#поезія Заплуталася осінь в павутинні, Мереживом прикрасила сади. Прекрасна і в сухому огудинні - Від літа залишилися сліди. То інеєм прикриє, то росою Зі сходом сонця рясно нарядИть. Відрослою зеленою травою Про літо нагадає в ранню мить. Зжене в ріллю зимуючих всіх птахів - Хай підготують землю до весни. Нехай морози не нагонять страху. А скільки в нас, скажіть, тої зими? Своя земля наситить і нагріє, Простори рідні серце звеселять, Тож стужу пережити всі зумієм І в мирі будем весну зустрічать. Олеся Жданюк

✨Українська зіроква дзюдоїстка Дарія Білодід змінила татамі на студійні софіти й вразила новим образом. 🏆 Чемпіонка Європи та світу поділилася в Instagram серією знімків у чорному корсеті та довгій спідниці з мереживом, підкресливши жіночність і грацію. 💃 Фотосесія показала інший бік спортсменки – впевнену, елегантну та звабливу. ❤️ Фанати відзначили, що Дарії вдалося поєднати силу й ніжність, довівши: вона підкорює не лише спорт, а й світ моди. #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Міжнародний день мережива Міжнародний день мережива (International Lace Day) відзначають в останню суботу вересня. Мереживо Техніка виконання мережива виникла багато століть тому. Ще у біблійних текстах є згадки про пишні тканини, якими було декоровано вбрання священиків. Навіть на муміях часів Давнього Єгипту зустрічаються сітчасті вишивки. Але найбільшу популярність мереживо завоювало у XVI столітті, за часів Катерини Медичі. Його використовували всюди, де тільки було можливо. Жінки прикрашали одяг – сукні та спідню білизну. Мереживні серветки клали на стіл та спинку дивана. Подушки та настільні лампи також мали мереживне оздоблення. Кожен, хто носив мереживні прикраси, намагався дбати про них, оскільки вони підкреслювали статус господаря. Цей вид ремесла не втратив свою актуальність і в сьогоденні. Найбільш популярні та коштовні види мережива зараз – це фламандські та венеційські.

#цікаве Канадська вчена-мікробіолог Крістал Лапорт зняла під мікроскопом, як висихають людські сльози 🔬. Виявилось, що під час випаровування вода залишає після себе складні кристалічні структури — вони нагадують сніжинки або мереживо. Склад сліз залежить від емоцій чи подразників. У «емоційних» сльозах більше гормонів стресу, тоді як у «захисних» — ферментів, що знищують бактерії. Тому й малюнок їхнього висихання виходить різним.

#поезія Ти до мене не прив’язаний Ланцюгами почуття. Скільки слів не буде сказано І не кане в забуття. Скільки відчаю збережено Для осінніх вечорів. Нащо ніжність та мереживом Проника до моїх снів. Я мовчала – не від слабкості, Просто ти мене не чув. Все, що мали, вже розламане. Нагадаю, бо забув. Не тримай мене на відстані, Не вертайся крізь дощі. Я із тих, хто прагне вірності, Не обітниць, що пусті. Може, гучно буде сказано: Твоє серце – то мій дім. Чому ж долею наказано Бути зайвою у нім. Що було – нехай залишиться У мовчанні, без провин. Я не мушу більш коритися Болю, що росте з глибин. Не шукай мене в минулому, Не вертай – я не твоя. Я не компас для загублених, Я – дорога, не гілля. І я більше не чекатиму, Щоб писати між рядків. Ти до мене не прив'язаний. Дуже шкода. Зрозумій. Nadiia Artiukh Ілюстрація - АІ generated project #byN_Art

#поезія Між засухою та зливою – тонке павутиння літа, промінням палким нагріте й напругою перезрілою, що гримне крещендо: блискавка – тонкий хірургічний скальпель – розітне і не з'єднаєш полотна піднеб'я вицвілі. Між засухою та зливою – осінні схололі кроки, де листя стежками спокій покриє, під птахів крилами у пір'я строкате, зрошене в світанні краплин мереживом, сховає розмоклі межі, пролізе у душу кожному. Між засухою та зливою – в грудневі порожні ночі морозу нема: торочить розчахнуте небо, міряє по вінця грозою сповнені калюжі та вулиць вени, безлисті сумують клени не спраглі тепер, оголені. Між засухою та зливою – весни взеленілий пагін оглушить поля громами, напоїть, що переливами у повінь злилися – стишити б, спинити, чекати травень, де трави в покоси склались і слухають неба ритміку. Між засухою та зливою – Сезони такі мінливі. Олеся Репа

