#поезія Дівчинка мружиться, ставши навшпиньки: "Мамо, цікаво чи є хтось на сонці? Треба вже бігти в садок по ожинки. Досить шкарпетки плести на ослонці". Матір до скронь притискає долоні. Хоче й не може їй правду відкрити. "Неню, скажи, як стрічаються долі? Поле кохання – це терен чи квіти? Мамо, коли стала хижою щука? Правда, що хмари – це клаптики вати? Бабця казала, є страва шакшука... Знаєш чи ні, як таке готувати? Мамо, чому вже не квітнуть каштани? Віриш, що море таїть небезпеку? Правда, що серце від ніжності тане, Наче морозива кульки у спеку? Мамо, чи колеться чокер із дроту? Нащо так верби похнюпили віти? Житиме птах чи помре без польоту? Як розпізнати кавун соковитий? Мамо, чи стануть загиблі зірками? Є чи немає життя після смерті? Правда, що спомини бліднуть з роками, Наче малюночки крейдові стерті? Мамо, збудуємо я‌точку з хмизу? Тато приїде чи скоро напише? Нащо ти погляд спускаєш донизу? Раз ти мовчиш, не питатиму більше". Мати ледь чутно говорить: "Все згодом". Губляться думи, мов птáхи без клину: "Господи, досі все йде повним ходом... Як же сказати їй: "Тато загинув?"" Марія Чекарьова перша половина липня 2022