Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.

Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».

Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:

— Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.

Правда це чи ні, історики сперечаються досі.

Але дивовижно інше.

Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.

Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.

Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.

Навпаки.

Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.

Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.

Здавалося, його кар’єра тільки починалася.

Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.

Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.

І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.

Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.

Українських урядовців відсували.

Українські суди обмежували.

Українське самоврядування згортали.

І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.

Він почав писати цареві листи.

Не прохання.

Не покірні чолобитні.

А вимоги.

Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.

Для Петербурга це було майже викликом.

Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.

У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.

Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.

Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.

Там він провів останні місяці життя.

Без суду.

Без вироку.

Без надії на звільнення.

18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.

Йому було близько 64 років.

А потім з’явилася ще одна легенда.

Набагато відоміша.

Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.

І залишив заповіт:

повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.

Минали десятиліття.

Минали століття.

Змінювалися імперії.

А легенда жила.

У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.

У XX столітті його шукали радянські чиновники.

Після відновлення незалежності України історію згадали знову.

Чи існувало те золото насправді?

Ніхто не знає.

Можливо, це лише красива легенда.

Але є річ, яка не потребує доказів.

Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.

І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.

Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.

Бо саме такі люди залишаються в історії.

Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.

Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».

Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:

— Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.

Правда це чи ні, історики сперечаються досі.

Але дивовижно інше.

Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.

Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.

Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.

Навпаки.

Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.

Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.

Здавалося, його кар’єра тільки починалася.

Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.

Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.

І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.

Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.

Українських урядовців відсували.

Українські суди обмежували.

Українське самоврядування згортали.

І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.

Він почав писати цареві листи.

Не прохання.

Не покірні чолобитні.

А вимоги.

Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.

Для Петербурга це було майже викликом.

Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.

У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.

Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.

Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.

Там він провів останні місяці життя.

Без суду.

Без вироку.

Без надії на звільнення.

18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.

Йому було близько 64 років.

А потім з’явилася ще одна легенда.

Набагато відоміша.

Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.

І залишив заповіт:

повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.

Минали десятиліття.

Минали століття.

Змінювалися імперії.

А легенда жила.

У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.

У XX столітті його шукали радянські чиновники.

Після відновлення незалежності України історію згадали знову.

Чи існувало те золото насправді?

Ніхто не знає.

Можливо, це лише красива легенда.

Але є річ, яка не потребує доказів.

Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.

І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.

Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.

Бо саме такі люди залишаються в історії.

А там, на сході, також виростають рослини.

Серед бетону й тривожних щоденних новацій

Люди знаходять ознаки життя у долинах.

Попри руїни тримається стрій декорацій.

Де пролітають години на кожному зламі,

Там залишається простір для мрії та праці.

Навіть під тиском подій не зникає блиск лампи,

Так зберігає людина це світло роками

І серед труднощів побут триває з уламків.

Квіти з'являються попри циклічність обставин.

Так само й люди тримають властиву їм гідність:

Не відступають від внутрішніх принципів тями.

Шлях цей проходить крізь зламані долі, без свідків

І зберігається в пам'яті напрям в майбутнє

Без відокремлення коренів на відповідність.

Сонячні промені не дозволяють забути,

Що і відновлення може зростати щоденно.

Так поступово формується сила могутня.

Люди продовжують далі творити буденність,

Всупереч зміні умов зберігають суцвіття

І ця підтримка на сході уже нескінченна.

Квітнуть там квіти і попри людське лихоліття.

Мирослав Манюк

13.06.2026

Водночас у відкритих реєстрах на нього та його дружину не записані ані житло, ані автомобілі. Цей контраст привернув додаткову увагу до справи та майнового стану посадовця.

Докладніше — у матеріалі «Телеграфу»: https://t1p.de/9qeyc

🔥 Президент Федерації біатлону України Іван Крулько провів успішні перемовини щодо призначення іноземного фахівця.

