#поезія Чому у мушлях чути море? Колись давно, коли небо трималося на величезних стовбах, підкреслених хвилястою водною рискою, а суші майже не було, велика океанічна пляма вкривала ніжною ковдрою все живе. Моря й водойми трималися разом й водили танок, розтікаючись в дитинстві на багато років вперед, назад, праворуч, ліворуч і навіть навиворіт, коли балувалися. Тоді батько Посейдон брав свій Тризуб і суворо сварився штормами. Моря, як і всі діти, на деякий час затихали, а потім знову починали свою веселу гру. Але більш за все вони любили грати у схованки. На дні морському було багато таємних місць, згаданих у німих розмовах риб, і лише морські коники знали туди дорогу, тож підвозили всіх бажаючих, це був найдивовижніший атракціон. Моря ховалися в корабельних руїнах, глибоких ущелинах, вулканах. А ще в коралових рифах. Яскраві риби влаштовували там вистави. Моря аплодували плескотом хвиль, схвильовані й розчулені. Після цього вони знову тікали навиворіт, текли, не дивлячись під краплі, й зазнавали прочуханки від батька. Деякі з них ховалися у мушлях. Минуло багато років. Моря подорослішали. А ти піднеси мушлю до вуха. Чуєш шумить? То море-дитинка говорить своїм голосом: «Один-два-три-чотири-п‘ять, я йду шукати». Хоче пограти з тобою у схованки. Оксана Мовчан