НІ ДНЯ БЕЗ ВТРАТ… ДНІПРО

Нема ні дня без втрат у нас і болю,
На кожнім кроці за́брані життя,
І лиш тому́, що ми цінуєм волю,
За це у нас є кровопролиття.

Людські́ життя убивці забирають,
Сягнув домівок ворог у Дніпрі,
Потвори нас ракетами вбивають
І вдень, і на світанку, й при зорі́.

Загинули дорослі там і діти…
А скільки під завалами ще є?
Та дехто зміг у пеклі тім вціліти,
А хтось озна́к життя не подає.

І крик, і плач, і стогін, і завали,
Не всі життя вціліли, збереглись,
І все це від рашистської навали…
Людей вбивати іроди взяли́сь.

За що це нам? За що такі терпіння?
Чому́ людей вбиває сатана?
Жахливих змій страшне із них сплетіння,
І через них в нас клята ця війна.

Та найстрашніше – що в нас гинуть люди,
У пеклі Україна, у біді,
Орда сліди свої́ лишає всюди,
За це їм буть на Божому суді́.

15.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

НЕ ЗАЛИШУ

Як зали́шити маю я хату?
Як зали́шить подвір’я й садок?
Я не можу зали́шить це кату,
Вже розбитий, та рідний куток.

Як зали́шити можу дружину,
Що давно нерухомо лежить?
Сво́ю першу любов і єдину,
Вік з якою зумів я прожи́ть.

Все життя ми жили́ душа в душу,
Ми ділили і радість, й біду,
Із коханою бути я мушу,
Із куточка свого́ не піду́.

Цю хатину самі́ будували,
Це гніздечко звивали удвох,
Заробляли все чесно, не крали,
Не чекали у ньому непро́х.

Наші ді́точки тут народились,
І зростали вони са́ме тут,
Тим, що маємо, за́вжди гордились.
Та не знали, що орки прийду́ть.

Навіть в снах найстрашніших не бачив,
Що палатиме все у вогні,
А дружина мовчить… тільки плаче,
Що Вкраїна з ордою в борні́.

І на старості що нам робити?
Та й здоров’я уже в нас нема…
Ми не зможемо звірство простити,
Що вчинила орда з усіма.

До дітей ми поїхать не можем,
Та і їм небезпечно сюди.
Може й го́лови скоро тут зложим
В сво́їй хаті від звірства орди.

Вже як бу́де… На все Божа воля,
Якщо су́джено це пережить…
Бо спіткала такая недоля,
Якій опір не можем чини́ть.

Вже сусідські хати́ погоріли…
Хоронив я сусідів в саду.
Так наза́вжди вони оніміли…
Хто створив сатанинську орду?

Нашу хату тако́ж зачепило…
Залишився вцілілий куток…
Скрізь уламками все тут встелило…
Та з домівки ніку́ди… ні крок.

Якщо су́джено жити – вцілієм,
Може скоро це пекло мине,
Та прощати таке не посмієм
За все звірство раschиsтське страшне́.

Все зрівняла орда із землею
І продовжує дальше рівнять,
І зв’язку́ вже нема із ріднею…
Від життя взя́лись нас визволя́ть.

Волонтери заве́зли нам їжу,
А вода у криниці ще є…
Не збирав я тривожну валізу,
Бо дружина – багатство моє́.

У валізу її не спакую
Й помирать не зали́шу одну.
У куточку кохану рятую,
Від орди у любов огорну.

Під опіку ми Богу дали́ся,
На все воля Господня тепер,
Ми з дружиною знов обняли́ся,
Бо любов нашу орко не стер.

02.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 943945

Хуткенько, аж пʼяти у дупу вліпали!:)))

Що хуткенько?:)
Та геть усе хуткенько!!!:)
Короткий огляд мого ранку та частини дня, поки було світло!:)

Планові та позапланові справи!:)

Ну так, синоптики ще вчора казали про сніг?
А я якось цю інформацію всерйоз не розглянула?:)

То позапланово для мене бігала по обійстю з лопатою, той сніг чистила!!!

