❗️Масований удар під*рів рф по Україні сьогодні: головне про атаку та наслідки. Було багато БпЛА, Калібри, Кинджали та крилаті ракеті (ймовірно, з бортів Ту). рф атакувала багатоповерхівки і житлові будинки, енергетику. Основний удар – Львівщина, Івано-Франківщина, Вінниччина, Запоріжжя. ▪️Запоріжжя. Пошкоджено приватні будинки і багатоповерхівки, понівечена інфраструктура. Є загиблий і мінімум 13 поранених (у т.ч. 6 дітей). Влучання у гуртожиток – зруйновані кілька поверхів; ▪️Київщина. ошкоджено приватні будинки і багатоповерхівки, спалахнули пожежі. Є постраждалі. Знищено та пошкоджено кілька автівок. У Києві та області – екстрені відключення світла; ▪️Івано-Франківщина Внаслідок атаки повідомлялося про перебої зі світлом. Сильна пожежа після вибухів. Бурштин під масованою атакою; ▪️Миколаївщина. Перебої з електрикою. Затримується низка поїздів; ▪️Львівщина. Було гучно! Внаслідок атаки писали про перебої зі світлом; ▪️Вінниччина. Під атакою була критична інфраструктура. Багато пошкоджень житлових будинків; ▪️Аварійні відключення світла введені у більшості регіонів України через масовану атаку рф, – Укренерго. У Києві та низці областей – відбій. По ракетах чисто, але над Україною ще ≈30 БпЛА. На тривогу реагуємо. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

#ШІ #сатира #пригоди #новела Операція "Золотий Wi-Fi": Як один мер вирішив прокласти інтернет на Марс, щоб виграти місцеві вибори. Потрібно віддати належне професору Теодору Капсулі: він був генієм. Хоча його геніальність, як зауважували колеги, була "глибоко неконкурентоспроможною". У свої тридцять з чимось він очолював кафедру "Теоретичної Архітектури Нездійсненних Мрій" в НДІ "Забутих Ідей", що розташовувався у приміщенні колишньої котельні. Теодор міг сконструювати генератор вічного руху з трьох скріпок та однієї глибокої думки, але ніколи не міг змусити працювати місцевий кулер для води. Це було його професійне прокляття — він міг проектувати майбутнє, але абсолютно ігнорував сьогодення. Його звичну знудженість перервав вторгнення. Двері НДІ, які трималися на чесному слові та шарі скотчу, розчинилися, впустивши потік дорогих парфумів та світла софітів. На порозі стояв не хто інший, як Мер Златовласник. Мер Златовласник був втіленням міської політики: лискучий, усміхнений, із зачіскою, що кидала виклик силі тяжіння, і поглядом, що вже бачив себе на обкладинці "Форбс". Його місто, "Першостолиця" (колишнє "Нижнє Закутковсько"), було зразком постмодерністської кризи: фонтани не працювали, каналізація періодично відзначала "день відкритих дверей", але на кожній центральній вулиці стояло по три однакові бронзові статуї місцевого коваля-мецената (у різних позах, звісно). "Професоре! — вигукнув Мер, як оратор на стадіоні, хоча в кімнаті, крім Теодора, був лише старий кіт, що спав на комп'ютерному моніторі. — Я приніс Вам Місію!" Теодор обережно підсунув до себе стілець, на якому лежав його недоїдений бутерброд. "Сподіваюся, Місія не вимагає від мене зремонтувати кулер, пане Мед. На це в мене кваліфікації не вистачить". "Це набагато, набагато масштабніше! — Златовласник вийняв з кишені айфон останньої моделі, хоча в районі вже тиждень не було мобільного зв’язку, і зачитав. — Мій новий передвиборчий лозунг: 'Інтернет — кожному марсіанину!' Ми маємо прокласти канал зв'язку на Марс! Нехай знають, що Першостолиця – це космічний хаб! Ви розробите 'Трансмарсіанський Кабельний Регулятор' (ТКР) за два тижні. Це буде Ваша історична місія. Або, як мінімум, Ваш новий бюджет". Теодор, зітхнувши, зрозумів: йому доведеться знову рятувати світ, ігноруючи дірки в асфальті прямо під вікном. Першим кроком, звісно, стало формування команди, бо одному тягнути цей абсурдний проект було б занадто нудно. Теодор згадав про двох людей, без яких жоден по-справжньому божевільний проект у Першостолиці не обходився. Перша – це була Бабуся-Хакер Аделаїда. Вона жила в орендованій квартирі, обвішаній кабелями та антенами, і віртуозно зламувала урядові сервери. Не заради грошей чи політики, а виключно, щоб знайти у базах даних інформацію про реальні знижки на аспірин та іноді змінювала графік роботи ЖЕКу, щоб той працював у суботу. "Навіщо мені Марс, Теодор? — суворо запитала вона, клацаючи по клавіатурі. — Там немає жодної аптеки. Але, гаразд. Мені потрібен доступ до бази даних 'Комісії з Міжгалактичних Відносин', щоб знайти їхні тарифи на трансляцію. Бо, якщо вони там мають роумінг, це буде скандал". Другий — це був Агентурний Постачальник Кузьма. Людина без визначеної посади, але з безмежними зв'язками. Він міг "добути" що завгодно: від рідкісного радіоізотопу до підписаної особисто Іваном Франком квитанції за проїзд. Усі його операції проходили через "паралельний бюрократичний ринок". "ТКР, кажеш? — Кузьма почухав свою потилицю, оточену неймовірною кількістю шапок. — Потрібен дозвіл від Комісії. А для нього потрібен талон на облік, який видають після надання довідки про відсутність боргів у гуртожитку, завіреної печаткою 'Товариства любителів кактусів'. Я все зроблю. Мені лише потрібен один старий, але дуже рідкісний значок 'Ударник П'ятирічки' — це тепер офіційна валюта в Комісії". Пригода "Отримання Дозволу на Трансляцію" стала справжнім бенефісом абсурду. Комісія з Міжгалактичних Відносин і Кабельної Регуляції виявилася трьома стомленими чоловіками у спортивних штанях, які сиділи у підвалі під мерією. Їхній головний робочий інструмент – старий арифмометр. "Форма 27-Б-Квадратна, — сухо промовив голова Комісії, пан Папірус. — Заповнюємо лише фіолетовою ручкою і додаємо план Марса, намальований від руки на кальці. Без цього навіть не підходьте. І так, значок 'Ударник' приймаємо, але краще — рідкісну поштову марку. Знаєте, з метеликом, що дивиться ліворуч". Після тижневих бюрократичних поневірянь, обміну марками та заповнення ста сорока сторінок анкети про "психологічну сумісність пристрою з атмосферою Юпітера" (хоча йшлося про Марс), ТКР був нарешті зібраний. Це був шедевр: велика мідна тарілка (колишній кришка від каналізаційного люка), обмотана новорічними гірляндами, з прикрученим до неї старим дисковим телефоном (для "прямого набору Марса") і кількома світлодіодами. Перший тестовий запуск, що відбувся о третій годині ночі в покинутій оранжереї, спричинив лише нещастя. Замість очікуваного «марсіанського ехо», ТКР видав пронизливий звук, який нагадував сварку двох мікрохвильових печей, і відразу ж відключив світло у всьому районі. А потім задзвонив старий дисковий телефон. Теодор обережно підняв слухавку. З неї долинув роздратований, чужий голос, що говорив дивною сумішшю латини та шипіння. "Це хто?!! — прошипів голос. — Я тут у своїй зоні відпочинку, дивлюся 'Міжгалактичний Канал Прогнозу Погоди', а тут ваш примітивний, абсолютно неліцензійний 'Трансмарсіанський Регулятор' створює мені електромагнітне засмічення! Негайно вимкніть ваш металобрухт! Це вже третій випадок за тиждень! Ваш мер — це взагалі хто такий?!" Теодор зрозумів: пристрій працював, але його сигнал був настільки потужним і брудним, що глушив усе в радіусі мільйона кілометрів і був сприйнятий як нахабний спам