Художник-модерніст, живописець, графік, педагог, один із лідерів покоління шістдесятників Віктор Іванович Зарецький народився 8 лютого 1925 року в м. Білопіллі Сумської області в родині з козацькими коренями — рід Зарецьких, за переказами, був серед засновників Білопілля в XVII столітті. Через політичні переслідування після 1917 року родина переїхала на Донбас, де Віктор провів дитинство в робітничих селищах Горлівки та Сталіно (нині Донецьк). У 1943 році мобілізований до Червоної армії (служив у запасній дивізії, участі в боях не брав через глухоту на одне вухо). Демобілізований у 1945 році, жив під Тулою, де приватно навчався у живописця Миколи Орехова. У 1946 році вступив до Київської художньої школи. З 1947 по 1953 рік навчався в Київському державному художньому інституті (нині НАОМА) у Костянтина Єлеви, Михайла Шаронова та Сергія Григор'єва. Був стипендіатом сталінської та репінської премій. Зарецький працював у станковому та монументальному живописі, книжковій графіці. Його спадщина — близько 1000 олійних полотен і малюнків. З 1953 по 1957 рік викладав у Київському художньому інституті. З 1963 року — голова клубу «Современник», лідер шістдесятників. У 1970-х роках співпрацював з дитячими журналами «Малятко» і «Барвінок». З 1978 року вів власну студію (понад 200 учнів, серед них: Арсен Савадов, Ада Рибачук, Ольга Кравченко, Микола Шкарапута). Розробив систему «Роздуми біля полотна» (опубліковано в 1993 році). Член Спілки радянських художників України з 1956 року. Посмертно - Лауреат Шевченківської премії (1994). Помер 23 серпня 1990 року в с. Конча-Озерна Київської області.

Живописець, графік, монументаліст, заслужений художник України Дмитро Нагурний (1946-2019). "Ніч на Володимирській"🌙🎨

Були колись зими...❄❄ Академік живопису, майстер реалістичного пейзажу Костянтин Крижицький (1858-1911). "Ранній сніг"🎨

Наші класики...🎨 Олександр Богомазов. "Сінний ринок. Київ", 1914.💙💛 Олександр Костянтинович Богома́зов (26 березня 1880, нині с. Іванівка, Охтирський район, Сумська область — 3 червня 1930, Київ) — український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва. Був чільним представником українського й світового авангарду. Його називають "українським Пікассо".

#історія #особистості 🌷 Світова Квітка: Катерина Білокур — Геній українського «наїву». Сьогодні, 7 грудня, ми відзначаємо день народження Катерини Василівни Білокур (1900–1961) — видатної української художниці, чиє ім'я стало символом народного генія та українського «наївного мистецтва». Її творчість, присвячена переважно квітам, сягнула світового визнання, а Пабло Пікассо, побачивши її картини у Парижі, сказав, що якби вона була француженкою, світ говорив би про неї більше, ніж про нього. 😮 Життя, присвячене мистецтву Катерина Білокур народилася в селі Богданівка на Полтавщині у бідній селянській родині. Вона не мала змоги здобути офіційну художню освіту. Вона була художницею-самоучкою, яка освоїла техніку живопису самотужки, використовуючи природні матеріали та саморобні пензлі. Батьки довгий час не схвалювали її заняття «марними» фарбами. Але її пристрасть до мистецтва була незламною. «Малювати квіти я буду доти, доки будуть мене руки носити», — казала вона. Тема Квітки Майже вся творчість Білокур зосереджена на зображенні природи, а головний мотив — квіти. 🌸🌻 Її полотна — це не просто натюрморти; це складні, фантастичні композиції, де поєднуються весняні, літні та осінні квіти. Вона малювала кожну пелюстку з ювелірною точністю, наділяючи рослини душею та створюючи власний, ідеальний, світлий всесвіт. Мистецтвознавець Микола Бажан високо цінував її здатність до синтезу – вона поєднувала у своїх букетах ті квіти, які ніколи не цвітуть одночасно у природі (наприклад, жоржини, мальви та півонії). Це додавало її роботам ірреальності та казковості. Визнання Слава прийшла до Білокур порівняно пізно. Її роботи були випадково помічені у 1940-х роках. Згодом вони потрапили на виставки до Києва, а потім до Парижа. Саме там, на Міжнародній виставці 1954 року, вони справили справжній фурор. ЮНЕСКО включило її до списку видатних діячів культури XX століття. Катерина Білокур є унікальним прикладом того, як справжній талант, попри відсутність формальної освіти та життєві перешкоди, може досягти світового рівня та створити неперевершені шедеври. 🎨

