• #історія #цікаве
    Пісочний годинник: Як звичайний пісок допоміг людству приборкати час.
    У світі, де секунди відраховуються атомними коливаннями, пісочний годинник здається архаїчним пережитком минулого. Але свого часу він був справжнім технологічним проривом, що допомагав мореплавцям не загубитися в океані, ченцям — не пропустити молитву, а королям — не переборщити з довжиною промов. ⏳

    Історія пісочного годинника сягає корінням у давнину, але його «золотий вік» припав на Середньовіччя. До цього часу люди використовували водяні годинники (клепсидри), які були досить точними, але мали істотний недолік: вода могла замерзати або випаровуватися, а її плинність залежала від температури. Пісок же був стабільнішим і надійнішим. 🌊➡️⏳

    Конструкція пісочного годинника геніально проста: дві скляні колби, з'єднані вузькою горловиною, і певна кількість дрібного піску. Коли пісок пересипається з верхньої колби в нижню, минає певний проміжок часу. І хоча точність пісочного годинника залежала від багатьох факторів (розмір піщинок, вологість, якість скла), він став незамінним інструментом там, де потрібен був відносно короткий і надійний відлік часу.

    Найбільшу роль пісочні годинники відіграли в морських подорожах. На кораблях вони використовувалися для відліку "вахт" — стандартних проміжків часу, коли матроси чергували. Зазвичай, годинники були розраховані на 30 хвилин або 1 годину, і їх потрібно було перевертати, щоразу позначаючи кількість пройдених вахт. Без пісочного годинника навігація в безкрайньому океані була б майже неможливою, адже це дозволяло морякам хоча б приблизно обчислювати пройдену відстань. 🚢🗺️

    Крім мореплавства, пісочні годинники активно використовувалися в:
    Монастирях: для відмірювання часу молитов та читання.
    Освіті: в аудиторіях, щоб контролювати тривалість лекцій або іспитів.
    Кулінарії: для приготування страв, що потребували точного часу.
    Правосудді: щоб обмежити час виступів адвокатів або свідків у суді.
    З появою механічних годинників у XVI–XVII століттях, пісочні годинники поступово втратили своє практичне значення як основний хронометр. Проте вони ніколи не зникли повністю.

    Сьогодні пісочні годинники є символом плинності часу, швидкоплинності життя та елегантним елементом інтер'єру. Вони слугують нагадуванням про те, що кожна піщинка нашого життя — це дорогоцінний момент. ⏳✨
    #історія #цікаве Пісочний годинник: Як звичайний пісок допоміг людству приборкати час. У світі, де секунди відраховуються атомними коливаннями, пісочний годинник здається архаїчним пережитком минулого. Але свого часу він був справжнім технологічним проривом, що допомагав мореплавцям не загубитися в океані, ченцям — не пропустити молитву, а королям — не переборщити з довжиною промов. ⏳ Історія пісочного годинника сягає корінням у давнину, але його «золотий вік» припав на Середньовіччя. До цього часу люди використовували водяні годинники (клепсидри), які були досить точними, але мали істотний недолік: вода могла замерзати або випаровуватися, а її плинність залежала від температури. Пісок же був стабільнішим і надійнішим. 🌊➡️⏳ Конструкція пісочного годинника геніально проста: дві скляні колби, з'єднані вузькою горловиною, і певна кількість дрібного піску. Коли пісок пересипається з верхньої колби в нижню, минає певний проміжок часу. І хоча точність пісочного годинника залежала від багатьох факторів (розмір піщинок, вологість, якість скла), він став незамінним інструментом там, де потрібен був відносно короткий і надійний відлік часу. Найбільшу роль пісочні годинники відіграли в морських подорожах. На кораблях вони використовувалися для відліку "вахт" — стандартних проміжків часу, коли матроси чергували. Зазвичай, годинники були розраховані на 30 хвилин або 1 годину, і їх потрібно було перевертати, щоразу позначаючи кількість пройдених вахт. Без пісочного годинника навігація в безкрайньому океані була б майже неможливою, адже це дозволяло морякам хоча б приблизно обчислювати пройдену відстань. 🚢🗺️ Крім мореплавства, пісочні годинники активно використовувалися в: Монастирях: для відмірювання часу молитов та читання. Освіті: в аудиторіях, щоб контролювати тривалість лекцій або іспитів. Кулінарії: для приготування страв, що потребували точного часу. Правосудді: щоб обмежити час виступів адвокатів або свідків у суді. З появою механічних годинників у XVI–XVII століттях, пісочні годинники поступово втратили своє практичне значення як основний хронометр. Проте вони ніколи не зникли повністю. Сьогодні пісочні годинники є символом плинності часу, швидкоплинності життя та елегантним елементом інтер'єру. Вони слугують нагадуванням про те, що кожна піщинка нашого життя — це дорогоцінний момент. ⏳✨
    Like
    1
    92переглядів
  • Болюча звістка знову сколихнула Згурівську громаду…

    Після довгих років очікування, надії та молитв підтвердилася загибель нашого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України
    КОЛОДІЯ Євгенія Олександровича
    (20.06.2001 р.н.),
    який з 2022 року вважався безвісти зниклим.

    Євгеній був призваний на військову службу за контрактом у 2021 році. Служив навідником десантно-штурмового відділення і з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України.
    У березні 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу Кам’янки Ізюмського району Харківської області, він загинув внаслідок артилерійського обстрілу. Лише нещодавно цей факт було підтверджено документально.

    Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким і всім, хто знав Героя.
    Це непоправна втрата для всієї громади. Його подвиг — нагадування про справжню ціну нашої незалежності.

    🕊 Схиляємо голови у скорботі та вдячності.
    Нехай Господь дарує сили родині пережити цей біль.
    Вічна пам’ять Герою. 🇺🇦
    @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни
    Болюча звістка знову сколихнула Згурівську громаду… Після довгих років очікування, надії та молитв підтвердилася загибель нашого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України КОЛОДІЯ Євгенія Олександровича (20.06.2001 р.н.), який з 2022 року вважався безвісти зниклим. Євгеній був призваний на військову службу за контрактом у 2021 році. Служив навідником десантно-штурмового відділення і з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. У березні 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу Кам’янки Ізюмського району Харківської області, він загинув внаслідок артилерійського обстрілу. Лише нещодавно цей факт було підтверджено документально. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким і всім, хто знав Героя. Це непоправна втрата для всієї громади. Його подвиг — нагадування про справжню ціну нашої незалежності. 🕊 Схиляємо голови у скорботі та вдячності. Нехай Господь дарує сили родині пережити цей біль. Вічна пам’ять Герою. 🇺🇦 @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни
    94переглядів
  • По мережах потягнувся черговий сморід: "Якби Порошенко самовільно не вписав НАТО в Конституцію, повномасштабки б не було". Давайте розберемо цей шедевр юридичного невігластва та історичної амнезії фактами по обличчю.
    ​ "Самовільно вписав" - це діагноз
    ​Для тих, хто прогулював правознавство: Президент не може "самовільно" змінити навіть кому в Конституції.
    ​Зміни до Основного Закону (законопроєкт №9037) підтримали 334 народних депутати.
    ​Був офіційний висновок Конституційного Суду.
    Це не "хотєлка" однієї людини, це рішення вищого законодавчого органу країни. Казати про "самовільність" - це розписуватися у власній недоумкуватості.
    ​ "В обхід усіх законів"
    ​Процедура тривала пів року, з двома сесіями ВР, висновками комітетів і судів. Якщо це "в обхід", то я - іспанський льотчик. Єдині, хто кричав про «порушення», були шістки Кремля з "Опоблоку". Чиє замовлення виконує авторка посту - здогадайтеся самі.
    ​ Головна брехня: "Не було б війни"
    ​Коротке нагадування для "акваріумних рибок":
    ​У 2010 році Україна офіційно прийняла ПОЗАБЛОКОВИЙ СТАТУС. Ми були "нейтральними", як Швейцарія, тільки без грошей і армії.
    ​У 2014 році, поки ми були офіційно позаблоковими, Росія напала, окупувала Крим і залила кров'ю Донбас.
    ​Питання на засипку: Чому ж "нейтралітет" не зупинив Путіна тоді?
    Відповідь: Тому що йому плювати на наші закони. Йому потрібна ліквідація України. Курс на НАТО в Конституції став наслідком російської агресії, а не її причиною. Це була спроба втекти з-під ножа вбивці, який вже почав різати.
    ​Звинувачувати Україну в тому, що на неї напали через запис у Конституції - це те саме, що звинувачувати жінку у зґвалтуванні через "занадто коротку спідницю". Це логіка манкуртів і колаборантів.
    ​ Кожен, хто сьогодні просуває тезу "це ми самі винні, бо захотіли в НАТО" - або корисний ідіот, або свідомий агент ФСБ. Третього не дано.
    ​Готуйте наступну методичку, ця порвалася. 🖕
    ​#СтопФейк #НАТО #Конституція #Інфогігієна
    По мережах потягнувся черговий сморід: "Якби Порошенко самовільно не вписав НАТО в Конституцію, повномасштабки б не було". Давайте розберемо цей шедевр юридичного невігластва та історичної амнезії фактами по обличчю. ​ "Самовільно вписав" - це діагноз ​Для тих, хто прогулював правознавство: Президент не може "самовільно" змінити навіть кому в Конституції. ​Зміни до Основного Закону (законопроєкт №9037) підтримали 334 народних депутати. ​Був офіційний висновок Конституційного Суду. Це не "хотєлка" однієї людини, це рішення вищого законодавчого органу країни. Казати про "самовільність" - це розписуватися у власній недоумкуватості. ​ "В обхід усіх законів" ​Процедура тривала пів року, з двома сесіями ВР, висновками комітетів і судів. Якщо це "в обхід", то я - іспанський льотчик. Єдині, хто кричав про «порушення», були шістки Кремля з "Опоблоку". Чиє замовлення виконує авторка посту - здогадайтеся самі. ​ Головна брехня: "Не було б війни" ​Коротке нагадування для "акваріумних рибок": ​У 2010 році Україна офіційно прийняла ПОЗАБЛОКОВИЙ СТАТУС. Ми були "нейтральними", як Швейцарія, тільки без грошей і армії. ​У 2014 році, поки ми були офіційно позаблоковими, Росія напала, окупувала Крим і залила кров'ю Донбас. ​Питання на засипку: Чому ж "нейтралітет" не зупинив Путіна тоді? Відповідь: Тому що йому плювати на наші закони. Йому потрібна ліквідація України. Курс на НАТО в Конституції став наслідком російської агресії, а не її причиною. Це була спроба втекти з-під ножа вбивці, який вже почав різати. ​Звинувачувати Україну в тому, що на неї напали через запис у Конституції - це те саме, що звинувачувати жінку у зґвалтуванні через "занадто коротку спідницю". Це логіка манкуртів і колаборантів. ​ Кожен, хто сьогодні просуває тезу "це ми самі винні, бо захотіли в НАТО" - або корисний ідіот, або свідомий агент ФСБ. Третього не дано. ​Готуйте наступну методичку, ця порвалася. 🖕 ​#СтопФейк #НАТО #Конституція #Інфогігієна
    209переглядів
  • ФОТО. Ярослава Магучіх показала, як проводить час в Україні

    ✨ Українська легкоатлетка Ярослава Магучіх поділилася свіжим атмосферним фото зі свого повсякденного життя.

    🌲❄️ На знімку – засніжений ліс, тепла куртка, невимушена поза та жива усмішка.

    🤍 Лаконічний підпис «Winter fairytale» точно передає настрій кадру – пауза, спокій і внутрішній баланс. Уболівальники одразу відреагували теплими коментарями.

    🧘‍♀️ Цей допис – нагадування про те, що навіть у чемпіонів є час зупинитися, видихнути й просто насолодитися миттю.
    #спорт #спорт_sports #Brovary_sport #Броварський_спорт @Brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    ФОТО. Ярослава Магучіх показала, як проводить час в Україні ✨ Українська легкоатлетка Ярослава Магучіх поділилася свіжим атмосферним фото зі свого повсякденного життя. 🌲❄️ На знімку – засніжений ліс, тепла куртка, невимушена поза та жива усмішка. 🤍 Лаконічний підпис «Winter fairytale» точно передає настрій кадру – пауза, спокій і внутрішній баланс. Уболівальники одразу відреагували теплими коментарями. 🧘‍♀️ Цей допис – нагадування про те, що навіть у чемпіонів є час зупинитися, видихнути й просто насолодитися миттю. #спорт #спорт_sports #Brovary_sport #Броварський_спорт @Brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    184переглядів
  • Скороход вкотре повторює російські наративи, буцімто Європі вигідна війна в Україні й що в Брюсселі не зацікавлені в її завершенні.
    Насправді ж спостерігаємо банальну спробу перекласти відповідальність за продовження ведення війни з країни-агресора  саме на європейців. Водночас відбувається відбілювання "рузкіх" - мовляв, вони ні в чому не винні, а все, що відбувається, це все через "натівців", яким вигідна війна та постачання зброї для України.
    Просто чергове нагадування про «патріотизм» і «відданість» цієї нардепки - якщо ще хтось наївно продовжує їй вірити. Хоча ми добре знаємо, що серед нашої аудиторії таких немає.
    Сподіваємося, нове керівництво СБУ нарешті займеться цією тьотєю за поширення російської пропаганди та виправдання агресора.
    Раніше ми вже згадували, що знайомий Скороход, американський бізнесмен, близький до Трампа, нібито планує підтримати її на майбутніх президентських виборах.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Скороход вкотре повторює російські наративи, буцімто Європі вигідна війна в Україні й що в Брюсселі не зацікавлені в її завершенні. Насправді ж спостерігаємо банальну спробу перекласти відповідальність за продовження ведення війни з країни-агресора  саме на європейців. Водночас відбувається відбілювання "рузкіх" - мовляв, вони ні в чому не винні, а все, що відбувається, це все через "натівців", яким вигідна війна та постачання зброї для України. Просто чергове нагадування про «патріотизм» і «відданість» цієї нардепки - якщо ще хтось наївно продовжує їй вірити. Хоча ми добре знаємо, що серед нашої аудиторії таких немає. Сподіваємося, нове керівництво СБУ нарешті займеться цією тьотєю за поширення російської пропаганди та виправдання агресора. Раніше ми вже згадували, що знайомий Скороход, американський бізнесмен, близький до Трампа, нібито планує підтримати її на майбутніх президентських виборах. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    154переглядів 2Відтворень
  • 🎬
    Коли 740 дітей помирали в морі, а всі держави світу казали «ні»,
    одна людина, яка мала всі причини мовчати, сказала «так».