кимось у ближньому космосі. Настав час кульмінації. Мер Златовласник не цікавився технічними деталями, його цікавили лише камери. На центральній площі, поруч із бронзовим ковалем, встановили гігантський екран для "Марсіанського Стріму". Зібралося близько сотні глядачів (переважно журналісти та ті, хто чекав на роздачу безкоштовних передвиборчих ручок). "Дорогі жителі! — Златовласник простягнув руки до неба. — Сьогодні ми прорвемо інтернет-блокаду Червоної Планети! Це наш подарунок Марсу! Вони знатимуть, що таке справжній, якісний Першостоличний Wi-Fi!" Теодор, який стояв за ширмою, усвідомив усю глибину катастрофи. Якщо мер натисне кнопку, пристрій просто зірве черговий електромагнітний хаос, а гігантський екран покаже лише сніг. "Вибачте, — тихо сказав Теодор своїм колегам, — я мушу зіграти на випередження. Якщо вже влаштовувати трансляцію, то хоч із змістом". Він швидко витягнув один із химерних проводів ТКР, приєднавши його до старого, ледь помітного приймача, який Кузьма раніше "добув" у кабінеті мера. Цей приймач використовувався для трансляції закритого засідання Міської Ради в кабінет Златовласника. Мер, не підозрюючи про підміну, з пафосом натиснув величезну червону кнопку. Фанфари заграли. На гігантському екрані з'явилося зображення. Це був не Марс. Це навіть не був сніг. На екрані транслювалося позачергове, терміново скликане засідання міської ради. Члени ради, розслаблені й переконані, що їх ніхто не чує, сиділи за столом, висловлюючи свої "щирі" думки. — ...Отже, гроші на 'Марсіанський Wi-Fi' ми ділимо так: мені на нове авто, вам на ремонт дачі, а Професору Капсулі ми купимо почесну грамоту, — говорив заступник мера, голосно відсьорбуючи чай. — А водопровід? — запитав інший. — Який водопровід? Ми ж інтернет на Марс тягнемо! Не забивайте голову дрібницями. Головне — піар. Хто там взагалі про той водопровід згадає? Натовп на площі замовк. Спочатку було здивування, потім — глухий, важкий сміх, який швидко переріс у гучний, обурений крик. Мер Златовласник, який дивився на екран із жахом, намагався вирвати кабель, але це було марно. Його передвиборчий "Марсіанський Стрім" став миттєвим, стовідсотково правдивим викриттям. Наступного дня рейтинг Златовласника впав нижче плінтуса, який давно відійшов від стіни через відсутність нормального ремонту. Скандал був грандіозним. Теодор Капсула, вперше за довгий час, почувався не генієм, а просто корисною людиною. Він розібрав ТКР. Мідну тарілку він використав, як треба: пофарбував і встановив її як кришку на відкритий каналізаційний люк біля свого НДІ. А старі, потужні підсилювачі він разом із Кузьмою, який "добув" сотню метрів труб, використав для налагодження тиску в міській системі водопостачання. Через тиждень у "Першостолиці" вперше за п'ять років з кранів пішла вода, а не зелена іржава рідина. Команда зібралася ввечері, щоб відзначити це. Не марсіанський прорив, а прорив у побуті. "Добре, Теодор, — Бабуся Аделаїда випила свій чай. — Ти провів свою найбільшу операцію. Тепер можеш зайнятися справді важливою справою". "Якою, Аделаїдо?" "Мені потрібен пристрій, який буде блокувати рекламу в усьому місті, а не тільки в моєму браузері. І щоб ЖЕК, нарешті, почав працювати в суботу. Бо тут не Марс, тут справжня, земна бюрократія. А це, друже, найскладніше поле для вивчення". Кузьма, зітхнувши, вже шукав у своїх бездонних кишенях потрібний інструмент. Адже тепер, коли Златовласник був у минулому, їм потрібно було знайти когось, хто відповідав за сміттєві баки. А це вже була абсолютно нова, хоч і приземлена, пригода.

