#Постаті

3 КОГОРТИ ПРАВЕДНИКІВ: МИКОЛА РУДЕНКО

«Людина починається не з дати свого народження вона починається з народження власної пам'яті», - напише пізніше письменник Микола Руденко у своїй книзі спогадів «Найбільше диво - життя». Народився він 19 грудня 1920 року в селі Юр'ївка на Луганщині. Батько його був шахтарем.

1939 року Микола Руденко вступив на філологічний факультет Київського університету імені Т. Шевченка. Але провчився лише два місяці - наближалася війна, і першокурсників мобілізували. Попри виявлену сліпоту, він добровільно пішов на фронт. Повернувся з двома орденами, шістьма медалями й добіркою віршів. Здавалося, все складається добре, але 1949 року він, учорашній політрук, зміг сказати категоричне «ні» беріївському приятелю Олександру Корнійчуку та мав необережність заступитися за вислану в Казахстан авторку роману «Людолови» Зінаїду Тулуб. А потім ще й відмовляється підтримати кампанію винищення єврейської інтелігенції й написати негативні характеристики на «безродних космополітів» - письменників єврейського походження.

(Закінчення 20 грудня)

З відривного календаря "Український народний календар" за 19 грудня.
----------

#Постаті

З КОГОРТИ ПРАВЕДНИКІВ: МИКОЛА РУДЕНКО

(Закінчення. Початок 19 грудня)

Звісно, цього не пробачають і тримають на гачку. 18 квітня 1975 року Микола Руденко був уперше заарештований, але звільнений як учасник війни під час слідства. Йому вдалося дивом урятувався від психлікарні.

9 листопада 1976 року на квартирі Сахарова в Москві Руденко провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінської Групи. 23-24 грудня 1976 у Руденка був проведений обшук, під час якого «знайшли» підкинуті 39 доларів США. Йому призначили 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Миколи Руденка було визнано наклепницькими, з книгарень та бібліотек вилучено всі його книги.

Звільнившись у грудні 1987 року, Руденки домагаються дозволу виїхати до Німеччини, а звідти - до США, де Микола Данилович працює на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки», очолює зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінської Спілки. 1988 року Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Руденка «Українцем року» - за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу та його культури.

У вересні 1990 року Миколу Руденка реабілітували. Останні роки жив у Києві. Помер 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі.

З відривного календаря "Український народний календар" за 20 грудня.
----------

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/iz-kogorty-pravedny...

#історія #постаті
Марію Матіос часто називають «честю і совістю сучасної української літератури», а за її витончений та водночас потужний стиль — «гуцульською матір'ю». Народившись 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині, вона принесла в українську прозу особливу магію гір, глибокий психологізм та безкомпромісну правду про історію людських доль ⛰️.

Її творчий шлях — це ціла епоха. Найвідоміший роман письменниці «Солодка Даруся» став справжнім вибухом у культурному просторі, здобувши Шевченківську премію та титул «Найкращої книги десятиліття». Марія Матіос майстерно виплітає сюжети, де родинні таємниці переплітаються з великою історією, а біль і кохання завжди йдуть поруч. Її твори, такі як «Нація», «Майже ніколи не навпаки», «Буквар» чи «Мами», перекладені багатьма мовами світу та інсценовані на провідних театральних сценах 🎭.

Окрім літературної діяльності, пані Марія відома своєю активною громадянською позицією. Вона неодноразово обиралася народною депутаткою України, де відстоювала інтереси культури та духовного відродження нації. Її голос завжди звучить чітко і впевнено, коли йдеться про національну ідентичність та історичну справедливість. Вона — письменниця, яка не боїться зазирати в найтемніші куточки людської душі, аби знайти там світло правди 🕯️.

Сьогодні Марія Матіос продовжує залишатися однією з найвпливовіших постатей сучасності. Її творчість — це дзеркало, в якому кожен українець може впізнати свій рід, свій біль і свою надію. Це література, яка лікує через осмислення минулого задля вільного майбутнього 📜.

#історія #постаті
Геніальний Микола Лукаш — людина, яка самотужки довела, що українська мова здатна передати найтонші відтінки світової літератури. Він народився 19 грудня 1919 року в Кролевці та став справжнім титаном перекладу, знаючи понад 20 мов. Його називали «людиною-архівом» та «моцартом перекладу» за неймовірну легкість, з якою він відтворював найскладніші тексти ✍️.

Його доробок вражає масштабами: від «Фауста» Гете та «Декамерона» Бокаччо до творів Лорки, Верлена та Флобера. Лукаш не просто перекладав слова — він створював український відповідник для кожного іноземного стилю, використовуючи все багатство народної мови, діалектів та архаїзмів. Завдяки йому світова класика зазвучала соковитою, живою та повнокровною українською мовою, позбавленою будь-якої штучності 📚.

Поза літературою Микола Лукаш був людиною неймовірної громадянської мужності. У 1973 році, коли почалися переслідування Івана Дзюби за працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Лукаш запропонував владі... відсидіти термін замість хворого товариша. Цей безпрецедентний вчинок коштував йому десятиліття забуття: його перестали публікувати, виключили зі Спілки письменників і прирекли на злидні, але він не зрадив своїх принципів 🕯️.

Микола Лукаш залишив нам у спадок не лише геніальні переклади, а й приклад того, як одна людина може стати цілим інститутом культури. Його життя — це гімн українському слову, яке в його руках ставало і гострою зброєю, і витонченим музичним інструментом 🎼.

#історія #постаті
Микола Філянський — це постать, у якій дивовижним чином поєдналися сувора точність геолога та тендітна душа поета-символіста. Він народився 19 грудня 1873 року на Полтавщині, і його життєвий шлях став відображенням трагічної долі української інтелігенції першої половини XX століття 💎.

Як науковець, Філянський зробив значний внесок у дослідження надр України, працюючи над геологічними картами та вивчаючи мінеральні багатства. Проте справжнє покликання він знайшов у слові та мистецтві. Його поезія — це витончений український символізм, сповнений філософських роздумів, любові до рідної природи та пошуку гармонії. Окрім віршів, він залишив по собі цінні праці з історії українського мистецтва та архітектури, зокрема глибокі дослідження українського бароко 🏛️.

У 1920-х роках він був одним із тих, хто активно розбудовував українську культуру в Харкові, працюючи в Музеї Слобідської України. Але, як і багато інших представників Розстріляного відродження, Микола Філянський став жертвою сталінського терору. У 1937 році його заарештували за фальшивими звинуваченнями та розстріляли, намагаючись стерти пам'ять про людину, яка бачила красу і в земних породах, і в поетичних рядках 🕯️.

Сьогодні ми повертаємо ім'я Миколи Філянського із забуття. Його творчість — це місток між науковим пізнанням світу та його мистецьким осмисленням, приклад того, наскільки багатогранним був український геній, який не зламався під тиском обставин, а залишив по собі світлий і чистий слід 📜.

#історія #постаті
Постріл, що змінив світ: трагічна доля ерцгерцога Франца Фердинанда 👑
18 грудня 1863 року народився Франц Фердинанд фон Габсбург — людина, чиє ім'я назавжди закарбувалося в історії як провісник кінця "старої Європи". Будучи спадкоємцем австро-угорського престолу, він готувався до керування величезною багатонаціональною імперією, але став символом початку великої катастрофи 🗺️.

Франц Фердинанд був складною та суперечливою постаттю. В історії він залишився як прихильник реформ: ерцгерцог розумів, що імперія потребує оновлення, і виношував плани створення Сполучених Штатів Великої Австрії. Він хотів надати більше прав слов'янським народам, щоб зберегти єдність держави, що робило його небезпечним ворогом для радикальних націоналістів, які прагнули повного розпаду монархії Габсбургів 🏛️.

Його особисте життя також було актом сміливості. Він одружився за коханням із чеською графинею Софією Хотек, попри шалений опір імператорського двору. Цей морганатичний шлюб змусив його відмовитися від прав на престол для своїх дітей, але показав його як людину, для якої почуття були вищими за суворий етикет 💍.

Фатальний постріл у Сараєво 28 червня 1914 року, який забрав життя Франца Фердинанда та його дружини, став іскрою, що запалила пожежу Першої світової війни. Загибель однієї людини призвела до мобілізації мільйонів, падіння чотирьох імперій та повної перебудови світового порядку. Сьогодні ми згадуємо його не лише як жертву замаху, а й як реформатора, чиї ідеї могли б змінити хід історії, якби не терористичні кулі 🕯️.

#історія #особистості
✍️ 17 ГРУДНЯ 1908: ЮРІЙ ШЕВЕЛЬОВ — ЛЮДИНА, ЯКА ДОВЕЛА САМОБУТНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.
Сьогодні виповнюється 117 років від дня народження Юрія Шевельова (псевдонім — Григорій Шерех) — постаті планетарного масштабу, чий інтелект став нездоланним бастіоном у захисті української культури та мови від імперських міфів.

Хто такий Юрій Шевельов?

Юрій Шевельов народився у Харкові в родині етнічних німців (батько — Шнайдер, мати — Медер). Проте він свідомо обрав українську ідентичність, ставши видатним мовознавцем, літературознавцем, істориком літератури та критиком. Його життя — це шлях від харківського інтелектуала до професора престижних Гарвардського та Колумбійського університетів.
Головна праця: «Нарис сучасної української літературної мови»
Найбільшим науковим подвигом Шевельова вважається його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови».

Чому це важливо?