#історія #події 🏛️ Маестро бароко: Лоренцо Берніні – Людина, яка виліпила Рим. Сьогодні, 7 грудня, ми згадуємо день народження генія, чиє ім'я стало синонімом динаміки, драми та пишності італійського бароко — Джованні Лоренцо Берніні (1598–1680). Він був не просто художником, а універсальною фігурою: архітектором, скульптором, живописцем, драматургом та сценографом. У Римі, де ви на нього не глянете, ви обов'язково побачите його руку. Улюбленець пап і творець простору Берніні провів у Римі все своє життя і став улюбленцем восьми послідовних пап. Саме він перетворив «Вічне місто» на центр барокової архітектури та скульптури, домінуючи на художній сцені протягом цілого століття. Його талант полягав у тому, щоб поєднати архітектуру, скульптуру і навіть джерела світла та води в єдину театральну композицію. 🎭 Головні шедеври, які треба побачити: Площа Святого Петра, Ватикан: Це, мабуть, його найграндіозніший архітектурний твір. Берніні спроєктував знамениту колонаду, яка охоплює площу «обіймами церкви». Він хотів, щоб колонада символізувала материнські руки, які запрошують вірних до храму. Скульптура «Екстаз святої Терези»: Розміщена в Каплиці Корнаро. Це драматичний, емоційний та неймовірно реалістичний твір, де мармур, здається, перетворюється на повітря і хмари. Це вершина барокової скульптури. Бальдахин у соборі Святого Петра: Гігантська бронзова споруда (заввишки 28,5 м), розташована над головним престолом собору, безпосередньо над могилою Святого Петра. Це монументальний шедевр, який став еталоном для мистецтва бароко. Фонтан Чотирьох Річок (П'яцца Навона): Ефектний фонтан, де кам'яні фігури символізують чотири головні річки відомого тоді світу: Ніл, Ганг, Дунай та Ріо-де-ла-Плата. ⛲ Берніні володів унікальною здатністю передавати в камені рух, емоції та навіть звук. Його спадщина є живою, і вона продовжує притягувати мільйони туристів, доводячи, що він був справжнім «другим Мікеланджело». ✨

Митці України...💙💛 Євген Буковецький. "Студентка" (1905). НХМУ🎨 Євген Йосипович БУКОВЕЦЬКИЙ (17 грудня 1866, Одеса - 27 липня 1948, Одеса) - відомий одеський художник-портретист та митець побутового жанру.🎨🎨 Закінчив Одеську школу рисування, де займався у Г. О. Ладиженського і К. К. Костанді. Потім, провчившись один рік в петербурзькій Академії мистецтв, Буковецький подорожував по Європі, відвідуючи музеї в Парижі і Мюнхені і навчаючись живопису у західних майстрів, зокрема в Академії Жюліана в Парижі.🎨🎨 В Одесу він повернувся у 1891 році і з цього часу постійно брав участь у виставках. Фігуру Євгена Йосиповича Буковецького можна з повним правом назвати однією з ключових для культурного життя Одеси кінця XIX - початку XX ст. Його будинок на вул. Княжій, 27, де спочатку по четвергах, а потім по неділях протягом багатьох років збирався цвіт місцевої інтелігенції, був одним з найзначніших культурних центрів міста. Буковецький написав сотні портретів своїх співгромадян, так що його можна вважати портретистом всієї Одеси.🎨🎨