Іванов надіслав запит з вимогою від ОДП та МВС розслідувати "справу Княжицького" та роль Авакова. Йдеться про підозру у зґвалтуванні дитини депутатом Княжицьким у 2015 році під час камбоджійського турне, після чого Інтерпол оголосив її у міжнародний розшук. Тодішній глава МВС Арсен Аваков допоміг "зам'яти" справу, заявивши, що "червоне повідомлення" Інтерполу було знято. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати Теодор Рузвельт (1858–1919). 26-й президент Сполучених Штатів Америки, народився 27 жовтня 1858 року в Нью-Йорку. Він є однією з найколоритніших фігур в американській історії, відомий своєю енергією, реформаторською діяльністю та любов'ю до природи. Рузвельт обіймав президентську посаду з 14 вересня 1901 року до 4 березня 1909 року, ставши наймолодшим президентом США на той час після несподіваного вступу на посаду після вбивства Вільяма Мак-Кінлі. До президентства Рузвельт був губернатором Нью-Йорка та займав посади в уряді, включаючи міністра військово-морських сил. Його президентство відзначене прогресивними реформами, такими як боротьба з монополіями, регулювання великих корпорацій та захист природи. Рузвельт започаткував численні національні парки та пам’ятки, заклавши основу для сучасної системи збереження природи в США. Він також прославився своєю зовнішньою політикою, зокрема будівництвом Панамського каналу та посередництвом у Російсько-японській війні 1904–1905 років, за що отримав Нобелівську премію миру. Після завершення президентського терміну Рузвельт залишився активним у політиці та дослідницькій діяльності, зокрема здійснив експедицію до Амазонки. Помер він 6 січня 1919 року в Сагамор-Хіллі, Нью-Йорк. Його спадщина живе в американській культурі, а ім’я Рузвельта асоціюється з мужністю, лідерством та відданістю суспільному благу.

Міжнародний день плюшевого ведмедика Плюшеві ведмедики займають особливе місце в серцях дітей і дорослих, уособлюючи затишок, любов і ностальгію. Міжнародний день плюшевого ведмедика (International Teddy Bear Day) або День доброго ведмедика (Good Bear Day) – це неофіційне, тепле й добре свято, що вшановує плюшевий символ дитинства багатьох поколінь в усьому світі. Цей день дає відзначають 27 жовтня, у день народження Теодора Рузвельта, 26-го президента США. Це символічний вибір дати, адже саме Рузвельт став невід’ємною частиною історії створення плюшевого ведмедика. Походження плюшевого ведмедика Історія плюшевого ведмедика бере свій початок з несподіваної події за участю 26-го президента Сполучених Штатів Теодора Рузвельта. Під час полювання в Міссісіпі в 1902 році Рузвельту подарували старого чорного ведмедя, якого впіймала і прив’язала до дерева його мисливська група. Однак президент, вважаючи, що стріляти в беззахисну тварину неспортивно, відмовився це зробити. А далі історія розвинулася несподівано для всіх. Цей співчутливий вчинок був увічнений у політичній карикатурі Кліффорда Беррімана, яка незабаром привернула увагу громадськості. Символ затишку і турботи З моменту свого створення плюшевий ведмедик вийшов за рамки ролі просто іграшки. Протягом десятиліть він став символом комфорту, який часто дарують дітям або дорослим у важкі часи. Організації по всьому світу використовують плюшевих ведмедиків, щоб принести радість тим, хто її потребує, в тому числі травмованим дітям і пацієнтам лікарень. «День доброго ведмедика», як згадується в деяких святкуваннях, заохочує збирати та дарувати плюшевих ведмедиків хворим або нужденним людям, зміцнюючи асоціацію іграшки зі співчуттям, добротою і турботою.

