#міфологія #фольклор #фентезі Останній Чугайстерів танець Рік 2154. Світ став ідеально чистим, раціональним і нестерпно неорганічним. Природа існувала лише у цифрових архівах та заповідниках, керованих дронами. Але існувала одна аномалія, одна ділянка, куди досі боялася ступити нога людини-будівельника — Чорний Ліс. Цей реліктовий праліс, що виріс на місці колишніх Карпат, був останнім непідкореним царством. У центрі цього царства, серед вікових дубів, жила Марічка (20 років). Вона була не просто знахаркою чи травницею; вона була живим вузлом між світом людей та світом духів. Її одяг був витканий із ліан та моху, а очі знали мову, якої не знав жоден комп'ютер — мову шелесту листя. Вранці, коли проміння сонця, відбиваючись від сірих хмар, ледве проникало крізь густе склепіння, Марічка знайшла попереджувальний знак. Це був великий, просочений смолою уламок дубової кори, на якому був випалений один-єдиний символ — трикутник, що падає. Це був знак від найдавніших духів: "Вони прийшли". «Вони» — це була Корпорація "Аріадна", архітектори неорганічного майбутнього. Вони планували останній, фінальний акт "очищення": зрівняти Чорний Ліс із землею і побудувати на його місці "Місто Ідеальної Логістики". Їхніми головними інструментами були дрони-випалювачі та потужні звукові установки, що "висушували" магію, генеруючи ультразвуковий "Білий шум". Того ж вечора Марічка вирушила до Центральної Галявини — місця, де межа між світами була найтоншою. Вона знала, що там знайде його. Чугайстер, на ім'я Зеліян, чекав. Він був не просто високий, він був високий, як столітня сосна, і худий, як тінь на світанку. Його тіло було сумішшю моху, кори та переплетених гілок, а замість одягу — суцільний вихор опалого листя. Його очі світилися фосфоресцентним світлом гнилих пнів, сповненим вічної туги та люті. Зеліян не говорив словами. Він спілкувався мовою тріску гілок, що було гнівом, і шелесту листя, що було скорботою. «Тріск! Ши-і-і-іп!» — передавав він. — «Шум їхній розриває сітку. Я танцюю, танцюю вічно, щоб залатати дири, але вони все ширші. Моєї сили мало». Чугайстер, за міфами, невпинно танцював, щоб зловити Мавок і вберегти людей. Тепер він танцював, щоб уберегти Ліс від людей. Марічка притулилася до його коліна, відчуваючи холод кори. «Зеліяне, що робити? Вони тут, вони заходять глибше. Їхній "Білий шум" змушує духів ховатися. Навіть Мавки слабшають». «Гх-хрр! (Голос був схожий на скрип вікового дерева). Ти повинна. Знайти. Пісню». Зеліян вказав на захід. "Джерело Забутих Пісень". Це був старий мегаліт (дольмен) глибоко в надрах Лісу, де, за легендами, зберігалася первісна, долюдська енергія. Якщо Марічка відновить Пісню, Ліс прокинеться і зможе відбити атаку. Це була її місія. Наступного дня вторгнення розпочалося. Дрони-випалювачі, що виглядали як чорні, хижі комахи з палаючими маніпуляторами, проникали углиб Лісу. З неба спускалися звукові установки "Аріадни", які генерували пульсуючий, низькочастотний ультразвуковий "Білий шум", що діяв на духів, як отрута. Марічка рушила до мегаліту. Її шлях став випробуванням. На березі висохлого струмка вона зустріла Мавку-Королеву. Мавка, ослаблена шумом, перетворилася на агресивного, сірого духа-паразита. Її краса зникла, обличчя було викривлене від болю. Вона спробувала заманити