ℹ️ Марта Пашківська: господарка "тиші" та медичний кур’єр УПА. В історії підпілля є постаті, чия відвага вимірювалася не кількістю випущених куль, а кількістю врятованих життів і збережених таємниць. Марта Пашківська була саме такою - невидимою, але незамінною частиною механізму, що тримав опір. ☑️ Львівська кузня кадрів. Після 1945 року Марта перебувала у Львові. Це було місто постійних облав, але вона ризикнула і закінчила там фельдшерсько-акушерську школу. Це не було просто навчанням - це була підготовка до підпільної медицини. Марта займалася доставкою дефіцитної вакцини проти висипного тифу для повстанців у Карпатах. Уявіть, що означало везти медикаменти через кордони та заслони мдб, коли тиф міг знищити підпілля швидше за ворожі кулі. ☑️ Охоронниця Провідника у Грімному. Протягом 1946–1948 років Марта виконувала одне з найвідповідальніших завдань - утримувала конспіративну квартиру Романа Шухевича у селі Грімне (Львівська область). Це була щоденна гра зі смертю. Вона мала забезпечувати побут командира, підтримувати зв’язок і водночас бути звичайною сільською дівчиною, яка не викликає підозр у сексотів. Її витримка дозволила Шухевичу роками керувати боротьбою з цього "тихого" центру. ☑️ Останній рубіж у Литвинові. Марта була нерозривно пов'язана з мережею ОУН на Тернопільщині. Вона працювала в Крайовому проводі Українського Червоного Хреста (УЧХ) у селі Литвинів. ☑️ Загибель навесні 1949-го. Її шлях обірвався саме тоді, коли весна прийшла в ліси Тернопільщини. Вона загинула в бою, залишившись вірною присязі та Провіднику, чий спокій вона берегла роками. Марта Пашківська не дожила до суду і страти - вона зустріла свою смерть зі зброєю або медичною сумкою в руках, як справжній воїн підпілля. ☑️ Чому про неї важливо пам'ятати? Марта це символ тих сотень жінок, які тримали на собі логістику УПА. Без їхніх конспіративних квартир, без доставлених ними вакцин і без їхньої здатності мовчати історія спротиву була б значно коротшою.

⚔️15 лютого 1944 року народився 1-й Президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв - справжній лідер свого народу. Поклав життя в боротьбі за незалежність Ічкеріі. Усвідомлював і доносив загрозу рашизму для поневолених народів і всього світу. Передбачив другу Чеченську війну, напад на Грузію, Україну, єдиним шляхом побороти імперію зла бачив — об‘єднання всього цивілізованого світу проти московської орди. 🌐У серпні 2017 року на YouTube з’явилося невідоме до цього часу інтерв'ю з Джохаром Дудаєвим, записане у 1995 році, в якому він говорив не лише про стосунки Чечні та росії, а й прогнозував війну росії з Україною та спробу захоплення росією Криму.

ПАМ'ЯТІ ГЕРОЯ Мяленко Юрій був людиною світла й честі. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, коли почалася війна між Україна та Росія, він не залишився осторонь. Без вагань став на захист своєї землі, родини та майбутнього своєї країни. У мирному житті він був турботливим сином, надійним другом, люблячим чоловіком. Працелюбний, щирий, із добрим серцем — таким його запам’ятають назавжди. Він мріяв, планував, будував, але війна безжально обірвала його шлях 12.02.2026💔 #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

👍Щоб надати надійні та реальні гарантії безпеки, всі ми — європейці та американці — маємо виконати свою частину. Європа та Німеччина готові зіграти свою роль, — міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус. ❗За його словами, вирішальними є три пункти: 🔹Продовжувати шукати шляхи для надійного миру. Договір має захищати інтереси як України, так і Європи. 🔹Потрібно збільшити тиск на росію, бо у кремлі не демонструють жодної готовності до компромісів. 🔹І третій пункт: забезпечення дієвих гарантій післявоєнної безпеки.