#ШІ #магічний_реалізм Глиняний ключ до міста. Майстерня Олени на Подолі дихала часом і спокоєм. Тут, під старовинними цегляними склепіннями, завжди панував той особливий аромат випаленої глини, що для самої Олени був солодшим за найдорожчі парфуми. Їй було за шістдесят, але руки її були молодими: вправними, швидкими, здатними з безформного шматка сировини витягнути цілу історію. Олена не просто ліпила, вона, як сама казала, «шукала душу» у глині. Київ же, її рідний Поділ, останнім часом здавався їй надто стрімким і, як не дивно, надто тихим. Не тією благородною тишею історичного міста, а глухою, байдужою тишею людей, що завмерли у вічній гонитві за чимось неіснуючим. Посмішок поменшало, а в очах молоді, здавалося, замість живого вогню горіли лише екрани їхніх ґаджетів. «Забули про сонцеворот, забули про те, що щастя – воно не в пікселях,» – часто думала вона, замішуючи черговий шмат. Того дня Олена працювала над чимось простим – великим горщиком для квітів. Але глина була особливою. Її приніс тиждень тому старий дід із Вишгорода, сказавши, що викопав її на місці, де колись стояло чи то капище, чи то просто древній, дуже добрий дуб. Глина мала дивний, майже перламутровий відлив і була напрочуд пластичною, наче рідке срібло. Олена відчула, що ця сировина має пам'ять. Коли горщик набув форми, вона помістила його в піч, виставивши максимально можливу температуру – не за протоколом, а за відчуттям. Вогонь у горні здавався цього разу не просто полум'ям, а чимось живим, гарячим, що дихає тисячею літ. Через добу вона витягла його – ідеальний, обпалений, з глибоким, майже чорним матовим відтінком. Він був звичайний. Але від нього йшло відчуття неймовірного спокою. Вона поставила його на стіл і пішла відпочивати. Першим до горщика доторкнувся її онук, Максим. Йому двадцять, він студент-історик, що обожнює Київ, але при цьому вічно сидить у навушниках. Його сленг – це суміш інстаграмних мемів та академічної термінології. — Ба, це просто вайб! Я тут маю нариси робити до диплома, а мережі нема. Треба потерпіти, — пробурмотів він, проходячи повз, і автоматично сперся рукою на горщик. В ту ж мить обличчя Максима змінилося. З навушників випав дріт. Його очі стали широкими. Він немов відключився від реальності. — «Шо то є?» — видихнув він. — Я бачив… Я реально бачив, як вони відкривають фунікулер! Жінки в тих капелюшках, сміх такий голосний, чистий. Така ейфорія! Це був 1905 рік, я ж знаю цю арку! А головне — відчуття! Це був повний крінж! — він похитав головою, але в його голосі не було роздратування, а лише захоплення. Олена підійшла, торкнулася горщика — і її огорнуло відчуття щастя, яке вона пережила в дитинстві, коли батько вперше привіз її до Києва і показав Лавру. Серце забилося радісно і сильно. Вона зрозуміла: горщик був не просто виробом, а Резонатором Часу — він транслював найсильніші позитивні емоції, зафіксовані у місті за тисячу років. З того моменту почався хаос. Максим, переповнений ентузіазмом та ейфорією, поніс горщик на лекцію в університет, щоб «поділитися вайбом» з друзями. Але емоції були занадто потужними. Втомлена менеджерка, доторкнувшись до горщика, раптом пережила чисту радість дитини, яка вперше побачила Дніпро. Вона кинула свій звіт і почала ліпити з пластиліну маленьких звірят, сміючись від нестримного щастя. Таксист, колишній військовий, торкнувся і пережив відчуття великої перемоги козацьких часів, відчувши таку гордість, що зупинив машину посеред Контрактової площі і почав обіймати пасажирів, вигукуючи: «Чуваки, ми це зробили! Ми — топи!» Хаос набував обертів. Люди ставали настільки щасливими, що втрачали будь-яку раціональність. Продавець у магазині віддавав товар безкоштовно, відчуваючи щедрість меценатів XIX століття. Політик на засіданні розплакався від спогадів про бабусин пиріг і визнав, що йому соромно за брехню. Вся ця «колективна ейфорія» виявилася нежиттєздатною. Місто