Марічку у висохлу пастку. Марічка знала: Мавку можна врятувати лише абсолютною чистотою. Вона дістала старовинне зілля з ранкової роси та почала співати. Пісня була простою, як дзюрчання струмка. Мавка здригнулася, сірий наліт зник, і вона, втомлено посміхнувшись, вказала Марічці дорогу. Далі її шлях пролягав через болота, де вона зустріла Водяника. Він був не величний, а жалюгідний: його тіло, сплетене з водоростей та корчів, було покрите патьоками іржі, а його очі були тьмяними, як мутна вода. «Вода скінчилася. Я — іржа», — прошепотів він голосом, схожим на булькання. Марічка віддала йому свою останню чисту воду. Водяник відповів взаємністю: «Візьми. Це те, що залишилося від кришталевої течії. Це — кришталева сльоза.» Це був прозорий, гладкий камінь — ключ до мегаліту. Тим часом Зеліян вів свою безперервну битву. Він постійно відволікав дрони: створював вихори листя, візуальні ілюзії, змушуючи машини на повному ходу натикатися на вікові дуби. Це був танець на виснаження, його тіло з кори почало тріскатися. Марічка, знесилена, нарешті досягла мегаліту. Це був дольмен — величезний, позеленілий від моху камінь, що височів посеред галявини. Він мав форму вуха, що мовчазно слухало віки. Вона вставила "кришталеву сльозу" Водяника у поглиблення. Камінь почав вібрувати, випромінюючи низький, як гудіння землі, звук. У цей момент Зеліян, зібравши свої останні сили, підійшов до головного джерела шуму — потужної звукової вежі "Аріадни". Він почав свій останній, найвеличніший танець. Він крутився у шаленому вихорі, його тіло сяяло гнилим світлом, створюючи акустичний вихор, що мав протистояти ворожому шуму. Марічка, керуючись енергією мегаліту, заспівала стародавню пісню Лісу. Це була не мелодія, а вібрація — чиста, низькочастотна, могутня. Цей звук, що йшов із самої землі, був антиподом "Білого шуму". Пісня прокотилася Лісом. Вона резонувала з квазікристалами в електроніці дронів (тим несподіваним науково-фантастичним елементом, який завжди присутній на межі світів). Дрони, які раніше були невразливі, почали виходити з ладу. Звукова вежа "Аріадни" тріснула і рухнула, а сам Чорний Ліс прокинувся: мох ожив, дерева гнулися, ліани, наче зелені змії, захоплювали машини. Ліс переміг. Корпорація, отримавши величезні втрати, відступила, класифікувавши територію як "аномальну та економічно невигідну". Але перемога мала свою ціну. Чугайстер Зеліян, виснажений після свого "танцю смерті", не зник. Він зупинився на самому краю Лісу і почав повільно перетворюватися. Його тіло з кори та гілок стало товстішим, потужнішим, і він перетворився на гігантське, вічне, мовчазне дерево. Він став не просто духом, а фізичною межею, непрохідним щитом. Марічка залишилася Хранителькою. Її битва не закінчена, бо людська дурість вічна, але тепер у неї був фізичний щит та відновлена магія. Люди будуть приходити до Лісу, але вони більше не зможуть його перемогти. Вона підійшла до дерева-Зеліяна і торкнулася його грубої, вічної кори. Ліс тихо дихав, відновлюючи свої сили. Марічка знала, що відтепер її обов'язок — співати. І доки вона співатиме свою просту, чисту пісню, останній дикий ліс у світі буде жити. Вона підняла очі на обрій, де панували сірі, ідеальні міста, і в її погляді читалася спокійна, але рішуча обіцянка: Світ духів знову сильний.

