ДИВНЕ СЕЛО
Дмитро завжди казав, що в Україні є два види скарбів: ті, які ще не знайшли археологи, і ті, які вже давно лежать у сараях.

Микола лише сміявся.

— А ще є третій вид.

— Який?

— Ті, що баба продає як брухт, а потім біжить навздогін і кричить: «Ой, не той мішок забрали!»

Біла «Газель» котилася між селами. З відчиненого вікна Дмитро раз у раз висував ручний гучномовець:

— Купуємо чорний і кольоровий метал! Стару побутову техніку, акумулятори, пір'я! Купуємо старовинні речі!

У першому селі день почався вдало. Вони купили два старі велосипеди, пральну машину, три акумулятори, мідний казан і такого величезного чавунного котла, що Микола сказав:

— Якщо його добре почистити, можна борщ варити на все село.

У другому селі справи пішли ще краще. Один дід продав електродвигун, який важив, мабуть, більше за самого діда, а бабуся винесла патефон, праску на вугіллі й старий самовар.

— Хлопці, — усміхнулася вона, — якщо ще років десять не приїдете, то й мене купите як старовинну річ.

— Не можемо, бабусю, — відповів Дмитро. — Людей ми не скуповуємо.

— Шкода... А пенсія така, що вже й сама себе продати готова...

Сміялися всі.

До вечора кузов був заповнений майже доверху.

— Може, вже додому? — запитав Микола.

Дмитро подивився на дорогу, що губилася серед пагорбів.

— Он ще якесь село. Заїдемо на пів години. Може, знайдемо щось цікаве.

— У тебе це «на пів години» завжди закінчується пригодами.

Дорога ставала дедалі вужчою.

Асфальт давно закінчився, дерева схилилися над дорогою так низько, ніби намагалися підслухати розмову.

Навігатор мовчав.

Лише старий паперовий дорожній атлас показував, що десь попереду має бути село.

Нарешті між деревами з'явилися поодинокі старі хати.

Жодного магазину.

Жодної вивіски.

Навіть собаки не гавкали.

Дмитро взяв гучномовець.

— Купуємо чорний і кольоровий метал! Старовинні речі!..

Відгук луною покотився між хатами.

Через хвилину з подвір'я вийшов сухорлявий сивий дід.

Наче давно чекав саме на них.

— Старовину шукаєте?

— Буває.

— Ходімо.

Дід повів їх до старої комори.

Серед павутиння, старих скринь і пожовклих газет він дістав невеликий латунний компас.

Той був дивний.

Без жодної іржі.

Наче його зробили вчора.

Стрілка повільно оберталася сама по собі.

— Не працює? — запитав Микола.

— Навпаки, — усміхнувся дід. — Працює занадто добре.

— І що він показує?

— Не північ.

— А що?

— Він може показати, куди звичайній людині краще не ходити...

Хлопці засміялися.

— Гарний жарт.

— Це не жарт.

Дід раптом став серйозним.

— І ще... не затримуйтеся тут після заходу сонця.

— Чому?

— Бо тоді село прокидається.

Микола підморгнув Дмитрові.

— Здається, дідові телевізор показує забагато містики.

Старий не відповів.
Лише тихо промовив:
— Запам'ятайте одну річ. Якщо вночі вам здаватиметься, що дорога ходить колом, люди говорять неправду, а місяць світить не з того боку, — не дивіться очима. Дивіться компасом.

Микола засміявся.
— Це загадка чи інструкція?

Дід повільно похитав головою.
— Ні те, ні інше.

Він озирнувся на темний ліс і додав майже пошепки:
— І що б ви не почули після півночі... не відповідайте, якщо вас покличуть на ім'я.

У ту ж мить десь над лісом прогримів грім.

Дмитро розрахувався за компас і поклав його в бардачок.

Старий мовчки розвернувся і пішов до своєї хати, не озираючись.

Небо потемніло так швидко, ніби хтось накрив його важкою ковдрою.

Перші великі краплі застукали по даху «Газелі».

— Погода зіпсувалася, — сказав Микола.

Вони рушили.

За кілька хвилин Дмитро спробував увімкнути навігатор.

На екрані блиснуло повідомлення:

«Місцезнаходження не визначено».

