Українська
English
«Уряд РФ використовує єврейську громаду для виправдання війни проти України» — рабин Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви; на жаль, лідери єврейської громади в Росії змушені підтримувати цей наратив
Рабин Пінхас Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви, відмовився підтримати війну проти України, був змушений покинути Росію і згодом оголошений там «іноземним агентом».
У інтерв’ю ізраїльському виданню Israel Hayom він формулює це прямо, без пом’якшень:
«Уряд використовує єврейську громаду в політичних цілях. Останніми роками в Росії просувається теорія про повернення неонацизму в Україну та до країн Балтії, так що війну в російському наративі подають як продовження війни проти нацистської Німеччини. На жаль, лідери єврейської громади в Росії підтримують цю історію — вони використовують громаду в пропагандистських цілях».
За словами рабина, така конструкція дозволяє представити війну не як сучасний політичний конфлікт, а як нібито морально виправдане продовження «історичної боротьби». Пам’ять про Другу світову війну та Голокост стає частиною риторичного інструментарію, а не предметом чесної історичної розмови.
Гольдшмідт підкреслює: із приходом Путіна до влади в 2000 році втручання держави в життя єврейської громади стало нормою. Влада вирішувала, хто може бути головним рабином, а хто ні, і вигнала з країни десятки рабинів.
Він пов’язує це з поверненням логіки силових структур і ідеології закритої держави:
«З приходом Путіна влада повертається до спадкоємців КДБ, і ненависть до чужинців і Заходу стає невід’ємною частиною особистості людей, що виросли в цьому суспільстві».
Особливе місце в інтерв’ю займає тема антисемітизму як інструменту самозахисту російської влади в кризові моменти. Гольдшмідт підкреслює, що це не теоретичне побоювання, а історично підтверджений механізм.
«Страх полягає в тому, що коли уряд у Росії почувається під загрозою, він використовує антисемітизм для самозахисту. Ми бачили це раніше — у кінці царської епохи уряд говорив: «Не сердьтеся на царя, сердьтеся на євреїв», і це призвело до погромів. Це також відбувалося в кінці сталінської епохи».
За його словами, нинішня риторика та міжнародна ізоляція держави створюють умови, у яких подібний сценарій знову стає можливим.
Гольдшмідт безпосередньо пов’язує загострення напруги з ізоляцією Росії після початку війни проти України:
«Сьогодні Росія перебуває в ізоляції. Путін думав, що переможе в Україні за три дні, а наступного місяця ми будемо відзначати чотири роки війни — довше, ніж війна між Росією і нацистською Німеччиною. Він ізолював себе від Заходу».
Ця ізоляція, підкреслює рабин, прямо впливає на становище євреїв у країні. Під сумнів ставиться їхня лояльність державі, зростає антисемітизм, офіційно бути євреєм стає складніше.
За його оцінкою, з початку війни країну вже залишили близько 100 тисяч євреїв, і абсолютна більшість із них не розглядає можливості повернення. Майбутнє єврейського життя в Росії, на його думку, виглядає без ілюзій: скорочення громад, втрата ресурсів і самотність. Люди все рідше пожертвують на синагоги та громадські центри, тому що розуміють — там немає довгострокового майбутнього.
Галахічне питання
Чи має право єврейська громада зберігати лояльність до держави, якщо ця лояльність вимагає публічної мовчанки або підтримки дій, пов’язаних з насильством, брехнею та спотворенням історичної пам’яті?
Де проходить межа між דינא דמלכותא דינא — обов’язком дотримуватися законів держави — і забороною לא תעמוד על דם רעך — не бути байдужим до пролитої крові та несправедливості?
Чи є примусова мовчанка допустимою формою самозбереження у ситуації, коли держава використовує єврейську громаду для виправдання війни та пропаганди — або ж це вже סיוע לדבר עבירה, сприяння гріху?
Це питання особливо гостро звучить у контексті трьох клятв галута (שלוש השבועות):
не повставати проти народів силою, не пришвидшувати кінець вигнання і водночас визнання того, що народи світу не повинні надмірно пригнічувати Ізраїль.
Якщо ця межа порушується, постає ключове питання: чи зберігає принцип лояльності свою обов’язкову силу, коли остання межа перейдена?
Підсумок
Інтерв’ю Пінхаса Гольдшмідта в Israel Hayom — це не політичний маніфест і не публіцистика. Це спроба зафіксувати момент, коли єврейська громада в Росії опинилася між історичною пам’яттю та сучасною пропагандою, між страхом і лояльністю, між минулим і невизначеним майбутнім.
Повний матеріал — тут:
https://news.nikk.co.il/uk/uryad-rf-vikoristovuie-ievrejsku-gromadu/
❓ Як ви вважаєте: чи існує в галахі момент, після якого мовчання перестає бути нейтральним і стає співучастю?