застигло у неконтрольованому, абсурдному щасті. — Ба, це жесть якась! — кричав Максим Олені. — Ніхто нічого не робить, всі «завісли» на позитиві! Мені треба здавати сесію, а я бачу, як на Володимирській гірці виступає якийсь бродячий театр Середньовіччя! Вони просто не розуміють, що це кріповий двіж! Олена зрозуміла, що її горщик, незважаючи на добрі наміри, «зламався». Він транслював не рівновагу, а надлишок. «Вогонь був занадто гарячий,» — прошепотіла вона. — «Він змішав час. Ми не можемо жити лише минулою радістю, нам потрібен спокій сьогодення». Щоб зупинити цей «глиняний колапс», потрібен був новий артефакт — «Глиняний ключ». Він мав не транслювати, а заземлювати і синхронізувати емоційний потік, перетворюючи шалену ейфорію на спокійний, впевнений оптимізм. Олена вирушила на «квест» за матеріалами. Вона взяла глину з-під кореня старого каштана на Печерську, який пережив усі бурі. Пісок вона зібрала з берега Дніпра, там, де вода тече найспокійніше. А воду вона взяла з трьох київських джерел: з-під Лаври (для мудрості), з-під Щекавиці (для сили духу) і з-під Кирилівської церкви (для чистоти помислів). Максим став її помічником. Він, як історик, допомагав їй, використовуючи свої знання. Він шукав інформацію про міські легенди, про символи рівноваги. — Ба, ось тут пишуть, що древні слов’яни використовували символ Птаха-Охоронця! Його треба, щоб він тримав баланс між «верхом і низом», — ділився він, переходячи зі сленгу на наукову термінологію. Олена вирішила: Ключ буде маленькою, витонченою фігуркою Птаха-Охоронця. Процес створення був схожий на медитацію. Олена, мов хірург, місяцями вивіряла кожен рух. Вона вкладала в глину не лише майстерність, а й свою життєву мудрість, свою віру в те, що люди здатні до самовідновлення. Вона намагалася зробити Ключ ідеальним, не емоційним, а спокійним. Коли фігурка була готова, настав час випалювання. Олена запалила вогонь у старій печі. Усю ніч вона сиділа біля горна. Вогонь гудів. Олена думала про все, що бачила: про шалене, але добре серце її онука, про втомлені, але чисті очі сусідів. Її думка була єдиною: «Нехай цей Птах навчить їх помічати доброту сьогодні, а не лише пам’ятати її вчора». На світанку вона витягла Ключ — він був холодним, сірим і абсолютно непримітним. Але від нього віяло правильною, сталою енергією. Максим допоміг їй. Вони вибралися на Старокиївську гору, де стоїть пам’ятний знак. Поки сонце сходило над Дніпром, Олена обережно, без пафосу, закопала Глиняний ключ біля самого підніжжя. У той же момент, коли Ключ увійшов у контакт із землею, хаос припинився. Люди не забули пережитих емоцій, але ці почуття нарешті інтегрувалися у їхнє сьогодення як внутрішній, тихий оптимізм. Той самий таксист, що обіймав пасажирів, тепер не обіймав, але щиро допомагав піднести валізи. Менеджерка не кинула роботу, але почала щодня залишати на своєму столі маленьку фігурку з пластиліну. Київ став іншим. Його магія не зникла, але стала контрольованою. Люди почали помічати дрібниці: несподівано красиву архітектуру, випадкову посмішку перехожого, чисту воду в фонтані. Вони перестали бути «завішеними» на екранах, підняли голови і побачили справжнє життя. Олена посміхнулася, дивлячись на онука. — Ну, що, «краш»? Врятували ми наш Київ? — запитала вона, навмисно використовуючи його сленг. Максим обійняв її міцно, як міг би обійняти прадавнє дерево. — Ба, це був «топчик». Ти — мій «ріал Джі» (Real G — справжній гангстер, що означає «авторитет» у сленгу). Я зрозумів. Історія — це не лише дати. Історія — це емоції, але ними треба вміти керувати. Олена повернулася до своєї майстерні. Вона знала, що Глиняний ключ працює. Він не творив чудес, він лише допоміг людям згадати свою здатність до радості та людяності. А справжнє диво — це коли тисячі людей одночасно вирішують, що сьогоднішній день має бути добрим. І для цього їм не потрібен магічний горщик, лише чисте серце і віра.