— Дивно...

Він відкрив карту.

Дорога була.

Ліс був.

А села... не було.

Ні назви.

Ні позначки.

Наче його взагалі не існувало.

— Миколо...

— Що?

— Ми зараз їдемо селом, якого... немає на карті.

У цей момент колеса різко пішли вбік.

«Газель» загрузла в густій чорній багнюці.

Двигун гарчав, колеса крутилися, але машина не рухалася ні на сантиметр.

Микола дістав телефон.

— Немає мережі...

Дмитро теж подивився на свій.

Жодної поділки.

Жодного сигналу.

Лише тиша.

Дмитро першим вискочив із машини.

— Спробуй ще раз!

Микола натиснув на газ.

Колеса безпорадно закрутилися, розкидаючи чорну багнюку.

— Дарма...

Гроза вже гупала над самим селом. У темряві виднілося лише світло з найближчої хати.

— Ходімо попросимося переночувати, — сказав Дмитро.

Двері відчинилися майже одразу, ніби на них чекали.

На порозі стояла молода жінка.

Чорне волосся спадало на плечі, світла сорочка, довга спідниця, лагідна усмішка.

— Добрий вечір.

— Добрий... Вибачте, ми застрягли. Чи можна переночувати до ранку?

Жінка уважно подивилася на них.

— Можна.

Хлопці вже зраділи.

— Але не в хаті.

— Чому?

— Так треба.

Вона усміхнулася ще привітніше.

— Переночуєте в сінажнику. Там сухо й тепло.

— Та нам більше й не треба.

Вона винесла їм стару ковдру, глечик молока й окраєць хліба.

— Якщо вночі почуєте, що вас хтось кличе...

Вона на мить замовкла.

— Не виходьте.

— А хто може кликати?

— Тут уночі багато хто ходить.

І зачинила двері.

---

Сіно пахло літом.

Надворі шумів дощ.

— Добра господиня, — сказав Микола.

— Ага...

Дмитро згадав діда.

«...не відповідайте, якщо вас покличуть на ім'я...»

— Послухай...

— Що?

— А може, той дід не жартував?

— Якщо ми зараз почнемо боятися кожної бабусиної казки, то й брухт перестанемо скуповувати.

Вони засміялися.

І незабаром заснули.

...

— Дмитре...

Хтось тихо покликав.

Він розплющив очі.

Микола спав.

— Дмитре...

Голос лунав просто за дверима.

Тихий.

Добрий.

Майже знайомий.

Він уже хотів відповісти...

Та раптом пригадав слова діда.

«Не відповідайте...»

Дмитро лише штовхнув Миколу.

— Чуєш?

Микола мовчки кивнув.

Тепер голос кликав уже його.

— Миколо...

Потім обох.

Повільно.

Наполегливо.

Наче той, хто кликав, знав їх усе життя.

Під дверима зашаруділо.

Наче хтось ходив колами.

Раптом у щілині між дошками промайнув силует господині.

Але це вже була не та усміхнена молода жінка.

Спина зігнулася.

Волосся стало довгим і сивим.

Обличчя зморщилося, очі світилися дивним зеленкуватим блиском.

Вона ходила навколо сінажника, щось тихо шепочучи.

Сіно почало ворушитися саме по собі.

Дмитро перехрестився.

— Тільки мовчи...

Стара раптом спинилася.

Понюхала повітря.

І прошепотіла:

— Вийдіть... я знаю, що не спите...

Двері самі скрипнули.

Але ні Дмитро, ні Микола не поворухнулися.

Так минула, здавалося, ціла вічність.

Лише коли перший півень закукурікав десь далеко, усе стихло.

---

На подвір'ї було тихо.

Із хати вийшла та сама молода жінка.

Усміхнулася.

— Добре спалося?

Хлопці мовчки кивнули.

Вони не стали нічого питати.

Сіли в «Газель», витягли її з багнюки тракторцем, що дивним чином уже стояв неподалік, і рушили геть.

Та незабаром зрозуміли...

Вони їздять по колу.

Ось стара криниця.

Ось місток.

Ось покинутий млин.

І знову...

Та сама хата.

Те саме подвір'я.

— Ні... цього не може бути...