НАновини‼️ — новини Ізраїлю
Важливо❓ Поділіться ❗️
і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали
https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881
Рабин Пінхас Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви, відмовився підтримати війну проти України, був змушений покинути Росію і згодом оголошений там «іноземним агентом».
У інтерв’ю ізраїльському виданню Israel Hayom він формулює це прямо, без пом’якшень:
«Уряд використовує єврейську громаду в політичних цілях. Останніми роками в Росії просувається теорія про повернення неонацизму в Україну та до країн Балтії, так що війну в російському наративі подають як продовження війни проти нацистської Німеччини. На жаль, лідери єврейської громади в Росії підтримують цю історію — вони використовують громаду в пропагандистських цілях».
За словами рабина, така конструкція дозволяє представити війну не як сучасний політичний конфлікт, а як нібито морально виправдане продовження «історичної боротьби». Пам’ять про Другу світову війну та Голокост стає частиною риторичного інструментарію, а не предметом чесної історичної розмови.
Гольдшмідт підкреслює: із приходом Путіна до влади в 2000 році втручання держави в життя єврейської громади стало нормою. Влада вирішувала, хто може бути головним рабином, а хто ні, і вигнала з країни десятки рабинів.
Він пов’язує це з поверненням логіки силових структур і ідеології закритої держави:
«З приходом Путіна влада повертається до спадкоємців КДБ, і ненависть до чужинців і Заходу стає невід’ємною частиною особистості людей, що виросли в цьому суспільстві».
Особливе місце в інтерв’ю займає тема антисемітизму як інструменту самозахисту російської влади в кризові моменти. Гольдшмідт підкреслює, що це не теоретичне побоювання, а історично підтверджений механізм.
«Страх полягає в тому, що коли уряд у Росії почувається під загрозою, він використовує антисемітизм для самозахисту. Ми бачили це раніше — у кінці царської епохи уряд говорив: «Не сердьтеся на царя, сердьтеся на євреїв», і це призвело до погромів. Це також відбувалося в кінці сталінської епохи».
За його словами, нинішня риторика та міжнародна ізоляція держави створюють умови, у яких подібний сценарій знову стає можливим.
Гольдшмідт безпосередньо пов’язує загострення напруги з ізоляцією Росії після початку війни проти України:
«Сьогодні Росія перебуває в ізоляції. Путін думав, що переможе в Україні за три дні, а наступного місяця ми будемо відзначати чотири роки війни — довше, ніж війна між Росією і нацистською Німеччиною. Він ізолював себе від Заходу».
Ця ізоляція, підкреслює рабин, прямо впливає на становище євреїв у країні. Під сумнів ставиться їхня лояльність державі, зростає антисемітизм, офіційно бути євреєм стає складніше.
За його оцінкою, з початку війни країну вже залишили близько 100 тисяч євреїв, і абсолютна більшість із них не розглядає можливості повернення. Майбутнє єврейського життя в Росії, на його думку, виглядає без ілюзій: скорочення громад, втрата ресурсів і самотність. Люди все рідше пожертвують на синагоги та громадські центри, тому що розуміють — там немає довгострокового майбутнього.
Галахічне питання
Чи має право єврейська громада зберігати лояльність до держави, якщо ця лояльність вимагає публічної мовчанки або підтримки дій, пов’язаних з насильством, брехнею та спотворенням історичної пам’яті?
Де проходить межа між דינא דמלכותא דינא — обов’язком дотримуватися законів держави — і забороною לא תעמוד על דם רעך — не бути байдужим до пролитої крові та несправедливості?
Чи є примусова мовчанка допустимою формою самозбереження у ситуації, коли держава використовує єврейську громаду для виправдання війни та пропаганди — або ж це вже סיוע לדבר עבירה, сприяння гріху?
Це питання особливо гостро звучить у контексті трьох клятв галута (שלוש השבועות):
не повставати проти народів силою, не пришвидшувати кінець вигнання і водночас визнання того, що народи світу не повинні надмірно пригнічувати Ізраїль.
Якщо ця межа порушується, постає ключове питання: чи зберігає принцип лояльності свою обов’язкову силу, коли остання межа перейдена?
Підсумок
Інтерв’ю Пінхаса Гольдшмідта в Israel Hayom — це не політичний маніфест і не публіцистика. Це спроба зафіксувати момент, коли єврейська громада в Росії опинилася між історичною пам’яттю та сучасною пропагандою, між страхом і лояльністю, між минулим і невизначеним майбутнім.
Повний матеріал — тут:
https://news.nikk.co.il/uk/uryad-rf-vikoristovuie-ievrejsku-gromadu/
❓ Як ви вважаєте: чи існує в галахі момент, після якого мовчання перестає бути нейтральним і стає співучастю?
