#цитати Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук- обнімемось крильми... Ліна Костенко

#особистості 3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями. Ранні роки та освіта Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри. Театральна діяльність Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка. У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль». Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом. На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка. Особисте життя Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу. Трагічний фінал На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році. Спадщина Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.

Поклав життя за Україну… Боронячи рідну Харківщину, на фронті загинув мужній воїн та спортсмен, розвідник, головний сержант взводу 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія» В'ячеслав Шимчук з позивним "Дід". Майстер спорту України зі спортивного орієнтування, В'ячеслав неодноразово представляв Харківську область та Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях. Його високий рівень фізичної підготовки, здатність швидко орієнтуватися на місцевості, витривалість і чітке планування дій стали не лише основою спортивних перемог, а й важливими якостями для розвідника. Після початку повномасштабного вторгнення В’ячеслав вступив до лав «Хартії». Воював у найгарячіших точках — Стельмахівці, Бахмуті, Серебрянському лісі, а згодом обороняв рідний Харків. Його спортивні навички відігравали ключову роль під час виконання завдань у розвідці: вміння читати карту, орієнтуватися у складному рельєфі, швидко ухвалювати рішення в екстремальних умовах, працювати в команді. В’ячеслав також активно навчав побратимів — проводив тренування, передавав знання з топографії, навички орієнтування, тактичного пересування, виживання в лісі. Його досвід допомагав молодим воїнам краще розуміти бойову обстановку і діяти впевнено. 26 липня 2024 року в районі села Липці на Харківщині бойова група В’ячеслава Шимчука раптово натрапила на ворожу ДРГ. Миттєво зав’язався ближній бій, який став для Героя останнім… За особисту мужність і самовідданість у захисті державного суверенітету України він був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». А 26 лютого 2025 року В’ячеславу Шимчуку було посмертно присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». 30 квітня 2025 року на фасаді харківської школи №73, яку закінчив В’ячеслав, відкрито меморіальну дошку. Його пам’ятають як фахового спортсмена, досвідченого воїна-розвідника і людину, яка до кінця залишалася відданою своїй справі. Світла пам’ять Герою та низький земний уклін! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

НАновини‼️: Євреї з України: Юрій Ліфшиц. Як киянин одним пістолетом зупинив потяг, що прямував до Аушвіцу, і врятував понад сотню в'язнів Юрій Ліфшиц народився в Києві в єврейській родині. Коли Юрію було 11 років, його батьки розлучились, і його мати з двома синами переїхала до Бельгії, в місто Шарлеруа. Юрій приєднався до бельгійського Опору, коли зрозумів, що нацисти готують «окончательне рішення єврейського питання». 19 квітня 1943 року Ліфшиц разом з друзями — Робером Местріо і Жаном Франклемоном — напали на «Двадцятий конвой», відомий також як «Поїзд № XX» (фр. Vingtième convoi), що віз понад 1600 євреїв з транзитного табору Мехелен в Аушвіц. Використовуючи мінімальні ресурси — один пістолет і інструменти для злому — їм вдалося зупинити потяг і звільнити ув'язнених. Цей подвиг став першим і єдиним випадком масової втечі з «потяга смерті» за всю Другу світову війну. Юрій Ліфшиц і його товариші звільнили 233 особи, з яких 116 вижили. Цей подвиг став символом мужності і спротиву нацизму. Юрій був арештований, підданий жорстоким тортурам, але відмовився одягти пов'язку на очі перед стратою. 17 лютого 1944 року він був розстріляний у Шарбеку, недалеко від Брюсселя. Пам'ять про подвиг Юрія Ліфшица та його соратників була увічнена в Бельгії. У 1993 році була встановлена пам'ятка в Брюсселі, присвячена його подвигу і пам'яті всіх жертв Голокосту. У 2023 році в Брюсселі також був відкритий меморіал Голокосту, на якому увічнені імена героїв Опору, включаючи Ліфшица. Читайте більше на сайті НАновини: https://nikk.ua/uk/jura-lifshic-2/ #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #Holocaust #ЄвреїЗУкраїни

#поезія Весняний сад, квітки барвисті, пісні пташині в вишині, і ти у сяйві і намисті подібна сонцю і весні. А в небі радість журавлина, і даль степів, мов крил розмах. моя кохана Україно, такою ти в моїх очах. Гвіздки твої пробили руки, на вітрі коси золоті, а в чорнім небі — круки, круки... То ти розп'ята на хресті. Огні померкнули ласкаві в твоїх очах. Кругом штики. Втоптали чоботи криваві твоє намисто і квітки. Та упаде удар огнистий, у прах розсиплються штики. Ми підберем твоє намисто, знов розцвітуть твої квітки. Луна пісень кругом полине, тебе ми знімемо з хреста, і ти воскреснеш, Україно, моя ти страднице свята! Володимир Сосюра 1941

❗️Угода про копалини довічна, без гарантій безпеки. Навіть нардепам не надали її текст, ми голосуватимемо «всліпу», – нардеп Железняк

Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги Організатори Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі представили оновлений план арен 🏟️ Меморіальний Колізей, стадіон «Доджер», Downtown Arena, Venice Beach, студії Universal — саме тут наші олімпійці виборюватимуть медалі! 🔥 Серед нових видів спорту, які будуть представлені на Олімпіаді 2028: сквош, прибережне веслування, флаг-футбол. Повернення до програми: лакрос і бейсбол. Олімпійські ігри LA28 проходитимуть з 14 по 30 липня 2028 року. #разомпереможемо #плічопліч #шкільніліги #scl #scl_24_25 #Плічопліч_новини

#література «Я ділюся своєю історією, щоб ви теж обрали танцювати — навіть у пеклі». У 97 років психологиня, вціліла в Аушвіці, Едіт Єва Еґер випустила мемуари «Балерина в Аушвіці». Це не лише свідчення про війну й виживання, а й книга про внутрішню свободу, гідність і силу вибору навіть у нелюдських умовах. Чому її варто прочитати👇 https://suspilne.media/culture/1000759-doroslisanna-popri-vijnu-tanec-ak-sposib-samoidentifikacii-nadii-i-sprotivu-v-knizi-balerina-v-ausvici/

1 травня 1966 року над одним із київських вишів замайорів український національний синьо-жовтий прапор. Георгій Москаленко навчався на вечірньому відділенні Київського інституту народного господарства. Віктор Кукса працював будівельником. Обидва мешкали в одному з гуртожитків у Святошині. Вночі проти 1 травня 1966 р. Георгій Москаленко та Віктор Кукса встановили український національний прапор на даху головного корпусу Київського інституту народного господарства. Все було продумано. Саме тут, під стінами КІНГу, вранці шикувалися першотравневі колони демонстрантів, тож прапор мали побачити багато людей. Жовто-блакитний прапор (саме в такому порядку розташування смуг) було пошито з двох жіночих шарфів. З грошей УНР скопіювали національний герб-Тризуб, вирізали його з чорної матерії й нашили на прапор. Чорнилом, друкованими літерами, на прапорі написали: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито! ДПУ». Під час встановлення прапора Г.Москаленко стояв із самопалом на сторожі біля пожежної драбини, В.Кукса виліз на дах, зрізав кухонним ножем червоний прапор і замість нього прив'язав жовто-синій. 1 травня о 6:30 зчинився рейвах. Інститутський двірник угледів прапор, повідомив вахтерові, а той –секретареві парткому Р. Костюку та проректорові К. Капустіну. Прапор занесли до парткому і викликали міліцію. З огляду на серйозність ситуації прибув кадебіст – лейтенант Іванов – і забрав прапор. Затим до інституту приїхала слідча група кґб на чолі з лейтенантом Берестовським. Оглянули «місце злочину». Порушили кримінальну справу за ознаками «посягання на територіальну цілісність УРСР». Агентам кґб з числа студентів та викладачів було доручено особливо уважно придивлятись і прислухатись. Студентів посадили за безкінечні диктанти, аби ідентифікувати стилістику написів на прапорі. Нарешті під кінець року слідство вийшло на «злочинців». 21 лютого1967 р. Григорій Москаленко та Володимир Кукса були заарештовані. Київський обласний суд на закритому засіданні визнав обвинувачуваних у «антирадянській агітації» й засудив Г.Москаленка до 3 років таборів суворого режиму, Г.Куксу — до 2 років. Григорій Москаленко звільнився 1970 р., працював сантехніком, згодом – майстром, виконробом. Брав активну участь у рухові за незалежність, був депутатом Бучанської селищної Ради. Віктор Кукса після повернення з таборів працював машиністом екскаватора. Зазнавав постійного тиску з боку міліції та кґб. Входив до складу відомого «дисидентського» хору «Гомін» Л.Ященка. Брав участь у русі за незалежність. У січні 2007 р. Г.Москаленко та В.Кукса були реабілітовані. За рік до того — 16 листопада 2006-го - на будівлі Київського інституту народного господарства було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про відважний вчинок патріотів Георгія Москаленка та Віктора Кукси.

15 травня 2025 р. ми всі відзначатимемо Всесвітній День вишиванки❤️ А сьогодні на платформі YouTube з'явилось промо до цієї визначної події🪡🥰 https://youtu.be/vEBLRyc14gs