ВНУТРІШНЯ СИЛА

Не у кулаках є сила людей,
Навіть не в грізних та влучних словах.
Справжня є велич у світлі очей,
Жодна надворі - все тільки в думках.

Вона – у серці, у тиші думок,
Робить ця сила сміливішим крок.
Вона – в любові, що не згорає,
Сила реальність в собі тримає.

Страх не панує там, де живе мир,
Небо очистить якщо хтось в імлі.
Де розум сильний на вільній землі,
Внутрішня сила жене страх у вир.

Серце безстрашне ту силу має,
Що захитатися, не дозволяє.
Його не зрушить і грузний клинок,
Бо в ньому сяє той вічний танок.

Не зникне сила у наших думках,
Вона лиш глибше у світлі очей.
Там перемога не лиш на словах,
А в правді святій для вірних людей.

Мирослав Манюк
01.04.2025

Сатирична стаття на тему "ненормальності" творчих людей

Творчі люди: маніяки, збоченці, божевільні — але з ручкою, а не сокирою
---
Що спільного між письменником і маніяком? Обоє довго сидять у темряві, обдумуючи, як усе має закінчитися. Різниця лише в тому, що один бере сокиру, а інший — клавіатуру. І от з клавіатури — вже й роман, уже й фільм, уже й Нобелівська. А міг би ж просто сісти за вбивство.
Творча людина — це соціально прийнятний варіант шизофренії. Вони розмовляють із вигаданими персонажами, чують голоси (які називають "музою") і можуть годинами витріщатися в стіну, мов задумали щось страшне. І найчастіше так і є.
У головах художників і письменників живе цілий притулок монстрів: збоченці, вбивці, тирани, філософи з тарганами в голові. І всі вони — герої майбутніх романів. Часом здається: творчі — це ті, хто знайшов морально-безпечну альтернативу злочину. Бо є закон. Бо є суспільство. Бо є відчуття провини. І от тому вони просто пишуть про те, як когось розпиляти, зрадити, згвалтувати, з’їсти або воскресити.
Уявіть, що Пікассо не малював би. Або Кафка не мав би паперу. Або Стівен Кінг не писав, а просто робив усе те, що описує. Чи довго б протрималося людство?
Творчість — це офіційно дозволене божевілля. Автори фантастики, фільмів жахів, чорного гумору — це своєрідні алхіміки, що беруть темряву власної психіки і трансформують її у витвір, який викликає "вау" замість "суду присяжних". І замість кримінального кодексу — літературний, кінематографічний чи театральний фестиваль.
Звісно, не всі митці — латентні психопати. Але майже кожен хоча б раз у житті, створюючи щось, ловив себе на думці: "Як добре, що я не зробив це в реальності". І от саме в цьому полягає сила мистецтва — воно рятує людей від них самих.

Висновок:
Світ має щастя, що творчі люди — не психи з ножами, а лише люди з уявою. Їхні монстри живуть у книгах, їхні збочення — в сценах фільмів, їхні одержимості — у мистецтві. І поки є папір, клавіатура та сцена — ми в безпеці.
---

Але... не лишайте їх наодинці надто довго. Бо іноді фантазії просяться назовні.

Як пахне війна?
Однозначно, по-різному...
Для когось землею святою і рідною,
Ще димом і пилом і кров'ю ще брата,
Хоча і не спільні в них батько і матір...
Немитим ще тілом і запахом поту,
І мокрим взуттям і холодним наметом,
Й гарячим металом , і порохом й лихом,
І чаєм без цукру, коли всюди тихо,
І спогадом теплим про рідний свій дім,
Й загубленим спокоєм й миром у нім...
Для тих, хто в окопах так пахне війна,
І надто висока...висока ціна
Парфумів у мирних домівках й кав'ярнях,
І сну на м'яких , ще нових простирадлах,
Тому пам'ятаймо щомиті, щораз,
Коли є спокуса забути на час,
Про тих, хто спиняє ворожі заграви,
Щоб ми прокидались від запаху кави....

Яка є на смак ця безглузда війна???
І тут є різниця велика, ясна...
Для когось солоні це сльози безсилля,
Коли вже душа попрощалася з тілом,
Легкою хмаринкою в небо взлетіла,
Ще смак поцілунку пізнати не сміла.
Гіркий присмак болю від втрати, від горя,
З осадком іржавим....за що така доля?
Пекучий від крові із ран на губах,
Коли ти самотній, як в небі цей птах,
Та він є на волі, а ти ще не знаєш,
Що завтра на тебе в полоні чекає...
Ця їжа шакалів, нудотний цей смак,
Й готовий уже для знущання кулак...
Смак крові, смак сліз і смак болю,
Смаки ці війни за життя і за волю.

Oбличчя в війни... щось страшне і жорстоке,
Дитя це в застиглих обіймах матусі лелеки,
Згвалтоване тіло, збещещена врода,
І біль у старечих очах, бо кінець це їх роду ...
Наруга над дітьми, над світом, над житом,
Сплюндрована весна, і осінь і літо,
Загублені юні, невинні життя,
Скалічена доля пішла в небуття,
Руїни і холод, і темрява й страх,
Й молитва щоденна у всіх на вустах.
Обличчя війни - це обличчя є ката,
І краще б нікому його не пізнати.
Тому ми цінуймо тих мужніх героїв,
Що жах цей від нас закривають собою...

🖍️Таня Пшенюк

Новий ефір від "Бабай" та "Фантастичні talk's", де автори розглянуть питання:
🖤Чому нам хочеться читати (і писати) СТРАШНЕ?
🖤 Як через призму містичного підсвітити реальні проблеми суспільства?
🖤 Чому формат оповідання набирає популярності серед українських читачів?

Гості ефіру: Володимир Кузнєцов,
Ігор Антонюк.
Модерують письменниці Світлана Тараторіна та Наталія Довгопол.
#що_подивитись #лекція
https://www.youtube.com/live/mkWNeQZoH30?si=Tm0eZNspJprZB9aO

Ще в ліжечку прислухаюся до своєї організьми!:)
Як воно себе почуває?:)
Після вчорашніх квітникових звершень?:)

Й так мені хочеться продовжувати вильожуватися?:)

Та зараз же ж!:)
Моє улюблене гасло яке?:)
Хто, якщо не ти?:)

Ото сиджу собі зранку на ослінчику у дворі…
Каву сьорбаю, цигарку цмулю…
Та й розмірковую?
В якому саме напрямку висуватися подвиги звершувати?:)

Якщо з позицій практичних дивитися, то конче потрібно у заколодязний квітник перти?
Бо там в мене страшне скільки нарцисів? Та й тюльпанів багацько?
Й конче потрібно там до ладу все привести!
Бо ще трошки, воно ж все забутониться!!!

Але ж там ще й троянд добіса!:)
Хіба ж я можу тільки повишкребти все, а троянди не обчекрижити?

А розумію, що усе подужати за сьогодні не зможу?
Сил не вистачить!

В прогноз зазирнула.
Впевнилася, що кілька днів в мене є до похолодання з опадами!
Й чкурнула в той квітник, що в мене на підвальній гірці!!!

То й що?
Повишкребла там все!
Підсніжники знайшла!
Перші квіточки цього сезону!

Ірина Олександрова мені домогала цеберки з непотрібом всяким на курячий вигул таскати!

Яєчечко чудне вполювала!:)
Розміром з перепеляче!:)

Ото на сьогодні вправилася!
Зараз снідатиму та вильожуватимуся!

А ви там що?

Макото Юкімура ділиться незаперечною істиною життя: «Найстрашніше у цьому світі — це дедлайни. Наступне за ними — зомбі»

А все почалось з того, що Макото-сенсей прокинувся від нічного кошмару, в якому йому наснилось, що за 50 годин треба намалювати 16 аркушів, і на сон залишиться тільки 4 години, якщо взагалі залишиться...

Повністю погоджуюсь з паном Юкімурою. Дедлайни то таки страшне🫠

Взято у MangUA: https://t.me/mangua42/805?single

Оооооххх і ніч була…

Пілллллятських мопедів та ракет - пітьма…

Грозіща - страшне!!!
Аж хата підстрибувала…
А ти з митою дупою та в красивих труселях лежиш та розмірковуєш…
То «дружній» привіт?
Чи просто грім?…

Сусіди ще…
Й я зараз навіть не про «доброзичливих»…
Я про реальних…
Другий раз в житті вимушена була викликати поліцію…
Бо не була впевнена, що вони не «залюблять» один одного до летального результату…

Зранку - планове знеструмлення…
Ото тільки зараз світло ввімкнули!

Ви там як?
Цілі?

Венери Війни Сергія Захарова
Коли руки обітнуті не примхою митця, а війною. Скільки ж всього не може зробити жінка під час війни... Мистецтво водночас і страшне, і правдиве. Художнє дзеркало сьогодення.

Ох, таке зі мною трапилось, це капець просто! Гуляла собі зранку спокійно, потім не знаю що було, але вже ррраз - і двоногий тащить мене додому на руках, лапи в крові, всі в шоці… Повіз мене в клініку - так і сказав, поїхали в клініку. Може, ви знаєте, там різні люди, собачки інші зустрічаються, ставлять тебе на стіл високий, щось там щупають, іноді якимось штуками водять. А потім дають печивко! Сьогодні там було боляче. А потім привезли додому, з якоюсь незручною штукою на лапі, звісно що я її зняла!
Ох знали ви що було потім- як насварили мене, лапу знов замотали…. І так декілька разів. А потім взагалі страшне було - начепили на мене цю штуку, ані почухатись нормально, кішка наді мною сміється…
Не знаю вже чого й очікувати.
#коргіроксі

Класика іноді буває дуже цікавою 😍😍😍
І, хоча, я від неї не фанатію що страшне, але декілька авторів та авторок у фаворитах маю)

Ось, на спільні читання двіжуємо одну із них)