Спростування міфу про «колиску»: Шевельов науково, на рівні звуків та лінгвістичних процесів, довів, що українська мова не «відбрунькувалася» від якоїсь міфічної «давньоруської мови» у XIV столітті.
Пряма лінія: Він продемонстрував, що українська мова розвивалася безпосередньо з діалектів праслов'янської мови, маючи свою унікальну тяглість від найдавніших часів.
Політичне значення: Ця робота фактично вибила ґрунт з-під ніг радянської та імперської пропаганди, яка намагалася представити українську мову як «зіпсоване наріччя» російської.
«Три вороги українського відродження»
Шевельов був не лише кабінетним ученим, а й глибоким мислителем. У своєму знаменитому есе він назвав три головні сили, які заважають Україні відбутися:
Москва (як уособлення імперського тиску).
Кочубейство (українське малоросійство, схильність до зради та служіння чужинцям).
Провінціалізм (небажання бути частиною великого світу, замикання у вузьких «хуторянських» межах).

Спадщина в еміграції

Після Другої світової війни Шевельов жив у Німеччині, Швеції та США. Він став президентом Української вільної академії наук і редактором впливового журналу «Сучасність». Попри те, що в СРСР його ім'я було під суворою забороною, його праці стали основою для сучасної світової славістики.

Сьогодні Юрій Шевельов — це символ інтелектуальної незалежності та доказ того, що наукова істина є сильнішою за будь-яку політичну цензуру.

День протесту проти Барбі і Барні

День протесту проти Барбі і Барні (Barbie and Barney Backlash Day) — це неофіційна подія, яка відзначається щорічно 16 грудня. Ідея цього дня — звернути увагу на критику, яка спрямована на такі культові бренди, як Barbie (ляльки Barbie) та Barney the Dinosaur (телевізійний динозавр Барні).

Походження свята День протесту проти Барбі і Барні
Обидва бренди, Barbie і Barney, мають величезний вплив на популярну культуру:


Barbie — як символ моди, краси й споживчої культури;
Barney — як дитяча телевізійна програма, яка впливала на покоління дітей.
Проте з роками з’явилась критична думка:

Barbie — як можлива причина нереалістичних стандартів краси серед дівчат та дорослих жінок;
Barney — як надмірно позитивний, іноді «надсаджений» мультяшний персонаж, що може применшувати складність дитячого розвитку.
День «Barbie and Barney Backlash» створений як спосіб висловити й обговорити ці критичні погляди — не просто викриття, а шанс для дискусії про те, що ми сприймаємо, які ідеали приймаємо, і чи потрібно переосмислювати такі культури.

Чому День протесту проти Барбі і Барні важливий
Це нагадування, що іграшки, телевізійні персонажі, відомі постаті, бренди мають вплив — і не завжди лише позитивний.
День стимулює розмови про стандарти краси, роль дитячих програм у вихованні, бренд-вплив на особистість та на суспільство.
Він може бути «вихідним моментом» для батьків, освітян, брендів: переглянути, які цінності вони передають, що приймається як норма, і чи варто щось змінювати.
Не треба сприймати це свято як «атаку на ляльок/динозавра», а як можливість до критичного мислення:
– ось була популярна культура — а що вона означає сьогодні?
– що є подібного сьогодні?
– який контент споживають зараз наші діти?
– який контент споживаємо ми?
– що нам “зкормлюють”?
– чи усвідомлюємо ми що нам навʼязують, чи пропагують?
Як можна відзначити День протесту проти Барбі і Барні
Обговорити із друзями або в родині питання сучасних цінностей, якості інформації, потреби у брендах та кумирах тощо.
Перегляньте старі епізоди Барні чи рекламу Барбі, а потім обговоріть — що змінилося відтоді?
Поділитись у соцмережах своїми думками про те, як вплинули ці бренди або персонажі. Використайте хештеги, якщо такі є, для привернення уваги.
Освітній підхід: в школі або гуртку організуйте мінідискусію або проєкт: «Які стандарти краси/поведінки ми отримали від іграшок/телепередач у дитинстві? Чи всі вони корисні?»
Батькам варто подивитися, які іграшки чи мультфільми, інтернет-ресурси обирають діти, і поговорити з ними про різноманіття, самовираження, реальні моделі, а не лише популярні.
День протесту проти Барбі і Барні — це не свято в класичному розумінні, це день для роздумів та рефлексії. Він створює простір, щоб задуматися та обговорити: які впливи отримуємо ми, наші діти, з культури, іграшок і телебачення та соцмереж?

#історія #особистості
🙏 14 грудня 1884: Миколай Чарнецький — Блаженний Священномученик.
Сьогодні ми згадуємо день народження видатної постаті Української Греко-Католицької Церкви, свідка віри та мученика — Миколая Чарнецького. Він народився 14 грудня 1884 року на Львівщині.

