#поезія #мистецтво Там, за порогами, в степах, де землі щедрі і розлогі, сидять лелеки на стовпах і ріллі дихають вологі, там що не впало — проросло, шляхи — як рокіт на бандурі, там як зривались чорні бурі — чорнозем тоннами несло, — Вишневий Хутір... Ні душі. А де ж ті вишні, де ті вишні? І де ті сни давнеколишні? Нема вже й стежки до соші. Якийсь зальотний самосій — і той аж сизий, аж смушевий. Лише у пам'яті твоїй той хутір все іще Вишневий. Цвітуть іще ті вишняки, за обрій стелиться пшениця, і йде у школу навпрошки маленький хлопчик пішаниця. А Дике Поле, Дике Поле! — по груди коням деревій. А мати свій городець поле, — все ще у пам'яті твоїй. Ліна КОСТЕНКО художник Олег Шупляк

МОЛИТВА ЗА ПОМЕРЛИХ Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх (імена), родичів, добродійників (імена) і всіх православних християн, і прости їм усі гріхи вільні та невільні, й даруй їм Царство Небесне. Амінь. ---------------- М'ЯСОПУСНА СУБОТА М'ясопусна субота є особливим днем, встановленим Церквою для всецерковного поминання всіх спочилих у благочесті та правдивій вірі. Це день, коли Церква, готуючись до Страшного суду Христового, звершує молитви за тих, хто відійшов з життя, зокрема, за померлих раптово або без християнського поховання. Поминання у цей день засноване на апостольському переданні, що підтверджується церковним Уставом і практикою давніх християн. У IV столітті святий Іоанн Золотоустий закликав молитися за померлих, а вже в V столітті преподобний Сава Освячений впорядкував цей звичай у церковному богослужінні. М'ясопусна субота передує Неділі Страшного суду, нагадуючи нам про єдність Церкви, що охоплює живих і спочилих. Церква молиться за всіх, від початку світу, хто завершив земний шлях у вірі. Особливо згадуються ті, хто загинув раптово, на війні, у водах, від пожеж, землетрусів чи інших стихійних лих. У молитвах виголошується прохання про їхнє помилування та спокій. Цей день нагадує кожному християнину про важливість молитов за спочилих, адже спасіння можливе лише в спільноті Церкви. Молитва за померлих - це вияв нашої любові та єдності в Христі. З відривного календаря "З вірою в душі" за 14 лютого. -----------

МОЛИТВА ЗА ПОМЕРЛИХ Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх (імена), родичів, добродійників (імена) і всіх православних християн, і прости їм усі гріхи вільні та невільні, й даруй їм Царство Небесне. Амінь. ---------------- М'ЯСОПУСНА СУБОТА М'ясопусна субота є особливим днем, встановленим Церквою для всецерковного поминання всіх спочилих у благочесті та правдивій вірі. Це день, коли Церква, готуючись до Страшного суду Христового, звершує молитви за тих, хто відійшов з життя, зокрема, за померлих раптово або без християнського поховання. Поминання у цей день засноване на апостольському переданні, що підтверджується церковним Уставом і практикою давніх християн. У IV столітті святий Іоанн Золотоустий закликав молитися за померлих, а вже в V столітті преподобний Сава Освячений впорядкував цей звичай у церковному богослужінні. М'ясопусна субота передує Неділі Страшного суду, нагадуючи нам про єдність Церкви, що охоплює живих і спочилих. Церква молиться за всіх, від початку світу, хто завершив земний шлях у вірі. Особливо згадуються ті, хто загинув раптово, на війні, у водах, від пожеж, землетрусів чи інших стихійних лих. У молитвах виголошується прохання про їхнє помилування та спокій. Цей день нагадує кожному християнину про важливість молитов за спочилих, адже спасіння можливе лише в спільноті Церкви. Молитва за померлих - це вияв нашої любові та єдності в Христі. З відривного календаря "З вірою в душі" за 14 лютого. -----------

БЛАГОВІРНИЙ КНЯЗЬ КОСТЯНТИН ОСТРОЗЬКИЙ Благовірний князь Костянтин Острозький був видатним діячем історії України та історії Православної Церкви. Він активно обстоював інтереси православ'я, розвивав освіту й культуру. Сучасники відзначали його глибоку релігійність, аскетизм та побожність. Костянтин був прихильником єдності Православної Церкви та виступав проти часткової унії з Римом. Князь став головним захисником православ'я в Україні, підтримуючи православні монастирі та церкви не лише у власних володіннях, але й по всій Київській Митрополії. Його авторитет був настільки великий, що навіть єзуїти відзначали його повагу серед народу. Він також був фундатором Острозької академії (1576), де готувалися православні богослови та перекладачі, які пізніше мали значний вплив на розвиток українського церковного життя. Завдяки йому було започатковано систематичні переклади біблійних та інших релігійних текстів. Саме в Острозі була надрукована перша слов'янська Біблія, яка стала зразком для православних церков. Князь Костянтин дожив до старості, не відступаючи від православної віри, і 1608 року спокійно помер. Він був канонізований Українською Православною Церквою Київського Патріархату як святий. З відривного календаря "З вірою в душі" за 13 лютого. -----------

БЛАГОВІРНИЙ КНЯЗЬ КОСТЯНТИН ОСТРОЗЬКИЙ Благовірний князь Костянтин Острозький був видатним діячем історії України та історії Православної Церкви. Він активно обстоював інтереси православ'я, розвивав освіту й культуру. Сучасники відзначали його глибоку релігійність, аскетизм та побожність. Костянтин був прихильником єдності Православної Церкви та виступав проти часткової унії з Римом. Князь став головним захисником православ'я в Україні, підтримуючи православні монастирі та церкви не лише у власних володіннях, але й по всій Київській Митрополії. Його авторитет був настільки великий, що навіть єзуїти відзначали його повагу серед народу. Він також був фундатором Острозької академії (1576), де готувалися православні богослови та перекладачі, які пізніше мали значний вплив на розвиток українського церковного життя. Завдяки йому було започатковано систематичні переклади біблійних та інших релігійних текстів. Саме в Острозі була надрукована перша слов'янська Біблія, яка стала зразком для православних церков. Князь Костянтин дожив до старості, не відступаючи від православної віри, і 1608 року спокійно помер. Він був канонізований Українською Православною Церквою Київського Патріархату як святий. З відривного календаря "З вірою в душі" за 13 лютого. -----------

Від усієї Душі вітаю тебе з цим радісним святом! Бажаю безтурботної, світлої, щасливої ​​долі. 💖💖💖💖💖💖💖💖💖💖

#історія #факт Муза в опалі: Солодка каторга Фредеріка Шопена 🎹 У 1830-х роках Париж був центром світу, але для Фредеріка Шопена він став золотою кліткою, де його серце розривалося між світськими обов'язками та таємною пристрастю. Серед багатьох імен, що оточували композитора, одне викарбуване особливим болем — Дельфіна Потоцька. Вона була не просто графинею чи талановитою співачкою; вона була жінкою, якій він довіряв звуки своєї душі ще до того, як вони лягали на нотний стан. 🥀 Їхнє листування, яке довгий час намагалися знищити або оголосити підробкою через його відвертість, відкриває Шопена, якого не знали в салонах. У цих листах немає витонченого денді — там є чоловік, що згорає від сухот та неможливого кохання. «Ти — моя єдина розрада в цій солодкій каторзі життя», — писав він Дельфіні, коли хвороба та самотність ставали нестерпними. Вона була його «Королевою без корони», чий голос він чув у кожному пасажі своїх ноктюрнів. Дельфіна мала те, чого бракувало Жорж Санд — вона розуміла природу його музики на інстинктивному рівні. Їхній роман був інтелектуальним та емоційним танцем на краю прірви. Саме їй він присвятив свій славетний Концерт для фортепіано з оркестром №2 фа мінор. Кожна нота цього твору — це зашифроване зізнання, яке світ сприйняв як мистецтво, а вона — як приватне послання. 🎼 Коли Шопен помирав у своїй квартирі на Вандомській площі, саме Дельфіна була тією, кого він попросив заспівати в останні хвилини. Її голос став останнім земним звуком, який він почув. Ця історія — не про скандал, а про те, як велика музика живиться почуттями, що змушені залишатися в затінку, аби не спопелити тих, хто їх носить. 🕯️

