#поезія В часи зухвалих відчайдушних моряків – Розбійників, злочинців та піратів, З якими зустрічі боявся й не хотів Ні вартовий, ані торговці кляті, Грозою грізних океанів і морів Був капітан, що звався Білий Лід. Сміливець шанував піратський кодекс, Отримував відсоток свій завжди, З команди з ним не сперечався жоден, На всіх ділили здобич і скарби. Одного дня край острова сирен, Під прапором сміливого корсара, Одну спіймали в невід із сестер – Обрамити не встигла в свої чари. Вона була небачених красот, Із голосом і Арфи, і Орфея, І капітан у розпачі замовк, Всі океани стали, як пустеля. Любов прийшла зненацька і нізвідки, Загоївши отруєні серця, Із заздрістю дивилась банда свідків – Зневажив ватажок піратський стяг. Кайдани зняв із неї капітан, Свою кохану відпустив на волю, Одразу ставши ворогом братам, Із чистим серцем та нестерпним болем. Команда поневолила його І стратила за зраду відчайдуха, Співав кривавий місяць у вікно, Прокляттям був сирени плач у вухах. Ундина обернулась моряком, Зайшла на борт і корабель спалила, Застигнула самотнім маяком, Відтоді омиває серце злива. Супутником вирує буревій, Братами їй назавжди стали шторми, Пульсує серце з викриками: "Стій! Мій капітане, айсберг є ще чорний". Ось так з'явились в морі маяки, Гудуть у сині далечі безкраї, Закоханим сміливцям завдяки Усіх про небезпеку сповіщають. 19.07.2025, ЮІ