#поезія Я не забуду батьківський поріг, До нього стежка хай не заростає. Прийду до нього я з любих доріг, Бо тут життя для мене було раєм. Рідна моя хата — на добро багата, І на щире слово, й пісню колискову, На працю й завзяття, і тепле багаття — Світить мені завжди і повік. Усі стежки ведуть мене туди, Де на любов була я так багата. І найрідніші люди тут жили — Моя сестра, бабуся, мама й тато. Землю люблю оту, де я росла, І Богу дякую, що рідних мала. Чи близька та дорога, чи далека — Лечу додому я, немов лелека. Усе я пам'ятаю, як сьогодні — Життєву мудрість, гомін, шум і гам. Спливають спогади, неначе із безодні… Вклоняюсь до землі, рідненькі, вам. Рідна моя хата — на добро багата, І на щире слово, й пісню колискову, На працю й завзяття, і тепле багаття — Світить мені завжди і повік. Лариса Лисенко - Бабенко