#історія #події 🎨 Народження Українського Мистецтва: Відкриття Академії. ​5 грудня 1917 року (за новим стилем) в Києві відбулася подія виняткової ваги для національного культурного життя: урочисте відкриття Української академії мистецтв (УАМ). Започаткована у вирі революції, Академія стала першим вищим художнім навчальним закладом з національним вектором, покликаним формувати професійну школу українського мистецтва. ​У Вирі Національного Відродження ​Рішення про створення Академії було ухвалене невдовзі після проголошення Української Народної Республіки. До того часу українські митці були змушені здобувати освіту або в російських імперських закладах (Петербург, Москва), або за кордоном, де національні традиції та ідеї часто ігнорувалися. ​У 1917 році, на тлі потужного національно-визвольного руху, виникла гостра потреба у власній інституції, яка б не лише готувала художників, а й досліджувала та розвивала українську художню спадщину. Ініціаторами заснування виступили визначні діячі: історик мистецтва Дмитро Антонович, політик Михайло Грушевський та група провідних художників-педагогів. ​Зірковий Склад Засновників ​УАМ зібрала справжній цвіт українського мистецтва. До першого складу професорів (засновників) увійшли: ​Георгій Нарбут (графіка), обраний першим ректором Академії. ​Василь Кричевський (архітектура та народне мистецтво). ​Михайло Бойчук (монументальне мистецтво). ​Федір Кричевський (живопис). ​Олександр Мурашко (живопис). ​Микола Бурачек (пейзажний живопис). ​Абрам Маневич (пейзажний живопис). ​Саме ці майстри сформували унікальні творчі майстерні, де навчальний процес був максимально наближений до творчої практики. Нарбут, відомий своїм модерновим стилем та глибоким знанням української графіки, зміг одразу задати високий стандарт викладання та наукової роботи. ​Історичне значення ​Урочисте відкриття відбулося у приміщенні Центральної Ради. Поява Української академії мистецтв стала не просто відкриттям нового навчального закладу, а символічним актом державотворення в галузі культури. Вона стала центром формування нового, національного модернізму, який поєднував світові художні течії з традиціями українського бароко, іконопису та народного мистецтва. ​Хоча УАМ проіснувала під початковою назвою недовго (згодом її було реорганізовано у Київський художній інститут), її засновницький період 1917–1922 років заклав фундамент для розвитку української художньої школи на десятиліття вперед, виховавши цілу плеяду митців, які пізніше стали відомі як представники Розстріляного відродження.

Підписав свої картини написавши: псевдонім (справжнє ім'я), назву картини, дату закінчення роботи над картиною, матеріали в також країну створення. Що ще можна додати в інформацію по картині? #артблог #живопис #картина #українськийхудожник #художник

#дати #свята Ефірний блиск: Міжнародний день акварелі 🎨💧 Сьогодні, 23 листопада, ми відзначаємо Міжнародний день акварелі (World Watercolor Day) — свято, присвячене одному з найвитонченіших, але й найскладніших видів живопису. Ця ініціатива була започаткована мексиканським художником Альфредо Гуаті Рохо (Alfredo Guati Rojo) з метою популяризації акварелі та підвищення її статусу у світі мистецтва. Чому акварель особлива? Акварель, що в перекладі з латини означає «вода» (aqua), є унікальною технікою: * Водна стихія: Пігмент, зв'язаний водорозчинним клеєм (зазвичай гуміарабіком), наноситься на папір. Вода тут є не просто розчинником, а повноцінним учасником творчого процесу. Саме вона створює ту знамениту прозорість, легкість та ефірність, якою славиться акварель. * Непростий характер: На відміну від олії, акварель не прощає помилок. Кожен мазок лягає на папір остаточно, і виправляти його вкрай складно. Це вимагає від художника високої майстерності, швидкості та точності, адже папір сохне швидко. * Світло і повітря: Завдяки прозорості фарби, світло проникає крізь шар пігменту, відбивається від білого паперу та повертається до ока, надаючи акварелі характерного внутрішнього свічення та відчуття легкості. Популяризація Альфредо Гуаті Рохо, засновник Музею акварелі в Мехіко, присвятив значну частину свого життя боротьбі за визнання акварелі як повноцінного високого мистецтва. Тривалий час ця техніка вважалася «етюдною» або «графічною», поступаючись за статусом олійному живопису. Започатковуючи цей день, художник прагнув заохотити митців і глядачів відкривати для себе красу та можливості акварелі, її здатність передавати тонкі нюанси природи, пейзажі та миттєві враження. Міжнародний день акварелі — це заклик до цінування мистецтва, яке вимагає віртуозної роботи з водою та кольором, і нагадування, що справжнє мистецтво не має "другорядних" технік. 🖼️✨