• Це дивне відчуття,коли ти лежиш в темній кімнаті,читаєш електронну книгу "Доктор Сон" і раптом чуєш поруч богатирський храп.
    Останній раз у мене волосся дибки ставало,коли над будинком шахєдіна летів.
    Я обожнюю цього кота. 🙄
    Спонсор виділення адреналіну і холодного поту. З ним у мене ніколи не знизиться кортизол і не вичерпається любов до ближнього свого.
    Це дивне відчуття,коли ти лежиш в темній кімнаті,читаєш електронну книгу "Доктор Сон" і раптом чуєш поруч богатирський храп. Останній раз у мене волосся дибки ставало,коли над будинком шахєдіна летів. Я обожнюю цього кота. 🙄 Спонсор виділення адреналіну і холодного поту. З ним у мене ніколи не знизиться кортизол і не вичерпається любов до ближнього свого.
    28переглядів
  • і про погоду
    Ми — а на вихідні буде тепло чи холодно?
    Синоптики— так …
    і про погоду Ми — а на вихідні буде тепло чи холодно? Синоптики— так …
    42переглядів
  • П У С Т Е Л Я
    До того я знав її лише з книжок, фільмів і чужих красивих слів. Там завжди були золоті бархани, романтика мандрів, каравани під зорями й мудрі старці в білому одязі.
    Реальність виявилася іншою.
    Сухе повітря різало горло. Пісок ліз у взуття, очі й думки. Сонце висіло над головою, мов розпечений цвях, забитий у небо.
    І найгірше — там майже нічого не було.
    Ні дерев. Ні річок. Ні тіні.
    Лише вітер і безкінечний пісок.

    Я йшов разом із караваном уже третій день і починав ненавидіти це місце.
    Провідник, старий араб на ім’я Салім, помітив мій стан ще зранку.
    — Ти дивишся на пустелю неправильно, — сказав він.
    Я витер піт із чола.
    — А як на неї ще можна дивитися? Тут же нічого нема.
    Він усміхнувся. Спокійно. Наче чув це сотні разів.
    — Красоти в пустелі нема, красота — в душі араба.
    Я тоді лише фиркнув.
    Мені здалося, що це одна з тих красивих східних фраз, які добре звучать біля вогнища, але нічого не означають.

    Удень спека стала нестерпною.
    Я мовчав, економлячи сили. Верблюди ступали повільно, ніби сам час тут ледве рухався.
    І раптом я помітив дивну річ: Салім не виглядав виснаженим.
    Він дивився навколо так, ніби бачив сад.
    Іноді усміхався. Іноді щось тихо наспівував.

    Увечері ми зупинилися серед барханів.
    Небо над пустелею вночі було страшенно великим.
    Не красивим. Саме великим.
    Таким великим, що поряд із ним людина почувалася піщинкою.
    Ми сиділи біля маленького вогню. Я мовчав. Салім варив чай.
    — Ти все ще не бачиш, — сказав він.
    — Чого?
    Він обвів рукою темряву навколо.
    — Життя.
    Я засміявся.
    — Тут?
    — Саме тут.
    Він налив мені чаю.
    — Людина з міста шукає красу очима. Тому їй потрібні великі будинки, яскраві вивіски, багато світла й шуму. Але пустеля забирає все зайве. Тут нічого не лишається, крім тебе самого.
    Я слухав мовчки.
    Вогонь тріщав. Вітер ніс пісок. Десь далеко фиркав верблюд.
    — І що в цьому красивого? — запитав я.
    Салім довго дивився на зорі.
    — Якщо в душі людини порожньо, пустеля її зламає. Але якщо в душі є світло — пустеля покаже його.

    Тієї ночі я майже не спав.
    Лежав на холодному піску й дивився в небо.
    Без телефону. Без новин. Без міського шуму.
    І раптом помітив, який галас постійно жив у мені самому.
    Тривоги. Поспіх. Злість. Страх щось не встигнути.
    У місті я тікав від цього шуму, забиваючи його роботою, музикою, людьми.
    А тут тікати було нікуди.
    Пустеля залишила мене наодинці із собою.

    Наступного дня ми рушили далі.
    І щось почало змінюватися.
    Я раптом помітив, як красиво вітер малює хвилі на піску. Як мовчить горизонт. Як змінюється колір неба перед заходом сонця. Як тихо рухається караван, ніби пливе морем.
    Пустеля не стала іншою.
    І я не став романтиком.
    Просто всередині мене щось стихло.

