Українська
English
#поезія
Ти до мене не прив’язаний
Ланцюгами почуття.
Скільки слів не буде сказано
І не кане в забуття.
Скільки відчаю збережено
Для осінніх вечорів.
Нащо ніжність та мереживом
Проника до моїх снів.
Я мовчала – не від слабкості,
Просто ти мене не чув.
Все, що мали, вже розламане.
Нагадаю, бо забув.
Не тримай мене на відстані,
Не вертайся крізь дощі.
Я із тих, хто прагне вірності,
Не обітниць, що пусті.
Може, гучно буде сказано:
Твоє серце – то мій дім.
Чому ж долею наказано
Бути зайвою у нім.
Що було – нехай залишиться
У мовчанні, без провин.
Я не мушу більш коритися
Болю, що росте з глибин.
Не шукай мене в минулому,
Не вертай – я не твоя.
Я не компас для загублених,
Я – дорога, не гілля.
І я більше не чекатиму,
Щоб писати між рядків.
Ти до мене не прив'язаний.
Дуже шкода. Зрозумій.
Nadiia Artiukh
Ілюстрація - АІ generated project #byN_Art
Ти до мене не прив’язаний
Ланцюгами почуття.
Скільки слів не буде сказано
І не кане в забуття.
Скільки відчаю збережено
Для осінніх вечорів.
Нащо ніжність та мереживом
Проника до моїх снів.
Я мовчала – не від слабкості,
Просто ти мене не чув.
Все, що мали, вже розламане.
Нагадаю, бо забув.
Не тримай мене на відстані,
Не вертайся крізь дощі.
Я із тих, хто прагне вірності,
Не обітниць, що пусті.
Може, гучно буде сказано:
Твоє серце – то мій дім.
Чому ж долею наказано
Бути зайвою у нім.
Що було – нехай залишиться
У мовчанні, без провин.
Я не мушу більш коритися
Болю, що росте з глибин.
Не шукай мене в минулому,
Не вертай – я не твоя.
Я не компас для загублених,
Я – дорога, не гілля.
І я більше не чекатиму,
Щоб писати між рядків.
Ти до мене не прив'язаний.
Дуже шкода. Зрозумій.
Nadiia Artiukh
Ілюстрація - АІ generated project #byN_Art
#поезія
Ти до мене не прив’язаний
Ланцюгами почуття.
Скільки слів не буде сказано
І не кане в забуття.
Скільки відчаю збережено
Для осінніх вечорів.
Нащо ніжність та мереживом
Проника до моїх снів.
Я мовчала – не від слабкості,
Просто ти мене не чув.
Все, що мали, вже розламане.
Нагадаю, бо забув.
Не тримай мене на відстані,
Не вертайся крізь дощі.
Я із тих, хто прагне вірності,
Не обітниць, що пусті.
Може, гучно буде сказано:
Твоє серце – то мій дім.
Чому ж долею наказано
Бути зайвою у нім.
Що було – нехай залишиться
У мовчанні, без провин.
Я не мушу більш коритися
Болю, що росте з глибин.
Не шукай мене в минулому,
Не вертай – я не твоя.
Я не компас для загублених,
Я – дорога, не гілля.
І я більше не чекатиму,
Щоб писати між рядків.
Ти до мене не прив'язаний.
Дуже шкода. Зрозумій.
Nadiia Artiukh
Ілюстрація - АІ generated project #byN_Art
155переглядів