Українська
English
#поезія
місто лягає та майже щоночі не спить
темінь покличе гуляти та тільки у вікна
все, що колись нам здавалося звичним – вмить зникло
сенсу лягати немає, бо пишуть про зліт
а це означає, що часу багато на думи,
спогади, сповіді, спомини…спокій лиш ні…
а можна шукати невтомно вину у вині,
долонею терти солоний набридливий струмінь
а можна стелитись в метро але тільки удвох –
один сам себе не жалієш – сидиш в коридорі
і чуєш, як посеред міста обстрілюють зорі:
чи збили чи може само із району втекло
та все ж ніч минає і хоч безперервно кричить
і довго іще деренчить – уповільнює рими,
цей втомлений світ день у день так бажаєм покинуть –
щоночі ж так хочеться ще раз прожити хоч мить
…
знов ранок зустріне нас втомлених щиро, туманний
розвіється попіл і сонячне згладиться небо,
донати летять з укриттів і на «очі» й на реби,
а ще хтось підкинуть просив на зимові «талани»…
© ольга ритик
місто лягає та майже щоночі не спить
темінь покличе гуляти та тільки у вікна
все, що колись нам здавалося звичним – вмить зникло
сенсу лягати немає, бо пишуть про зліт
а це означає, що часу багато на думи,
спогади, сповіді, спомини…спокій лиш ні…
а можна шукати невтомно вину у вині,
долонею терти солоний набридливий струмінь
а можна стелитись в метро але тільки удвох –
один сам себе не жалієш – сидиш в коридорі
і чуєш, як посеред міста обстрілюють зорі:
чи збили чи може само із району втекло
та все ж ніч минає і хоч безперервно кричить
і довго іще деренчить – уповільнює рими,
цей втомлений світ день у день так бажаєм покинуть –
щоночі ж так хочеться ще раз прожити хоч мить
…
знов ранок зустріне нас втомлених щиро, туманний
розвіється попіл і сонячне згладиться небо,
донати летять з укриттів і на «очі» й на реби,
а ще хтось підкинуть просив на зимові «талани»…
© ольга ритик
#поезія
місто лягає та майже щоночі не спить
темінь покличе гуляти та тільки у вікна
все, що колись нам здавалося звичним – вмить зникло
сенсу лягати немає, бо пишуть про зліт
а це означає, що часу багато на думи,
спогади, сповіді, спомини…спокій лиш ні…
а можна шукати невтомно вину у вині,
долонею терти солоний набридливий струмінь
а можна стелитись в метро але тільки удвох –
один сам себе не жалієш – сидиш в коридорі
і чуєш, як посеред міста обстрілюють зорі:
чи збили чи може само із району втекло
та все ж ніч минає і хоч безперервно кричить
і довго іще деренчить – уповільнює рими,
цей втомлений світ день у день так бажаєм покинуть –
щоночі ж так хочеться ще раз прожити хоч мить
…
знов ранок зустріне нас втомлених щиро, туманний
розвіється попіл і сонячне згладиться небо,
донати летять з укриттів і на «очі» й на реби,
а ще хтось підкинуть просив на зимові «талани»…
© ольга ритик
74views