#фантастика #пригоди Ехо Маріанської безодні 2038 рік. Міжнародний дослідницький океанографічний центр (ДООЦ), острів Гуам. Світ повільно, але невпинно втрачав зв'язок із власним океаном. Проблема почалася рік тому, коли по всьому світу почали фіксувати незрозумілі підводні "акустичні пульсації". Ці хвилі поширювалися зі швидкістю, що суперечила відомій фізиці рідин, і виводили з ладу найбільш захищені навігаційні та гідроакустичні системи. Наслідки були драматичні: на узбережжі Японії, Каліфорнії та Чилі хвилі викинули тисячі глибоководних істот, які виглядали так, ніби зійшли з нереалістичних ескізів: риби з плавниковими променями-кристалами та краби з панцирами, що світилися фіолетовим квазісвітлом. Світ потребував негайної відповіді. Так народилася місія "Харон". Доктор Олена Ковальчук, український океанограф із дипломом Сорбонни та репутацією генія біолюмінесценції, стояла біля командного пульта, вдивляючись у сріблястий корпус батискафа. Олені було тридцять п’ять, і вона не знала страху перед темрявою, лише перед байдужістю. «Сонце тут, Олено. Під ним теж треба вміти жити», — пролунав хрипкий голос. Капітан Даріус Ленг (50 років), пілот «Харона» і ветеран глибоководних досліджень, витирав піт з лисої голови. Він не вірив у жодну містику, лише у гідродинаміку та титан-керамічний сплав. «Під ним легше дихати, Даріусе. А ми йдемо туди, де дихати неможливо», — відповіла Олена, перевіряючи останній параметр: експериментальний рушій на акустичній левітації. Це був єдиний спосіб впоратися з неймовірним тиском Безодні Челленджер. Мета була чіткою: дійти до дна і знайти джерело "пульсації". Спуск розпочався рівно о 18:00 за Гуамом. «Харон» був схожий на гігантську, обтічну сльозу, що повільно падала у нескінченну чорнильницю. Пройдена глибина 300 метрів. Світло зникло. Пройдена глибина 1500 метрів. Тут мешкали відомі науці зоопланктони-світляки. Їхні спалахи нагадували далекі, недбалі салюти. На позначці 6000 метрів корпус батискафа почав "дихати". Тиск був еквівалентний тиску 50-ти "Ейфелевих веж", поставлених одна на одну. Двічі спрацював аварійний датчик на маніпуляторі: високий тиск деформував герметичні ущільнення. «Тиск 6120. Як почуваєшся, Олено?» — запитав Даріус, його голос був спокійний. «Як на дні Дніпра, Даріусе. Тільки навколо не вода, а розплавлений свинець», — Олена усміхнулася, щоб зняти напругу. На глибині 9 000 метрів почалися справжні дива. Вони пролетіли повз гігантську, сліпу креветку, яка, здавалося, була розміром із невеликий автомобіль. Це був представник відомих, але рідкісних видів, але він мав дивне біле, майже кристалічне утворення на спині. Потім, на глибині 9 850 метрів, сталась Аномалія. «Олено, подивись на лівий біо-сканер», — голос Даріуса став низьким і обережним. На екрані, що демонстрував геологічний профіль, з'явилася ідеально рівна, шестикутна структура. Вона мала чіткі, неможливі для природи, кути і була вбудована прямо у дно жолоба. Це було не геологія. Це було будівництво. «Штучна… Вона... світиться?» — прошепотіла Олена. Структура випромінювала слабке, синє біолюмінесцентне світло, яке не належало жодному відомому бактеріальному чи тваринному організму. Даріус, не чекаючи команди, скерував «Харон» до утворення. Структура виявилася гігантською. Батискаф обережно увійшов у вертикальну печеру, яка була частиною цієї конструкції. Стіни печери були покриті чимось, що Олена назвала "живим квазікристалом". Це був біологічний матеріал, що світився зеленим та синім, але мав чітку, фрактальну, геометричну форму. Це було ніби живий, органічний комп'ютер. І тут їх зустріли господарі. «Маю погані новини, Олено. Це не риби», — прошепотів Даріус. Перед ними, повільно обертаючись у товщі води, з'явилися "Ехолоти". Це були гігантські, до шести метрів завдовжки, сліпі, але елегантні істоти. Їхні тіла складалися з напівпрозорого матеріалу, що нагадував скло, а з боків виходили тонкі, як нитки, органи, які безперервно генерували ультразвукові імпульси. Олена одразу зрозуміла: саме ці імпульси були джерелом глобальної "пульсації". «Вони спілкуються... Це не