Вони звертали на інші дороги.

Повертали назад.

Їхали навпростець.

Та щоразу опинялися в тому самому місці.

Микола мовчки відкрив бардачок.

— Компас...

Вони обоє згадали слова старого.

Дмитро відкрив кришку.

Стрілка шалено крутилася.

Потім раптом завмерла.

І показала... просто в густий ліс, де дороги взагалі не було.

— Туди?!

— Іншого вибору немає.

Микола повернув кермо.

«Газель» повільно покотилася між деревами.

Гілки дряпали кузов, кущі били по дверях, але стрілка більше не рухалася.

За кілька хвилин дерева несподівано розступилися.

Попереду блиснула знайома траса.

Телефони одночасно ожили.

На екранах з'явився мобільний зв'язок.

Навігатор спокійно промовив:

— «Маршрут побудовано».

Дмитро озирнувся.

Позаду був лише ліс.

Ні села.

Ні хат.

Ні старого млина.

Ні навіть дороги, якою вони щойно виїхали.

Лише вітер шелестів листям.

Микола мовчки закрив компас.

— Знаєш...

— Що?

— Відтепер, якщо дід продаватиме мені старовинну річ і скаже: «Не затримуйся до вечора», — я навіть торгуватися не буду.

Дмитро розсміявся.

— І я теж.

Біла «Газель» рушила далі.

А старий компас тихо лежав у бардачку.

Його стрілка спокійно показувала на північ.

Наче тієї ночі нічого й не сталося.

❗️ Зеленський про перші результати розслідування щодо вибуху складів у Вишневому: Керівники двох держпідприємств діяли всупереч закону

“Сьогодні генерал-майор СБУ Поклад доповів перші результати: хто і на яких посадах в Укроборонпромі допустив, на жаль, що склади зі зброєю були у Вишневому, - сказав президент.

За словами глави держави, керівники двох державних підприємств діяли всупереч закону, всупереч рішенню Ставки та посадовим інструкціям.

“Внутрішні процеси в структурі Укроборонпрому щодо контролю за діяльністю підприємств та директорами мають бути більш сильними", - сказав президент.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

Як вимкнути Gemini у сервісах Google — покрокова інструкція https://channeltech.space/articles/how-to-remove-gemini-from-google-a...

Як запустити локальний AI-чатбот на iPhone: покрокова інструкція https://channeltech.space/articles/yak-zapustyty-lokalnyy-ai-chatbot-...

Зустріч із Самотністю

Самотність — це щось на кшталт незваного гостя. Того самого, який приходить без попередження, сідає на диван, з’їдає твоє печиво і ще й мовчить так виразно, що хочеться ввімкнути телевізор, радіо і сусідський перфоратор одночасно.

Пам’ятаю свій перший “серйозний” вечір наодинці.

— Ну що, — сказав я сам собі, зачиняючи двері, — сьогодні ми з тобою проведемо час разом.

— “Ми”? — відгукнувся внутрішній голос. — Ти серйозно зараз множину вживаєш?

— Не придирайся, — відповів я. — Просто… буде нормально.

Через десять хвилин я вже ходив по квартирі, як детектив без справи. Відкрив холодильник.

— Може, ти хочеш їсти? — запитав я себе.

— Ти питав це п’ять хвилин тому.

— Ну а раптом відповідь змінилась.

Холодильник мовчав. Я теж.

І ось у цей момент я вперше відчув: самотність не кричить. Вона дивиться. Спокійно так, уважно. Наче каже: “Ну що, поговоримо?”

— А про що з тобою говорити? — буркнув я.

— Про тебе, — відповіла вона. — Ти ж у себе є?

— Є… здається.

Спочатку було дивно. Мій мозок, звиклий до постійного шуму, почав панікувати:

— Увага! Тиша! Повторюю: тиша! Вжити заходів!

Я включив музику.

— Не хитруй, — сказала самотність. — Я все одно тут.

Я вимкнув.

— Добре, — зітхнув я. — І що ти від мене хочеш?

— Нічого, — відповіла вона. — Просто будь.

Це “просто будь” звучало підозріло. Як інструкція без інструкції.

Я сів. Потім встав. Потім знову сів.

— Я не вмію просто бути, — чесно зізнався я.