    Був 1942 рік.

    Корабель дрейфував в Аравійському морі, мов плавуча труна.
    На борту — 740 польських дітей.
    Сироти.
    Ті, хто вижив у радянських трудових таборах, де їхні батьки померли від холоду й голоду.

    Вони пройшли через Іран — і натрапили на щось страшніше за неволю:
    ніхто не хотів їх прийняти.

    Британська імперія — найпотужніша сила того часу —
    відмовила їм у всіх портах Індійського узбережжя.

    «Не наша проблема. Пливіть далі».

    У дітей закінчувалася їжа.
    Ліки.
    Час.

    Дванадцятирічна Марія тримала за руку шестирічного брата.
    Перед смертю мати попросила її лише про одне — захистити його.
    Але як захистити, коли весь світ відвернувся?

    І тоді звістка дійшла до невеликого палацу в Гуджараті.

    Махараджа Джам Саґіб Дігвіджайсінгхі був дрібним правителем за мірками імперії.
    Британці контролювали його порти, економіку, армію.
    У нього було все, щоб промовчати й підкоритися.

    Але коли йому розповіли про 740 дітей, які гинуть, поки дипломати обговорюють папери,
    щось у ньому зламалося.

    — «Скільки дітей?»
    — «740, Ваша Високосте. Але британці заборонили їм вхід до Індії».

    Махараджа стиснув щелепи.

    — «Британці контролюють мої порти.
    Але вони не контролюють мою совість.
    Ці діти зійдуть на берег у Наванагара.
    Готуйте їм прийом».

    — «Але, Ваша Високосте, якщо ви кинете виклик британцям…»
    — «Значить, я кину виклик».

    Він передав кораблю повідомлення:
    «Ви тут бажані».

    Коли британська влада почала протестувати, цей невисокий чоловік з маленького князівства відповів:

    «Якщо сильні відмовляються рятувати дітей,
    тоді я — слабкий — зроблю те, на що ви не здатні».

    У серпні 1942 року корабель зайшов у порт Наванагар.

    Діти сходили на берег, мов примари — виснажені, хворі, з порожніми очима.
    Вони вже нічого не чекали.
    І не вірили.

    Махараджа чекав їх на причалі.
    У простому білому вбранні він став на коліна перед ними й сказав через перекладачів:

    — «Ви більше не сироти.
    Ви — мої діти.
    Я ваш Бапу — ваш батько».

    Марія відчула, як тремтить рука брата.
    Невже після стількох зачинених дверей це правда?

    А далі сталося ще важливіше.

    Махараджа не побудував табір біженців.
    Він побудував дім.

    У Балячаді з’явилася маленька Польща в Індії:
    польські вчителі,
    польська кухня,
    польські пісні в індійських садах,
    різдвяні ялинки під тропічними зорями.

    «Ваш біль намагався стерти вас, — сказав він. —
    Але ваша мова, культура, традиції — святі.
    Збережіть їх тут».

    Діти, яким казали, що вони нікому не потрібні,
    нарешті відчули дім.

    Томек знову почав сміятися.
    Аня заговорила.
    Марія дивилася, як брат бігає за павичами,
    і згадувала, що таке спокій.

    Махараджа приходив часто.
    Запам’ятовував імена.
    Святкував дні народження.
    Обіймав, коли вони плакали за батьками, які не повернуться.
    Викликав лікарів.
    Платив із власної кишені, щоб дати їм те,
    у чому імперії відмовили:

    гідність, дитинство, майбутнє.

    Чотири роки, поки світ палав,
    740 дітей жили як одна родина в серці індійського князя.

    Вони вчилися.
    Одужували.
    Починали мріяти.
    Знову ставали цілісними.