Якщо не помиляюся, я вже третій тиждень читаю книгу Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України: Павло Тетеря і Іван Брюховецький". І вже прочитала про Павла Тетерю. Що можу сказати про нього. Не всі правителі бувають ідеальними. На мою думку ідеальних правителів взагалі не існує. Так було, є і буде. Тетеря правив країною в цей час, коли Україна вже майже розвалилася, він все робив, щоби якось зібрати її до купі. Але одного разу він зробив величезну помилку і через це дехто його зненавидів. Після цієї помилки в Тетері все одне за другим все пішло в шкереберть. Довелося зректися булави, і покинути Україну. Тут він дійсно зробив все що міг, щоб врятувати країну. І тут дуже влучно сказано словами одного з римських правителів, "Я зробив все що міг, нехай хтось зробить ще краще". Дуже сподобалося читати про Павла Тетері. Багато чого цікавого дізналася. І мені було сумно дізнатися, що він помер ось так підступно, від отруєння. А от Іван Брюховецький повна його протилежність. Так як він був слугою Юрія Хмельницького, але більш за все був його вихователем, то ж Іванові зовсім не подобалося, що його сприймали не як рівного серед шляхетного роду, а як слугу. То ж не дивно, що він був корисливою і заздрісною людиною. А завдяки спостережливісті став чудовим інтриганом. О, я уявляю собі яка це була людина. Завдяки його інтригам, йому вдалося обдурити голоту і вмовити підняти бунт проти Виговського. То ж якраз я і читаю цей момент, де знову навагаються поставити гетманом Юрія Хмельницького. Читаючи, як усе це відбулося, я розумію, як Брюховецькому потім врешті-решт стати гетманом і чому завдяки йому московії потім вдалося окупувати майже всю територію України... Але як все це сталося, то я вже буду далі читати. Головне, щоби в теперішній час ми не повторили їхні помилки і знову не втратили Україну...🙏💙💛

Якщо не помиляюся, я вже третій тиждень читаю книгу Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України: Павло Тетеря і Іван Брюховецький". І вже прочитала про Павла Тетерю. Що можу сказати про нього. Не всі правителі бувають ідеальними. На мою думку ідеальних правителів взагалі не існує. Так було, є і буде. Тетеря правив країною в цей час, коли Україна вже майже розвалилася, він все робив, щоби якось зібрати її до купі. Але одного разу він зробив величезну помилку і через це дехто його зненавидів. Після цієї помилки в Тетері все одне за другим все пішло в шкереберть. Довелося зректися булави, і покинути Україну. Тут він дійсно зробив все що міг, щоб врятувати країну. І тут дуже влучно сказано словами одного з римських правителів, "Я зробив все що міг, нехай хтось зробить ще краще". Дуже сподобалося читати про Павла Тетері. Багато чого цікавого дізналася. І мені було сумно дізнатися, що він помер ось так підступно, від отруєння. А от Іван Брюховецький повна його протилежність. Так як він був слугою Юрія Хмельницького, але більш за все був його вихователем, то ж Іванові зовсім не подобалося, що його сприймали не як рівного серед шляхетного роду, а як слугу. То ж не дивно, що він був корисливою і заздрісною людиною. А завдяки спостережливісті став чудовим інтриганом. О, я уявляю собі яка це була людина. Завдяки його інтригам, йому вдалося обдурити голоту і вмовити підняти бунт проти Виговського. То ж якраз я і читаю цей момент, де знову навагаються поставити гетманом Юрія Хмельницького. Читаючи, як усе це відбулося, я розумію, як Брюховецькому потім врешті-решт стати гетманом і чому завдяки йому московії потім вдалося окупувати майже всю територію України... Але як все це сталося, то я вже буду далі читати. Головне, щоби в теперішній час ми не повторили їхні помилки і знову не втратили Україну...🙏💙💛