    Увечері Салім знову налив чай.
    — Тепер бачиш? — запитав він.
    Я подивився навколо.
    Темрява. Пісок. Зорі. Вогонь.
    І дивний спокій, якого я не відчував роками.
    Я усміхнувся.
    — Тепер трохи бачу.
    Старий кивнув.
    — Пустеля не має власної краси. Вона лише дзеркало. Що людина носить у душі — те й побачить.

    Тоді я зрозумів: найгірше місце на землі — не пустеля.
    А порожня людина.
    П У С Т Е Л Я До того я знав її лише з книжок, фільмів і чужих красивих слів. Там завжди були золоті бархани, романтика мандрів, каравани під зорями й мудрі старці в білому одязі. Реальність виявилася іншою. Сухе повітря різало горло. Пісок ліз у взуття, очі й думки. Сонце висіло над головою, мов розпечений цвях, забитий у небо. І найгірше — там майже нічого не було. Ні дерев. Ні річок. Ні тіні. Лише вітер і безкінечний пісок. Я йшов разом із караваном уже третій день і починав ненавидіти це місце. Провідник, старий араб на ім’я Салім, помітив мій стан ще зранку. — Ти дивишся на пустелю неправильно, — сказав він. Я витер піт із чола. — А як на неї ще можна дивитися? Тут же нічого нема. Він усміхнувся. Спокійно. Наче чув це сотні разів. — Красоти в пустелі нема, красота — в душі араба. Я тоді лише фиркнув. Мені здалося, що це одна з тих красивих східних фраз, які добре звучать біля вогнища, але нічого не означають. Удень спека стала нестерпною. Я мовчав, економлячи сили. Верблюди ступали повільно, ніби сам час тут ледве рухався. І раптом я помітив дивну річ: Салім не виглядав виснаженим. Він дивився навколо так, ніби бачив сад. Іноді усміхався. Іноді щось тихо наспівував. Увечері ми зупинилися серед барханів. Небо над пустелею вночі було страшенно великим. Не красивим. Саме великим. Таким великим, що поряд із ним людина почувалася піщинкою. Ми сиділи біля маленького вогню. Я мовчав. Салім варив чай. — Ти все ще не бачиш, — сказав він. — Чого? Він обвів рукою темряву навколо. — Життя. Я засміявся. — Тут? — Саме тут. Він налив мені чаю. — Людина з міста шукає красу очима. Тому їй потрібні великі будинки, яскраві вивіски, багато світла й шуму. Але пустеля забирає все зайве. Тут нічого не лишається, крім тебе самого. Я слухав мовчки. Вогонь тріщав. Вітер ніс пісок. Десь далеко фиркав верблюд. — І що в цьому красивого? — запитав я. Салім довго дивився на зорі. — Якщо в душі людини порожньо, пустеля її зламає. Але якщо в душі є світло — пустеля покаже його. Тієї ночі я майже не спав. Лежав на холодному піску й дивився в небо. Без телефону. Без новин. Без міського шуму. І раптом помітив, який галас постійно жив у мені самому. Тривоги. Поспіх. Злість. Страх щось не встигнути. У місті я тікав від цього шуму, забиваючи його роботою, музикою, людьми. А тут тікати було нікуди. Пустеля залишила мене наодинці із собою. Наступного дня ми рушили далі. І щось почало змінюватися. Я раптом помітив, як красиво вітер малює хвилі на піску. Як мовчить горизонт. Як змінюється колір неба перед заходом сонця. Як тихо рухається караван, ніби пливе морем. Пустеля не стала іншою. І я не став романтиком. Просто всередині мене щось стихло. Увечері Салім знову налив чай. — Тепер бачиш? — запитав він. Я подивився навколо. Темрява. Пісок. Зорі. Вогонь. І дивний спокій, якого я не відчував роками. Я усміхнувся. — Тепер трохи бачу. Старий кивнув. — Пустеля не має власної краси. Вона лише дзеркало. Що людина носить у душі — те й побачить. Тоді я зрозумів: найгірше місце на землі — не пустеля. А порожня людина.
    2
    244переглядів
  • Погода йде в рознос: вже завтра грози, дощі й сильний вітер, а післязавтра — мороз до -3

    Синоптики попереджають про різке погіршення — буде штормити, а потім ще й різко похолоднішає.

