Українська
English
#поезія
Час розлучання. Черешнями стиглими
Ваблять вуста твої — плід заборонений.
Знаю: невчасно... Нічого не встигли ми.
Бога за тебе благаю: "Боронь його".
Погляд у тебе із криги блакитної.
Холодом віє. Всміхаєшся стримано.
Згадки залишаться... Як попалити їх?
Кажеш: "Спекотно". Чому ж мені зимно так?
Стукає серце глухими акордами.
Сонце сховалося — мáбуть, для зливи мить.
Нащо вдавали байдужість погордливо...
Дивні... Могли ж бути разом щасливими...
© Марія Чекарьова
травень 2022 року
Час розлучання. Черешнями стиглими
Ваблять вуста твої — плід заборонений.
Знаю: невчасно... Нічого не встигли ми.
Бога за тебе благаю: "Боронь його".
Погляд у тебе із криги блакитної.
Холодом віє. Всміхаєшся стримано.
Згадки залишаться... Як попалити їх?
Кажеш: "Спекотно". Чому ж мені зимно так?
Стукає серце глухими акордами.
Сонце сховалося — мáбуть, для зливи мить.
Нащо вдавали байдужість погордливо...
Дивні... Могли ж бути разом щасливими...
© Марія Чекарьова
травень 2022 року
#поезія
Час розлучання. Черешнями стиглими
Ваблять вуста твої — плід заборонений.
Знаю: невчасно... Нічого не встигли ми.
Бога за тебе благаю: "Боронь його".
Погляд у тебе із криги блакитної.
Холодом віє. Всміхаєшся стримано.
Згадки залишаться... Як попалити їх?
Кажеш: "Спекотно". Чому ж мені зимно так?
Стукає серце глухими акордами.
Сонце сховалося — мáбуть, для зливи мить.
Нащо вдавали байдужість погордливо...
Дивні... Могли ж бути разом щасливими...
© Марія Чекарьова
травень 2022 року
106views