр —
Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

1880

©️Леся Українка
----------------

CONTRA SPEM SPERO!
(БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮСЬ!)

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

2 травня 1890

©️Леся Українка
-----------------

ℹ️ Соломія Крушельницька: Жінка, яка врятувала Пуччіні та підкорила світ, не зрадивши себе.

На початку XX століття оперний світ мав свою абсолютну богиню. Це була не просто співачка, а справжнє стихійне явище. Соломія Крушельницька - донька священника з Тернопільщини, яка стала найвидатнішою сопрано свого часу. Її голос мав діапазон у три октави, а її воля була міцнішою за італійський мармур.

Вона була першою "рок-зіркою" опери: самостійна, неймовірно дисциплінована та віддана Україні навіть тоді, коли світ пропонував їй забути про своє коріння.

☑️ Рятівниця "Мадам Баттерфляй".

Це мабуть, найвідоміший факт, але він вартий повторення. У 1904 році прем’єра опери Джакомо Пуччіні "Мадам Баттерфляй" у міланській "Ла Скала" з тріском провалилася. Глядачі свистали, критики писали розгромні статті. Пуччіні був у розпачі. Через три місяці він запропонував головну роль Соломії.
У Брешії відбувся тріумф. Після виступу розчулений композитор подарував Крушельницькій свій портрет із підписом: "Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй". Вона фактично подарувала цій опері друге життя, яке триває досі.

☑️ Математична дисципліна та 8 мов.

Соломія була фанатом саморозвитку. Вона вільно розмовляла, писала та співала вісьмома мовами. Її графік був залізним: суворий режим харчування, щоденні багатогодинні репетиції та повна тиша перед виступом. Вона ніколи не дозволяла собі "зіркових" капризів, які могли б зашкодити голосу. Навіть видатний Енріко Карузо визнавав її авторитет.

☑️ Вагнерівська діва, що не боялася труднощів.

Вона була однією з небагатьох співачок, хто наважувався виконувати складні партії Ріхарда Вагнера. Її Брунгільда та Ізольда вважалися еталонними. Вона гастролювала на всіх континентах - від Каїра до Буенос-Айреса, і скрізь у кожній програмі, вона обов’язково виконувала українські народні пісні, знайомлячи світ із нашою культурою.

☑️ Трагічний фінал у радянському Львові.

Доля Соломії після повернення додому - це приклад того, як радянська система намагалася "перемолоти" геніїв. Вона повернулася до Львова перед Другою світовою, щоб відвідати родину, і... опинилася в пастці. Окупаційна влада відібрала у неї її розкішну віллу (залишивши лише одну квартиру) та змусила викладати в консерваторії за мізерну зарплату. Щоб отримати дозвіл на виїзд до Італії для лікування, їй довелося буквально "просити" радянське громадянство, передавши свою закордонну власність державі.

☑️ Останній концерт.

Навіть у поважному віці, хвора на рак горла, вона вийшла на сцену Львівської філармонії у 1949 році. Це був її останній концерт. Вона співала так, що ніхто в залі не здогадувався про її страждання. Вона пішла з життя у 1952 році, залишивши по собі легенду про жінку, чий голос був гучнішим за гармати.

⚠️ Цікавий факт: Соломія Крушельницька була однією з перших жінок у Галичині, хто сів за кермо автомобіля. Вона обожнювала швидкість і незалежність, що було неймовірним викликом для тогочасного суспільства.

ПУЛЬС МОВИ

Сьогодні мова сходить на жертовник,
І слово з роду в рід стає законом.
У пам'яті звучить глибоким тоном
Той перший звук, який звучав гуртово.

Входив він з молоком у наші мари,
З казок старих сідав на підвіконня,
І в пісні ріс, і з нами був в безсонні...
Бо рідний звук не має бути марним.

Та час жбурляє виклики у скроні
І мову тисне вже чужий прислівник,
Немов стирає слід кудись уліво.
І раптом розумієш на осонні:

Без мови ми мов порваний часопис:
І букви є, але без сенсу опис...

Мирослав Манюк
21.02.2026
#шекспірівський_сонет

21 лютого - Міжнародний день рідної мови. Українська - рідна!

"Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумкою,
підпоясане спільнослів'ям,
розквітається.
Мова стомлена, та не скорена!
Тихим шепотом,
відлунням лепету,
звуком шелесту
пісні ширяться,
розлітаються.
Стоголосими стогонами братів,
у таїну думок сестер
вплітаються.
Мова зморена, та відроджена!
16.09.2025 @Ірина Вірна
Музичний супровід Ростислава Якубишена
https://youtu.be/4ZW22s_paZo?si=ySTkQdXUJntIYc1S