За планом було якесь шитво!:)
Чим я й займалася ті дві з половиною години, поки світло було!:)
Бо я й зі світлом не багато бачу?:)
А без нього, з ліхтариками якимось, взагалі сліпенька майже!:)

Зашила дірку в придворних рукавичках.
Пришила раз-два-три… Та скільки ж я їх всього пришила, тих петельок на верхній одяг!?
Самій цікаво аж!:)

Піду в черговий раз палити, перерахую в тамбурі!:)

Сім!
Сім петельок пришила!!!
На три камізельки, придворну куртку, олександровське пальто, мою куртку «на вихід», донечкину куртку! Чи донечкиних курток дві було?:)

А ще - сім гудзиків!
Три на новесеньку камзельку від Віра Веприк!
Й чотири на рукава куртки від Анна Клименко! Бо щось ті рукава на мене трохи завеликі були!:)

Петелька на чорній камізельці мене особливо розчулила!:)
В якому році я її купувала?:)
Більш за все, на початку 2015?:)
Якщо взагалі не наприкінці 2014?:)
Скііііііільки пройшло рочків?:)
Та страшне!:)

Й всі ці роки я чіпляла її на гачки в тамбурі за плечовий шов!:)
Й кожен раз псссссешила та нервувалася з цього приводу!:)
Десять.
Бл…
Років!!!:)
Та нарешті зібралася ж?:)

Не набагато менше років без петельки була й придворна синя куртка!:)
Яку тягаємо вдвох із сином по черзі, коли щось по обійстю звершуємо!:)

Два циклу прання встигло відробити!!!

Ото рівнесенько о пʼятнадцятій пралка пипикнула, останній гудзик я присобачила, хххххоба, й знеструмилося все!:)

У кухні була, тільки коли каву двічи пила?:)
Нагріти обід в мікрохвильовці вже не встигла.
Гріти на плиті мені було ліньки!:)
То обійшлася смачнезним салом з гірчицею та хлібом!:)
А чом би і ні?:)

До інтернетів взагалі не дісталася.
Ніяких новин не бачила.

Як світло ввімкнуть, нагадайте мені, будь ласка, привітати похресника з Днем народження?:)
Та завантажити останню партію курток до пралки!:)
Бо потрібно ж вкластися в ті дві з половиною години до наступного знеструмлення!:)
Аааааа я можу завтикати!:)

Як ви там?
Цілі?

#цікаве
У червні 2022 року на чемпіонаті світу з плавання в Будапешті американська артистична плавчиня Аніта Альварес виконала приголомшливий номер під водою.
Глядачі дивилися на неї із захопленням —
її рухи були плавні, контрольовані, витончені… майже нереальні.

Але щойно виступ закінчився, сталося щось страшне.

Аніта не піднялася на поверхню, щоб вдихнути повітря.

Під водою вона втратила свідомість — тихо, без боротьби, без жодного сигналу. Її тіло на мить піднялося вгору… а потім почало повільно опускатися на темно-синє дно басейну.

Сотні людей спостерігали в подиві.

Судді все ще усміхалися.
Глядачі продовжували аплодувати.
Ніхто не розумів, що відбувається.

Окрім однієї людини.

Її тренерки — Андреа Фуентес.

Не вагаючись ні секунди, Андреа кинулася у воду.
Без розрахунків.
Без зволікання.
Лише інстинкт. Лише терміновість.

Вона допливла до Аніти, обхопила її й почала підіймати на поверхню, борючись із часом, тиском і панікою — жодна з яких не читалася на її обличчі.

Фотографії з того моменту показують щось надзвичайне:
не просто порятунок…
а любов, відповідальність і нерозривний зв’язок між спортсменкою та людиною, яка ніколи її не покине.

Аніта отямилася після надання екстреної медичної допомоги.
Пізніше вона сказала:

«Коли я відкрила очі, перше, що побачила, — це обличчя Андреа. І тоді я зрозуміла, що я в безпеці.»

Що нам нагадує ця історія?

Іноді герої не носять медалей —
вони носять відповідальність.

Іноді найважливіші «виступи» відбуваються після того, як стихають оплески.

А інколи найголовніша частина змагань…
це просто впевнитися, що всі повернулися на поверхню.

Декілька минулих життів тому.
Я в Донецьку.
Про те, що колись житиму в Ясинуватій, ще гадки не маю!:)
Служу в відділенні прикордонного контролю «Донецьк-авіа».

Й яяяяяк розхворілася???
Служити нема кому, а я все кахикаю та хриплю, страшне!!!

