Українська
English
У долині, де щовесни пахло димом, яблуневим цвітом і свіжою тирсою, росло старе криве дерево. Воно вигиналося так химерно, ніби одного разу вирішило потанцювати з буревієм і так і не зупинилося.Поряд височіли рівні, стрункі сосни та ясени. Вони дивилися на сусіда зверхньо.— Подивіться на нього, — шепотіли вони. — Ні на щоглу не годиться, ні на колону, ні на гарну балку.Криве дерево лише поскрипувало гілками.— Зате мені нікуди поспішати.Минали роки. Одного осіннього ранку в ліс приїхали лісоруби. Вони уважно оглядали стовбури, стукали по корі сокирами й робили крейдою позначки.На криве дерево навіть не подивилися.— Це не дерево, а заплутана загадка, — сказав один. — Із нього хіба що гачок для капелюха вийде.Зате всі прямі красені отримали білі хрести на корі.За кілька днів ліс наповнився гуркотом. Пили співали свою одноманітну пісню, стовбури падали один за одним, здіймаючи хмари листя.Криве дерево залишилося стояти.Згодом воно дізналося дивні новини. Один його сусід став дошками для паркану, який щодня обписували фарбою. Інший перетворився на підлогу в магазині, де по ньому тупотіли тисячі ніг. Третій став столом у кабінеті суворого начальника й терпів нескінченні удари кулаком.— Ну що, тепер ти бачиш користь прямоти? — якось проскрипіла стара ворона.— Бачу, — відповіло криве дерево. — Але ще бачу, що вони вже не можуть шуміти листям.Минуло ще багато років. Люди приходили до дерева відпочити в тіні, діти лазили по його вигнутих гілках, художники малювали його силует, а закохані прив’язували до нього стрічки.Одного разу до нього підійшов молодий тесля.— Шкода, що ти таке покручене. З тебе нічого путнього не зробиш.Дерево тихо засміялося шелестом листя.— А хіба обов’язково ставати чиїмось виробом, щоб прожити гідне життя?Тесля нічого не відповів. Він лише сів під деревом перепочити. Сидів довго, слухаючи вітер, і вперше за багато років нікуди не поспішав.Коли він пішов, то вже не дивився на кривий стовбур як на ваду.Бо іноді доля прямого дерева — бути корисним іншим.А доля кривого — залишитися самим собою.І хто з них прожив щасливіше, не зміг би сказати навіть ліс. Він надто добре знав: у природі не все вимірюється лінійкою.
У долині, де щовесни пахло димом, яблуневим цвітом і свіжою тирсою, росло старе криве дерево. Воно вигиналося так химерно, ніби одного разу вирішило потанцювати з буревієм і так і не зупинилося.Поряд височіли рівні, стрункі сосни та ясени. Вони дивилися на сусіда зверхньо.— Подивіться на нього, — шепотіли вони. — Ні на щоглу не годиться, ні на колону, ні на гарну балку.Криве дерево лише поскрипувало гілками.— Зате мені нікуди поспішати.Минали роки. Одного осіннього ранку в ліс приїхали лісоруби. Вони уважно оглядали стовбури, стукали по корі сокирами й робили крейдою позначки.На криве дерево навіть не подивилися.— Це не дерево, а заплутана загадка, — сказав один. — Із нього хіба що гачок для капелюха вийде.Зате всі прямі красені отримали білі хрести на корі.За кілька днів ліс наповнився гуркотом. Пили співали свою одноманітну пісню, стовбури падали один за одним, здіймаючи хмари листя.Криве дерево залишилося стояти.Згодом воно дізналося дивні новини. Один його сусід став дошками для паркану, який щодня обписували фарбою. Інший перетворився на підлогу в магазині, де по ньому тупотіли тисячі ніг. Третій став столом у кабінеті суворого начальника й терпів нескінченні удари кулаком.— Ну що, тепер ти бачиш користь прямоти? — якось проскрипіла стара ворона.— Бачу, — відповіло криве дерево. — Але ще бачу, що вони вже не можуть шуміти листям.Минуло ще багато років. Люди приходили до дерева відпочити в тіні, діти лазили по його вигнутих гілках, художники малювали його силует, а закохані прив’язували до нього стрічки.Одного разу до нього підійшов молодий тесля.— Шкода, що ти таке покручене. З тебе нічого путнього не зробиш.Дерево тихо засміялося шелестом листя.— А хіба обов’язково ставати чиїмось виробом, щоб прожити гідне життя?Тесля нічого не відповів. Він лише сів під деревом перепочити. Сидів довго, слухаючи вітер, і вперше за багато років нікуди не поспішав.Коли він пішов, то вже не дивився на кривий стовбур як на ваду.Бо іноді доля прямого дерева — бути корисним іншим.А доля кривого — залишитися самим собою.І хто з них прожив щасливіше, не зміг би сказати навіть ліс. Він надто добре знав: у природі не все вимірюється лінійкою.
32views