— А ти спробуй, — сказала самотність. — Без ролей. Без глядачів. Без аплодисментів.

І тут почалося найцікавіше.

Виявилось, що без глядачів я трохи інший. Менше герой, більше… я. Я почав згадувати речі, які давно відклав “на потім”. Думки повилазили, як коти з підвалу після дощу.

— Слухай, — сказав я сам собі, — а чого ти насправді хочеш?

— Від життя чи зараз? — уточнив внутрішній голос.

— Почнемо з простого.

— Чаю, — відповів я.

— Ну хоч щось конкретне.

Я зробив чай. Сів біля вікна.

І раптом — без жодного попередження — стало… добре.

Не “вау, я на вершині світу”, а тихо добре. Як коли знаходиш у кишені гроші, про які забув. Або коли батарея телефону раптом не розряджається на 3%.

— Це що зараз було? — запитав я.

— Це ти, — відповіла самотність. — Без зайвого.

— І що, так можна було?

— Завжди можна було. Просто ти тікав.

Я замислився.

— Виходить, ти не ворог?

— Я взагалі-то нею ніколи і не була, — трохи образилась самотність. — Це ти мене так назвав.

— Ну вибач, — сказав я. — Просто ти приходиш без попередження.

— А ти спробуй сам мене запросити, — відповіла вона.

Це прозвучало як виклик.

Наступного дня я спеціально не написав нікому першим. Не включив нічого зайвого. Просто залишився наодинці.

— Ну що, — сказав я, — приходь.

— Я вже тут, — відповіла самотність.

І цього разу вона не була незручною. Вона була… затишною. Як старий светр, який трохи дивний, але найтепліший.

— Знаєш, — сказав я, — з тобою навіть не нудно.

— А я і не для нудьги, — відповіла вона. — Я для розмови, яку ти уникав.

— І для чаю?

— І для чаю теж.

Я засміявся.

І тоді до мене дійшло: вміти приймати самотність — це не про те, щоб героїчно страждати в тиші, дивлячись у стелю, як у драматичному фільмі. Це про те, щоб раптом виявити: ти сам собі цілком нормальна компанія.

— Слухай, — сказав я, — а якщо я звикну до тебе, я не стану дивним?

— Ти вже дивний, — чесно відповіла самотність. — Просто тепер тобі з цим комфортно.

— Справедливо.

І знаєш що? У цьому є якийсь особливий кайф. Коли ти не залежиш від того, чи є поруч хтось, щоб почуватися добре. Коли тиша не лякає, а запрошує. Коли вечір наодинці — це не “ой, знову нікого нема”, а “о, нарешті час для себе”.

— То ти дар? — запитав я наостанок.

Самотність трохи помовчала, ніби роблячи паузу для ефекту.

— Я інструмент, — сказала вона. — Але в правильних руках — так, дар.

Я кивнув.

— Ну що ж, — сказав я, піднімаючи чашку чаю, — тоді давай працювати разом.

— Давай, — усміхнулась тиша.

Інструкція як купувати на AliExpress з кешбеком: https://capyback.com/ua/blog/how-to-shop-on-aliexpress-with-cashback/

Це неправда: Гірн відреагував на анонс від Netflix про бій Джошуа – Ф'юрі 😬

Промоутер Едді Гірн висловився про виклик Тайсона Ф'юрі (35-2-1, 24 КО) в бік його клієнта Ентоні Джошуа (29-4, 26 KO) щодо очного протистояння, після чого Netflix зробив офіційний анонс битви на осінь 2026 року 🥊

