На станції метро «Тараса Шевченка» встановлений барельєф Кобзаря, створений українським скульптором Олександром Міловзоровим. Майстер з тонким почуттям гумору зобразив вуса Шевченка так, що, коли праворуч мчить поїзд, вони ніби коливаються від вітру. Так скульптор залишив усміх у камені - легкий, мов вітер, і живий, як слово Кобзаря. #вусаШевченка #станціяМетроТарасаШевченка #вуса #вусаТараса #київ #метро #жартпровусашевченка #вусаКобзаря https://youtube.com/shorts/_xTakMkvL-Q

ПРО ШАХОВОГО КОРОЛЯ (казка для дітей та дорослих) Жив у шаховому царстві шаховий король, І гадав, що грає в ньому найзначнішу роль. Вихвалявся, що як вийде він на поле бою, В поєдинку всі фігури затьмарить собою. Якось той король пихатий вирушив в похід, На чужині свого носа пхав куди не слід. Натерпілися чужинці лиха від хвалька. - Маєм ми його провчити й дати копняка! Щоб все вирішити спільно – скликали нараду. - Хто із вас, панове шахи, дасть слушну пораду? Вийшов посеред громади молодий козак. Хоч він був фігура скромна – всього лиш пішак. - Нехай цей король пихатий, що прийшов з війною, В справедливому двобою стрінеться зі мною! І якщо мені, простому пішаку, програє, Хай з великою ганьбою додому вертає! Не шкодуючи дотепів, вмить листа уклали І з несхибною стрілою в стан чужий послали. З тріском та стріла прошила полотно намету І влучила королю в мисочку з шербетом. Прочитав король листа, хвацько здибив вуса: - Та я того пішака зовсім не боюся! Проти мене він пігмей і хробак нікчемний, І мечем моїм могутнім буде убієнний! Та забув хвалько про те, що нерівні сили, Що у кучерях його срібляться сивини, Що давно в його руці не дзвеніла зброя, Що хибка його хода і постава квола. Як зійшовся з козаком у стрімкому герці - Жодних сумнівів не мав у своєму серці. Та клинок його меча шабля розтрощила, І відвага козака дух його зломила. Шах і мат, тобі, королю! – козак засміявся, Ти даремно на все царство міццю вихвалявся. Під коліном в горобця – і те більше сили! Твоє місце не в боях, а в пухкій перині! Хто іде до нас з мечем – на щиті вертає. В закривавлених полях соняхом зростає! Для своїх сурми відхід й хутко забирайся, Та на нашу шахівницю більше не вертайся! Цяя казочка проста, та натяки має. Хто із вас такий меткий – нехай розгадає! ©️ Наталія і Настя Шешунови https://youtu.be/CBmAzk6qvNw?si=Tk2U4DKOcPv7DDkx

ПРО ШАХОВОГО КОРОЛЯ (казка для дітей та дорослих) Жив у шаховому царстві шаховий король, І гадав, що грає в ньому найзначнішу роль. Вихвалявся, що як вийде він на поле бою, В поєдинку всі фігури затьмарить собою. Якось той король пихатий вирушив в похід, На чужині свого носа пхав куди не слід. Натерпілися чужинці лиха від хвалька. - Маєм ми його провчити й дати копняка! Щоб все вирішити спільно – скликали нараду. - Хто із вас, панове шахи, дасть слушну пораду? Вийшов посеред громади молодий козак. Хоч він був фігура скромна – всього лиш пішак. - Нехай цей король пихатий, що прийшов з війною, В справедливому двобою стрінеться зі мною! І якщо мені, простому пішаку, програє, Хай з великою ганьбою додому вертає! Не шкодуючи дотепів, вмить листа уклали І з несхибною стрілою в стан чужий послали. З тріском та стріла прошила полотно намету І влучила королю в мисочку з шербетом. Прочитав король листа, хвацько здибив вуса: - Та я того пішака зовсім не боюся! Проти мене він пігмей і хробак нікчемний, І мечем моїм могутнім буде убієнний! Та забув хвалько про те, що нерівні сили, Що у кучерях його срібляться сивини, Що давно в його руці не дзвеніла зброя, Що хибка його хода і постава квола. Як зійшовся з козаком у стрімкому герці - Жодних сумнівів не мав у своєму серці. Та клинок його меча шабля розтрощила, І відвага козака дух його зломила. Шах і мат, тобі, королю! – козак засміявся, Ти даремно на все царство міццю вихвалявся. Під коліном в горобця – і те більше сили! Твоє місце не в боях, а в пухкій перині! Хто іде до нас з мечем – на щиті вертає. В закривавлених полях соняхом зростає! Для своїх сурми відхід й хутко забирайся, Та на нашу шахівницю більше не вертайся! Цяя казочка проста, та натяки має. Хто із вас такий меткий – нехай розгадає! ©️ Наталія і Настя Шешунови https://youtu.be/CBmAzk6qvNw?si=Tk2U4DKOcPv7DDkx

Можна вигнати лише одного таргана і всі проблеми зніме, як рукою 🪳 #пюрер #бульбоголовий #наболотахвсестабільно #тарганвусатий #кацап #орк #русня #оркостан #раісявперде

#поезія Літо поволі розчинялося... у свіжоскошеному сіні, що мало запах раю, у прив'ялому зіллі, між сивих полинів та щіток вічнобілесого деревію, у жовто-абрикосових акварелях панських настурцій, що манірно виставляли свої каптурики коло ґанку, у гривастих соняхах, подібних до левів, що крадуть потай сонячне вариво з небесного ковша. Літо віддавалося... По краплині. До останку. До забуття... Шелестіло стиглими колосками, скубало вусаті житà, гралося у хованки, як маля... Випускало під ранок з антикварного глека молочне марево - густе й вологе, з присмаком моху та палених очеретів. А, може, те марево тікало саме? Дзбанок був тріснутий... Літо прощалося... млосним парфумом гостродзьобих жоржин та розкішних гортензій, в ягіднім шлейфі перестиглих вишéнь, стишеною піснею підстаркуватих цвіркунів у зарослих хащах забутого саду, де чутися перше "гуп-гуп" червонястих яблук в обіймах пожухлої трави, терпкими нотками екзотичних тютюнів між пістрявих ряден чубатих чорнобривців, дірявим загубленим листочком, закрученим у вальсі теплими вітрами, схожим на маленьку телеграму, що так і не віднайшла свого адресата, стиглим колобком, запашним та свіжим, спеченим з перших цьогорічних врожаїв... Літо втікало... Обережно. Тихо. Непомітно... Крадучись між колючкàми нашорошеної ожини. Як злодюжка, що забрав щось надто дороге та цінне... Те, що гріло душу та серце всупереч дощам та негоді... Літо втікало... До осені... Людмила Галінська

#поезія Вже скоро... Пора квітòк. І стиглих сухоцвітів. Старих блаватів, маківок пузатих. Настурцій панських, сонцем обігрітих і пишних мальв, і дзвоників дзьобатих... Пора хлібів. Колосся. Врожаїв. Пшениць вусатих. Жùта і ячменю. Рум'яних булок, бубликів, коржів. Лискучих зéрнят, що біжать крізь жменю... Пора проміння. Сонця. Духоти... Шалених спек, що дражнять громовицю. І жовтих трав, як вицвівші піски... І літніх днів, де осінь тільки сниться... Серпень... Людмила Галінська

#музика Зупинись — музичний омаж золотій епосі української естради 70-х. Натхненна фільмом «Вусатий фанк» та творчістю Володимира Івасюка й Назарія Яремчука, ця пісня поєднує щемку ностальгію, творчий запал і легкий гротеск. Відео, зняте в Чернігові на фоні Палацу урочистих подій, — це візуальна відсилка до естетики музичних фільмів кінця минулого століття. «Зупинись» — про мить, яку хочеться утримати назавжди. Особливої піднесеної атмосфери трекові додає ніжний другий голос, який належить Наті Жижченко (ONUKA). У створенні цього відео важливу роль відіграла команда Єдиного мистецького простору Чернігівщини – локального творчого обʼєднання митців. Їхня участь допомогла сформувати виразне й самобутнє візуальне рішення та показує, як навіть за обмежених умов можна створювати змістовні культурні проєкти. https://youtu.be/cAGvMwWxdJQ?si=CS6PTlwr0h6MnHwW

#поезія Біжить засмагле Літо стежиною по полю, де крутить вуса жито, на варті - вряд тополі. Волошки синьоокі між жита виглядають. Порушуючи спокій, щось вітер тарабанить. У голубій сорочці гуляє льон по полю, і гречка у рядочках свою чекає долю. З-під жовтих капелюшків соняхи моргають й, піднявши личко вгору, на сонці загорають. А на баштані - свято! Солодка літня мрія - кавунчики пузаті чекають при надії. Від поля та й до річки вузенька стежка в'ється. Біжить спекотне Літо, радіє і сміється. Ставши в танок, ромашки Літечку моргають, вуста розкрили маки й, мов вогники, палають. Духмяні трави й квіти прикрасили дорогу... А нам би в мирі жити й здобути Перемогу... Тетяна Зензерова.

#поезія ...Розплітаються в літечка коси. Тягнуть вуса до неба жита. Стелить жайвір мелодію в роси І рахує зозуля літа. Ця пора...Ця невимовна нота. Робить джміль в конюшину піке Пахнуть медом, наповнені соти І вирує, це дійство, п'янке. Перший вивід. В гніздах пташенята. І стурбовані їхні батьки. Чорні цятки, блищать оченята І несуть їм в дзьобах червячки. Набубнявіли боки черешні. Нагинають гіллям через край, А шпаки, як ті ґазди тутешні Надзьобанили весь урожай. Набурмосений ходить лелека І шукає в болоті жаби. Він зморився. Невимовна спека. Він ухляв він такої ходьби. Ластів'ята щебечуть на дроті І у такт, ще махають крильми, І розлігся наш котик на плоті Гріє шубу свою до зими . Все прекрасне, від Бога, на світі, Ще попереду буде усе І пливе місяць човником в літо, І мене, у те дійство, несе. Світлана Онуляк - Мінтенко.

Дідуля встановив годівниці для котів. Вусаті швидко розібралися, як нею користуватися, і тепер голодувати їм не доводиться. Спасибі дідусеві за його доброту і турботу🙏