Свято приємних несподіванок 26 жовтня в різних країнах світу відзначають Свято приємних несподіванок (Pleasant Surprise Day). Історія створення події Свято має неофіційний характер, не є державним, національним або міжнародним. Також достеменно невідома історія виникнення події. Вважається, що свято запропонував хтось із користувачів онлайн-простору, але автор побажав залишитися невідомим. Як відзначають Свято приємних несподіванок? Pleasant Surprise Day придумали для того, щоб створювати гарний настрій, дарувати подарунки, допомагати оточуючим людям. Святкування можна проводити в будь-якому форматі, адже приємні сюрпризи подобаються всім. Це може бути недорогий подарунок, наприклад, ласощі для колеги, неочікувані квіти для мами, сотні повітряних кульок для коханої, квиток до цирку для дитини або несподівана допомога сусідам. Головне, щоб людина посміхнулася, бо в житті, повному стресів, не вистачає простих радощів.

Зустрічайте українську делегацію на ADE 2025 ✨🇺🇦 Вперше українська делегація вирушає на Amsterdam Dance Event — провідний світовий фестиваль і конференцію електронної музики. Цьогоріч ADE проходитиме в Амстердамі з 22 по 26 жовтня 2025 року. Подія обіцяє бути особливою: вона відзначатиме 30-річчя фестивалю та 750-річний ювілей міста. У програмі — понад 300 заходів на 80 майданчиках за участі більш ніж 2000 діджеїв. Українські продюсери, промоутери та представники музичних організацій долучаться до глобальної професійної спільноти на конференції та панелях ADE, представляючи сучасну українську електронну сцену в міжнародному контексті. За результатами опен-колу учасниками делегації стали: 🎧 Настя Сирадоєва — культурна менеджерка й виконавча директорка клубу ∄ (K41) 🎧 PLEDOV — засновник лейблу Polygon та фестивалю Brudnyi Pes 🎧 Олесь Зазулін — діджей, продюсер і дослідник, творець креативної спільноти Івано-Франківська 🎧 Kiss Allah — діджей і креативний директор, засновник лейблу Khvylia та FPV.Radio 🎧 Та інші Участь делегації та конференції організована Ukrainian Institute - Український інститут, представництвом Українського Інституту в Нідерландах разом з Music Export Ukraine. 🇺🇦✨ Meet the Ukrainian Delegation at ADE 2025 ✨🇺🇦 For the first time ever, a Ukrainian delegation is heading to the Amsterdam Dance Event — the world’s leading electronic music festival and conference. This year, ADE will take place in Amsterdam from October 22 to 26, 2025. The event promises to be special: it will celebrate the 30th anniversary of ADE and the 750th anniversary of the city of Amsterdam. The program includes over 300 events across 80 venues, featuring more than 2,000 DJs. Ukrainian producers, promoters, and representatives of music organizations will join the global professional community at ADE’s conference and panels, showcasing the modern Ukrainian electronic scene in an international context. Following the open call, the members of the delegation are: 🎧 Nastia Syradoieva — cultural manager and executive director of club ∄ (K41) 🎧 PLEDOV — founder of the label Polygon and the Brudnyi Pes festival 🎧 Oles Zazulin — DJ, producer, and researcher, creator of the creative community in Ivano-Frankivsk 🎧 Kiss Allah — DJ and creative director, founder of the Khvylia label and FPV.Radio 🎧 and others The delegation’s participation and conference activities are organized by the Ukrainian Institute, the Ukrainian Institute in the Netherlands, and Music Export Ukraine.