    Після війни їм довелося роз’їхатися.
    Вони стали лікарями, вчителями, інженерами, дипломатами, батьками.
    І ніколи не забули.

    У Варшаві з’явилася Площа Доброго Махараджі.
    Школи носять його ім’я.
    Та найважливіший пам’ятник — не з каменю.

    Це ті самі діти.

    Сьогодні, у віці 80–90 років, вони все ще зустрічаються
    і розповідають онукам історію про індійського правителя,
    який побачив за політикою просту істину:

    740 дітям був потрібен батько.
    І він ним став.

    У 1942 році, коли всі великі держави сказали
    «це не наша відповідальність»,
    одна людина сказала:

    «Тепер це мої діти».

    І врятувала 740 життів.

    Не імперії.
    Не армії.
    А відкрите серце, яке відмовилося рахувати співчуття як політичний ризик.

    Це не просто історія.
    Це нагадування:
    коли сильні зачиняють двері,
    іноді достатньо одного серця, щоб змінити світ….
    Post Kenguru.ua
    🎬 Коли 740 дітей помирали в морі, а всі держави світу казали «ні», одна людина, яка мала всі причини мовчати, сказала «так». Був 1942 рік. Корабель дрейфував в Аравійському морі, мов плавуча труна. На борту — 740 польських дітей. Сироти. Ті, хто вижив у радянських трудових таборах, де їхні батьки померли від холоду й голоду. Вони пройшли через Іран — і натрапили на щось страшніше за неволю: ніхто не хотів їх прийняти. Британська імперія — найпотужніша сила того часу — відмовила їм у всіх портах Індійського узбережжя. «Не наша проблема. Пливіть далі». У дітей закінчувалася їжа. Ліки. Час. Дванадцятирічна Марія тримала за руку шестирічного брата. Перед смертю мати попросила її лише про одне — захистити його. Але як захистити, коли весь світ відвернувся? І тоді звістка дійшла до невеликого палацу в Гуджараті. Махараджа Джам Саґіб Дігвіджайсінгхі був дрібним правителем за мірками імперії. Британці контролювали його порти, економіку, армію. У нього було все, щоб промовчати й підкоритися. Але коли йому розповіли про 740 дітей, які гинуть, поки дипломати обговорюють папери, щось у ньому зламалося. — «Скільки дітей?» — «740, Ваша Високосте. Але британці заборонили їм вхід до Індії». Махараджа стиснув щелепи. — «Британці контролюють мої порти. Але вони не контролюють мою совість. Ці діти зійдуть на берег у Наванагара. Готуйте їм прийом». — «Але, Ваша Високосте, якщо ви кинете виклик британцям…» — «Значить, я кину виклик». Він передав кораблю повідомлення: «Ви тут бажані». Коли британська влада почала протестувати, цей невисокий чоловік з маленького князівства відповів: «Якщо сильні відмовляються рятувати дітей, тоді я — слабкий — зроблю те, на що ви не здатні». У серпні 1942 року корабель зайшов у порт Наванагар. Діти сходили на берег, мов примари — виснажені, хворі, з порожніми очима. Вони вже нічого не чекали. І не вірили. Махараджа чекав їх на причалі. У простому білому вбранні він став на коліна перед ними й сказав через перекладачів: — «Ви більше не сироти. Ви — мої діти. Я ваш Бапу — ваш батько». Марія відчула, як тремтить рука брата. Невже після стількох зачинених дверей це правда? А далі сталося ще важливіше. Махараджа не побудував табір біженців. Він побудував дім. У Балячаді з’явилася маленька Польща в Індії: польські вчителі, польська кухня, польські пісні в індійських садах, різдвяні ялинки під тропічними зорями. «Ваш біль намагався стерти вас, — сказав він. — Але ваша мова, культура, традиції — святі. Збережіть їх тут». Діти, яким казали, що вони нікому не потрібні, нарешті відчули дім. Томек знову почав сміятися. Аня заговорила. Марія дивилася, як брат бігає за павичами, і згадувала, що таке спокій. Махараджа приходив часто. Запам’ятовував імена. Святкував дні народження. Обіймав, коли вони плакали за батьками, які не повернуться. Викликав лікарів. Платив із власної кишені, щоб дати їм те, у чому імперії відмовили: гідність, дитинство, майбутнє. Чотири роки, поки світ палав, 740 дітей жили як одна родина в серці індійського князя. Вони вчилися. Одужували. Починали мріяти. Знову ставали цілісними. Після війни їм довелося роз’їхатися. Вони стали лікарями, вчителями, інженерами, дипломатами, батьками. І ніколи не забули. У Варшаві з’явилася Площа Доброго Махараджі. Школи носять його ім’я. Та найважливіший пам’ятник — не з каменю. Це ті самі діти. Сьогодні, у віці 80–90 років, вони все ще зустрічаються і розповідають онукам історію про індійського правителя, який побачив за політикою просту істину: 740 дітям був потрібен батько. І він ним став. У 1942 році, коли всі великі держави сказали «це не наша відповідальність», одна людина сказала: «Тепер це мої діти». І врятувала 740 життів. Не імперії. Не армії. А відкрите серце, яке відмовилося рахувати співчуття як політичний ризик. Це не просто історія. Це нагадування: коли сильні зачиняють двері, іноді достатньо одного серця, щоб змінити світ…. Post Kenguru.ua
    Love
    Like
    5
    870переглядів 1 Поширень
  • 🔥🇺🇦Українці - НЕМОВІРНІ! Знайомтесь, захисник України Руслан Іванов - після важкого поранення та ампутації верхньої кінцівки він показує видатні результати в спорті. На міжнародних змаганнях в Мадриді він здобув три 🥇ЗОЛОТІ та 🥈СРІБНУ нагороди.
    Вітаємо Руслана з потужними результатами:
    🥇Золото: ривок гирі;
    🥇Золото: жим на рази;
    🥇Золото: жим на максимум;
    🥈Срібло: веслування 100м
    👉 Це історія не про втрату, а про надбання неймовірної сили духу. Це нагадування кожному з нас: немає нічого неможливого, коли в серці горить вогонь, а в жилах тече воля до перемоги.
    #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🔥🇺🇦Українці - НЕМОВІРНІ! Знайомтесь, захисник України Руслан Іванов - після важкого поранення та ампутації верхньої кінцівки він показує видатні результати в спорті. На міжнародних змаганнях в Мадриді він здобув три 🥇ЗОЛОТІ та 🥈СРІБНУ нагороди. Вітаємо Руслана з потужними результатами: 🥇Золото: ривок гирі; 🥇Золото: жим на рази; 🥇Золото: жим на максимум; 🥈Срібло: веслування 100м 👉 Це історія не про втрату, а про надбання неймовірної сили духу. Це нагадування кожному з нас: немає нічого неможливого, коли в серці горить вогонь, а в жилах тече воля до перемоги. #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Love
    1
    249переглядів 1 Поширень
  • #історія #постаті
    Анрі Матісс: Дикий звір, який приборкав колір і навчив світ радості 🎨
    Якщо ви колись відчували, що колір на картині буквально кричить вам про щастя, швидше за все, це був Анрі Матісс. 31 грудня 1869 року народився чоловік, який вирішив, що мистецтво не повинно бути нудним дзеркалом реальності. Навіщо малювати дерево просто коричневим, якщо воно відчувається вогняно-рудим? 🌳🔥

