#поезія Серпень Серпень — це зовсім інша історія літа. Інший зелений, багато іржавого листя каштанів, Холод вночі, інакше блакитніє ранок. Дим над водою надвечір, і краще вже плечі накрити. Серпень — це час, коли падають зорі у морок. Коли стигнуть слова, наливаються соком осіннім. Час, коли треба обрати, що стале, що змінне І відкривати шампанське — та так, щоби вистрілив корок. Час говорити, що любиш і час готуватись до чогось нового. Шкіру міняти, позбутись морської засмаги. Цей серпень як ліки, як спосіб долання тривоги. Серпень — це місяць дороги і спраги. Дні — палітра Ван Гога. Стежка колеться, боляче босими В трави падають яблука, сукні спадають з плечей. І вже надто виразно чуються подихи осені. І ще зовсім по-літньому кожен твій дотик пече. Дні йдуть на спад, проявляється те, що на споді. Глибшають гирла, у горлі іржавіють перші застуди. І це літо так швидко мине, що про нього вже можна забути. Але серпень залишиться з нами назавжди, мов спогад. 2021 зі збірки «Світлочутливі» Олена Павлова