Щодо виклику — все досить просто. Бою немає. Контракт не підписаний. Нас запитали, чи хочемо ми вийти в ринг, щоб анонсувати бій, і Ей Джей просто запитав: "Усе вже офіційно?". Нас дражнили люди, які хотіли зробити анонс на такій сцені. Я все розумію, ми готові підіграти. Але Джошуа не хотів ставити себе в ситуацію, коли він ніби каже британській публіці: "Після стількох років ми це зробили, бій офіційно підтверджено", хоча це не так. Чи відбудеться він? Я щиро вірю, що так. Моя інструкція від Ентоні Джошуа: "Зроби цей бій". Але на цей момент – ні.
І виходити туди, казати всьому світу, що все домовлено, а Netflix публікує твіт, що бій підтверджено... це неправда. Чи буде він підписаний? Вірю, що так. Мені сподобалося, як Ей Джей з ним зіграв. Це відчувалося як зміна влади, і це багатьох розлютить. Але роками ми кликали на цей бій, а Ф'юрі казав: "Я тут головний, розподіл 60 на 40, бла-бла-бла". Тепер поясів немає. Це був перший раз, коли Ф'юрі сам вийшов і сказав: "Я хочу тебе. Ти – єдиний бій, якого я хочу далі". Це було приємно чути. Я впевнений, що бій відбудеться.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

СБУ викрила агенток фсб, які готували масштабні теракти у Києві та Житомирі. Служба закликає українців бути пильними

Спецслужби рф руками завербованих зрадниць хотіли влаштувати потужні вибухи у Києві та Житомирі й вбити якомога більше людей. Мета - посіяти паніку та деморалізувати населення.

Обидві затримані шукали в соцмережах «легких заробітків», які їм запропонував куртор з рф. За його інструкціями вони збирали саморобні вибухові пристрої у своїх квартирах.

СБУ завчасно розкрила план ворога і слідкувала за агентками близько місяця. Їх затримали на фінальному етапі підготовки терактів.

Від початку повномасштабного вторгнення СБУ викрила понад 1000 осіб, які були «на гачку» в російських кураторів. Лише у 2025-му році запобігла 163 терактам з використанням вибухівки.

СБУ закликає: якщо вас або ваших знайомих намагається завербувати ворог або ви помітили щось підозріле – повідомляйте про це:
Чат-бот «Спали» ФСБшника» – t.me/spaly_fsb_bot
Тел.: 0 800 501 482
Email: [email protected]

ℹ️ Рішення судів на користь жінок, яких безпідставно поставили на військовий облік, вже є. Покрокова інструкція від адвоката для тих, хто зіштовхнувся з проблемою:

🔸Насамперед потрібно зафіксувати, що вас внесли до обліку: згенерувати документ в Резерв+ або зробити скріншот. Це буде доказом в суді.

🔸Після цього подати заяву на ім'я начальника ТЦК та СП, щоб виправили таку помилку. Відповідь, зазвичай, негативна.

🔸І вже з усіма цими документами можна звертатися до суду. Суд, як правило, зобов’язує виключити людину з обліку.

Судово-юридична газета раніше повідомила, що в 2025-2026 роках подібних випадків побільшало. Суди переважно стають на бік жінок, але процес довгий. Як саме зʼявляється помилка - поки незрозуміло.

🦾 Протезування в Україні: як отримати сучасне протезування за держпрограмою.
Сьогодні держава забезпечує повний цикл протезування кінцівок — від первинної підготовки до отримання сучасних засобів реабілітації. Проте, щоб скористатися цією можливістю, важливо знати правильний алгоритм дій.
Бердянська МТГ  долучається до ініціативи Protez Hub, Мінцифри та Мінсоцполітики, щоб кожен мешканець нашої громади, який потребує допомоги, мав чіткий план дій.
👇 Що ви знайдете у цих матеріалах:
✅ Підготовка та догляд: як правильно підготувати куксу до протезування та як доглядати за шкірою та самим протезом.
✅ Здоров’я: поради щодо профілактики фантомного болю та інформація про остеоінтеграцію.
✅ Права пацієнта: як самостійно обрати протезиста та підприємство, якому ви довіряєте. Ви маєте право на вільний вибір!
✅ Покрокова інструкція: які документи потрібні та куди їх подавати, щоб отримати протез за державною програмою.
📂 Де ознайомитися з матеріалами?
Ми зібрали всі буклети та інструкції за одним посиланням. Ви можете завантажити їх для себе або поширити серед тих, кому це необхідно:
🔗 Завантажити матеріали (Google Drive)
📞 Потрібна консультація?
Якщо у вас виникли запитання щодо державної програми, ви можете звернутися до амбасадора Protez Hub Михайла Бакалюка:
📱 Тел.: 063-410-60-52
📧 E-mail: [email protected]

https://t.me/Ukraineaboveallelse