#історія #факт Флоренс Фостер Дженкінс: Тріумф глухоти над здоровим глуздом. ​Якщо історія музики — це храм, то Флоренс Фостер Дженкінс — це людина, яка забігла туди з вогнегасником і випадково влаштувала справжній перформанс. Вона стала найвідомішою сопрано світу не завдяки своєму голосу, а всупереч будь-яким законам акустики, логіки та фізіології. 🎻 ​Флоренс народилася у 1868 році в заможній родині в Пенсільванії. Батько відмовився фінансувати її музичну освіту, ймовірно, маючи кращий слух, ніж батьківське терпіння. Проте після його смерті у 1909 році Флоренс отримала спадок, який дозволив їй нарешті випустити на волю свого внутрішнього солов’я — птаха з явними ознаками ларингіту та повною відсутністю координації. ​Вона заснувала «Клуб Верді» в Нью-Йорку та почала давати приватні концерти. Її техніка була революційною: вона ігнорувала ноти, ритм та темп, вважаючи їх лише прикрими перешкодами на шляху до самовираження. Слухачі на її виступах часто прикривали обличчя хустинками, щоб не видати істеричний сміх, який Флоренс сприймала як «екстатичне розчулення». У той час як у москві того періоду оперні диви боролися за прихильність імператорських театрів за допомогою академічної вивіреності, Дженкінс просто купувала собі крила з пір’я та виходила на сцену в образі «Ангела натхнення». 🎻 ​Кульмінація її «кар'єри» настала 25 жовтня 1944 року. У віці 76 років вона орендувала легендарний Карнегі-хол. Квитки були розпродані за лічені години, а тисячі людей залишилися на вулиці, благаючи про вхід. Це був технологічний парадокс: у добу, коли звукозапис уже міг зафіксувати найменшу фальш, публіка прагнула почути саме її. Коли вона почала виконувати арію Цариці ночі Моцарта, зал вибухнув сміхом, який Флоренс сприйняла за розчулення. Це не був спів — це була імітація звуку скла, яке дряпає метал під час шторму. ​Флоренс померла через місяць після цього виступу, у листопаді 1944 року, ймовірно, на піку абсолютної впевненості у власному генії. Вона довела, що щира віра у свій талант здатна замінити будь-які вокальні дані. Її записи, що збереглися донині, є найкращим інструментом для дослідження людської психології: ми любимо її не за те, як вона співала, а за зухвалість бути жахливою у світі, що вимагає досконалості. 🎻 ​Дженкінс назавжди залишилася в історії як нагадування: якщо ви достатньо гучно вірите у власну велич, історія зрештою здасться і впише ваше ім'я у свої аннали — навіть якщо це буде зроблено з іронічною посмішкою. 🎻

#історія #факт Таємний сповідник: Платонічна муза Миколи Гоголя ✍️ ​Микола Гоголь завжди здавався сучасникам людиною «не від світу цього» — ченцем у цивільному одязі, який боявся жінок і втікав від реальності в лабіринти власних фантазій. Проте була в його житті жінка, яка бачила його без літературного гриму. Олександра Смирнова-Россет, фрейліна імператорського двору та одна з найрозумніших жінок епохи, стала для письменника не просто другом, а справжнім духовним прихистком у найтемніші роки його життя. 🕯️ ​Їхній роман був виключно платонічним, але за інтенсивністю почуттів він перевершував будь-яку пристрасть. У листах до Олександри Гоголь був нещадно відвертим. Тільки їй він міг зізнатися у своїх творчих муках під час написання другого тому «Мертвих душ» та в жахливому заціпенінні перед обличчям депресії. Смирнова-Россет була єдиною, хто мав право критикувати його твори, не ризикуючи викликати гнів чи замкненість автора. ​«Ви — єдина істота, з якою я можу розмовляти душею», — писав він їй із вигнання. Їхні зустрічі за кордоном, у Франції чи Німеччині, нагадували тривалі прогулянки двох філософів, де Гоголь шукав розради від своїх внутрішніх демонів. Олександра дарувала йому те, чого не давав ніхто інший — інтелектуальну рівність та материнську опіку одночасно. ​Саме для неї та крізь неї він намагався знайти шлях до світлого, позитивного ідеалу в літературі. Коли Гоголь спалив свої рукописи і згас у москві, Олександра була однією з небагатьох, хто розумів: він спалив не просто папір, а свою останню спробу примиритися зі світом, який так і не став таким досконалим, як їхня приватна дружба. 🥀

#історія #речі Сурдина: Таємний агент оркестру, що вміє приборкувати звуки 🎺🤫 Якщо музика — це мова емоцій, то сурдина — це її майстерний шепіт. Цей невеликий, але критично важливий аксесуар здатний перетворити тріумфальний рев труби на приглушений плач або зробити звучання скрипки інтимним, наче сповідь. Сурдина (від латинського surdus — глухий) з’явилася як інструмент контролю, але швидко стала інструментом натхнення, подарувавши композиторам цілу палітру нових «кольорів». 🎨🎻 Історія сурдини для струнних інструментів налічує століття. Вже у XVII столітті скрипалі використовували маленькі «гребінці» з дерева, металу або слонової кістки, які кріпилися на підставку (кобилку) інструмента. Сурдина обтяжує підставку, обмежуючи її вібрацію, що робить звук не лише тихішим, а й більш матовим, оксамитовим. Композитори епохи бароко, як-от Клаудіо Монтеверді, були одними з перших, хто почав офіційно прописувати в партитурах позначку con sordino (із сурдиною). 🎼🎭 Справжня революція сурдин відбулася в секції духових інструментів. Для труби чи тромбона сурдина — це спеціальна «вставка» у розтруб. Вона не просто приглушує гучність, вона радикально змінює тембр. Існує безліч видів духових сурдин: Straight (пряма): дає різкий, дещо «металевий» звук. Cup (чашоподібна): створює м'яке, гугняве звучання, улюблене джазменами. Wah-wah (гармонійна): оснащена рухомою трубкою, що дозволяє музиканту буквально імітувати людський голос, створюючи той самий знаменитий ефект «уа-уа». 🎷🎙️ Цікавий факт: у джазовій музиці початку XX століття замість професійних сурдин часто використовували підручні предмети. Легендарні трубачі могли вставляти в розтруб склянки, капелюхи або навіть гумові вантузи для прочищення труб. Останні виявилися настільки ефективними для створення специфічного «гарчання», що сучасні виробники випускають спеціальні сурдини-вантузи для професійних оркестрів. 🎩🪠 Існує міф, що сурдина потрібна лише для того, щоб не заважати сусідам під час репетицій. Насправді ж, гра з «домашньою» сурдиною (practice mute) — це лише технічна необхідність. Справжня оркестрова сурдина — це художній засіб. Вона дозволяє інструменту «зникнути» у загальному фоні або, навпаки, виділитися незвичним, потойбічним тембром у сольних партіях. 🌌✨ Сьогодні сурдина залишається незамінною в арсеналі будь-якого професіонала. Вона вчить музиканта тонкої гри: коли ви закриваєте шлях звуку, ви змушуєте слухача прислухатися уважніше. Це нагадування про те, що в мистецтві іноді найгучніше звучить те, що сказано пошепки. 🌬️🎶