🇺🇦 Ряди тренерського штабу жіночої збірної України поповнив фінський спеціаліст – Вілле Юхані Маунуксела.

👀Попереднім місцем роботи Вілле стала жіноча збірна Фінляндії з лижних гонок.

🔝 Президія ФБУ дала зелене світло та затвердила рішення, тож Вілле розпочне новий етап в українській команді вже 15 червня.

👉 Маунуксела не просто допомагатиме тренерці Оксані Хвостенко, а ще й відповідатиме за лижний хід, фізичну підготовку і відновлення спортсменок.

#спорт  @sports  @всіх #Український_спорт  #Ukrainian_sport  #спорт_sports 

#brovarysport  @brovarysport  @читачі @топові_прихильникиВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Радісна звістка для Великодимерської громади — з російського полону повернувся 44-річний Дмитро Богданець із села Бобрик. 🙏

Захисник перебував у полоні 1 рік і 9 місяців. Він був одним із 185 українських військовослужбовців, яких вдалося повернути додому під час обміну полоненими в червні. 🤝

У серпні 2024 року Дмитро став на захист України, проходив службу на посаді гранатометника. Уже 20 вересня, після отриманої контузії під час бойових дій на Покровському напрямку, потрапив у полон.

Понад рік рідні не мали жодної інформації про нього. За весь час перебування в полоні родина отримала лише два листи. ✉️ Попри складні випробування, Дмитро підтримував побратимів та вірив, що вони обов’язково повернуться додому.

Наразі Захисник проходить реабілітацію та почувається добре. 🌿 Багато часу проводить на свіжому повітрі та дуже радіє сонцю. ☀️

Сестра військового Світлана Мозжухіна розповідає, що родина постійно чекала на повернення Дмитра, їздила на обміни та не втрачала надії. Після перетину кордону він зателефонував рідним, і стримати емоції було неможливо. 💙💛

Незабаром Захисник повернеться додому, де на нього чекають батько, сестра, брат та племінники. 🏡

Щиро радіємо поверненню Дмитра Богданця та вітаємо його на рідній землі. Бажаємо міцного здоров’я, швидкого відновлення, душевного спокою та щасливих моментів у колі рідних. Дякуємо за мужність, стійкість і незламність. 🙏

🇺🇦 Ласкаво просимо додому, Герою!

@Brovary @всіх #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни

⚽️ Нагадаємо, 34-річний футболіст знепритомнів на полі наприкінці зустрічі Данія – Україна. Пізніше Еріксен повідомив, що вже повернувся додому та почувається добре.

❤️ За словами лікаря, ключову роль відіграв імплантований кардіовертер-дефібрилятор (ICD), який Еріксену встановили після зупинки серця на Євро-2020.

💬 «Якби в нього не було дефібрилятора, ситуація могла б бути дуже схожою на ту, що сталася п'ять років тому», – заявив Пірман.

⚕️ Кардіолог пояснив, що пристрій постійно контролює серцевий ритм і здатний автоматично подати електричний розряд у разі небезпечного порушення роботи серця. За його словами, саме це й сталося під час інциденту в матчі проти України.

🛡 Лікар підкреслив, що дефібрилятор спрацював саме так, як і був задуманий: виявив проблему та захистив футболіста від серйозніших наслідків.

🙏 Сам Еріксен також подякував медикам і повідомив, що вже розпочав відновлення.

🗣 «Я почуваюся добре. Відновлення вже розпочалося. Мій дефібрилятор зробив саме те, для чого був створений, – захистив мене в той момент, коли це було необхідно», – написав данець у соціальних мережах.

🤔 Водночас Пірман зазначив, що питання продовження професійної кар'єри тепер знову може постати перед Еріксеном. Остаточне рішення футболіст ухвалюватиме разом із лікарями та своєю родиною.

#World_Football #football #European_football @European_football

#футбол_football #Brovarysport @brovarysport

ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport