‼️ Штурм міста не вдається – мінують квартали з неба, – Волошин про ситуацію в Гуляйполі росіяни дистанційно мінують місто – скидають вибухівку з дронів на вулиці та у двори мирних мешканців, розповів речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин у коментарі Укрінформу. Мета – паралізувати пересування та створити постійну небезпеку для цивільних. 📹 Юлія Горбань, Софія Попель, Укрінформ

#історія #події Червоний терор над золотими банями: Початок кінця "старого" Києва. ​Січень 1918 року став для Києва часом, коли ілюзії про "революційне братерство" остаточно розчинилися у диму артилерійських розривів. Поки в Бересті тривали переговори, до української столиці наближалася одинадцятитисячна армія більшовиків під командуванням колишнього царського підполковника Михайла Муравйова. Людина з хворобливою психікою та патологічною ненавистю до всього українського, він приніс із собою нову тактику війни — безжальний терор проти цивільного міста. 😡 ​Артилерійський садизм ​26 січня (13 січня за старим стилем) почалося те, чого Київ не бачив з часів монгольської навали. Муравйов наказав відкрити масований вогонь по місту з важких гармат, розташованих на лівому березі Дніпра, у Дарниці. Це не був вибірковий вогонь по оборонних позиціях — снаряди цілеспрямовано спрямовували на житлові квартали, храми та пам’ятки архітектури. 🏚️ ​Особливою мішенню став розкішний будинок Михайла Грушевського на Паньківщині. Більшовики знали, де живе голова Центральної Ради, і методично розстрілювали будівлю запальними снарядами, поки вона не перетворилася на згарище, поховавши під уламками унікальні колекції старожитностей та бібліотеку. ​"Ми несемо смерть буржуям!" ​Обстріл тривав кілька діб поспіль. За свідченнями очевидців, по Києву було випущено до 15 тисяч снарядів. Муравйов відкрито заявляв своїм солдатам: ​"Ми йдемо вогнем і мечем встановити радянську владу. Я наказав артилерії бити по висотних будинках, по палацах, по церквах і монастирях. Я бив по Софійському собору, бо там засідала Рада." ​Коли загони більшовиків нарешті увірвалися в місто через мости та з боку Печерська, почалася кривава вакханалія. Лише за перші дні окупації в Маріїнському парку та на вулицях міста було розстріляно і заколото багнетами кілька тисяч людей: офіцерів, студентів, гімназистів і навіть звичайних перехожих, у яких знаходили посвідчення видані УНР або просто чули українську мову. 🩸 ​Урок історії, який неможливо забути ​Ці події стали першим масштабним актом геноцидної політики росії проти України у XX столітті. Муравйовська навала продемонструвала справжнє обличчя більшовизму: нищення культури, заперечення права на життя та абсолютну жорстокість. Київ вистояв тоді, але ціна була страшною — місто назавжди втратило свій спокійний, патріархальний затишок, занурившись у десятиліття репресій. 🕯️ ​Сьогодні, коли нащадки Муравйова намагаються повторити той самий сценарій, ми маємо пам'ятати: січень 1918-го був не просто епізодом війни, а першим попередженням, яке світ, на жаль, тоді проігнорував.

БОЇ ЗА БАХМУТ ( Пригадалась мелодія пісні «ОЙ, У ВИШНЕВОМУ САДУ» і написались ці рядки, які чудово лягли на цю мелодію ) Йдуть за Бахму́т у нас бої́, Там гинуть хлопці молоді́, Там ворог місто спопеля, Чорніє спа́лена земля. До бо́ю ворог все стає, Страшних ударів завдає. Не будуть хлопці відступать, Бо взя́лись неньку захищать. Жорстокі точаться бої́, І не шумлять давно гаї́, А ворог нищить все підряд, То ж скрізь рясніє тілопад. Давно вже привид з міста став, Бо кри́ла ворог розпластав, Там ллється крівця, як вода, В нас – горе, й біль, й страшна біда. За спокій молимось усі, Щоб забуяло все в красі, Щоб ворог щез, немов роса, Й війни́ скінчилася гроза. Йдуть за Бахму́т бої щодня, Вбивати взя́лася русня. Госпо́дь поможе їх здолать, Й життя героям зберігать. 19.04.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

