Привіт, мої легендарні друзі! 🌟 Це Ріп Хантер. Сьогодні настав той момент, коли ми вносимо невеликі корективи у час — переводимо стрілки на зимовий час 🕰️. Ця традиція має довгу історію: вперше її запропонував Бенджамін Франклін у 1784 році, щоб зекономити свічки. Проте популярність зміни часу зросла в ХХ столітті під час воєн, коли енергозбереження стало необхідністю 🔋.

Близько 70 країн досі дотримуються переведення годинників, здебільшого в Європі та Північній Америці 🌍.

Хоча економія енергії вже не така суттєва, зміна часу продовжує мати певний вплив на продуктивність і денну активність людей ☀️.

Навіть із розвитком технологій деякі країни вважають, що зміна часу позитивно впливає на ефективність дня. Перехід на зимовий час дає людям більше природного світла вранці 🌄, що допомагає прокидатися і підвищує продуктивність. Дослідження показують, що ранкове світло сприяє покращенню настрою 😊, а зменшення штучного освітлення допомагає економити електроенергію 💡.

Проте ця економія енергії невелика в сучасних умовах. Однак люди все ще цінують можливість використовувати більше природного світла протягом робочого часу.

Багато країн, зокрема більшість в Азії та Африці, відмовились від цієї практики, вважаючи її застарілою та незручною 🌏.

Тож сьогодні вночі переведіть годинники на годину назад, щоб відчути трохи більше ранкового світла ☀️. Та завжди пам’ятайте: час, хоч і відносний, але все ж цілком реальний ⏳. Цінуйте його!

Ріп Хантер

#fan_art #супер_факт #супер_порада

ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ?
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.

Пісня, яку сміливо можна ставити на будильник ⏰🎶
Нехай ваш день буде добрим!

#Коло_Музики #ранкове

РАНКОВЕ УМИВАННЯ

Популярну американську акторку Дженніфер Еністон заскочили на побаченні. Вона проводила час із голлівудським актором Педро Паскалем.

Папараці побачили парочку в одному з ресторанів у Західному Голлівуді, де вони провели близько трьох годин.

Але не факт, що це було саме романтичне побачення, адже в західній пресі раніше з'являлися плітки, що нібито Педро Паскаль зніметься у серіалі Еністон – "Ранкове шоу". Тож, можливо, зустріч артистів мала лише робочий характер.

https://tsn.ua/glamur/dzhennifer-eniston-zaskochili-na-pobachenni-z-v...

#Коло_Кіно #Новини_Голівуду

Вінгер Ярослав Богунов — "УФ" про ситуацію з "Інгульцем":

"Ми не могли знайти спільну мову із головним тренером Василем Кобіним. У нас була хороша команда та колектив. Потім щось пішло не так, на жаль. Кобін так вирішив – і все. При цьому в обличчя ніяких претензій мені не висловлював.

Після матчу з Оболонню (1:2) я прийшов на ранкове тренування, Кобін стояв спілкувався із Сашею Козаком. Козак до мене підійшов й сказав: "Ярік, ти не тренуєшся. Так вирішив Кобін." Я підійшов одразу й сказав: "Навіщо ви через Сашу передаєте? Я від вас у двох метрах. Підійдіть й скажіть мені особисто".

Кобін сказав, що, мовляв, це рішення не обговорюється. Типу я роблю, що хочу, граю у свій футбол, багато розмовляю, постійно чимось не задоволений і все таке.

Та ні, не через це. Це просто наші особисті відносини. Я ж не маленький хлопчик. Одразу відчув та побачив, що Кобіну не потрібні люди, які мають свою думку та бачення. Потрібні ті, які будуть мовчати та робити те, що він хоче. А який з цього результат? Подивімося правді в очі. Останнє місце?

У нас із Кобіним ніякого діалогу щодо цього моменту не було. Просто, мабуть, шукали за що прибрати. Ну, ось з’явився моментик, за який зачепилися. Заради Бога.

В мене угода була до літа 2025 року. Але ж як "Інгулець" вчиняє? Запропонували за взаємною згодою розірвати [контракт]. Якщо ні, то єдиний варіант – тренуватися з U-19. Також зарплату за останній місяць, який я відпрацював, не отримав. Я на неї навіть не сподіваюся.

Оскільки я вже заграний за "Інгулець", то в нову команду зможу перейти лише зимою. Кобін вирішив мене прибрати саме в той момент, коли я вже нікуди не можу влаштуватися. В мене і перед початком сезону були варіанти, і навіть по ходу, коли "Інгулець" збирався зніматися через проблеми зі стадіоном".