    Матісс став лідером течії, яку критики з переляку назвали фовізмом (від французького fauve — «дикий звір»). А все тому, що ці художники розливали фарби так сміливо, ніби гралися з вибухівкою. Але Анрі не був руйнівником. Він був шукачем гармонії. Його знаменитий «Танець» — це не просто фігури, це чиста енергія ритму, втілена у червоному, синьому та зеленому. 💃✨

    Навіть коли на схилі літ доля прикувала його до ліжка, Матісс не здався. Він замінив пензель на велетенські ножиці, створюючи свої легендарні декупажі. Він «малював ножицями», вирізаючи зі яскравого паперу птахів, квіти та морські фігури. Це був тріумф духу над тілом: чоловік у інвалідному візку створював найрадісніші образи в історії людства. ✂️🌈

    Матісс казав, що мріє про мистецтво, яке було б для втомленої людини немов зручне крісло, де можна відпочити від щоденних турбот. І йому це вдалося. Його полотна — це вічне літо, сонячний удар у хорошому сенсі цього слова і нагадування, що краса — це найкращі ліки від сірості.

    Тож сьогодні, у день народження великого француза, просто подивіться на світ трохи яскравіше. Можливо, ваше небо теж сьогодні трохи фіолетове, а кава — кольору вечірнього золота? Матісс би точно це оцінив. 🥂🖼️
    #історія #постаті Анрі Матісс: Дикий звір, який приборкав колір і навчив світ радості 🎨 Якщо ви колись відчували, що колір на картині буквально кричить вам про щастя, швидше за все, це був Анрі Матісс. 31 грудня 1869 року народився чоловік, який вирішив, що мистецтво не повинно бути нудним дзеркалом реальності. Навіщо малювати дерево просто коричневим, якщо воно відчувається вогняно-рудим? 🌳🔥 Матісс став лідером течії, яку критики з переляку назвали фовізмом (від французького fauve — «дикий звір»). А все тому, що ці художники розливали фарби так сміливо, ніби гралися з вибухівкою. Але Анрі не був руйнівником. Він був шукачем гармонії. Його знаменитий «Танець» — це не просто фігури, це чиста енергія ритму, втілена у червоному, синьому та зеленому. 💃✨ Навіть коли на схилі літ доля прикувала його до ліжка, Матісс не здався. Він замінив пензель на велетенські ножиці, створюючи свої легендарні декупажі. Він «малював ножицями», вирізаючи зі яскравого паперу птахів, квіти та морські фігури. Це був тріумф духу над тілом: чоловік у інвалідному візку створював найрадісніші образи в історії людства. ✂️🌈 Матісс казав, що мріє про мистецтво, яке було б для втомленої людини немов зручне крісло, де можна відпочити від щоденних турбот. І йому це вдалося. Його полотна — це вічне літо, сонячний удар у хорошому сенсі цього слова і нагадування, що краса — це найкращі ліки від сірості. Тож сьогодні, у день народження великого француза, просто подивіться на світ трохи яскравіше. Можливо, ваше небо теж сьогодні трохи фіолетове, а кава — кольору вечірнього золота? Матісс би точно це оцінив. 🥂🖼️
    Like
    1
    498переглядів
  • #дати #свята
    Мистецтво встигнути все: Фестиваль величезних змін в останню хвилину ⏳
    30 грудня світ відзначає одне з найкумедніших та водночас найбільш життєвих свят — Фестиваль величезних змін в останню хвилину (Festival of Enormous Changes at the Last Minute). Це день, присвячений усім «прокрастинаторам», які згадали про свої новорічні обіцянки за 48 годин до бою курантів, та відчайдухам, що здатні змінити життя одним вольовим рішенням наприкінці року ✍️

    Філософія цього свята полягає в тому, що для важливого кроку не обов'язково чекати «того самого» понеділка чи першого числа. Якщо ви весь рік збиралися змінити зачіску, записатися на курси іноземної мови, зізнатися комусь у почуттях або нарешті викинути старий хлам з балкона — 30 грудня є ідеальним моментом для рішучої дії. Це день, коли адреналін від дедлайну стає кращим паливом для змін 🚀

    Психологи зазначають, що такі «фінальні ривки» мають особливу магію. Завершення справ у передостанній день року дарує відчуття полегшення та неймовірний енергетичний підйом, що дозволяє увійти в новий рік не з тягарем боргів, а з перемогою над собою. Це свято вчить нас, що навіть за одну добу можна зробити більше, ніж за попередні місяці роздумів 🎭

    У світі цей день відзначають по-різному: хтось робить генеральне прибирання, хтось купує квитки в омріяну подорож, а хтось просто вирішує змінити ставлення до проблем. Головне правило фестивалю — діяти швидко і без вагань. Це чудовий привід для імпровізації та спонтанності, які роблять наше життя яскравим і непередбачуваним 🌍

    Фестиваль величезних змін в останню хвилину — це нагадування про те, що час — ресурс відносний. Поки годинник ще не пробив дванадцять 31-го числа, у вас є шанс стати тією версією себе, про яку ви мріяли весь рік. Тож не відкладайте на наступний рік те, що можна радикально змінити вже сьогодні! 🏛️
    #дати #свята Мистецтво встигнути все: Фестиваль величезних змін в останню хвилину ⏳ 30 грудня світ відзначає одне з найкумедніших та водночас найбільш життєвих свят — Фестиваль величезних змін в останню хвилину (Festival of Enormous Changes at the Last Minute). Це день, присвячений усім «прокрастинаторам», які згадали про свої новорічні обіцянки за 48 годин до бою курантів, та відчайдухам, що здатні змінити життя одним вольовим рішенням наприкінці року ✍️ Філософія цього свята полягає в тому, що для важливого кроку не обов'язково чекати «того самого» понеділка чи першого числа. Якщо ви весь рік збиралися змінити зачіску, записатися на курси іноземної мови, зізнатися комусь у почуттях або нарешті викинути старий хлам з балкона — 30 грудня є ідеальним моментом для рішучої дії. Це день, коли адреналін від дедлайну стає кращим паливом для змін 🚀 Психологи зазначають, що такі «фінальні ривки» мають особливу магію. Завершення справ у передостанній день року дарує відчуття полегшення та неймовірний енергетичний підйом, що дозволяє увійти в новий рік не з тягарем боргів, а з перемогою над собою. Це свято вчить нас, що навіть за одну добу можна зробити більше, ніж за попередні місяці роздумів 🎭 У світі цей день відзначають по-різному: хтось робить генеральне прибирання, хтось купує квитки в омріяну подорож, а хтось просто вирішує змінити ставлення до проблем. Головне правило фестивалю — діяти швидко і без вагань. Це чудовий привід для імпровізації та спонтанності, які роблять наше життя яскравим і непередбачуваним 🌍 Фестиваль величезних змін в останню хвилину — це нагадування про те, що час — ресурс відносний. Поки годинник ще не пробив дванадцять 31-го числа, у вас є шанс стати тією версією себе, про яку ви мріяли весь рік. Тож не відкладайте на наступний рік те, що можна радикально змінити вже сьогодні! 🏛️
    Like
    1
    308переглядів
  • #історія #події
    Фінал диктатури: Страта Саддама Хусейна та кінець епохи страху ⚖️
    30 грудня 2006 року в Багдаді було поставлено крапку в одній із найсуперечливіших сторінок сучасної історії Близького Сходу. На світанку, о 06:00 за місцевим часом, було виконано смертний вирок через повішення щодо колишнього президента Іраку Саддама Хусейна. Символічно, що це сталося в день початку священного для мусульман свята Курбан-байрам 📜