📍Київська область, місто Ржищів. У Ржищеві на Київщині відкрито виставку «Рушник надії». 22 січня, у День Соборності України, у стінах Ржищівського археолого-краєзнавчого музею відбулося відкриття виставки «Рушник надії» — всеукраїнської акції, що об’єднує родини зниклих безвісти та полонених Захисників України. На запрошення організаторів та за дорученням Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артура Добросердова, у заході взяли участь представники Управління (Секретаріату Уповноваженого) МВС. Подія розпочалася з хвилини мовчання та вшанування пам’яті полеглих Героїв. У межах виставки представлено 46 рушників, вишитих матерями, дружинами та рідними зниклих безвісти й полонених військовослужбовців із різних регіонів України. Кожен рушник — це особиста історія очікування, болю та надії на повернення. Під час наданого слова у своєму виступі представник Управління (Секретаріату Уповноваженого) наголосив, що такі ініціативи мають надзвичайно важливе значення, адже вони не лише зберігають пам’ять про зниклих безвісти та полонених, а й формують простір підтримки для родин, які щодня живуть між вірою та невідомістю. Рушник є сильним символом, упізнаваним у будь-якому куточку України. У межах заходу також відбувся флешмоб «Слова, які об’єднують Україну», під час якого учасники залишали на мапі України слова, що для них символізують нашу державу. Окремо відзначено, що працівниця Управління (Секретаріату Уповноваженого) також долучилася до виставки, представивши рушник, який символізує її власну історію. Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (Секретаріат Уповноваженого), щиро дякує організаторам акції, зокрема команді Ржищівського осередку «Рушника надії» та директорці Ржищівського археолого-краєзнавчого музею, за ініціативу, відкритість до співпраці та створення простору гідного вшанування й підтримки родин. Виставка «Рушник надії» триватиме до 12 лютого 2026 року у Ржищівському археолого-краєзнавчому музеї. https://t.me/Ukraineaboveallelse

14 людей, з них 1 дитина, постраждали в результаті масованої російської атаки БпЛА на Харків Ворог атакував місто 25 «шахедами».

❗️Масштабна атака на Кривий Ріг тривала майже 25 годин Місто зазнало ударів 70 дронів-камікадзе та балістичних ракет. Понад 90 гірників були заблоковані в шахтах, рятувальна операція тривала понад 10 годин, і всі вони вже підняті на поверхню. Семеро людей отримали поранення, серед них троє дітей. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

#історія #факт Тиша перед бурею. У вересні 1914 року, коли німецька армія фон Клюка вже відчувала запах паризьких каштанів, доля Франції залежала від швидкості передачі інформації. У містечку Сезанн, через яке проходила лінія фронту, на поштовій станції залишилася Дезире Паппе — звичайна поштова працівниця. Поки всі цивільні тікали на південь, вона замкнулася в операційній залі. Коли німці увійшли в місто, вони першим ділом захопили вузли зв’язку. Проте Дезире встигла вивести з ладу основний апарат, зберігши при собі портативний пристрій та підключившись до таємної лінії, про яку не знали окупанти. 🏚️ Шпигунство під страхом смерті Протягом кількох днів, перебуваючи в окупованому місті, Дезире Паппе спостерігала за пересуванням німецьких колон з вікна свого горища. Вона рахувала гармати, полки та напрямки руху. Щоночі, коли місто затихало, вона виходила в ефір. Її донесення йшли прямо до штабу генерала Галлієні. Саме завдяки її точним даним про «оголений фланг» 1-ї німецької армії, французьке командування наважилося на відчайдушний контрудар, відомий як «Диво на Марні». Вона передавала інформацію навіть тоді, коли німецький патруль виламав двері пошти. Дезире встигла сховати апарат у димоході та видала себе за прибиральницю, що залишилася доглядати за приміщенням. 🏅 Скромність після грози Коли французькі війська відбили Сезанн, офіцери були вражені: критично важлива інформація надходила не від кадрових розвідників, а від молодої жінки, яка не мала жодної військової підготовки. У 1915 році вона була нагороджена Військовим хрестом (Croix de Guerre) — рідкісна відзнака для цивільної жінки того часу. Її історія — це не легенда про міфічну телефоністку, а протокольно підтверджений факт того, як одна людина з телеграфним ключем у руках може зупинити цілу армію. Дезире Паппе прожила тихе життя, рідко згадуючи про ті дні, коли її пальці на клавішах апарату карбували ритм майбутньої перемоги. 🕊️

«В Херсоні постійний день бабака: вибухи, вибухи, вибухи…» — керівник громадської організації «Місто сили» Євген Гілін #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=47145

