#поезія А знаєш, я люблю тебе любити І байдуже, що ти за сотні миль. Почувши голос, знову хочу жити, Так затишно, важлива кожна мить. Тут зовсім інший світ, тут ворог лютий, Суцільний ад, мов пекло на землі Та в спогадах моїх той запах рути, Який шукали разом навесні. У тій весні, яка нас повінчала, В якій кохання наше розцвіло. Мабуть, всього життя було б замало Для нас, моє серденько, всеодно. Та й те життя, що було відібрала І весни наші вкрала та війна. Її ми не хотіли, не чекали Та не питала нас тоді вона. Думками знову лину на край світу, В твоїх обіймах ближче до весни. Нехай мине зима і прийде літо, Зуміємо орду перемогти. А знаєш, я люблю тебе любити І навіть, коли нерви на межі, Тобою себе зцілюю, щоб жити, Аби прогнати ворога з землі. І буде Україна наша вільна, І знову нам співатимуть пташки, Про вірність лебедину, що зуміла, Здолати пекло і перемогти. Ти не сумуй, молись за Батьківщину І мати мою рідну доглядай. Живи, кохай і віру ту єдину, Тримай у серці міцно, не втрачай. Приїду, обійму, щоби зігріти І тихо так на вушко розкажу, Що все життя люблю тебе любити, Свою кохану, рідну, чарівну.. Галина Крицун