ехолокація! Послухай, Даріусе! Це... мова! Математична, чиста частота! Це складний акустичний "Язик Океану"!» Один з "Ехолотів", найбільший, наблизився до «Харона». Його скляний корпус випромінював біле світло. Раптово він випустив хвилю такої частоти, що акустична система Олени зайшлася різким, нестерпним вереском. «Глушимо! Глушимо! Відступаємо!» — крикнув Даріус, намагаючись маневрувати. Але Олена була нерухома. Її мозок був перевантажений. Вона отримала шокуючі, візуальні "образи": тисячі років еволюції, мирне життя підводної цивілізації, а потім... жах. Пластикові континенти, нафтові плями, мертві коралові рифи. Це були спогади — або, точніше, звинувачення від "Ехолота" до людства. «Це... не атака. Це контакт», — прохрипіла Олена, її очі були розширені від жаху і захоплення. Повідомлення та вибір Олена змусила себе заспокоїтись і почала працювати. Вона відновила акустичний сигнал "Ехолота", застосувавши складні алгоритми нейро-фільтрації. Те, що вона розшифрувала, було приголомшливо. Ця цивілізація — вони називали себе "Глибинні Хранителі" — була не прибульцями, а синтезом. Вони були створені самим океаном як імунна відповідь на зростаючу токсичність та руйнування біосфери, викликані людством. Їхня функція — захист. «Вони кажуть, що ми вбили половину великої води. Вони нас не ненавидять, Даріусе. Вони вважають нас хворобою», — Олена ледь стримувала сльози. Загроза була реальнішою, ніж вони думали. "Пульсація" — це не збій. Це запобіжний механізм. За розрахунками "Харона", вона досягне критичної потужності за 48 годин. Ця хвиля електромагнітного та акустичного випромінювання настільки сильна, що повністю вимкне всю цифрову, навігаційну та комунікаційну інфраструктуру людства на поверхні, відключивши нас від нашої "технологічної пуповини". Мета: змусити людство зупинитися і подумати. «Я передаю дані на поверхню. Негайно! Військові мають їх нейтралізувати, доки не пізно! Це загроза глобальній безпеці!» — Капітан Ленг кинувся до радіопередавача. «Ні, Даріусе! Стій! — Олена схопила його за руку. — Вони мають рацію! Вони виживають у цьому пеклі, яке ми створили! Ми не можемо їх знищити! Наш звіт перетворить їх на ціль, і ми втратимо єдиний шанс. Людство заслуговує на цей "холодний душ"!» Між ними виникла напружена, майже фізична суперечка. Дві філософії: безпека цивілізації проти збереження життя. Олена прийняла миттєве, драматичне рішення. Вона, як фахівець із акустики, знала слабкі місця "Харона". Вона швидко ввела у внутрішню систему батискафа малі корективи — програмний код, який при передачі на поверхню спотворить ключові координати джерела "пульсації" та зашифрує справжній зміст акустичних сигналів як "складну геологічну активність". «Що ти робиш?!» — крикнув Ленг. «Захищаю людство. Від нього самого», — відповіла Олена, натискаючи кнопку підйому. «Харон» здійснив шалений, небезпечний підйом, поки навколо них зростала акустична "пульсація". Тиск був неймовірний. Склалося враження, що "Глибинні Хранителі" проводжають їх, їхнє біле світло було останнім, що бачила Олена, перш ніж їх поглинула темрява. «Харон» успішно сплив. На поверхні панував хаос. Людство зіткнулося з масовим "цифровим блекаутом" на вісім годин. Світові фондові ринки зупинилися, навігація вимкнулася, комунікації впали. Це була глобальна тиша. Епілог. Через тиждень у ДООЦ на Гуамі Олена та Ленг подавали свої звіти. Ленг, хоч і був розлючений, але мовчав. Його очі бачили те, чого він ніколи не зможе пояснити. Олена подала звіт, в якому говорилося про "небачену кристалічну форму життя, що генерує надпотужні акустичні хвилі". Вона закликала до глобального мораторію на будь-які глибоководні розробки, мотивуючи це "небезпекою, яку людство не може контролювати". Вона знала: вона зберегла таємницю Глибинних Хранителів. Людство отримало свій "холодний душ" і тепер мусило самостійно вибирати шлях. Олена підійшла до вікна, дивлячись на безкрайній, синій Тихий океан. Вона була Хранителем таємниці, яка гарантувала крихкий, але необхідний другий шанс. І десь там, унизу, у темряві, на неї чекало мовчазне ехо Маріанської безодні.

#технології 🍁 Trilium Notes — це відкрите програмне забезпечення для створення нотаток та побудови особистої бази знань для 🪟🍏🐧. Програма підтримує ієрархічну структуру нотаток, дозволяючи розміщувати один запис у кількох місцях дерева. Користувачі можуть встановлювати зв'язки між нотатками, додавати мітки для категоризації та використовувати робочі простори для розділення особистих і робочих записів. ℹ️ Trilium пропонує різні типи нотаток: текстові з WYSIWYG-редактором, код із підсвічуванням синтаксису, файли мультимедіа, полотна для діаграм, mindmap та Mermaid-діаграми. Програма включає колекції для організації інформації: календар для подій, таблиці для структурованих даних, Kanban-дошки для завдань та геокарти для планування маршрутів. Програма працює локально на комп'ютері або синхронізується через власний сервер, підтримує автоматичне збереження ревізій, захист конфіденційних нотаток шифруванням AES-128 та веброзширення для збереження сторінок. 🔃 Синхронізація між пристроями доступна, але потребує налаштування власного сервера. https://triliumnotes.org/

#технології ClipDrop — це сервіс, який об'єднує функції видалення чи заміни фону, налаштування освітлення, видалення тексту та підвищення якості зображень, зміна розмірів картинки за допомогою додавання частини фонового зображеня, забезпечуючи вам інструменти для креативної роботи з фотографіями і зображеннями. Він базується на передових технологіях штучного інтелекту, таких як нейромережі та комп'ютерне бачення, що дозволяє досягти вражаючих результатів у редагуванні зображень. https://clipdrop.co/

#література «Видавництво Старого Лева» надрукує другий тираж книги «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня, адже перший наклад розкупили за неповний місяць. У коментарі Артур Дронь зазначив: «Я сподівався на якнайбільшу увагу: мені було важливо побачити, як мої записи в комп'ютері перетворюються на справжню книгу, яку читають та обговорюють. Завдяки читачам мої сподівання не просто справдилися, а й перевершилися. І я їм за це дуже вдячний». https://suspilne.media/culture/1128878-vsl-nadrukue-drugij-tiraz-knizki-artura-drona-gemingvej-nicogo-ne-znae-komentar-avtora-ta-vidavnictva/

❗️Нова загроза. "Шахеди" тепер атакують цілі, що рухаються. Нова модель дронів з нічною камерою вперше використана для пошуку та поразки українського залізничного ешелону прямо у русі. Дрони обладнані нічною оптикою та системою наведення - із зв'язком із операторами на сотні кілометрів. Серед уламків знайшли міні-комп'ютер Nvidia, який міг одночасно обробляти відео та визначати цілі.