⛪ Життя, присвячене Церкві

Миколай Чарнецький здобув духовну освіту в Римі та після повернення в Україну став активним діячем УГКЦ. Протягом життя він обіймав важливі посади:
Він був професором філософії та богослов'я у Станіславівській (Івано-Франківській) семінарії.
Згодом він приєднався до монастирської спільноти редемптористів, яка активно займалася місіонерською та освітньою діяльністю на Східній Україні.
У 1931 році був таємно висвячений на єпископа і призначений Апостольським візитатором для українців-католиків на Волині та Поліссі.

⛓️ Тернистий шлях і мучеництво

З початком радянських репресій проти Церкви після 1945 року єпископ Миколай Чарнецький, як і багато інших діячів УГКЦ, відмовився відректися від віри та унії з Римом.
У 1946 році він був заарештований. Розпочався його десятирічний шлях страждань у радянських тюрмах і таборах. Він пройшов через 30 різних пенітенціарних установ, зазнав жорстоких тортур та знущань, але не зламався. Згідно зі свідченнями, його здоров'я було підірване, а тіло мало сліди понад 60 поранень і травм від побоїв.
У 1956 році він був звільнений через невиліковну хворобу та виснаження, повернувшись до Львова, де й помер у 1959 році.

🥇 Проголошення Блаженним

Свідчення про його стійкість у вірі, духовну силу та витривалість під час переслідувань стали основою для його канонізації.
27 червня 2001 року під час свого візиту в Україну Папа Римський Іван Павло II проголосив єпископа Миколая Чарнецького Блаженним Священномучеником — одним із 25 новомучеників УГКЦ, які засвідчили свою вірність Церкві та своєму народові ціною власного життя.

Життя Миколая Чарнецького є символом незламності духу українського народу та його віри в найважчі часи тоталітарних режимів. 🕯️🇺🇦

#Постаті

ГЕТЬМАН НЕРЕЄСТРОВИХ КОЗАКІВ

«Іван Сулима - один з тих легендарних ватажків, слава і безсмертя яких стають славою і безсмертям нації».

Богдан Сушинський

12 грудня 1635 року на ешафоті Старого міста Варшави постав гетьман нереєстрових запорозьких козаків Іван Сулима. В останньому бажанні Сулима просив, щоб йому в труну по-клали золоту медаль, отриману від Папи Римського. Та мати труну Сулимі не судилося: багаторазовий переможець турків, який узяв фортецю Кодак, мусив простягати шию кату.

Після лютих мук гетьману відрубали голову, тіло його четвертували і для остраху іншим розвісили на міських мурах польської столиці. За рішенням сейму трьох його сподвижників було четвертовано на центральній площі у Варшаві.

Іван Сулима народився в православній шля хетській сім'ї в с. Рогощі Київського воєводства. Із молодих их літ здобув добру освіту. Зустрів свою єдину Улясю. Закоханий Іван Сулима порівнював її то з відьмою, то з блискавкою: «чорнюща, як ніч, з глибокими відьомськими очима... дивна, чимось небезпечна».

Був добрим хазяїном у своїх селах, надійним чоловіком, батьком трьох синів. Власним кштом Сулима у рідній Сулимівці побудував унікальний Свято-Покровський храм.

За публікацією Ганни Черкаської

З відривного календаря "Український народний календар" за 12 грудня.
----------

#Постаті

ГЕТЬМАН НЕРЕЄСТРОВИХ КОЗАКІВ

«Іван Сулима - один з тих легендарних ватажків, слава і безсмертя яких стають славою і безсмертям нації».

Богдан Сушинський

12 грудня 1635 року на ешафоті Старого міста Варшави постав гетьман нереєстрових запорозьких козаків Іван Сулима. В останньому бажанні Сулима просив, щоб йому в труну по-клали золоту медаль, отриману від Папи Римського. Та мати труну Сулимі не судилося: багаторазовий переможець турків, який узяв фортецю Кодак, мусив простягати шию кату.

Після лютих мук гетьману відрубали голову, тіло його четвертували і для остраху іншим розвісили на міських мурах польської столиці. За рішенням сейму трьох його сподвижників було четвертовано на центральній площі у Варшаві.

Іван Сулима народився в православній шля хетській сім'ї в с. Рогощі Київського воєводства. Із молодих их літ здобув добру освіту. Зустрів свою єдину Улясю. Закоханий Іван Сулима порівнював її то з відьмою, то з блискавкою: «чорнюща, як ніч, з глибокими відьомськими очима... дивна, чимось небезпечна».

Був добрим хазяїном у своїх селах, надійним чоловіком, батьком трьох синів. Власним кштом Сулима у рідній Сулимівці побудував унікальний Свято-Покровський храм.

За публікацією Ганни Черкаської

З відривного календаря "Український народний календар" за 12 грудня.
----------