    Вирок виніс Вищий іракський трибунал за злочини проти людяності. Зокрема, йшлося про масове вбивство 148 шиїтів у селищі Ед-Дуджейль у 1982 році, що було лише частиною масштабних репресій режиму. Саддам, який правив країною залізною рукою протягом 24 років, зустрів свою смерть у військовій в'язниці «Камп Джастіс», відмовившись одягати каптур на голову перед стратою ⛓️

    Постать Саддама Хусейна була втіленням класичного диктатора XX століття. Він побудував режим, що тримався на культі особистості, жорстоких розправах з опонентами та нескінченних війнах. Його правління позначилося трагедією «Анфаль» проти курдів, нападом на Кувейт та тривалим протистоянням із міжнародною спільнотою, що зрештою призвело до вторгнення коаліційних сил у 2003 році 🌫️

    Страта експрезидента викликала неоднозначну реакцію у світі. Деякі лідери назвали це актом правосуддя та звільненням іракського народу від тиранії, тоді як правозахисні організації критикували поспішність виконання вироку та процедурні порушення під час суду. Для самого Іраку ця подія стала моментом істини, що оголив глибокі внутрішні релігійні та політичні розколи 🌍

    Сьогодні події грудня 2006 року слугують суворим нагадуванням про те, що будь-яка абсолютна влада має свій фінал. Історія Саддама Хусейна — від золотих палаців до тюремної камери та ешафоту — залишається повчальним прикладом невідворотності відповідальності за злочини проти власного народу 🏛️
    #історія #події Фінал диктатури: Страта Саддама Хусейна та кінець епохи страху ⚖️ 30 грудня 2006 року в Багдаді було поставлено крапку в одній із найсуперечливіших сторінок сучасної історії Близького Сходу. На світанку, о 06:00 за місцевим часом, було виконано смертний вирок через повішення щодо колишнього президента Іраку Саддама Хусейна. Символічно, що це сталося в день початку священного для мусульман свята Курбан-байрам 📜 Вирок виніс Вищий іракський трибунал за злочини проти людяності. Зокрема, йшлося про масове вбивство 148 шиїтів у селищі Ед-Дуджейль у 1982 році, що було лише частиною масштабних репресій режиму. Саддам, який правив країною залізною рукою протягом 24 років, зустрів свою смерть у військовій в'язниці «Камп Джастіс», відмовившись одягати каптур на голову перед стратою ⛓️ Постать Саддама Хусейна була втіленням класичного диктатора XX століття. Він побудував режим, що тримався на культі особистості, жорстоких розправах з опонентами та нескінченних війнах. Його правління позначилося трагедією «Анфаль» проти курдів, нападом на Кувейт та тривалим протистоянням із міжнародною спільнотою, що зрештою призвело до вторгнення коаліційних сил у 2003 році 🌫️ Страта експрезидента викликала неоднозначну реакцію у світі. Деякі лідери назвали це актом правосуддя та звільненням іракського народу від тиранії, тоді як правозахисні організації критикували поспішність виконання вироку та процедурні порушення під час суду. Для самого Іраку ця подія стала моментом істини, що оголив глибокі внутрішні релігійні та політичні розколи 🌍 Сьогодні події грудня 2006 року слугують суворим нагадуванням про те, що будь-яка абсолютна влада має свій фінал. Історія Саддама Хусейна — від золотих палаців до тюремної камери та ешафоту — залишається повчальним прикладом невідворотності відповідальності за злочини проти власного народу 🏛️
    Like
    1
    246переглядів
Більше результатів