#архів Справжній лицар XX століття. Уявіть: 1938 рік, на обрії — німецькі танки, що входять до Чехословаччини. І тут дорогу їм перегороджує… вершник у повних лицарських обладунках. Це не жарт — це був Йозеф Меншік, останній власник замку Добрш. Меншік щиро зневажав усе сучасне. Ще у 1911-му він купив напівзруйнований замок і перетворив його на свій середньовічний світ. Колекціонував старовинні речі, жив як справжній лицар — і в буквальному сенсі зібрав собі обладунки. Коли дізнався, що нацисти заходять у країну — не став ховатися чи тікати. Просто сів на коня, одягнув лицарський обладунок і виїхав на дорогу. Танки зупинились. Солдати не знали, як реагувати на цю дивну постать з минулого. Його зрештою відсунули з дороги — але він вижив у війні, а помер вже після неї, у віці 78 років. Історія, що звучить як легенда — але вона справжня.

❗️Чоловік загинув під час втечі з бусу ТЦК у Києві, — за повідомленням столичного ТЦК та СП Під час транспортування мобілізованих до збірного пункту, двоє з них спробували втекти. Вони розбили вікно бусу та намагалися покинути його. Під час цієї спроби один із мобілізованих впав на дорогу та отримав несумісні з життям травми. Чоловік помер на місці. Чекаємо на якусь реакцію влади… #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #кримінал

#поезія Переміщені болем Павутиння стягнутої стрічки, Що на горлі вабить мідну сталь. Я поставлю за родину свічку — Та безкровний піднятий грааль. Безупинно рухається потяг Десь за південь — до забутих сіл. Провідник поставила на протяг Вікна, тьмяні із останніх сил. Тінь спадає на перон удачі, Хоч живий — ступаєш по землі. Десь Шулявка, Нивки чи Кардачі — Лиш одна потреба у житлі. Бісять люди і великий простір, І усе не так тут, як колись. Все спочатку — вистачить і злості Прокричати пошепки: «Зберись!» Зав’яжи руками свої ноги, Покрокуй повільно до ниття. Чесно грають на Олімпі Боги — Нас же розкидають, мов сміття. Пошикуй — сьогодні буде гречка, Дітлахи набавляться крупою. Заклади бабусине колечко, Відірви із м’ясом і лускою. Забувай дорогу на роботу, Забувай свої шкільні роки, Білі стіни свіжого ремонту, Береги Салгірської ріки. Ні, забудь про тихий розпач, Відкривай собі нові світи. Емпатично огортай у поміч Тих, хто впав і вже почав гнисти. Потримай у пам’яті прекрасне, Відпускай з терен лихих птахів, Відлипай від думки про нещасне — У очах все видно і без слів.

Незважаючи ні на що. Харків продовжує жити. За стіною працює дриль. Сміття вивозять щодня. Кричать під вікнами діти. Зруйновані будинки ремонтують. Неподалік будинку плавно несе свої води річка Манжосівка. Учора на подвір'ї чувак на мангалі смажив шашлики. Бабусі біля під'їздів вітаються з усіма перехожими, садять квіти та годують товстих лінивих котів. Майстри з ремонту приїжджають точно за часом, роботу виконують бездоганно. Якщо питаєш дорогу, то не лише покажуть, а ще й проводять. Харків'яни, ви титани.

#поезія У Всесвіті великому, в Волоссі Вероніки, Щоб стати повнолітніми, був певний ритуал. Потрібно було кущ знайти, який різноманітні, Прості або зі смужками, суцвіття випускав. Із кольорових квіточок робили потім зілля, Щоби волосся підлітка отримало тих барв. Я розповім вам про сестер, що виросли й зустріли На двох один важливий день, коли їх час настав. Хоч схожа була зовнішність як в росяних краплинок, Та норов - як у кожної сніжинки вигляд свій. Одна весела й запальна, хоч іноді кваплива, Здавалось часом, що змогла б здійняти буревій. А інша більше мовчазна та витримку залізну Постійно мала й як вода у повний штиль була. В дорогу вони рушили не рано і не пізно, Та щось були напружені як ні одна струна. В думках перебирали все, якими ж кольорами Вже стануть відрізнятися, у світі ж стільки фарб. Та ниті долі сплетені, напевно, що не нами, Бо квітку фіолетову магічний кущ лиш мав. І що ж поробиш? Чарівний напій цей вдвох зварили, І по ковточку випили, а далі диво лиш, Бо полум'яні локони та сині пасма-хвилі, Вже обрамляли контури двох вражених облич. Бо що б не улаштоване було для нас спочатку, Все буде відфільтроване крізь дії та думки, І написати власну ми картину щастя здатні, Під настрій підбираючи відтінки залюбки. Оксанка Приходченко

Супердержава, вони кажуть? У примор’ї чоловік помер у канаві дорогою до магазину, а все через те, що швидка та поліція не змогли доїхати через хуйову дорогу 😋 Незадовго до цього трапився схожий інцидент, але тоді не встигли доїхати до пацієнта з сердечним приступом 💃 #наболотахвсестабільно #раша #оркостан #раісявперде

#поезія Складу я свої крила, як лебідка, Тобі покірність свою покажу, І розповім про все так швидко, Щоб не образити, не перейти межу. Не зустрічала випадку такого, Щоби зізналась першою дівча, Але коханий, ти ідеш в дорогу На захист і під волею меча. Прошу не відрікайся, я чекаю, Тобою я пишаюсь й дорожу, Тебе кохаю, звичайно зачекаю, Але тривожно, я уся дрижу. Моя любове! Доля інколи жартує, А інколи кидає нас в огонь, Нехай ця ніч сьогодні загартує, Боронь, Господь, тебе боронь!

🤯 У Китаї дідусь на візку опинився в сліпій зоні вантажівки та проїхав кілька кілометрів «‎із вітерцем» Літній чоловік у колясці перетинав дорогу в недозволеному місці й потрапив у сліпу зону авто. Водій не помітив його й протягнув на бампері кілька кілометрів, штовхаючи візок уперед. Дідусь не постраждав і відбувся лише переляком.

Поки на Київ летіли «шахеди», «калібри» й ракети з Ту-95, комунальники наносили розмітку на дорогу. ㅤ Повітряна тривога, вибухи — а хтось продовжує працювати за графіком. Українська реальність. #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

У четвер, 19 червня, в Хмельницькому провели в останню дорогу бійця 37-й ОБМП Ярослава Туптинського, який загинув у боях на Донеччині. До мобілізації чоловік працював у дитячому садку та був головою ОСББ. Захисникові навіки лишилося 54 роки. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни