#поезія Ти не квапся туди, звідки ще ні один не вернувся, Не розмінюй себе на шалених світів метушню, Набувайся і будь, бо жалітимеш, що не набувся, Із піснями й людьми край живого нічного вогню. Тільки й фальші всього, що не всі попадали у ноти, Але правда у тім, що від серця були голоси, Догорали дрова, і між ними згорали марноти, Може, в долі "на біс" тих пісень і вогню попроси? Щоби ніч і зірки. І при тім, ще, звичайно, не вечір. І бувала гітара з мотивом святої журби І щоб сивий туман, ніби пледом окутував плечі Тої жінки, котру ти й без того пісенно любив, ... Проминатиме все. Затихатимуть звізди й акорди, І зникатиме доля між заплутаних ліній долонь, І блукатимуть згадки, немов за усе нагороди... Ті пісні, та гітара і той нефальшивий вогонь... Хто осудить тебе, хай би лісом пішов в твоїх капцях, І скрижалі різьбив, тим що ти це робив, долотом, Не жени, озирнися, і просто нікуди не квапся Від вогню, до котрого насправді іще не вернувся ніхто. Богдан Томенчук Читає: Марія Гончар