#поезія Місто спить. Його накриває ковдрою кольору попелу сиза пітьма. Його огортає спокоєм, сповненим стишених сполохів. Скроні посивіли мереживом споминів: солодко пахло з пекарні за рогом, коли спозаранку бредеш іще сонний, за кави зчорнілим шовком і дрібкою сходу – кунжутом посипаний коржик... плотом розкроєний парк, а кронами – просинь небес, на мурах міських залишає спотворену творчість непевна юнацька рука – когось з перехожих проймає незрілий стріт-арт... потиском рук одне одному вітаються постарілі сусіди по двору, порпаючись у новинах, неспішно плетуть розмову, обурені на погоду та влади похибки... сонце околицю пестило променем, ввечері крадучись гілками сосен, що проросли крізь узбіччя, а в душу пустили корені... хтось невдоволений школою, де вчаться діти, й своєю розмовою по телефону про це сповістив півмаршрутки – не шутки ж: попкорнові пристрасті, чи буде з дітей там толк... пара іде коридорами: молодість і закохані погляди, скоро вже стануть дорослими, в спільносімейному просторі роститимуть нових людей... озеро гладь затамовану стелить в одному з районів, щоб омивати холодом в спеку, а поночі зоряне борошно вмішувати до гомону, що розчиняється у його водах повністю, бо час додому... Повзають спогади містом, що спить. Його накриває попелом пітьма і війна. Місто, якого на мапі більше нема... 16.07.2025 Олеся Репа

#поезія Між засухою та зливою – тонке павутиння літа, промінням палким нагріте й напругою перезрілою, що гримне крещендо: блискавка – тонкий хірургічний скальпель – розітне і не з'єднаєш полотна піднеб'я вицвілі. Між засухою та зливою – осінні схололі кроки, де листя стежками спокій покриє, під птахів крилами у пір'я строкате, зрошене в світанні краплин мереживом, сховає розмоклі межі, пролізе у душу кожному. Між засухою та зливою – в грудневі порожні ночі морозу нема: торочить розчахнуте небо, міряє по вінця грозою сповнені калюжі та вулиць вени, безлисті сумують клени не спраглі тепер, оголені. Між засухою та зливою – весни взеленілий пагін оглушить поля громами, напоїть, що переливами у повінь злилися – стишити б, спинити, чекати травень, де трави в покоси склались і слухають неба ритміку. Між засухою та зливою – Сезони такі мінливі. 02.07.2025 Олеся Репа

#поезія Між засухою та зливою – тонке павутиння літа, промінням палким нагріте й напругою перезрілою, що гримне крещендо: блискавка – тонкий хірургічний скальпель – розітне і не з'єднаєш полотна піднеб'я вицвілі. Між засухою та зливою – осінні схололі кроки, де листя стежками спокій покриє, під птахів крилами у пір'я строкате, зрошене в світанні краплин мереживом, сховає розмоклі межі, пролізе у душу кожному. Між засухою та зливою – в грудневі порожні ночі морозу нема: торочить розчахнуте небо, міряє по вінця грозою сповнені калюжі та вулиць вени, безлисті сумують клени не спраглі тепер, оголені. Між засухою та зливою – весни взеленілий пагін оглушить поля громами, напоїть, що переливами у повінь злилися – стишити б, спинити, чекати травень, де трави в покоси склались і слухають неба ритміку. Між засухою та зливою – Сезони такі мінливі. 02.07.2025 Оlesya

#поезія Загубитися б мені у цьому літі крихітним жучком в густій траві. Чи осою, в нетрях липового цвіту, красти мед, забувши всі жалі. Розчинитися б у пахощах півоній, з цвіркуном загравши полонез... І наслухавшись дзбаночкових симфоній,-- ластівкою знятись до небес. Загорнутися б мені в шовкòві шати тих полів, що родять хліб святий. Слухати їх шепіт. І мовчати. І плести мереживо із мрій... Загубитися б мені... Людмила Галінська