#дати День пам’яті священномученика Климента: віра, що витримала тортури Анкіри ⛪🛡️ ​23 січня за новоюліанським календарем церква вшановує пам’ять священномученика Климента, єпископа Анкірського. Його історія — це один із найвражаючих прикладів релігійної витривалості в часи пізньої Римської імперії (кінець III — початок IV ст.), коли бути християнином означало бути готовим до всього. ​Життєвий шлях, сповнений випробувань: ​Юний аскет та опікун: Климент рано залишився сиротою, але завдяки вихованню благочестивої жінки Софії присвятив життя служінню. Вже у 20 років він став єпископом рідного міста Анкіра (сучасна Анкара, Туреччина). Під час голоду він допомагав дітям-сиротам, виховуючи їх у вірі, що не дуже подобалося язичницькій владі. 🍞🏺 ​28 років мучеництва: Це не друкарська помилка. За переказами, Климента катували з перервами майже три десятиліття. Його передавали від одного намісника до іншого, везли з міста в місто (від Анкіри до Риму і назад), вигадуючи дедалі витонченіші тортури. Іронічно, але щоразу, коли кати думали, що з ним покінчено, він виходив до народу зціленим, що лише примножувало кількість християн. ⛓️✨ ​Фінальний акт: Свою смерть Климент прийняв не від звірів на арені чи тортур, а під час богослужіння. Воїни увірвалися до храму і відсікли єпископу голову прямо біля вівтаря. Разом із ним загинули і його учні. 🗡️🩸 ​Чому цей день важливий у народній традиції? ​В українській традиції (і взагалі у східних слов'ян) цей день часто пов'язували з господарчими справами. Вважалося, що саме зараз варто перевіряти запаси зерна та кормів для худоби на другу половину зими. У народі казали: «Климентій — м'яса не жалій», натякаючи, що зима ще лютує, і організму потрібні сили. ❄️🥩 ​Постать Климента — це символ ідейної незламності. Навіть якщо Ви далекі від релігії, важко не захопитися людиною, яка протягом 28 років не зрадила власним принципам під тиском цілої імперії. 🏛️⚓

#історія #події Інавгурація Віктора Ющенка: день, коли помаранчевий колір став символом надії 🧡🏛️ 23 січня 2005 року Київ нагадував океан, що вийшов із берегів — тільки замість води місто затопили сотні тисяч людей у помаранчевих шарфах. Інавгурація третього Президента України, Віктора Ющенка, стала фінальним аккордом Помаранчевої революції, яка змусила весь світ вивчити слово «Майдан». 🇺🇦🛰️ Це була чи не найбільш емоційна церемонія в історії української державності. Після виснажливого протистояння, фальсифікацій, отруєння та «третього туру» виборів, Ющенко складав присягу в атмосфері ейфорії, яка межувала з релігійним піднесенням. Ключові моменти та символи цього дня: Подвійна присяга: Окрім офіційної процедури у Верховній Раді, Ющенко вийшов на Майдан Незалежності до народу. Це було порушенням протоколу, але логічним завершенням революції: він присягав безпосередньо тим, хто стояв за нього на морозі. 🎤❄️ Білі голуби та «Ода до радості»: Коли над Майданом злетіли голуби, а оркестр заграв гімн Євросоюзу, здавалося, що Україна вже однією ногою в об’єднаній Європі. Іронічно, але шлях виявився значно довшим, ніж малювала уява того дня. 🕊️🇪🇺 Присутність світових лідерів: До Києва з’їхалися десятки делегацій, включаючи президентів Польщі, Грузії та представників США. Це була легітимізація нової України, яка заявила про свій вихід із орбіти москви. 🌍🤝 Чому ми згадуємо це з легкою іронією? Помаранчевий тріумф 23 січня став моментом найвищих очікувань. Рівень довіри до влади був аномально високим, а віра в швидкі зміни — майже дитячою. Тоді здавалося, що досить змінити «поганих хлопців» на «хороших», і система запрацює сама собою. Як показала історія, система виявилася значно стійкішою до помаранчевої фарби, ніж сподівалися учасники свята. 🎨🏚️ Проте, незважаючи на подальші політичні чвари та розчарування, цей день зафіксував головне: українці усвідомили свою спроможність впливати на владу. Це був перший масштабний іспит на громадянську зрілість, який ми склали з відзнакою. 📝✅