#історія #речі Вітраж: Коли скло вирішило стати проповідником і художником одночасно ⛪💎 Якщо ви думали, що мультимедійні презентації вигадали в Кремнієвій долині, то середньовічні архітектори з вами б посперечалися. Вітраж — це, по суті, перший у світі широкоформатний екран, де роль пікселів виконували шматочки кольорового скла, а роль підсвітки — саме сонце. У часи, коли більшість населення вважала читання занадто елітарним хобі, ці яскраві вікна були «коміксами для спасіння душі», розповідаючи біблійні сюжети тим, хто не знав латини, але цінував естетику. 🎨🕯️ Технологія народжувалася в муках і диму. Майстри античності та раннього середньовіччя варили скло з піску та попелу, додаючи оксиди металів для кольору: мідь давала глибокий червоний, а кобальт — той самий «королівський синій», від якого в соборах Шартра й досі паморочиться в голові. Кожен фрагмент обережно обгортали свинцевою стрічкою, збираючи гігантський пазл, що мав витримувати натиск вітру та часу. Свинець тут — іронічний вибір: м'який метал тримав тендітне скло, створюючи міцність із гнучкості. 🔨⚒️ Існує міф, що секрет середньовічного червоного скла був безповоротно втрачений і включав у себе додавання золотого пилу. Насправді ж хіміки того часу були просто геніальними практиками, і хоча золото справді використовували для отримання «рубінового» відтінку, більшість кольорів створювалася прозаїчнішими, але не менш ефектними домішками. Головним секретом була не магія, а терпіння та влучний розрахунок температури в печі. 🔥🌡️ Вітраж не завжди був лише релігійним атрибутом. У епоху Ар-нуво Луї Комфорт Тіффані зробив цей вид мистецтва «ручним». Він винайшов спосіб з'єднувати скло мідною фольгою, що дозволило створювати неймовірні абажури та декор, який перетворив сувору готику на затишну розкіш буржуазних віталень. Раптом «світло боже» стало «світлом електричним», але не втратило своєї магії. ✨🛋️ Сьогодні вітраж — це витончений анахронізм. У світі пластикових вікон та дзеркальних хмарочосів він нагадує нам, що світло може бути не просто фізичним явищем, а справжньою драматургією. Це мистецтво, яке неможливо побачити вночі, і в цьому його головна іронія: вітраж живе лише тоді, коли небо вирішує з ним співпрацювати. 🌤️🖼️

#історія #постаті Лесь Мартович: Доктор права з душею сатирика та селянським серцем. 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович — людина, чий гострий розум і ще гостріше перо змушували галицьке селянство і сміятися, і плакати одночасно. Поки тогочасна еліта часто дивилася на народ «згори вниз», Мартович, син сільського писаря, знав життя громад ізсередини: з усіма їхніми бідами, кумедними забобонами та нескінченною боротьбою за справедливість. ✍️🌾 Мартович був частиною легендарної «Покутської трійці» разом із Василем Стефаником та Марком Черемшиною. Але якщо Стефаник писав трагедію душі, то Мартович обрав іншу зброю — сатиру. Його новели, як-от «Забобон» чи «Лукія», — це не просто література, це соціологічний розріз епохи. Він майстерно висміював як обмеженість тогочасного чиновництва, так і наївність селян, проте робив це без злості, а з глибоким болем за рідний край. Його гумор був способом виживання народу, який не мав власної держави, але мав незнищенну гідність. 🎭📜 Життя самого письменника було далеким від ідилії. Він здобув юридичну освіту (став доктором права), але замість блискучої кар’єри у великих містах поневірявся провінційними канцеляріями, захищаючи права простих людей. Його активна громадянська позиція та участь у радикальному русі часто ставали причиною проблем із владою. Взагалі, історія української інтелігенції того часу — це історія самопожертви: Мартович буквально спалив себе роботою та громадською діяльністю, пішовши з життя у розквіті сил. ⚖️🕯️ Сьогодні, читаючи Мартовича, вражаєшся, наскільки актуальними залишаються його спостереження за людською природою. Його здатність бачити абсурд там, де інші бачать норму, — це риса справжнього європейського інтелектуала. Поки москва століттями виховувала в підданих рабську покору, українські класики на кшталт Мартовича вчили свій народ критично мислити, розрізняти правду від маніпуляції та сміятися в обличчя труднощам. Адже народ, який вміє над собою сміятися, — непереможний. 🇺🇦💪

#поезія КОРЕКТНА ОДА ВОРОГАМ Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,— людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж, мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма — гарне відчуття. Марудна справа — жити без баталій. Людина від спокійного життя жиріє серцем і втрачає талію. Спасибі й вам, що ви не м'якуші. Дрібнота буть не годна ворогами. Якщо я маю біцепси душі — то в результаті сутичок із вами. Отож хвала вам! Бережіть снагу. І чемно попередить вас дозвольте: якщо мене ви й зігнете в дугу, то ця дуга, напевно, буде вольтова. Ліна КОСТЕНКО