#технології Ррограми для синхронізації файлів. • Synchredible — програма для #Windows, яка синхронізує файли між вказаними теками. В програмі створюються окремі задачі, в яких можна налаштувати теки для синхронізації, розклад або тригери запуску задач, направлення синхронізації (в один бік чи в обидва), налаштувати винятки, виконати дії після синхронізації тощо. ℹ️ Наприклад можна налаштувати автоматичну синхронізацію при підключенні конкретного зовнішнього накопичувача чи ґаджета або синхронізацію по розкладу між локальною та мережевою текою. Безплатна для персонального використання (потрібна проста реєстрація) https://www.ascompsoftware.com/en/products/synchredible/tab/details • FreeFileSync — аналогічний застосунок, але вже доступний не тільки для Windows, а й для #MacOS та #Linux з відкритим кодом. Програма має подібну функціональність, як і попередня, але може бути трохи заплутаний інтерфейс для звичайного користувача ℹ️ На сайті виробника є інструкція з користування та відеоінструкції. Безплатна з можливістю віддячити авторам: https://freefilesync.org/download.php • SyncThing — програма для macOS, Windows, Linux, FreeBSD тощо для безперервної синхронізації файлів. Вона синхронізує файли між двома або більше комп'ютерами в режимі реального часу, надійно захищаючи їх від сторонніх очей. Ваші дані належать тільки вам, і ви маєте право вибирати, де їх зберігати, чи ділитися ними з третіми особами та як передавати їх через Інтернет. ℹ️ Не потребує налаштування IP-адрес чи складних конфігурацій — працює автоматично через LAN та Інтернет з підтримкою UPnP для спрощення підключення. Забезпечує повну конфіденційність завдяки шифруванню TLS з прямою секретністю та автентифікації через криптографічні сертифікати. https://syncthing.net/

#архів Кафе з вбудованими комп'ютерами Японія,1978 рік

#Знай_наших! ВИНАХОДИ УКРАЇНЦІВ, ЩО ВРАЗИЛИ СВІТ Рукавичка для людей із проблемами зору (Іван Селезньов) Хлопець із Луганська Іван Селезньов представив на міжнародному конкурсі «Intel International Science and Engineering Fair» свій проєкт «Нове чуття: ультразвукова рукавичка для просторової орієнтації людей з вадами зору». Така річ може стати досить корисною з точки зору орієнтації у просторі. Винахід молодого українця потрапив до трійки кращих винаходів світу у 2013 році, а американські інвестори вже ним зацікавились і пропонують співпрацю. Однак Іван все ще чекає, коли матиме змогу розвинути проєкт в Україні. Вміння комп'ютера розпізнавати обличчя (Єгор Анчішкін) Киянину Єгору Анчішкіну було 26 років, коли він зацікавився проблемою розпізнання відео та фотоінформації. Разом із колегами він створив фірму, яка поставила собі за мету навчити комп'ютер впізнавати людські обличчя. Наприклад, розробка українських програмістів могла б швидко знайти горезвісного «караванського стрільця». Але фантастична технологія, на жаль, уже не належить Україні. Інтернет-гігант Google викупив усіх, хто розробляв перспективну технологію. З відривного календаря "Український народний календар" за 25 вересня. -----------

#Знай_наших! ВИНАХОДИ УКРАЇНЦІВ, ЩО ВРАЗИЛИ СВІТ Рукавичка для людей із проблемами зору (Іван Селезньов) Хлопець із Луганська Іван Селезньов представив на міжнародному конкурсі «Intel International Science and Engineering Fair» свій проєкт «Нове чуття: ультразвукова рукавичка для просторової орієнтації людей з вадами зору». Така річ може стати досить корисною з точки зору орієнтації у просторі. Винахід молодого українця потрапив до трійки кращих винаходів світу у 2013 році, а американські інвестори вже ним зацікавились і пропонують співпрацю. Однак Іван все ще чекає, коли матиме змогу розвинути проєкт в Україні. Вміння комп'ютера розпізнавати обличчя (Єгор Анчішкін) Киянину Єгору Анчішкіну було 26 років, коли він зацікавився проблемою розпізнання відео та фотоінформації. Разом із колегами він створив фірму, яка поставила собі за мету навчити комп'ютер впізнавати людські обличчя. Наприклад, розробка українських програмістів могла б швидко знайти горезвісного «караванського стрільця». Але фантастична технологія, на жаль, уже не належить Україні. Інтернет-гігант Google викупив усіх, хто розробляв перспективну технологію. З відривного календаря "Український народний календар" за 25 вересня. -----------