    Такої холодної весни давно не було — не забудьте парасолі 🤯
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    Погода йде в рознос: вже завтра грози, дощі й сильний вітер, а післязавтра — мороз до -3 Синоптики попереджають про різке погіршення — буде штормити, а потім ще й різко похолоднішає. Такої холодної весни давно не було — не забудьте парасолі 🤯 #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    104переглядів
  • Мати свою хату в селі, це не тільки самостійно визначати дату початку опалювального сезону!:)
    Ще ж є чудова можливість вирішувати, коли саме його закінчувати?:)

    Ну так!:)
    Не стільки взимку ганяли той газовий котел, скільки він зараз працює!:)

    Ні.
    Весну не лякали!
    Зимові чоботи не ховали!
    Куртки-шапки-рукавички ще не прали! По шкафанерам не прибирали!

    Якого ж біса так холодно за бортом!?:)
    Набилися всією Рукавичкою у хату й дзьоба у двір не сунемо!!!
    Мати свою хату в селі, це не тільки самостійно визначати дату початку опалювального сезону!:) Ще ж є чудова можливість вирішувати, коли саме його закінчувати?:) Ну так!:) Не стільки взимку ганяли той газовий котел, скільки він зараз працює!:) Ні. Весну не лякали! Зимові чоботи не ховали! Куртки-шапки-рукавички ще не прали! По шкафанерам не прибирали! Якого ж біса так холодно за бортом!?:) Набилися всією Рукавичкою у хату й дзьоба у двір не сунемо!!!
    1коментарів 119переглядів
  • Холодноярська республіка (1919–1922) — це умовна назва повстанського руху на Чигиринщині (сучасна Черкаська область), центром якого був Мотронинський монастир у Холодному Яру. Вона об'єднувала селянські загони, що діяли під прапором Української Народної Республіки (УНР) проти більшовиків та білогвардійців.
    Wikipedia
    Wikipedia
    +1
    Основні відомості:
    Отаманщина: Найвищого піднесення рух досяг у 1919–1920 рр. під керівництвом братів Чучупаків (Василь, Петро).
    Сили: Повстанська армія налічувала до 15 тисяч осіб.
    Гасло: «Воля України або смерть».
    Боротьба: Холодноярці вели запеклу боротьбу з радянською владою та денікінцями.
    Завершення: У 1922 році більшовики обманом заманили отаманів у засідку, але ті навіть у в'язниці вчинили героїчний опір.
    Інститут історії України
    Інститут історії України
    +2
    Холодноярська республіка (1919–1922) — це умовна назва повстанського руху на Чигиринщині (сучасна Черкаська область), центром якого був Мотронинський монастир у Холодному Яру. Вона об'єднувала селянські загони, що діяли під прапором Української Народної Республіки (УНР) проти більшовиків та білогвардійців. Wikipedia Wikipedia +1 Основні відомості: Отаманщина: Найвищого піднесення рух досяг у 1919–1920 рр. під керівництвом братів Чучупаків (Василь, Петро). Сили: Повстанська армія налічувала до 15 тисяч осіб. Гасло: «Воля України або смерть». Боротьба: Холодноярці вели запеклу боротьбу з радянською владою та денікінцями. Завершення: У 1922 році більшовики обманом заманили отаманів у засідку, але ті навіть у в'язниці вчинили героїчний опір. Інститут історії України Інститут історії України +2
    171переглядів
  • ℹ️ Іван Трейко: Подільський месник, генерал УПА та людина, яка воювала 28 років.

    У нашому "Таємничому Архіві" сьогодні історія воїна, чиє життя нагадує гостросюжетний трилер.

    Іван Демидович Трейко (1898-1945) - легендарний командир, який боровся за незалежність України майже три десятиліття. Від часів УНР до лав УПА, він пройшов шлях від партизанського ватажка до генерала розвідки, залишаючись невразливим для ворогів роками.

    ☑️ Сирота зі Старостинців.

    Іван народився 16 квітня 1898 року в селі Старостинці на Вінниччині. Рано втративши батьків, він ріс із мачухою, з якою стосунки не склалися, тому ще підлітком пішов із дому. Юність пройшла в окопах Першої світової війни, де він воював у російській армії та зазнав важких поранень. Але його справжня війна почалася у 1919 році, коли він став на бік Української Народної Республіки.

    ☑️ Жорстока помста і партизанська війна.

    Більшовики не могли подолати Трейка в бою, тому вдалися до терору: вони закатували його першу дружину, коли сам Іван перебував за кордоном. Згодом поранили й другу. Це лише загартувало його. У 1920-1925 роках загін Трейка наводив жах на чекістів на території південно-західної Київщини (Сквира, Тараща, Біла Церква). Він був настільки популярним серед селян, що вороги вірили в його містичну здатність "зникати в повітрі".

    ☑️ Куля в шию від ДПУ.

    З 1925 року Трейко перебрався на Рівненщину (с. Самостріли), яка тоді була під владою Польщі. Він створив комітет допомоги українським емігрантам. Радянські спецслужби не забули про нього та у 1927 році агенти ДПУ влаштували на нього замах. Трейко отримав вогнепальне поранення в шию та щелепу, але вижив.

    ☑️ Втеча з катівень гестапо та створення розвідки УПА.

    Коли почалася Друга світова війна, Трейко знову взяв до рук зброю. У 1941 році він долучився до "Поліської Січі" Тараса Бульби-Боровця. У 1942-му його заарештувало гестапо в Холмі, але він вирвався і з 1943 року разом із дружиною вступив до УПА.

    Маючи колосальний військовий досвід, він отримав псевдо "Немо" і очолив відділ розвідки спочатку військової округи "Заграва", а потім ВО "Тютюнник". Його поважали як живу легенду: він викладав тактику у старшинській школі УПА, навчаючи молодь боротися з більшовиками їхніми ж методами.

    ☑️ Останній бій генерала.

    Шлях воїна завершився 18 липня 1945 року. Кінний загін Трейка потрапив у засідку військ НКВС (близько 70 солдатів) біля села Сторожів. Навіть тоді 47-річний командир прийняв бій. Посмертно Івану Трейку було присвоєно звання генерал-хорунжого УПА.

    ☑️ Чому Іван Трейко у нашому "Таємничому Архіві"?

    Його історія - це доказ того, що український опір не переривався. Трейко був тим залізним ланцюгом, який з’єднав героїзм бійців УНР часів Холодного Яру з партизанською стратегією УПА. Він віддав Україні все: родину, здоров'я і зрештою життя.

    За відсутності його фото - зображення було створено ШІ.

    #Person
    ℹ️ Іван Трейко: Подільський месник, генерал УПА та людина, яка воювала 28 років. У нашому "Таємничому Архіві" сьогодні історія воїна, чиє життя нагадує гостросюжетний трилер. Іван Демидович Трейко (1898-1945) - легендарний командир, який боровся за незалежність України майже три десятиліття. Від часів УНР до лав УПА, він пройшов шлях від партизанського ватажка до генерала розвідки, залишаючись невразливим для ворогів роками. ☑️ Сирота зі Старостинців. Іван народився 16 квітня 1898 року в селі Старостинці на Вінниччині. Рано втративши батьків, він ріс із мачухою, з якою стосунки не склалися, тому ще підлітком пішов із дому. Юність пройшла в окопах Першої світової війни, де він воював у російській армії та зазнав важких поранень. Але його справжня війна почалася у 1919 році, коли він став на бік Української Народної Республіки. ☑️ Жорстока помста і партизанська війна. Більшовики не могли подолати Трейка в бою, тому вдалися до терору: вони закатували його першу дружину, коли сам Іван перебував за кордоном. Згодом поранили й другу. Це лише загартувало його. У 1920-1925 роках загін Трейка наводив жах на чекістів на території південно-західної Київщини (Сквира, Тараща, Біла Церква). Він був настільки популярним серед селян, що вороги вірили в його містичну здатність "зникати в повітрі". ☑️ Куля в шию від ДПУ. З 1925 року Трейко перебрався на Рівненщину (с. Самостріли), яка тоді була під владою Польщі. Він створив комітет допомоги українським емігрантам. Радянські спецслужби не забули про нього та у 1927 році агенти ДПУ влаштували на нього замах. Трейко отримав вогнепальне поранення в шию та щелепу, але вижив. ☑️ Втеча з катівень гестапо та створення розвідки УПА. Коли почалася Друга світова війна, Трейко знову взяв до рук зброю. У 1941 році він долучився до "Поліської Січі" Тараса Бульби-Боровця. У 1942-му його заарештувало гестапо в Холмі, але він вирвався і з 1943 року разом із дружиною вступив до УПА. Маючи колосальний військовий досвід, він отримав псевдо "Немо" і очолив відділ розвідки спочатку військової округи "Заграва", а потім ВО "Тютюнник". Його поважали як живу легенду: він викладав тактику у старшинській школі УПА, навчаючи молодь боротися з більшовиками їхніми ж методами. ☑️ Останній бій генерала. Шлях воїна завершився 18 липня 1945 року. Кінний загін Трейка потрапив у засідку військ НКВС (близько 70 солдатів) біля села Сторожів. Навіть тоді 47-річний командир прийняв бій. Посмертно Івану Трейку було присвоєно звання генерал-хорунжого УПА. ☑️ Чому Іван Трейко у нашому "Таємничому Архіві"? Його історія - це доказ того, що український опір не переривався. Трейко був тим залізним ланцюгом, який з’єднав героїзм бійців УНР часів Холодного Яру з партизанською стратегією УПА. Він віддав Україні все: родину, здоров'я і зрештою життя. За відсутності його фото - зображення було створено ШІ. #Person
    530переглядів
  • 🌤На Великдень в Україні буде холодно, але потепління не за горами - синоптик