Їду до лікаря в аеропортовську поліклинику. Лікарняний закривати!:)

Лікарка Ірина, до якої всі прикордонники прикріплені, бачить мене й починає підозрювати, що я собі хвостіт накашляла?:)))

А я?:)
А я - ні!:)
Накашляла!:)
Та не хвостіт, а, даруйте, геморой?:)

Й продовжувати лікарняний вже в хірурга я категорично відмовляюся!:) Бо нема ж кому служити!:)

Докторка виписує мені Троксевазин та Ескузан!:)
Так.
Від геморою!:)
Мазь та краплі!:)

Троксевазин - все зрозуміло.
З Ескузаном якось все пішло не так?:)))

Інструкція для кого?:)
Інструкція ж винятково для слабаків?:)
Нащо б я її читала?:)

Сама собі роблю висновки, що Ескузан той потрібно до геморою прикладати?:)

Телефоную докторці Ірині!:)
- Ірусику??? Я тут спонжик для фізіомордії вмочила в ті краплі, що ти мені рекомендувала…
А вони мені так нестерпно спиртягою смердять?
Ти впевнена, що якщо я ті краплі на спонжику до запаленої дупи прикладу, то моїй дупі ця процедура на користь буде???

Докторка Ірина довго мовчить на іншому кінці телефонного звʼязку!:)
Сопе роздратовано!:)
Потім починає іржати з мене та перти вишукані матюччя!:)
- Юльцю? Ти геть не сповна розуму???
Нащо їх до дупи прикладати???
Їх пити тре!!!:)

Оооооотакої?:)
Краплі?
Від геморою?
Пити?:)
Й воно допоможе?:)))

На багато років я ту історію, що характеризує мої виняткові розумові здібности, забула!:)
Нещодавно комусь з колежанок розповідаю про той Ескузан?
Згадую!:)
Й вирішую, що мені ті краплі знов час приймати?:)

Й що?:)
Й ніщо!:)))
В кухню винесла!:)
На кухонний стіл прилаштувала!:)
Щоб вони мені своєчасно потрапляли на очі?:)
Перед їдою!:)))

Жодного разу про них не згадала!!!:)
Жаліюся Ірина Олександрова!:)
Й розповідаю, що збираюся оооооооттакезними літерами написати слово ̶ж̶о̶п̶а̶ й повісити той транспарант на холодильник!:)
Де я його просто не зможу не побачити?:)))

Іруська до моєї ідеї якось критично поставилася?:)))
Переконала, що на холодильнику таке нагадування про сьогоднішнє довкілля нашім з нею тоненьким душевним организаціям не на користь буде!:)

Щоб цей процес таки зрушив з місця, я почекрижила коробочку, в якій пляшечка з краплями зберігалася!:)
Й на холодильник присобачила!:)
Й на стіл під прозору церату!:)

Та ні ж!:)
Розмір літер такий, що я не звертаю на ті нагадувальники ніякої уваги!:)))

Ірина Леонідівна під ту ж церату на кухонному столі мені літерами побільше написала оте ключове слово!:)))
Й що?:)))
Будь як крути-верти?:)
Не бачу!:)))

Таки зберуся з думками й повернуся до початкового варіанту?:)
А поки згадую про той Ескузан, тільки коли пляшечка з ним стоїть поруч з сіллю!:)
Солити ВСЕ я ніколи не забуваю!:)))

Й ще ж забула розповісти!:)

Одна з моїх колежанок нещодавно якось примудрилася на підлогових вагах свою особисту цицьку зважити!:)))

Сьогодні десь на просторах тенетів мемчік зустрівся?:)
Про користь вівсянки!:)))

Як я забула, що давно вже прийняла рішення бути чемною старою?:)
Не знаю!:)
Не втрималася!:)
Надіслала той мемчик колежанці, яка з вагами та цицьками експертментувала!:)
Бо вона ж ще й ту вівсянку полюбляє?:)

Ви там як?
Цілі?

Страшне! Комітет нацбезпеки, оборони та розвідки сьогодні закрився в кабінеті зсередини з главою СБУ, обговорював там різні "сікрєтіки та сплєтні", а Безуглу не пустили 😂
"Народна борчиня за правду" тепер не зможе злити сікрєтні ділішкі для широкого загалу.