НАновини‼️ — новини Ізраїлю
Важливо❓ Поділіться ❗️
і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали
https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881
«Уряд РФ використовує єврейську громаду для виправдання війни проти України» — рабин Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви; на жаль, лідери єврейської громади в Росії змушені підтримувати цей наратив
Рабин Пінхас Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви, відмовився підтримати війну проти України, був змушений покинути Росію і згодом оголошений там «іноземним агентом».
У інтерв’ю ізраїльському виданню Israel Hayom він формулює це прямо, без пом’якшень:
«Уряд використовує єврейську громаду в політичних цілях. Останніми роками в Росії просувається теорія про повернення неонацизму в Україну та до країн Балтії, так що війну в російському наративі подають як продовження війни проти нацистської Німеччини. На жаль, лідери єврейської громади в Росії підтримують цю історію — вони використовують громаду в пропагандистських цілях».
За словами рабина, така конструкція дозволяє представити війну не як сучасний політичний конфлікт, а як нібито морально виправдане продовження «історичної боротьби». Пам’ять про Другу світову війну та Голокост стає частиною риторичного інструментарію, а не предметом чесної історичної розмови.
Гольдшмідт підкреслює: із приходом Путіна до влади в 2000 році втручання держави в життя єврейської громади стало нормою. Влада вирішувала, хто може бути головним рабином, а хто ні, і вигнала з країни десятки рабинів.
Він пов’язує це з поверненням логіки силових структур і ідеології закритої держави:
«З приходом Путіна влада повертається до спадкоємців КДБ, і ненависть до чужинців і Заходу стає невід’ємною частиною особистості людей, що виросли в цьому суспільстві».
Особливе місце в інтерв’ю займає тема антисемітизму як інструменту самозахисту російської влади в кризові моменти. Гольдшмідт підкреслює, що це не теоретичне побоювання, а історично підтверджений механізм.
«Страх полягає в тому, що коли уряд у Росії почувається під загрозою, він використовує антисемітизм для самозахисту. Ми бачили це раніше — у кінці царської епохи уряд говорив: «Не сердьтеся на царя, сердьтеся на євреїв», і це призвело до погромів. Це також відбувалося в кінці сталінської епохи».
За його словами, нинішня риторика та міжнародна ізоляція держави створюють умови, у яких подібний сценарій знову стає можливим.
Гольдшмідт безпосередньо пов’язує загострення напруги з ізоляцією Росії після початку війни проти України:
«Сьогодні Росія перебуває в ізоляції. Путін думав, що переможе в Україні за три дні, а наступного місяця ми будемо відзначати чотири роки війни — довше, ніж війна між Росією і нацистською Німеччиною. Він ізолював себе від Заходу».
Ця ізоляція, підкреслює рабин, прямо впливає на становище євреїв у країні. Під сумнів ставиться їхня лояльність державі, зростає антисемітизм, офіційно бути євреєм стає складніше.
За його оцінкою, з початку війни країну вже залишили близько 100 тисяч євреїв, і абсолютна більшість із них не розглядає можливості повернення. Майбутнє єврейського життя в Росії, на його думку, виглядає без ілюзій: скорочення громад, втрата ресурсів і самотність. Люди все рідше пожертвують на синагоги та громадські центри, тому що розуміють — там немає довгострокового майбутнього.
Галахічне питання
Чи має право єврейська громада зберігати лояльність до держави, якщо ця лояльність вимагає публічної мовчанки або підтримки дій, пов’язаних з насильством, брехнею та спотворенням історичної пам’яті?
Де проходить межа між דינא דמלכותא דינא — обов’язком дотримуватися законів держави — і забороною לא תעמוד על דם רעך — не бути байдужим до пролитої крові та несправедливості?
Чи є примусова мовчанка допустимою формою самозбереження у ситуації, коли держава використовує єврейську громаду для виправдання війни та пропаганди — або ж це вже סיוע לדבר עבירה, сприяння гріху?
Це питання особливо гостро звучить у контексті трьох клятв галута (שלוש השבועות):
не повставати проти народів силою, не пришвидшувати кінець вигнання і водночас визнання того, що народи світу не повинні надмірно пригнічувати Ізраїль.
Якщо ця межа порушується, постає ключове питання: чи зберігає принцип лояльності свою обов’язкову силу, коли остання межа перейдена?
Підсумок
Інтерв’ю Пінхаса Гольдшмідта в Israel Hayom — це не політичний маніфест і не публіцистика. Це спроба зафіксувати момент, коли єврейська громада в Росії опинилася між історичною пам’яттю та сучасною пропагандою, між страхом і лояльністю, між минулим і невизначеним майбутнім.
Повний матеріал — тут:
https://news.nikk.co.il/uk/uryad-rf-vikoristovuie-ievrejsku-gromadu/
❓ Як ви вважаєте: чи існує в галахі момент, після якого мовчання перестає бути нейтральним і стає співучастю?
НАновини‼️ — новини Ізраїлю
Важливо❓ Поділіться ❗️
і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали
https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881
124views