    Великдень українці зустрінуть з холоднечею. Проте потепління вже на горизонті.

    12 квітня втручання північного антициклону "Quirin" зумовить більше прояснень та послаблення вітру. Вдень стане дещо комфортніше і тепліше - 7-12° тепла. Місцями випадатиме невеликий дощ.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    🌤На Великдень в Україні буде холодно, але потепління не за горами - синоптик Великдень українці зустрінуть з холоднечею. Проте потепління вже на горизонті. 12 квітня втручання північного антициклону "Quirin" зумовить більше прояснень та послаблення вітру. Вдень стане дещо комфортніше і тепліше - 7-12° тепла. Місцями випадатиме невеликий дощ. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    213переглядів
  • 🇺🇦⚔️🗺9 квітня 2015 року Верховна Рада ухвалила чотири закони, які стосуються засудження комуністичного режиму, відкриття архівів совєцьких спецслужб та визнання УПА й інших організацій борцями за незалежність України.

    У парламенті ці закони назвали "декомунізаційним пакетом".

    У законі про правовий статус борців за незалежність України вояків та діячів СВУ, УСС, УНР, Гетьманату, ЗУНР, повстанців Холодного Яру, Карпатську січ, УПА, ОУН, УГС та УГГ визнано борцями за незалежність України.

    🌐 Історія України🔱
    🇺🇦⚔️🗺9 квітня 2015 року Верховна Рада ухвалила чотири закони, які стосуються засудження комуністичного режиму, відкриття архівів совєцьких спецслужб та визнання УПА й інших організацій борцями за незалежність України. У парламенті ці закони назвали "декомунізаційним пакетом". У законі про правовий статус борців за незалежність України вояків та діячів СВУ, УСС, УНР, Гетьманату, ЗУНР, повстанців Холодного Яру, Карпатську січ, УПА, ОУН, УГС та УГГ визнано борцями за незалежність України. 🌐 Історія України🔱
    320переглядів
  • 🦁❤️‍🩹 Зооволонтери показали лева Хана, якого врятували з холодного вольєра на Дніпропетровщині.

    Власники покинули його там, коли виїжджали з Донеччини — на чоловіка, який не міг забезпечити леву належних умов і сам намагався знайти йому краще місце. Лев навіть ніколи в житті не ступав на землю і не торкався травички.

    Його, виснаженого, успішно евакуювали в січні, і за цей час він дуже змінився — завдяки кращій домівці, турботі і якісному харчуванню. Тепер він ще й матиме можливість більше рухатись та насолоджуватись сонячними променями у своєму вольєрі.
    🦁❤️‍🩹 Зооволонтери показали лева Хана, якого врятували з холодного вольєра на Дніпропетровщині. Власники покинули його там, коли виїжджали з Донеччини — на чоловіка, який не міг забезпечити леву належних умов і сам намагався знайти йому краще місце. Лев навіть ніколи в житті не ступав на землю і не торкався травички. Його, виснаженого, успішно евакуювали в січні, і за цей час він дуже змінився — завдяки кращій домівці, турботі і якісному харчуванню. Тепер він ще й матиме можливість більше рухатись та насолоджуватись сонячними променями у своєму вольєрі.
    187переглядів 2Відтворень
Більше результатів