МАЙСТЕРНЯ "ДЛЯ СЕРЦЯ".
В старенькому місті,що кличеться Львовом,
старенький дідусик в кравецькій обнові,
що куплено в пані в манто з пріма-джерсі,
відкрив вчора зрання майстерню
"Для серця".
Сердечко принесли йому,геть слабеньке.
То сердце було і маленьке й легеньке.
Належало дівчинці--хворій,безсилій.
Жертвіла свічею,п'ять років, як жила.
І став Майстер серце дитя лікувати.
Взяв ниточки ласки,щоб ранки зшивати.
Добавив для міцності віри й надії,
любові багато й бешкетності в міру.
І серце забилось в дитини спокійно.
Без страху до світу,сміялася вільно.
Просив Майстер рідних дівча опікати,
бо в цеї перлинки загинула мати...
А ще він старався привести до ладу сердечка закоханим.
Шви рвались щоразу...
Якщо їх любили--серця,як літали.
Якщо розлучались--життя зупинялось.
Сердечкам цим Майстер зшивав рани вірою.
На жаль,не спасти було щирість й довіру.
Їм часу потрібно, бо йде лікування.
Щоб були готові з'єднатись в коханні.
А як філігранно зшивав він сердечка,
у тих,кому доля в далекий край в'ється...
Дав ниточку смутку і вузлик зажури.
Бажання вернутись,як зникне час хмурий.
Найкраще сердечка зшивались у діток.
Найгірше-у воїнів...Там всі жахи світу.
Там рвались судини,там серце скакало.
Страшне пережили...А що їх ще ждало?
Цим серцям давав він усе,що лиш треба.
Здавалось,цей Майстер зніме зірку з неба.
Співав колисанки,якщо закричало.
Воно,бідолашне,і в снах воювало...
Нитки обривались,судини кровили.
Життя вже скресало, а їх не цінили...
І кожному ліки підшукував вдало.
Кому треба --рік,два, кому--життя мало...
Лиш серця мамів лікувати найважче.
Вона ж бо дитятку вділяє найкраще.
Любов там навічно,турбота щоденна.
Там страх вже привичний на справи буденні.
Там горя --по вінця,на владу ввесь гнів.
Та й сльози роз'їли всі ниточки швів.
І ліків немає, як гине синочок.
Бо серце у мами--кришталевий дзвіночок...
*****
В старенькому місті,що кличеться Львовом,
старенький дідусик в кравецькій обнові
руками лікує...Всі знають дорогу.
Не знають лише,що то руки є Бога...
@ Любов Молдавчук (К)
27.01.2024р.

Кохання й пристрасть - сильні почуття!
З тобою їх пізнати хочу я.

Над прірвою ми разом стоїмо,
Сплелись тілами - й просто горимо!

А полум"я сильнішим все стає,
Міцніше, прошу, обійми мене.

Обіймів лише ти не розтискай
І попадемо ми з тобою в Рай!

Нам навіть пекло зараз не страшне,
О!..як приємне полум"я нам це!

Палає серце й тіло в нас горить.
О!..як я хочу зупинить цю мить!

Лиш в прірву падати не хочем ми,
Тому прошу - сильніше обійми!

Твоє кохання відчуваю я,
І от з тобою в нас вже два крила.

Вони піднімуть нас в небесну вись,
Прошу тебе:"Лиш вниз ти не дивись!"

Нас віднесе в країну почуття
Кохання, пристрасті і райського життя!

Не хочем бачити нікого зараз ми,
Сплелись тілами й обнялись крильми.

О!..як палає тіло і душа!
Люби мене, я зараз лиш твоя!

Попасти хочу я з тобою в Рай,
І лиш прошу: "КОХАЙ МЕНЕ, КОХАЙ!!!!"

автор: Настя Ковал

ID:  31242

Готується черговий ребут. Головні акторки фільмів франшизи "Дуже страшне кіно" Реджина Голл і Анна Фаріс повертаються до ролей Бренди та Сінді.

"Ми не можемо дочекатися, щоб повернути Бренду і Сінді до життя і знову зустрітися з нашими чудовими друзями Кіненом, Шоном і Марлоном — трьома чоловіками, за яких ми буквально готові померти (у випадку Бренди — знову)", - заявили акторки.

Нове "Дуже страшне кіно" почнуть знімати в жовтні, а прем'єра у кінотеатрах запланована на 12 червня 2026 року.

#Коло_Кіно #Новини_кіно

Макото Юкімура ділиться незаперечною істиною життя: «Найстрашніше у цьому світі — це дедлайни. Наступне за ними — зомбі»

А все почалось з того, що Макото-сенсей прокинувся від нічного кошмару, в якому йому наснилось, що за 50 годин треба намалювати 16 аркушів, і на сон залишиться тільки 4 години, якщо взагалі залишиться...

Повністю погоджуюсь з паном Юкімурою. Дедлайни то таки страшне🫠

Взято у MangUA: https://t.me/mangua42/805?single