#історія #постаті Політичний диригент УНР: Андрій Макаренко (1885–1963) 📜 15 лютого народився Андрій Макаренко — державний діяч, без якого важко уявити роботу Директорії Української Народної Республіки. Поки історія часто фокусується на постатях Петлюри чи Винниченка, Макаренко виконував роль «системного адміністратора» молодої держави, очолюючи Міністерство шляхів та забезпечуючи логістику армії й уряду. 🚂 Чому його постать є важливою для розуміння нашої історії? Член Директорії: Він належав до вузького кола п'яти осіб, які взяли на себе повноту влади після повалення Гетьманату Скоропадського. Це був час відчайдушної спроби збудувати демократичну Україну в умовах агресії більшовицької москви та білогвардійців. 🏛️ Залізна логістика: Як фаховий залізничник, Макаренко розумів: держава існує доти, доки працюють її комунікації. У хаосі громадянської війни він намагався втримати контроль над стратегічними вузлами, що було критично для маневрів Армії УНР. 🛤️ Непохитність в еміграції: Після поразки визвольних змагань він не «розчинився» в Європі, а продовжував громадську діяльність у Чехословаччині та США, зберігаючи тяглість української державної ідеї та допомагаючи побратимам-вигнанцям. 🇺🇸 Андрій Макаренко належить до того покоління української еліти, яке не боялося брати відповідальність у безнадійних ситуаціях. Його життя — це приклад служіння, де фаховість поєднувалася з державницьким інстинктом, попри всі намагання росії стерти саму згадку про українську суб'єктність. 🎖️

#поезія #мистецтво Там, за порогами, в степах, де землі щедрі і розлогі, сидять лелеки на стовпах і ріллі дихають вологі, там що не впало — проросло, шляхи — як рокіт на бандурі, там як зривались чорні бурі — чорнозем тоннами несло, — Вишневий Хутір... Ні душі. А де ж ті вишні, де ті вишні? І де ті сни давнеколишні? Нема вже й стежки до соші. Якийсь зальотний самосій — і той аж сизий, аж смушевий. Лише у пам'яті твоїй той хутір все іще Вишневий. Цвітуть іще ті вишняки, за обрій стелиться пшениця, і йде у школу навпрошки маленький хлопчик пішаниця. А Дике Поле, Дике Поле! — по груди коням деревій. А мати свій городець поле, — все ще у пам'яті твоїй. Ліна КОСТЕНКО художник Олег Шупляк

4000 днів на «нулі» — шлях воїна, який став легендою Андрій Вікторович Іванов, позивний «Іспанець», перебував на передовій із вересня 2014 року. Одинадцять років безперервного бою — без ротацій у тилу та без паузи на війну. Увесь цей час — на найгарячіших ділянках фронту. Його бойовий шлях почався з боїв за Щастя та Станицю Луганську. Згодом — оборона Харкова у 2022 році, звільнення Балаклії та Куп’янська, бої за Бахмут, участь у Курській операції та на Покровському напрямку. Увесь цей маршрут — лінія боротьби за незалежність. Увесь цей час він залишався відданим 92-й штурмовій бригаді. Він був командиром, який не ховався за спинами підлеглих. Особисто прикривав бійців, вступав у ближні бої з ворожими дронами, маючи лише стрілецьку зброю, та знищував цілі, рятуючи життя побратимів. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та «Золотим Хрестом». Говорив просто: воює для того, щоб війна не дісталася дітям у спадок. Останній бій він прийняв 25 жовтня 2025 року під Покровськом. Після важкого поранення місяць боровся за життя в реанімації. 22 листопада, за три дні до свого 46-річчя, його серце зупинилося. Він захищав країну 4000 днів. Нам потрібно лише дві хвилини, щоб віддати належну шану. Триває збір підписів під петицією №259672 про присвоєння йому звання Героя України (посмертно). Його ім’я має бути закарбоване в історії держави, за яку він віддав життя. Посилання на петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/259672